Вирок № 75736442, 07.08.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 11-кп/785/424/18

Номер справи місцевого суду: 500/5294/17

Головуючий у першій інстанції Пепеляшков С. М.

Доповідач Толкаченко О. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.08.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Толкаченка О.О.,

суддів Джулая О.Б., Копіци О.В.,

за участю: секретаря с/з Пойзнєр В.Є.,

прокурора Романець Ю.В.,

захисника Тодоріки К.В.,

обвинуваченого ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Ізмаїльської місцевої прокуратури Лепетюка М.В. на вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 грудня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12017160150000531 від 01 серпня 2017 року, яким

ОСОБА_4, що народився ІНФОРМАЦІЯ_3 року в м. Ізмаїл Одеської області, громадянин України, українець, з неповною середньою освітою, не працює, не одружений, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до ст.89 КК України вважається таким, що не має судимостей,

обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.185 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

Вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 грудня 2017 року ОСОБА_4 був визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.185 КК України та йому було призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України, ОСОБА_4 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням строком на 3 роки з покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК України.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

Оскаржуваним вироком суду першої інстанції встановлено, що 28 січня 2017 року біля 22 години ОСОБА_4, маючи вільний доступ, повторно, з корисливих мотивів, з метою таємного викрадення чужого майна, знаходячись біля кафе «Сибірячка», розташованого на розі вулиць Аврамівська та Покровська в м.Ізмаїлі Одеської області, викрав біля входу в кафе два велосипеди, з'єднані між собою за передні колеса металевим тросом, а саме велосипед марки «Україна», вартістю 500 гривень, який належав ОСОБА_6 та марки «Азімун», моделі «Торнадо», вартістю 1500 гривень, який належав ОСОБА_7, завадавши потерпілим матеріальний збиток на загальну суму 2000 гривень, після чого з викраденим майном з місця злочину зник, розпорядившись ним на свій розсуд.

Крім того, 29 березня 2017 року біля 17 години обвинувачений ОСОБА_4, маючи вільний доступ, умисно, повторно, з корисливих мотивів, з метою таємного викрадення чужого майна, знаходячись біля під'їзду багатоповерхового будинку АДРЕСА_2, викрав алюмінієву драбину-трансформер фірми «Практика», довжиною 10 метрів, вартістю 2500 гривень, яка належить ОСОБА_8, завдавши потерпілому матеріальний збиток на зазначену суму, після чого з викраденим майном з місця злочину зник, розпорядившись ним на свій розсуд.

Не погодившись із зазначеним вироком суду першої інстанції, прокурор Ізмаїльської місцевої прокуратури Лепетюк М.В. подав апеляційну скаргу, в якій просив оскаржуваний вирок суду скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_4 покарання у виді 4 років позбавлення волі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції дана невірна оцінка висновку Ізмаїльського міськрайонного відділу пробації щодо недоцільності перевиховання ОСОБА_4 без реального позбавлення волі, через високі показники ризику вчинення повторного кримінального правопорушення, небезпеки для суспільства, а також не враховано негативну характеристику обвинуваченого.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора Романець Ю.В., яка підтримала доводи апеляційної скарги, думку обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника, які заперечували проти її задоволення, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи наведені в апеляційній скарзі прокурора, апеляційний суд дійшов до висновку про таке.

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з ч.1 ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, обставини вчинення злочину та правильність кваліфікації його дій в апеляційній скарзі прокурора не оспорюються та повністю підтверджуються доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження, яким суд першої інстанції дав правильну оцінку на предмет їх належності, допустимості, достовірності та достатності для ухвалення обвинувального вироку.

За таких обставин апеляційний суд визнає правильною кваліфікацію дій ОСОБА_4 за ч.2 ст.185 КК України за кваліфікуючою ознакою: таємне викрадення чужого майна (крадіжка) вчинене повторно.

Разом з цим, апеляційний суд визнає обґрунтованими доводи прокурора, про те, що призначене ОСОБА_4 покарання є явно несправедливим через його надмірну м'якість

Санкція ч.2 ст.185 КК України, за якою ОСОБА_4 притягується до кримінальної відповідальності передбачає покарання у виді арешту на строк від трьох до шести місяців або обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Пунктом 3 ч.1 ст.65 КК України передбачено, що суд призначає покарання з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання.

Статтею 50 КК України встановлено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами кримінальних покарань" (далі - Постанова ПВСУ), призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Пунктом 2 зазначеної Постанови ПВСУ передбачено, що висновки з усіх питань, пов'язаних із призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Дослідивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 не в повній мірі дотримався вищевказаних вимог кримінального Закону та Постанови ПВСУ.

