Постанова № 75730271, 02.08.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний № 320/2233/18 Головуючий у 1 інстанції: Редько О.В.

провадження № 22-ц/778/2980/18 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Маловічко С.В.

суддів: Гончар М.С.

Кочеткової І.В.

при секретарі: Остащенко О.В.

за участі:

представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 у особі представника ОСОБА_4 на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08 червня 2018 року про забезпечення позову ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до ОСОБА_3 та ОСОБА_7 про стягнення грошових коштів подружжя,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2018 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_7 про стягнення грошових коштів подружжя в розмірі 78 979 365 грн., сплачених за договором про взаємні зобов'язання від 20.02.2017 року.

08.06.2018 року ОСОБА_6 звернулася до суду з заявою про забезпечення позову.

В обґрунтування заяви зазначила, що ОСОБА_5 та вона звернулися до суду із позовом, в якому просили суд стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_7 солідарно на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у рівних частках спільні сумісні грошові кошти подружжя ОСОБА_6 у сумі 78 979 365 грн., що еквівалентно 3 036 500 доларам США, сплачені за договором про взаємні зобов'язання від 20.02.2017р., укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_3

У позові зазначається про те, що 20 лютого 2017р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 був укладений договір про взаємні зобов'язання, відповідно до п. 2 якого ОСОБА_3 зобов'язався в строк до 15.03.2018 року за три мільйони доларів США продати за договором купівлі-продажу ОСОБА_5 свою частку у статутному капіталі ТОВ «БІОЛ» у розмірі 50%, розмір внеску в статутний фонд 1 653 700, 00 грн. У подальшому, оскільки відповідач ОСОБА_3 попросив якнайшвидше із ним розрахуватись, він склав розписку, в якій зобов'язався здійснити на користь ОСОБА_5 відчуження своєї частки у статутному капіталі ТОВ «БІОЛ» протягом двох тижнів після отримання грошової суми, еквівалентної трьом мільйонам доларів США. Після цього подружжя ОСОБА_5 сплатило на користь подружжя «Дунаєвих» грошові кошти у сумі 3 036 500 доларів США, що, як виявилось у подальшому під час розрахунків на 36 500 доларів США більше, аніж домовлялись сплатити за відчуження частки в ТОВ «БІОЛ».

Однак відповідачі, отримавши усю грошову суму 3 036 500 доларів США у двотижневий строк після здійснення повного розрахунку та у строк до 15.03.2018 року не виконали взяті на себе зобов'язання та не здійснили відчуження на ім'я ОСОБА_5 частки у статутному капіталі ТОВ «Біол». У зв'язку із вищевикладеним, позивач вважав, що є законні підстави для стягнення з відповідачів отриманих ними коштів у сумі 3 036 500 доларів США, що еквівалентно 78 979 365 грн. відповідно до офіційних курсів долара США до гривні на 15.03.2018 рік, заявлених НБУ (3 036 500 доларів США х 26,01 грн. = 78 979 365 грн.).

Посилаючись на вказані обставини, заявник просила суд в порядку забезпечення позову накласти арешт на нерухоме майно, зареєстроване на праві власності за відповідачем ОСОБА_7, а саме на:

1) земельну ділянку площею 997, 77 кв. м., кадастровий номер НОМЕР_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 167497723107, розташовану за адресою: АДРЕСА_1;

2) житловий будинок загальною площею 453,1 кв. м., житловою площею 202, 1 кв. м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 167425423107, розташований за адресою: АДРЕСА_1;

3) нежитлове приміщення, вбудоване у багатоквартирному житловому будинку загальною площею 164, 1 кв. м., основною площею 132, 8 кв. м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 166998523107, розташоване за адресою: АДРЕСА_2;

4) земельну ділянку площею 1000, 35 кв. м. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 167132823107, розташовану за адресою: АДРЕСА_1;

5) квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 47, 2 кв. м., житловою площею 29, 0 кв. м., реєстраційний номер майна 32737239;

6) квартиру АДРЕСА_4 загальною площею 38, 0 кв. м., житловою площею 20, 1 кв. м., реєстраційний номер майна 2164332.

