Рішення № 75736433, 26.07.2018, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/11772/16-ц

н/п 2/640/102/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2018 року Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого - судді Губської Я.В.,

при секретарі Балан Т.В.,

за участі представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: Головне територіальне управління юстиції у Харківській області, відділ приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради, ОСОБА_5 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, скасування рішення про державну реєстрацію

ВСТАНОВИВ:

29.07.2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_6, треті особи: відділ приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради, Департамент реєстрації Харківської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування рішення про державну реєстрацію.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 01.08.2016 року було залишено позовну заяву без руху для усунення недоліків позову.

Згідно ухвали судді Київського районного суду м. Харкова від 01.08.2016 року заява позивача про забезпечення позовних вимог повернута заявникові на підставі ч.8 ст. 153 ЦПК України.

25.08.2016 року до суду подана уточнена позовна заява і ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 09.09.2016 року відкрито провадження по даній справі, призначено судове засідання.

За заявою позивача забезпечено позовні вимоги шляхом накладення заборони відчуження спірного майна на підставі ухвали Київського районного суду м. Харкова від 09.09.2016 року.

20.10.2016 року від відповідача ОСОБА_4 надійшли заперечення проти позову, в яких він просить відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог, посилаючись на правомірність проведення приватизації, враховуючи і рішення суду про визнання позивача таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

16.11.2016 року до суду подана уточнена позовна заява ОСОБА_3 (а.с. 125-127 т.1), яка є предметом даного судового розгляду до ОСОБА_4, ОСОБА_6, треті особи: Головне територіальне управління юстиції у Харківській області, відділ приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради, ОСОБА_5 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, скасування рішення про державну реєстрацію.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_3 вказує, що його батьками є відповідач ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі між ними, 25.03.1997 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було розірвано. Між батьками були неприязнені стосунки після розірвання шлюбу, що стало підставою для звернення матері до суду. Так, рішенням Київського районного суду міста Харкова від 13.03.1996 року його матері ОСОБА_5 було поновлено порушене право на користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом вселення в неї. 16.10.1996 року рішенням Київського районного суду м. Харкова зобов'язано Харківський Центр приватизації державного житлового фонду оформити приватизацію квартири АДРЕСА_1, передавши її у власність ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_3. Однак, дане рішення не виконане.

Вказує, що з 1994 року позивач місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 не змінював, однак його право користування зазначеною вище квартирою обмежено з боку відповідачів шляхом порушення його права на проживання та проведення приватизації без його участі та отримання свідоцтва про право власності № 2-15-319391-Ц2 від 31.08.2015 на квартиру АДРЕСА_1 та проведенням державної реєстрації права власності на зазначену квартиру за ОСОБА_4 та ОСОБА_6

Вважає, що зазначене вище свідоцтво про право власності на квартиру є недійсним, та таким, що підлягає скасуванню, оскільки було порушене його право на приватизацію в цій квартирі, на підставі ст.ст. 16,345 ЦК України, ст.ст. 2,5,8 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», ст.ст. 61,65-1 ЖК України.

19.12.2016 року до суду надійшли пояснення Головного територіального управління юстиції у Харківській області, в яких вони просили розглянути справу у їх відсутність.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 12.01.2017 року провадження по справі зупинено у зв*язку зі смертю відповідача ОСОБА_6 на підставі п.1 ч.1 ст. 201 ЦПК України на 6 місяців, до 02.06.2017 року.

Згідно ухвали Київського районного суду м. Харкова від 09.06.2017 року відновлено провадження по даній справі, направлено запит до нотаріальної контори з метою з*ясування спадкоємців померлого ОСОБА_6 Після отримання відомостей відповідач ОСОБА_4 діє в своїх інтересах, як відповідач по справі, так як спадкоємець померлого відповідача ОСОБА_6

17.01.2018 року до суду надані пояснення третьої особи - Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради, в яких вони просили відмовити в задоволені позовних вимог.

За результатами розгляду клопотання представника відповідача ОСОБА_4 ухвалою суду від 07.02.2018 року відмовлено в зупиненні провадження по справі на підставі п.6 ч.1 ст. 251 ЦПК України.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 12.02.2018 року заява представника відповідача ОСОБА_4 про відвід головуючого по справі залишена без задоволення, зупинено провадження по справі до вирішення питання про відвід судді.

Згідно ухвали судді Київського районного суду м. Харкова Нев*ядомського Д.В. від 13.02.2018 року у задоволенні заяви про відвід судді Губської Я.В. відмовлено.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 12.04.2018 року відновлено провадження по справі для розгляду по суті позовних вимог.

В судовому засіданні під час розгляду справи по суті представник позивача позовні вимоги ОСОБА_3 підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити. Також, вказував, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 і став повнолітнім лише в 2012 року. З 1994 року ОСОБА_3 був зареєстрованим в квартирі за адресою: АДРЕСА_1, однак у зв*язку з напруженими стосунками між батьками не проживав в квартирі, оскільки не міг вселитися. Право позивача на приватизаціє є порушеним, а виписка з квартири відбулась незаконно, і станом на теперішній час рішення суду про визнання втратившим право користування жилим приміщенням позивача скасоване.

Відповідач ОСОБА_4 та його представник під час судового розгляду проти позовних вимог заперечували, вказуючи про те, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 21.04.2015 року ОСОБА_3 був визнаний таким, що втратив право користування квартирою та був знятий з реєстрації в даній квартирі. 31.08.2015 року на підставі довідки з місця проживання було видане свідоцтво про право власності № 2-15-319391-Ц2 на квартиру АДРЕСА_1 та проведена державна реєстрація права власності на зазначену квартиру за ОСОБА_4 та ОСОБА_6 відповідно до вимог чинного законодавства. Подані клопотання про виклик свідків відповідач та його представник не підтримали в судовому засіданні.

Треті особи в судове засідання не з*явилися, повідомлені належним чином про час та місце судового розгляду, у зв*язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність.

Вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та надані суду докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Вимогами ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

В статті 5 ЦПК України також передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Судом встановлено, що станом на момент подання позову 29.07.2016 року та розгляду справи квартира за адресою: АДРЕСА_1 є приватизованою. 31.08.2015 року відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради на ім'я ОСОБА_4 та ОСОБА_6 видано свідоцтво про право власності № 2-15-319391-Ц2 від 31.08.2015 на квартиру АДРЕСА_1. На підставі зазначеного свідоцтва 07.09.2015 року державним реєстратором реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Гвоздович А.І. проведено державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру за ОСОБА_4 та ОСОБА_6

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано 07.09.2015 року за ОСОБА_4 та ОСОБА_6, як спільна сумісна власність на підставі свідоцтва про право власності № 2-15-319391-Ц2 від 31.08.2015, виданого відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації.

Заперечуючи проти позовних вимог, ОСОБА_4 вказує, що підставою для приватизації без позивача ОСОБА_3 стало рішення Київського районного суду м. Харкова від 21.04.2015 року про визнання ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_8 такими, що втратили право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1, яке набуло чинності 15.06.2015 року, на підставі якого ОСОБА_3 було знято з реєстрації в спірній квартирі та проведена приватизація відносно осіб, які на той момент були зареєстровані в квартирі: ОСОБА_4 та ОСОБА_6

Звертаючись з позовом до суду позивач ОСОБА_3 в обґрунтування своїх вимог вказує, що він з 1994 року був зареєстрований в спірній квартирі, однак його право на користування квартирою та на участь у приватизації було порушено. Під час судового розгляду, з*ясувавши про наявність рішення, на підставі якого його було знято з реєстрації, він його оскаржив та дане рішення було скасоване.

Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно до положень ст.47 Конституції України, кожен має право на житло.

Відповідно до ст. 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.

Згідно ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Відповідно до ст. 65-1 ЖК України наймачі жилих приміщень у будинках державного чи громадського житлового фонду можуть за згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з ними, придбати займані ними приміщення у власність на підставах, передбачених чинним законодавством.

Згідно ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється в порядку, встановленому законом.

Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача займаних квартир у власність здійснюється за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно проживають в даній квартирі (будинку).

Згідно ч. 4 ст. 5 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється в приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цих квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитку, кімнатах у комунальній квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника.

Положенням «Про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян» зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 січня 2010 р. за №109/17404 передбачено, що громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру звертається в орган приватизації. Громадянином до органу приватизації подається перелік документів серед яких є довідка про склад сім'ї, яка береться громадянином в організації, що обслуговує жилий будинок. Довідка про склад сім'ї має містити відомості про членів сім'ї наймача, які зареєстровані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майна та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У відповідності до положень ч.1, 3 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Судом встановлено під час розгляду справи та сторонами не оспорюється, що позивач ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 з 19.07.1994 року за місцем проживання батька ОСОБА_4.

Під час розгляду справи судом також встановлено, що питання поновлення порушеного права на вселення та права на приватизацію неодноразово було предметом судового розгляду.

Так, рішенням Київського районного суду м. Харкова від 13.03.1996 року було поновлено порушене право матері позивача - ОСОБА_5 на користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом вселення в квартиру. Дане рішення набуло чинності, однак за матеріалами справи та поясненнями сторін не виконане в частині вселення, оскільки були перешкоди, про що свідчать висновки поліції за місцем мешкання. (а.с. 18-22 т.1).

Також, 16.10.1996 року рішенням Київського районного суду міста Харкова було поновлено право ОСОБА_5 на користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язано Харківський Центр приватизації державного житлового фонду оформити приватизацію квартири АДРЕСА_1, передавши її у власність ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, 1994 року народження. (а.с. 11-12 т.1). В даному рішення встановлено судом, що син ОСОБА_4 - малолітній на той час ОСОБА_3 повинен бути включений у число власників при приватизації квартири, оскільки його право похідне від прав батьків, в даному випадку батька.

