Ухвала суду № 75736294, 03.08.2018, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/13844/17

Провадження №1-кп/523/822/18

УХВАЛА

про повернення обвинувального акту

та про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту

(повний текст)

03 серпня 2018 року

Суворовський районний суд міста ОСОБА_1 у складі:

головуючого - судді Шурупова В.В.

за участю: секретаря судового засідання - Клочкової Т.В.

прокурора – Дрей І.Ю.

представника потерпілого ПАТ «Укртелеком» за довіреністю - ОСОБА_2

захисника – ОСОБА_3

в присутності обвинуваченого – ОСОБА_4,

розглянувши підготовчому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт від 14.06.2018 року й додані до нього документи у кримінальному провадженні №12017160490004169, внесеному до ЄРДР 16.08.2017 року, за обвинуваченням:

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця за національністю, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, фізичної особи – підприємця, зареєстрованого та до затримання фактично проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше неодноразово судимого:

- 11.11.2002 року Червоногвардійським районним судом Дніпропетровської області за ч.5 ст.185, ч.3 ст.289, ст.70 КК України, до 12 років 6 місяців позбавлення волі із конфіскацією майна, звільнився 31.12.2011 року за відбуттям строку покарання;

- 14.06.2017 року Суворовським районним судом м.Одеси за ч.2 ст.15, ч.2 ст.185, ст.ст.75, 76 КК України, до двох років позбавлення волі із звільненням від призначеного покарання з випробуванням строком на 1 рік 6 місяців,

у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.2 ст.185 КК України, а також цивільний позов потерпілого ПАТ «Укртелеком» до вказаного обвинуваченого «Про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення злочину», -

В С Т А Н О В И В:

На розгляд Суворовського районного суду м.Одеси 15.06.2018 року з Одеської місцевої прокуратури №4 надійшли обвинувальний акт від 14.06.2018 року й додані до нього документи за обвинуваченням ОСОБА_4 у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.2 ст.185 КК України, які ухвалою судді від 18.06.2017 року призначено до розгляду у підготовчому судовому засіданні, а вказаний обвинувачений утримується під вартою в ОСІ УДПтСУ в Одеській області.

Крім того, до початку підготовчого судового засідання, на адресу суду від Публічного акціонерного товариства (надалі - ПАТ) «Укртелеком» надійшов цивільний позов ПАТ до обвинуваченого ОСОБА_4 «Про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення злочину», який згідно з приписами ст.ст.127-129 КПК України, підлягає судовому розгляду у цьому ж кримінальному провадженні разом з обвинувальним актом.

В підготовчому судовому засіданні, з’ясувавши позицію прокурора Дрей І.Ю. з приводу можливості призначення судового розгляду, якою до того ж внесено письмове клопотання про обрання обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також вислухавши з цих ж питань думку представника потерпілого ОСОБА_2 та заслухавши захисника ОСОБА_3 і самого обвинуваченого, останнім з яких було подане клопотання про обрання більш м’якого запобіжного заходу, дослідивши обвинувальний акт й додані до нього документи разом з цивільним позовом у цьому ж кримінальному провадженні, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.314 КПК України, суд у підготовчому судовому засіданні повинен повернути обвинувальний акт, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

З огляду на ст.291 зазначеного Кодексу, обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором, у випадку погодження з ним останнього, а у самому обвинувальному акті, наряду з іншим, повинні бути наведені відомості про потерпілого (прізвище, ім’я, по батькові, дата і місце народження, місце проживання, громадянство) та викладені фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частину статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення, розмір завданої кримінальним правопорушення шкоди.

Згідно зі ст.7 наведеного Кодексу, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження до яких зокрема відносяться: верховенство права, законність, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень, публічність, диспозитивність, гласність і відкритість судового провадження та розумність його строків, а за ст.283 цього Кодексу, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчинення кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.

Як слідує з положень ст.91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягає доказуванню, зокрема подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), що виходячи з суті цієї статті має відображатися в обвинувальному акті, а формулювання обвинувачення має містити дані щодо події кримінального правопорушення із зазначенням часу, місця, форми вини і мотивів, способу вчинення, наслідків та інших даних, на підставі яких, згідно з диспозицією певної статті КК України можна встановити в діях обвинуваченого склад кримінального правопорушення, з урахуванням, у тому числі, кваліфікуючих ознак.

За приписами ч.1 ст.337 означеного Кодексу, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, а за змістом п.13 ч.1 ст.3 цього ж Кодексу, обвинуваченням є твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленим цим Кодексом.

Проте, при складенні й погодженні наданого на розгляд суду обвинувального акту за обвинуваченням ОСОБА_4, ані старшим слідчим Суворовського ВП в м.Одесі ОСОБА_1, ані прокурором Одеської місцевої прокуратури №4 ОСОБА_5, якою затверджувався обвинувальний акт, наведені вище вимоги закону дотримані не були, оскільки викладене у означеному акті формулювання обвинувачення є суперечливим і незрозумілим суду, що у свою чергу позбавляє суд можливості роз’яснити його обвинуваченому у випадку віддання його до суду та визначити межі судового розгляду, виходячи з нижченаведеного.

Так, за розглядуваним обвинувальним актом, у формулюванні обвинувачення наведені відомості про заподіяння ПАТ «Укртелеком» матеріальної шкоди на загальну суму 616,89 гривень, яке, за версією сторони обвинувачення, відбулося внаслідок вчинення інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_4 діянь із замаху на таємне викрадення трьох відрізків кабелю, довжиною 0,35, 0,97, 1,2м., відповідно, а за наданим для розгляду у цьому ж кримінальному провадженні представником зазначеного ПАТ за довіреністю ОСОБА_2 цивільного позову ПАТ «Укртелеком» й додатків до нього, викрадені відрізки кабелю складали 80м., кожний, у кількості 3-х видів та загальною довжиною 240м..

Опріч наведене, зміст клопотання прокурора Дрей І.Ю. від 02.08.2018 року про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та додані до нього прокурором (в копіях): витяг з ЄРДР №12017160490004169 від 16.08.2017 року, доручення слідчого оперативному підрозділу на проведення слідчих (розшукових) дій (у порядку п.3 ч.2 ст.40 КПК України) від 20.05.2017 року, ухвали слідчого судді від 29.05.2018, 14.06.2018 року про дозвіл на затримання з метою приводу та про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 у цьому ж кримінальному провадженні містять відомості щодо іншого, ніж зазначено в обвинувальному акті та у цивільному позові потерпілого ПАТ «Укртелеком», розміру заподіяної цьому підприємству матеріальної шкоди та її складових, оскільки у доданих прокурором до клопотання документах зазначено вже про викрадення кабелю зв’язку ТПП 100?2?0,4, довжиною 80 метрів, вартістю 8026,88 гривень, а в ухвалі слідчого судді від 14.06.2016 року такі ж дані стосовно виду та кількості кабелю, але вже вартістю 616,89 гривень.

Зазначені обставини у своєї сукупності свідчать про не встановлення під час досудового розслідування дійсного розміру заподіяної матеріальної шкоди та його невизначення в обвинувальному акті у кримінальному провадженні №12017160490004169 від 16.08.2017 року, що у свою чергу позбавляє можливості суд за таких суперечливих даних призначити судовий розгляд у цьому кримінальному провадженні.

Втім, ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси від 12.10.2017 року за аналогічними підставами було повернуто обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_4 у кримінальному провадженні №12017160490004169 від 16.08.2017 року, зокрема у зв’язку з не визначенням виду і розміру викраденого за інкримінованим обвинуваченому діянням.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 12.04.2018 року, за результатами апеляційного перегляду, зазначена ухвала суду першої інстанції залишена без змін, а апеляційна скарга прокурора Савенко І.В., – без задоволення.

Перелічені вище обставини у формулюванні обвинувачення та не виправлення органом стороною обвинувачення попередньо виявлених судом недоліків за ухвалою суду від 12.10.2017 року суперечать принципам законності та верховенства права, закріпленим в ст.ст.8, 9 КПК України, а також практиці Європейського суду з прав людини, яка у відповідності до вимог ч.2 ст.8, ч.5 ст.9 цього ж Кодексу, підлягає обов’язковому застосуванню.

Європейський суд з прав людини (далі - Суд) у справі «Абрамян проти Росії» від 09.10.2008 року зазначив, що у пп.«а» п.3 ст.6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз’ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного, він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред’явленого йому обвинувачення (див. рішення від 19.12.1989 року у справі «Камасінскі проти Австрії» №9783/82, п.79). Крім того, суд зазначає, що положення підпункту «а» п.3 ст.6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий розгляд, гарантоване п.1 цієї статі. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред’явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (див. рішення від 25.03.1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» (ВП) №25444/94, п.52; рішення від 25.07.2000 року у справі «Матточіа проти Італії» №23969/94, п.58; рішення від 20.04.2006 року у справі «І.Н. та інші проти Австрії» №42780/98, п.34).

Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п.3 ст.6 Конвенції (див. зазначене рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» (ВП) №25444/94, п.54, а також «Даллос проти Угорщини», п.47).

Викладені вище обставини, у контексті принципів ст.ст.7, 9 КПК України, унеможливлюють призначення обвинувального акту від 14.06.2018 року за обвинуваченням ОСОБА_4 до судового розгляду, з огляду на його невідповідність вимогам ст.291 вказаного Кодексу та внаслідок невиконання ухвал суду першої інстанції від 12.10.2017 року і апеляційної інстанції від 12.04.2018 року, а відтак єдиним можливим й законним судовим рішенням з розгляду зазначеного обвинувального акту уявляється його повернення прокурору Одеської місцевої прокуратури №4 для усунення виявлених недоліків разом з цивільним позовом ПАТ «Укртелеком».