Також, заявник просила суд накласти арешт на всі поточні банківські рахунки, що належать ОСОБА_8 та ОСОБА_7 в межах суми заявлених позовних вимог, а саме, в межах 78 979 365 гривень, за винятком виплат необхідних для сплати податків, зборів та платежів, передбачених законодавством України.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08 червня 2018 року заяву ОСОБА_6 про забезпечення позову задоволено в повному обсязі.

В порядку забезпечення цивільного позову ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до ОСОБА_3 та ОСОБА_7 про стягнення грошових коштів подружжя накладено арешт на нерухоме майно, зареєстроване на праві власності за ОСОБА_7, а саме на:

1) земельну ділянку площею 997, 77 кв. м., кадастровий номер НОМЕР_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 167497723107, розташовану за адресою: АДРЕСА_1;

2) житловий будинок загальною площею 453,1 кв. м., житловою площею 202, 1 кв. м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 167425423107, розташований за адресою: АДРЕСА_1;

3) нежитлове приміщення, вбудоване у багатоквартирному житловому будинку загальною площею 164, 1 кв. м., основною площею 132, 8 кв. м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 166998523107, розташоване за адресою: АДРЕСА_2;

4) земельну ділянку площею 1000, 35 кв. м. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 167132823107, розташовану за адресою: АДРЕСА_1;

5) квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 47, 2 кв. м., житловою площею 29, 0 кв. м., реєстраційний номер майна 32737239;

6) квартиру АДРЕСА_4 загальною площею 38, 0 кв. м., житловою площею 20, 1 кв. м., реєстраційний номер майна 2164332.

Накладено арешт на всі поточні банківські рахунки, що належать ОСОБА_8 та ОСОБА_7 в межах суми заявлених позовних вимог, а саме 78 979 365 гривень, за винятком виплат необхідних для сплати податків, зборів та платежів передбачених законодавством України.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_3 у особі представника ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

ОСОБА_6 скористалась своїм правом та надала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, оскільки при задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції діяв в межах своїх повноважень

ОСОБА_6, ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_9 подали письмові заяви про відкладення апеляційного розгляду скарги ОСОБА_3 через їх хворобу.

Проте колегія вважає, що розгляд процесуального питання щодо забезпечення позову можливий у їх відсутності, оскільки не потребується їх особистих пояснень щодо цього процесуального питання.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, представника апелянта ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4, який наполягав на задоволенні апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та надані виділені матеріали в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи заяву ОСОБА_6 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить відповідачу ОСОБА_7, та на всі поточні банківські рахунки, що належать ОСОБА_3 та ОСОБА_7, в межах суми заявлених позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами у справі існує спір і невжиття заходів забезпечення позову у випадку його задоволення може унеможливити виконання судового рішення.

Проте в повній мірі погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна, оскільки суд дійшов їх з порушенням норм процесуального права.

За приписами ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Частиною 3 ст. 150 ЦПК України визначено, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

У практиці ЄСПЛ, в тому числі у справах: «Стретч проти Сполученого Королівства», «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Ґаші проти Хорватії» від 13 грудня 2007 року, визначені критерії, які слід оцінювати про сумісність заходів втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого Протоколу, а саме: чи вважається втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи вважається такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним до визначених цілей.