Частиною 1 ст.75 КК України передбачено, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

З оскаржуваного вироку вбачається, що суд першої інстанції, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання врахував, в якості обставин, що пом'якшують покарання його щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та відсутність у потерпілих матеріальних претензій до обвинуваченого.

Обставин, які б обтяжували покарання ОСОБА_4 судом першої інстанції не встановлено.

Крім того, суд послався у вироку на висновок досудової доповіді представника уповноваженого органу з питань пробації.

Апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора про те, що суд першої інстанції не дав належної оцінки висновку досудової доповіді обвинуваченого ОСОБА_10, згідно з якою орган пробації дійшов висновку про те, що перевиховання ОСОБА_4 без реального позбавлення волі є недоцільним через високі показники ризику повторно вчинення злочинів та високого показнику ризику небезпеки для суспільства.

Також суд першої інстанції взагалі не врахував негативну характеристику обвинуваченого ОСОБА_4, який є особою схильною до вчинення злочинів.

Так, на теперішній час ОСОБА_4 вважається особою, яка в силу ст. 89 КК України не має судимосте, проте апеляційний суд враховує те, що починаючи з 1994 року ОСОБА_4 шість разів притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення, в тому числі тяжких злочинів, відбував реальні терміни ув'язнення, проте належних висновків для себе не робив, на шлях виправлення не ставав та після звільнення з місць позбавлення волі продовжував вчиняти нові злочини, в тому числі і злочини проти власності.

В мотивувальній частині вироку суд першої інстанції взагалі не обгрунтував, яким чином обставини, які суд вважає такими, що пом'якшують покарання, та які стали підставою для застосування ст.75 КК України, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_4 злочинів.

В свою чергу апеляційний суд враховує особу обвинуваченого ОСОБА_4, його негативну характеристику, той факт, що останній переховався від правоохоронних органів та апеляційного суду, не з'являвся на реєстрацію до органів пробації.

Викладені обставини негативно характеризують особу ОСОБА_4 і свідчать про його підвищену суспільну небезпечність та явне небажання вести законослухняний спосіб життя, а тому, на думку апеляційного суду, його виправлення і перевиховання можливе лише в умовах ізоляції від суспільства і застосування в даному випадку положень ст.75 КК України є недоречним.

За таких обставин апеляційний суд вважає, що з урахуванням особи обвинуваченого, покарання, призначене судом першої інстанції ОСОБА_4 є явно несправедливим через його надмірну м'якість та не спрямоване на досягнення цілей та завдань покарання, визначених у ст.50 КК України, а отже не забезпечить виправлення і перевиховання обвинуваченого та попередження вчинення ним та іншими особам нових злочинів.

Стаття 414 КПК України передбачає, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 420 КПК України підставою для скасування вироку суду першої інстанції і ухвалення нового вироку судом апеляційної інстанції є необхідність застосування більш суворого покарання.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга прокурора є обґрунтованою, а тому вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_4 підлягає частковому скасуванню в зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, з ухваленням нового вироку, яким необхідно призначити обвинуваченому міру покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2 ст.185 КК України, яке буде відповідати тяжкості вчинених злочинів та особі винуватого, а також буде необхідним й достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення ним нових злочинів.

Враховуючи те, що відповідно до протоколу затримання особи за ухвалою суду від 06.08.2018 року обвинувачений ОСОБА_4 був затриманий о 14 годині 40 хвилин 06.08.2018 року, строк відбування покарання слід відраховувати з вказаної дати.

Керуючись статями 370, 371, 373, 374, 404, 405, 407, 409, 413, 414, 418, 420, 532 КПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу прокурора Ізмаїльської місцевої прокуратури Лепетюка М.В. - задовольнити.

Вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 грудня 2017 року, яким ОСОБА_4 засуджено за ч.2 ст.185 КК України до 3-ох років позбавлення волі та на підставі ст.75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням строком на 3 роки - скасувати в частині призначення покарання.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_4 вважати засудженим за ч.2 ст.185 КК України до 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

З метою забезпечення виконання даного вироку, засудженого ОСОБА_4 затримати в залі суду, взяти його під варту і доставити до ДУ «Одеська установа виконання покарань (№21)» Міністерства юстиції України.

Строк відбуття покарання відраховувати з моменту фактичного затримання 06 серпня 2018 року.

В решті вирок залишити без змін.

Вирок вступає в силу з моменту проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту набрання ним законної сили.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається засудженому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати її в суді.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні.

Судді апеляційного суду Одеської області:

О.О. Толкаченко О.В. Копіца О.Б. Джулай