Рішення суду від 16.10.1996 року про зобов*язання оформлення приватизації на позивача набуло чинності 26.11.1996 року, однак не було звернуто до виконання та не виконане.

Як пояснив представник позивача в судовому засіданні на 1996 рік позивачу ОСОБА_3 було 2 роки, а його батько - ОСОБА_4 не здійснював приватизацію за його участі, не бажаючи цього, оскільки вимогами Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено подання довідки про зареєстрованих осіб та згоду всіх проживаючих осіб для проведення приватизації квартири.

Відповідно до положень ст. 155 СК України, виконання батьками своїх прав, та виконання обовязків повинні ґрунтуватися на повазі до прав дитини. Батьківські права не можуть використовуватися не в інтересах дитини.

Також, позивач в особі свого представника під час даного судового розгляду вказував, що про існування рішення суду від 21.04.2015 року про визнання його втративши права користування жилим приміщенням дізнався лише в жовтні 2016 року після надання заперечень відповідачем і одразу оскаржив дане рішення в суді.

Враховуючі дані обставини та вимоги ст. 261 ЦК України, суд вважає, що позивач не пропустив строк позовної давності звернення до суду, оскільки став повнолітнім лише 23.06.2012 року і оскаржує свідоцтво про право власності від 31.08.2015 року, а тому доводи представника відповідача про пропуск позовної давності є безпідставними та недоведеними.

Згідно досліджених матеріалів справи, заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 21.04.2015 року ОСОБА_3 був визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 та даним рішенням було зобов*язано Київський районний відділ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області зняти ОСОБА_3 з реєстрації в даній квартирі.

За представленими до суду даними, заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 21.04.2015 року за заявою відповідача ОСОБА_3 від 19.12.2016 року скасовано 23 грудня 2016 року та призначено справу до розгляду в загальному порядку. Станом на теперішній час судовий розгляд по даній справі триває.

На підставі вищезазначеного та враховуючи, що рішення суду, на підставі якого позивача ОСОБА_3 було знято з реєстрації в спірній квартирі станом на теперішній час скасовано, приймаючи до уваги ті обставини, що рішенням суду від 16.10.1996 року було зобов'язано оформити приватизацію квартири АДРЕСА_1, в тому числі і на ОСОБА_3, оскільки його право похідне від прав батьків, суд вважає, що право позивача на приватизацію, проведену на підставі даних про зняття його з реєстрації на підставі рішення, яке скасовано та в порушення висновків, викладених в рішенні від 16.10.1996 року, є порушенням вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та чинного законодавства.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне поновити порушене право позивача та скасувати свідоцтво про право власності № 2-15-319391-Ц2 від 31.08.2015 року, видане відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради щодо реєстрації права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 та ОСОБА_4, як спільна сумісна.

Згідно ст. 19 зазначеного закону державна реєстрація прав проводиться в тому числі на підставі свідоцтва про право власності, виданого органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді.

Таким чином, в разі визнання такого свідоцтва недійсним, вважається, що і рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно підлягає скасуванню. Згідно вимог ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться на підставі, зокрема, рішень судів, що набрали законної сили. Відповідно до положень ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

На підставі викладеного, суд також задовольняє вимоги позивача про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 24342182 від 11.09.2015 року 11:27:03, прийняте державним реєстратором реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області Гвоздович А.І. Посилання представника відповідача щодо неможливості розгляду цих вимог в одному провадженні з вимогами про скасування свідоцтва про право власності в порядку приватизації майна є необґрунтованими та безпідставними, оскільки вони є похідними від основних вимог.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню судові витрати понесені позивачем у вигляді витрат по оплаті судового збору в розмірі 826,80 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 160, 256, 259, 265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 (61080, АДРЕСА_2) - задовольнити.

Визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності № 2-15-319391-Ц2 від 31.08.2015 року, видане відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради щодо реєстрації права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 та ОСОБА_4, як спільна сумісна.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 24342182 від 11.09.2015 року 11:27:03, прийняте державним реєстратором реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області Гвоздович А.І.

Стягнути з відповідача ОСОБА_4 ( 61168, АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати у розмірі 826,80 грн.

Головне територіальне управління юстиції у Харківській області (61002, м. Харків, вул. Я.Мудрого, 16), відділ приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради (61200, м. Харків, пл. Конституції, 7), ОСОБА_5 (61080, АДРЕСА_2).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

На рішення суду першої інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення, може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до апеляційного суду Харківської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення, а у випадку проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до вимог п.15 Перехідних положень ЦПК України ( в ред. з 15.12.2017 року) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя: