Ухвала суду № 75740147, 02.08.2018, Дніпровський районний суд міста Києва

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №:755/8482/18

Провадження №: 1-кп/755/1086/18

"02" серпня 2018 р.

м. Київ

Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Бірси О.В.,

секретаря судових засідань Ярмак І.В.,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора Солонської Л.Я.,

обвинуваченого ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100040004334 від 03.05.2018 за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, громадянина України, неодруженого, офіційно не працюючого, з повною загальною середньою освітою, тимчасово незареєстрованого на території України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого

у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 222 КК України, встановив:

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення

Судом визнано доведеним, що ОСОБА_2 з метою підробки довідки про доходи на своє прізвище для подальшого використання вказаного документа у власних цілях, у невстановленому досудовим слідством місці та час вступив у злочинну змову з невстановленою досудовим розслідуванням особою.

Реалізуючи свій злочинний намір, ОСОБА_2, виконуючі пособницькі дії в підробленні офіційного документу, який видається та посвідчується підприємством, у невстановлені досудовим розслідуванням час та місці, за невстановлених обставин, з метою одержання у подальшому кредиту, надав невстановленій досудовим розслідуванням особі відомості про свої анкетні та паспортні дані, та ідентифікаційний код платника податків для підробки документів.

Після чого невстановлена досудовим розслідуванням особа, з невстановлених мотивів, в невстановленому місці та в невстановлений час, діючи умисно та усвідомлюючи протиправність своїх дій, склала завідомо неправдивий офіційний документ, а саме довідку про доходи за вих. №14 від 26.04.2018, внісши завідомо неправдиву інформацію про те, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, в період часу з 11 січня 2016 року і 26 квітня 2018 року, перебуває на посаді інженера-електроніка в ТОВ «Укрторг Запчастина» та з листопада 2017 по квітень 2018 року йому нараховано та сплачено заробітну плату в сумі 103 128 гривень 00 копійок, що не відповідає дійсності.

В подальшому, ОСОБА_2 при невстановлених обставинах отримав від невстановленої досудовим розслідуванням особи підроблену довідку про доходи з реквізитами ТОВ «Укрторг Запчастина» (ЄДРПОУ 41009916) за вих. №14 від 26.04.2018 року, в якій було вказано, що ОСОБА_2 працює в зазначеному підприємстві на посаді інженера-електроніка з 11 січня 2016 року та розмір його заробітної плати з листопада 2017 року по квітень 2018 року складає 103 128 гривень 00 копійок.

Крім того, ОСОБА_2 02.05.2018 року, приблизно о 16 годині 30 хвилин, перебуваючи за адресою: м. Київ, Соборності, 3, в м. Києві, в приміщенні відділення ПАТ «Ідея Банк», з метою отримання кредиту в розмірі 69 990 грн., маючи при собі завідомо підроблений документ, а саме довідку про доходи за вих. №14 від 26.04.2018, в якій зазначено завідомо неправдиві відомості про те, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, в період часу з 11 січня 2016 року і по 26 квітня 2018 року, перебуває на посаді інженера - електроніка в ТОВ «Укрторг Запчастина» та з листопада 2017 по квітень 2018 року було нараховано та сплачено заробітну плату в сумі 103 128 гривень 00 копійок, надав кредитному експерту ПАТ «Ідея Банк» у м. Києві - завідомо підроблену вищевказану довідку про доходи, використавши таким чином завідомо підроблений документ.

Також, ОСОБА_202.05.2018, приблизно о 16 годині 30 хвилин, перебуваючи за адресою: м. Київ, Соборності, 3, в м. Києві, в приміщенні відділення ПАТ «Ідея Банк», з метою отримання кредиту у розмірі 69 990 грн., надав до банку завідомо неправдиву інформацію, а саме повідомив співробітнику банку про те, що він перебуває напосаді інженера - електроніка ТОВ «Укрторг Запчастина», та його дохід за період з листопада 2017 року по квітень 2018 року становив 103 128 грн. 00 коп., що не відповідає дійсності, оскільки відповідно відомостей з державного реєстру фізичних осіб платників податків ДФС України про суми виплачених доходів ОСОБА_2, в період з 01.01.2017 по 31.03.2018 - інформація про доходи фізичних осіб в ЦБД ДРФО відсутня.

У подальшому, на підтвердження наданої неправдивої інформації, ОСОБА_2 надав співробітнику відділення ПАТ «Ідея Банк» завідомо підроблений документ, а саме довідку про доходи вих. №14 від 26 квітня 2018 року, видану ТОВ «Укрторг Запчастина» (ЄДРПОУ 41009916), в якій була зазначена завідомо неправдива інформація про те, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, в період часу з листопада 2017 року і по 26 квітня 2018 року перебуває на посаді інженера - електроніка в ТОВ «Укрторг Запчастина» та з листопада 2017 року по квітень 2018 року йому нараховано та сплачено заробітну плату в сумі 103 128 гривень 00 копійок.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів

Вказаних висновків суд дійшов з урахуванням пояснень обвинуваченого, який будучи допитаним в судовому засіданні свою вину у вчиненні цих кримінальних правопорушень (злочинів) визнав повністю, дав покази, підтвердив обставини скоєння, викладені в установочній частині вироку, зокрема в частині часу, місця та способу вчинення, щиро розкаявся у вчиненому.

Поряд з цим, у цей час, останній виразив готовність понести покарання за вчинене у межах своєї вини.

Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінальних правопорушень просив суд визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин вчинення цих злочинів, так як повністю погоджується з встановленими обставинами.

Покази обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позиції.

За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини справи, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони вірно розуміють зміст обставин справи, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившисьдопитом обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, тих, що стосуються вирішення питання про долю речових доказів, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин даних кримінальних проваджень та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого, у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у межах ч. 3 ст. 349 КПК України, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку,приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів) передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 222 КК України, за вище встановлених обставин.

Статті (частина статтей) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачають відповідальність за кримінальні правопорушення, винним у вчиненні яких визнається обвинувачений

З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним,суд кваліфікує дії ОСОБА_2 за ч. 5 ст. 27, ч.1 ст. 358 КК України, оскільки він здійснив пособництво в підробленні іншого офіційного документа, який видається підприємством, яке має право видавати чи посвідчувати такі документи і який надає права, з метою використання його підроблювачем; за ч. 4 ст. 358 КК України, так як він скоїв використання завідомо підробленого документа; за ч. 1 ст. 222 КК України, з огляду на те, що він здійснив надання завідомо неправдивої інформації банку з метою одержання кредиту, при відсутності ознак злочину проти власності.

Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.

Мотиви призначення відповідного покарання

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень (злочинів), особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують його покарання.

Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Так, обставинами, що пом'якшують покарання є щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину.

Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, не встановлено.

Також, суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; має постійне місце проживання, позитивну характеристику за місцем проживання, невстановленість судом наявності зв'язків з антигромадськими елементами, спосіб життя (раніше не судимий, не одружений, відсутніна утриманні членів родини, які у розумінні Сімейного Кодексу України, являються учасниками сімейних правовідносин з останнім, стан здоров'я), що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім'ї та побуті, виражає допустимі соціальні зв'язки; позицію сторони обвинувачення щодо необхідної міри покарання; відношення обвинуваченого до вчиненого; ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень (злочинів), а саме: їх класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; його поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції статей 358, 222 КК України у виді обмеження волі та штрафу відповідно, із визначенням покарання, у порядку ч. 1 ст. 70 того ж Кодексу, однак без позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, оскільки відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику призначення судами кримінального покарання" № 7 від 24.10.2003 року, якщо додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю за санкцією статті (санкцією частини статті) є обов'язковим, то воно застосовується лише до тих осіб, які обіймали посади чи займалися діяльністю, з якими було пов'язано вчинення злочину. До інших осіб, які були співучасниками злочину, не пов'язаного з їх діяльністю чи займаною посадою, додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю не застосовується з наведенням у вироку відповідних мотивів, тобто, у такому випадку посилатися на статтю 69 КК не потрібно, а в ході судового розгляду було встановлено, що на момент вчинення правопорушення обвинувачений не працював, а тому вчинене правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 222 КК України, не пов'язано з посадою або видом діяльності, а покарання необхідно призначити без позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, й зі звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 того ж Кодексу та покладенням обов'язків з числа визначених його ст. 76 КК, оскільки суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).

Адже, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Дане ж покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 р.)

Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так якКонституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Адже, справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання без звільнення від його відбування, суд сприймає, як діяння, яке б указувало на те, що саме у цій ситуації, та обставинах при яких було вчинено злочин, воно сприймалося б, як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, у світлі практики, ЄСПЛ, сприймалося б як жорстоке поводження, тобто суперечило статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд

Питання речових доказів у кримінальному проваджені вирішено, згідно положень ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд

у х в а л и в :

ОСОБА_2 визнати винуватим у пред"явленому обвинуваченні за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 222 КК України та призначити покарання:

? за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 КК України - у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік;

? за ч. 4 ст. 358 КК України - у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки;

? за ч. 1 ст. 222 КК України - у виді штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 17 000 гривень в дохід держави без позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_2 покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки без позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

В силу ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбування основного покарання з іспитовим строком на 1 (один) рік.

Згідно ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_2 обов'язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

Речові докази, згідно постанови слідчого СВ Дніпровського УП ГУ НП в м. Києві Балюк О.Л. від 30.05.2018, залишити в матеріалах провадження.

Вирок може бути оскаржено протягом 30 днів з дня проголошення до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва.

Копію судового рішення негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору.

С у д д я : О.В. Бірса