Наряду з наведеним, при вирішенні заявленого прокурором Дрей І.Ю. письмового клопотання про обрання обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також при розв’язанні клопотання вказаного обвинуваченого про застосування більш м’якого запобіжного заходу, суд виходить з нижчевикладеного.

Згідно з реєстром матеріалів досудового розслідування та матеріалів розглядуваного клопотання прокурора Дрей І.Ю., ухвалою слідчого судді Суворовського районного суду м.Одеси від 14.06.2018 року ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеська установа виконання покарань №21», строк якого спливає 12 серпня 2018 року.

Відповідно до ч.3 ст.315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Стаття 177 означеного Кодексу, встановлює, що наряду з іншим, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на потерпілого чи свідків у цьому кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення.

З положень ст.178 вказаного Кодексу слідує, що при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов’язаний оцінити в сукупності обставини, у тому числі вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання її винною у кримінальному правопорушенні, вік та стан здоров’я, міцність соціальних зв’язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців, наявність постійного місця роботи та репутацію обвинуваченого, його майновий стан та наявність судимостей, дотримання умов попередньо застосованих запобіжних заходів, розмір майнової шкоди та інше.

З огляду на п.5 ч.2 ст.183 зазначеного Кодексу, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше судимої особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.

Як слідує з клопотання прокурора Дрей І.Ю. й обвинувального акту, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні закінченого замаху на середньої тяжкості злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.2 ст.185 КК України, за вчинення якого визначена можливість призначення покарання у виді позбавлення волі строком до п’яти років та є раніше судимою особою за аналогічні майнові злочини, а інкриміноване йому протиправне діяння мало місце в період строку випробування за попереднім вироком суду від 14.06.2017 року, що за позицією прокурора свідчить про небажання вказаного обвинуваченого зупинити злочинну діяльність.

Разом з тим, за ч.2 ст.194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, пов’язані з обґрунтованістю підозри у вчиненні підозрюваним чи обвинуваченим кримінального правопорушення та з наявністю встановлених ст.177 цього Кодексу ризиків, але не доведе недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання наведеним у клопотанні ризикам, суд має право застосувати більш м’який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у розглядуваному клопотанні, а також покласти на підозрюваного чи обвинуваченого відповідні обов’язки, що випливають з доводів клопотання.

Проте, у розглядуваному клопотанні прокурора Дрей І.Ю. взагалі не обґрунтовано конкретними фактами та доказами недостатність застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 більш м’яких запобіжних заходів, натомість зміст клопотання містить лише необґрунтовані припущення його ініціатора та посилання на докази сторони обвинувачення в обґрунтованість висунутого вказаній особі обвинувачення.

Втім, ст.8 КПК України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року встановлюють, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерел права.

У практиці ЄСПЛ щодо дотримання положень ст.5 Конвенції встановлено вимогу, щоб позбавлення свободи було "законним", зокрема з дотриманням "процедури, встановленої законом". У цьому аспекті Конвенція відсилає до норм національного законодавства та встановлює зобов'язання забезпечувати дотримання матеріально-правових і процесуальних норм законодавства, але вона також вимагає, щоб при будь-якому позбавленні свободи забезпечувалася мета ст.5 Конвенції, зокрема захист осіб від свавілля, а відтак за практикою ЄСПЛ, національні органи, передусім суди, повинні тлумачити і застосовувати національний закон відповідно до ст.5 Конвенції, оскільки недотримання національного закону уявляє беззаперечне порушення цієї норми Конвенції (п.33 рішення ЄСПЛ від 02.09.2010 року у справі "Мурукін проти України").

Крім того, ЄСПЛ підкреслює, що розумність строку тримання під вартою ніколи не оцінюється абстрактно та наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з врахуванням її особливостей, а продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу. Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні затриманою особою злочину є обов’язковою і неодмінною умовою належності її продовжуваного тримання під вартою, але зі спливом певного часу така підозра перестає сама по собі бути виправданням для позбавлення особи свободи і судові органи повинні вмотивувати свої рішення іншими підставами, які мають бути чітко визначені і доводи «за» і «проти» звільнення з-під варти не повинні бути «загальними і абстрактними» (п.219 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкайло проти України»).

ЄСПЛ постійно зазначає у своїй практиці, що існує презумпція на користь звільнення та другий аспект пункту 3 статті 5 Конвенції не надає судам вибір між притягненням обвинуваченого до відповідальності в розумний строк і тимчасовим його звільненням під час провадження. До засудження обвинувачений має вважатися невинним і мета цього положення, по суті, вимагає його тимчасового звільнення з під-варти, як тільки його подальше тримання під вартою перестає бути обґрунтованим. Перекладення тягаря доведення конкретних фактів і відповідних підстав для подальшого тримання під вартою не може покладатися на особу, яка перебуває під вартою, оскільки це рівноцінно порушенню принципу статті 5 конвенції – положення, яке робить тримання під вартою винятковим відступом від права на свободу і таким, що дозволяється лише у вичерпно перелічених та чітко визначених випадках (п.п.39, 40 рішення ЄСПЛ від 14.10.2010 року у справі «Хайредінов проти України»).

Виходячи з наведених вимог кримінального процесуального кодексу, Конвенції та практики ЄСПЛ, судом при вирішенні внесеного прокурором Дрей І.Ю. письмового клопотання приймається до уваги те, що обвинувачений ОСОБА_4 має місце реєстрації та постійне місце мешкання в м.Одесі, є фізичною особою – підприємцем, одружений та виключно позитивно характеризується за місцем мешкання, що свідчить про міцність його соціальних зв’язків в місці постійного проживання, а поданий до суду обвинувальний акт від 14.06.2018 року, у зв’язку з неможливістю його призначення до судового розгляду, зокрема за наявністю суперечностей викладених в обґрунтування підозри відомостей у наданих на розгляд суду процесуальних документах, підлягає поверненню прокурору Одеської місцевої прокуратури №4 для усунення виявлених недоліків разом з цивільним позовом ПАТ «Укртелеком».

На підставі наведеного, оцінивши в сукупності викладені законодавчі вимоги та Конвенційні принципи позбавлення особи свободи, приймаючи до уваги визначені в обвинувальному акті фактичні обставини інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_4 закінченого замаху на злочин, його особу та враховуючи існування в теперішній час ризиків, перелічених вище й передбачених ст.177 КПК України, у взаємозв’язку із тим, що судовий розгляд по суті ще не розпочатий, потерпілий або свідки обвинувачення в суді ще не допитувались, зважаючи на недоведеність у розглядуваному клопотанні прокурора недоцільності застосування інших більш м’яких запобіжних заходів до обвинуваченого конкретними фактами та підставами, а також беручи до уваги наявність у останнього місця реєстрації й постійного проживання в м.Одесі, міцність його соціальних зв’язків в місці проживання, суд доходить висновку про те, що для забезпечення належного виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, достатньо застосувати до нього більш м’який запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту, з частковим задоволенням клопотання вказаного обвинуваченого та із залишенням означеного клопотання прокурора Дрей І.Ю. без задоволення.

Керуючись ст.ст.3, 7-9, 21-22, 91-92, 177-184, 193-199, 291, 314-315, 369-372, ч.2 ст.376, Главою 18 КПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Обвинувальний акт від 14.06.2018 року й додатки до нього у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12017160490004169 від 16.08.2017 року, за обвинуваченням ОСОБА_4 у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.2 ст.185 КК України, разом із цивільним позовом ПАТ «Укртелеком» до вказаного обвинуваченого «Про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення злочину», - повернути прокурору Одеської місцевої прокуратури №4, для усунення в розумні строки виявлених судом порушень вимог КПК України та для вирішення питань, викладених у мотивувальній частині ухвали.

Клопотання прокурора Дрей І.Ю. про обрання обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, - залишити без задоволення, а клопотання вказаного обвинуваченого про обрання більш м’якого виду запобіжного заходу, - задовольнити частково.

Обрати ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, обвинуваченому у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.2 ст.185 КК України, запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за місцем реєстрації та фактичного проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, – строком до 01.10.2018 року, звільнивши його з під-варти негайно в залі суду та поклавши на вказану особу наступні обов’язки:

1) невідкладно прибути до місця проживання за вказаною адресою;

2) заборонити залишати в період часу з 22:00 до 06:00 години житло, яке розташоване за означеною адресою;

3) без дозволу слідчого, прокурора чи суду не відлучатися за межі м.Одеси;

4) повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання;

5) заборонити обвинуваченому спілкуватися із потерпілим та свідками у цьому кримінальному провадженні.

Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_4, що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України, працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за його поведінкою, мають право з'являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань.

Виконання ухвали в частині застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді домашнього арешту доручити працівникам Суворовського ВП в м.Одесі ГУНП в Одеській області. Ухвала підлягає негайному виконанню органом внутрішніх справ.

Копії ухвали направити для виконання прокурору Одеської місцевої прокуратури №4 та начальнику Суворовського ВП в м.Одесі ГУНП в Одеській області, для відома - начальнику ОУВП №21 УДПтСУ в Одеській області, а також надати іншим заінтересованим особам.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження та подання апеляції через Суворовський районний суд м.Одеси до Судової палати по кримінальних справах Апеляційного суду Одеської області, протягом 7 днів з дня проголошення.

С у д д я: ОСОБА_6