Рішення № 75736901, 27.07.2018, Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/1532/18

Провадження № 2/635/1634/2018

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2018 року

смт. Покотилівка Харківського району Харківської області

Харківський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді - Токарєвої Н.М.,

секретар - Антонян М.В.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1,

відповідач: Державне підприємство

«Навчальне-дослідне господарство

«Докучаєвське»

Харківського національного аграрного

Університету ім. В.В. Докучаєва,

представник відповідача: ОСОБА_2,

діє на підставі довіреності

б/н від 12.03.2018р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Навчальне-дослідне господарство «Докучаєвське» Харківського національного аграрного Університету ім. В.В. Докучаєва про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

13 березня 2018 року позивач звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача нарахованої але невиплаченої заробітної плати в розмірі 61958,83грн., середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 21117,80грн. та моральної шкоди у розмірі 5000,00грн., судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що згідно наказу № 62-к від 18.10.2007р. була прийнята на роботу на посаду бухгалтера у Державне підприємство «Навчальне-дослідне господарство «Докучаєвське» Харківського національного аграрного Університету ім. В.В. Докучаєва, а з 01.03.2012р. виконувала обов'язки головного бухгалтера на підприємстві. Відповідно до наказу № 5-к від 05.09.2017 року позивача було звільнено за згодою сторін за п. 1 ст. 36 КЗпП України. На день звільнення з позивачем не було проведено остаточний розрахунок - не виплачена заробітна плата у розмірі 61958,83грн. Відповідач пояснив це відсутністю грошових коштів. За зверненням позивача ГУ Держпраці у Харківській області було проведено перевірку про порушення трудового законодавства з боку підприємства, відповіддю від 10.10.2017р. було запропоновано звернутися до суду за захистом своїх прав. Отже відповідач порушив вимоги КЗпП України, не виплатив заборгованість по заробітній платі з моменту звільнення та по день подання позову. В інший спосіб позивач не має можливості захистити свої права, тому вимушена звернутись до суду з цим позовом.

20 червня 2018 року позивач подала заяву про збільшення позовних вимог та просила суд стягнути з відповідача на її користь нарахованої але невиплаченої заробітної плати в розмірі 61958,83грн., середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 36227,95грн. та моральної шкоди у розмірі 5000,00грн., судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 19 березня 2018 року провадження по справі відкрито, призначено підготовче судове засідання на 19 квітня 2018 року о 09 год. 30 хв.

Позивачем подано до суду заяву про проведення підготовчого судового засідання за її відсутності.

Представником відповідача подано до суду заяву про проведення підготовчого судового засідання за їхньої відсутності, відзиву на позов та клопотань до суду не подавав.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 17 травня 2018 року було закрито підготовче провадження, цивільну справу призначено до судового розгляду на 27 червня 2018 року о 09 год. 30 хв.

Позивачем подано до суду заяву про слухання справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала, просила суд їх задовольнити.

Представником відповідача 23 червня 2018 року подано до суду відзив на позов, в якому відповідач частково визнав позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за весь час затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні, проти стягнення моральної шкоди заперечував, посилаючись на недоведеність цієї позовної вимоги, просив суд розглянути дану справу без їхньої участі.

Суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та надані докази, встановив наступне.

Судом встановлено, що у відповідності до записів, внесених до трудової книжки позивача на підставі наказу № 62-к від 18 жовтня 2007 року була прийнята на роботу на посаду бухгалтера у Державне підприємство «Навчальне-дослідне господарство «Докучаєвське» Харківського національного аграрного Університету ім. В.В. Докучаєва. На підставі наказу № 17-к від 01 березня 2012 року виконувала обов'язки головного бухгалтера на підприємстві.

Відповідно до наказу № 5-к від 05 вересня 2017 року позивача було звільнено за згодою сторін відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Відповідачем видано ОСОБА_3 довідку № 18/12-01 від 18 грудня 2017 року згідно якої станом на 19 грудня 2017 року заборгованість по заробітній платі становить 61958,83грн.

10 жовтня 2017 року Головним управлінням Держпраці у Харківській області було повідомлено позивача про розгляд її звернення щодо порушення законодавства про працю та листом № А-882/02.04/12.-14/10790 повідомлено, що в ході інспекційного відвідування встановлено, що вона працювала на підприємстві, при звільненні не був проведений остаточний розрахунок. Заборгованість по заробітній платі та компенсація за невикористані відпустки становить 61958,83грн., роз'яснено право на звернення до суду за захистом її конституційних прав.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У відповідності з вимогами ст.94 Кодексу законів про працю України (надалі КЗпП України) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітною платою є винагорода у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Частиною першої ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.233 КзПП України у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь яким строком.

Стаття 55 Конституції України наголошує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України, стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999р. при визначені середньої заробітної плати слід керуватися Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995р., якою затверджено порядок обчислення середньої заробітної плати.

Аналогічна позиція висловлена і в правовому висновку ВСУ по справі № 6-2807цс16 від 01.03.2017р.

В постанові Верховного Суду України від 02.07.2015р. по справі № 6-7цс-14 зазначено, що аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Порушення процедури про банкрутство роботодавця, наявність тривалого періоду здійснення виконавчих дій органами державної виконавчої служби, незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті компенсації за невикористану відпустку порівняно із сумою середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити зазначені кошти.

Згідно вимог абз. 3 розділу ІІ Порядку, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1996 року (далі - Порядок) нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

У порушення зазначених вимог законодавства України відповідач зобов'язання за трудовим договором належним чином не виконав. Станом на 20 червня 2018 року середньоденна заробітна плата становить 182,05грн., середній заробіток за весь час затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні за період з 05 вересня 2017 року по 20 червня 2018 року становить 36227,95грн., що підтверджується розрахунком середнього заробітку.

Представником відповідача не було надано суду іншого розрахунку заборгованості середнього заробітку за час затримки заробітної плати, а також не надано жодного доказу, який би спростував розрахунок позивача.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, судам необхідно враховувати роз'яснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року № 5). При визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в своїй постанові № 4 від 31.03.1995р. (з наступними доповненнями та змінами) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до ст.ст. 2, 10 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» п. 1 ст. 46 Конвенції рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковими для виконання. Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права. Судова колегія звертає увагу, що поняття «майно» яке міститься у статті 1 Першого Протоколу Європейської Конвенції, є значно ширшим, ніж закріплено у ст. 41 Конституції України та чинному ЦК України. Так до майна в контексті Європейської Конвенції належать визначені законом права відповідно до яких, заявник має право вимагати «законного очікування» фактичного користування права. Зазначене положення висвітлено в рішеннях у справах «Онерїлдіз проти Туреччини» п. 128, та «Беєлер проти Італії» п. 119.

Отже, керуючись принципом restitutio in integrum, що полягає у відновленні настільки, наскільки це можливо, попереднього стану, який позивач мав до порушення Конвенції і протоколів до неї відносно нього, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення законних вимог позивача в частині стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі визначеному позивачем.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, то в цій частині суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

У відповідності з вимогами ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

При визначенні розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача суд враховує характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характер немайнових втрат (їх тривалість, можливість відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин по справі, однак позивачем не було зазначено ані характер, ані обсяг її страждань внаслідок порушення законодавства про працю, а також з яких міркувань вона виходила при визначенні розміру моральної шкода, яка підлягає стягненню, отже суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні цієї частини позовних вимог за недоведеністю.

Відповідно до положень ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача суму остаточного розрахунку, яка підлягала виплаті на день звільнення у сумі 61958,83грн. та середній заробіток за весь час затримки виплати остаточного розрахунку у розмірі 36227,95грн., в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 5000,00грн. суд виходить із недоведеності позивачем розміру немайнової шкоди, її моральних страждань та його обсягу та відмовляє в задоволенні цієї позовної вимоги.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 704,80грн.

Керуючись ст.ст. 12, 78, 80, 81, 141, 263-265 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Навчальне-дослідне господарство «Докучаєвське» Харківського національного аграрного Університету ім. В.В. Докучаєва про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Навчально-дослідне господарство «Докучаєвське» Харківського національного аграрного Університету ім. В.В. Докучаєва на користь ОСОБА_1 нараховану, але невиплачену заробітну плату в розмірі 61958,83 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, що складає 36227,95грн., а всього 98186,78грн. (дев'яносто вісім тисяч сто вісімдесят шість гривень сімдесят вісім копійок).

В частині задоволення позовних вимог про стягнення з Державного підприємства «Навчально-дослідне господарство «Докучаєвське» Харківського національного аграрного Університету ім. В.В. Докучаєва на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 5000,00грн. (п'ять тисяч гривень нуль копійок) - відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Навчально-дослідне господарство «Докучаєвське» Харківського національного аграрного Університету ім. В.В. Докучаєвасудовий збір в розмірі 704,80грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок).

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Харківської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до/або через Харківський районний суд Харківської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Роганським СВМ УМВСУ в Харківській області 13.12.1996р., зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1;

Відповідач -Державне підприємство «Навчальне-дослідне господарство «Докучаєвське» Харківського національного аграрного Університету ім. В.В. Докучаєва, код ЄДРПОУ 00487522, місцезнаходження: 62482, Харківська область, Харківський район, сел. Докучаєвське, вул. Докучаєва, б. 2-А.

Повний текст рішення складений 06 серпня 2018 року.

Суддя Н.М. Токарєва