Так, у прикінцевій частині договору про взаємні зобов'язання, укладеного 20 лютого 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, з приводу невиконання якого відповідачем ОСОБА_3 ставиться питання у позові, у зв»язку з чим позивач просить стягнути з подружжя ОСОБА_3 в солідарному порядку сплачену ним на виконання цього договору суму у розмірі 78 979 365 грн., було зазначено про те, що дружина відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_7, повністю розуміючи значення своїх дій, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, дає свою згоду на продаж належної їм на праві сумісної власності вищевказаної в договорі нерухомості та земельних ділянок, а також частки в статутному капіталі ТОВ «БІОЛ» на умовах та за ціною, обраною чоловіком. При цьому заявник вказує, що укладення вказаної угоди здійснюється її чоловіком в інтересах сім'ї та на умовах, які вони попередньо обговорили та вважають вигідними для них, та укладення даної угоди відповідає їхньому спільному волевиявленню. Так само, у прикінцевій частині даного Договору дружина позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 зазначила, що повністю розуміючи значення своїх дій, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, дає свою згоду на продаж належної їм на праві сумісної власності частки у статутному капіталі ТОВ «ЮЗТК» та придбання вказаного у договорі нерухомого майна та земельних ділянок на умовах та за ціною, обраними на розсуд чоловіка. При цьому, вона стверджує, що укладення вказаної угоди здійснюється її чоловіком в інтересах сім'ї та на умовах, які вони попередньо обговорили та вважають вигідними для них, та укладення даної угоди відповідає їхньому спільному волевиявленню.

Проте, суд першої інстанції не досліджував належним чином надані докази на предмет наявності дійсного спору між усіма учасниками цієї справи. Так, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що дружина ОСОБА_3, яка надала згоду на укладення договору про взаємні зобов'язання від 20 лютого 2017 року не є його стороною. Дружина ОСОБА_3 не брала на себе жодних зобов'язань перед позивачами, не отримувала від ОСОБА_5 ніяких грошових коштів.

Також, суд першої інстанції залишив поза увагою п.4 договору, відповідно до якого всі договори за цією угодою оформлюються сторонами в нотаріальному порядку з дозволу подружжя, але між сторонами жодного нотаріального посвідченого договору укладено не було.

А отже, постановляючи ухвалу про накладення арешту на нерухоме майно та на всі поточні банківські рахунки ОСОБА_7, суд першої інстанції не обговорив питання про те, чи є позивач ОСОБА_6 і відповідач ОСОБА_7 учасниками спірних правовідносин, що склалися між ОСОБА_5 та ОСОБА_3

Наведені обставини свідчать про недотримання судом першої інстанції вищевказаної позиції ЄСПЛ. Адже, з урахуванням викладеного, накладення арешту є невиправданим втручанням у право власності ОСОБА_7 і є порушенням положень частини 1 статті 1 Протоколу першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між тим, суд апеляційної інстанції не може вдаватись в оцінку цих обставин, оскільки суд першої інстанції в цій частині своїх міркувань та висновків не навів, та взагалі їх не з»ясовував, а тому висновок суду про необхідність забезпечення позову у спосіб обмеження прав ОСОБА_7 на вільне розпорядження своїм майном є передчасним та потребує додаткового з»ясування.

Крім того, суд не з»ясовував, чи припинив чинність договір про взаємні зобов'язання, укладений 20 лютого 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, оскільки позивач не ставить питання про його розірвання, але попри це витребовує сплачені на його виконання кошти.

З наданих матеріалів слідує, що ОСОБА_5 вже подавав аналогічний позов до ОСОБА_3, у якому приймались всілякі заходи забезпечення позову, але в подальшому цей позов було залишено без розгляду. При цьому, дії сторін, зокрема, позивача ОСОБА_5 у іншій справі обмежувались лише досягненням мети забезпечення позову та оспорюванням часткового скасування судом цих заходів.

Отже, з урахуванням наведеного у цій справі слід було б з»ясувати наявність дійсного спору між сторонами, визначеними позивачами, а також оцінити співмірність заходів забезпечення заявленій сумі позову, оскільки арешт судом накладався як на майно, так і рахунки відповідачів.

За таких обставин, оскаржувану ухвалу не можна визнати такою, що відповідає вимогам закону, а тому на підставі ст. 379 ЦПК України вона підлягає скасуванню з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 у особі представника ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08 червня 2018 року у цій справі скасувати з переданням питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складений 07 серпня 2018р.

Головуючий:

Судді: