Рішення № 75730204, 06.08.2018, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/3011/18

Провадження №2/442/1342/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2018 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючої- судді Павлів З.С.

з участю секретаря судового засідання - Михавко І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Дрогобич в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Альфа-Банк» про оскарження договору на споживчий кредит та закриття проблемної заборгованості, -

встановив:

15.05.2018 позивач звернулася до суду з позовом, в якому просить підписаний з відповідачем договір на споживчий кредит №500630663 від 21.11.2017 вважати недійсним, закрити проблемну заборгованість.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 21.11.2017 уклала з відповідачем договір на споживчий кредит №500630663 на суму 5360 грн. на строк 24 місяці. Гроші потрібні були на лікування. Проте, у зв'язку із форс мажорними обставинами, з січня 2018 у неї не було можливості сплачувати кредит. Двічі, 30.01.2018 та 07.03.2018, вона письмово зверталась до керівництва банку із заявами провести реструктуризацію заборгованості, проте в такій їй було відмовлено. З лютого 2018 їй та її знайомим, яких вона вказала довіреними особами, щоденно почали надходити телефонні дзвінки від співробітників банку з вимогами погасити заборгованість. Вважає, що при укладенні кредитного договору були порушені вимоги чинного законодавства України та права позивача як споживача на ринку фінансових послуг. Працівники банку, вимагаючи повернення кредиту, втручалися в особисте життя, розголошували її персональні дані.

21.05.2018 року подано письмові доповнення до позову, в яких наведено зміст нормативно-правових актів, та зазначено, що підготовка оскаржуваного договору здійснювалась виключно відповідачем без залучення її до цього процесу. З редакцією цього договору вона ознайомилася в день його укладення, тобто укладення відбулось без ґрунтованого вивчення. Просить також взяти до уваги, що у неї відсутні спеціальні знання для вивчення умов вказаного договору. Тому вважає, що за таких обставин вона має право вимагати визнання договору недійсним.

24.07.2018 року надійшов відзив на позов, в якому відповідач просить у позові відмовити через необґрунтованість та безпідставність. Вказує на непредставлення позивачем жодного доказу на підтвердження своїх позовних вимог, зокрема на порушення рівності сторін та несправедливості умов договору, відсутності її волевиявлення при укладенні спірного договору тощо.

06.08.2018 року позивач подала відповідь на відзив, в якому вказала на відсутність у неї спеціальних знань на вивчення умов кредитного договору, хоча переконана у неправомірності такого.

Позивач у вступному слові позовні вимоги підтримала з мотивів, викладених у позові, який просила задоволити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився.

Суд, заслухавши вступне слово позивача, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та безпосередньо дослідивши в порядку, визначеному в судовому засіданні у справі, докази, якими вони обґрунтовуються, дійшов висновку, що в позові слід відмовити.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів даних учасниками справи (ст. 13 ЦПК України). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що відповідає ч.1 ст.12 ЦПК України.

21.11.2017 року між Публічним акціонерним товариством «Альфа Банк» (надалі Банк) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено Угоду про надання споживчого кредиту №500630663, за яким Банк надав останній кредит в розмірі 5360 грн., строком на 24 місяці зі сплатою 19,99% річних.

Договір підписаний сторонами договору, скріплений печаткою Банку.

Як вбачається з листа ПАТ «Альфа-банк» №11182-23.1-б/б у позивачки існує прострочена заборгованість за вищевказаним кредитним договором.

Із змісту ст. 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.1, 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції що була чинною на момент укладення кредитного договору), ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» в їх системному зв'язку вбачається, що банк, які фінансова установа при видачі споживчого кредиту зобов'язаний надати споживачу усю необхідну інформацію, в тому числі і щодо орієнтовної сукупної вартості кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.

Згідно з ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно ч.3 ст.639 ЦК України якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Крім того, позивач, підписавши договір та отримавши кредитні кошти, вчинила дії, що свідчать про прийняття нею умов кредитного договору, оскільки, спершу сплачувала наявну у неї кредитну заборгованість, що свідчить про прийняття та погодження позивача з умовами кредитного договору.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що кредитний договір, укладений між сторонами, є несправедливим для неї, оскільки при підписанні даного договору позивач ознайомилась та погодилась з його умовами, а відтак, проаналізувавши встановлені обставини, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для визнання договору недійсним, а всі твердження позивача з даного приводу судом розцінюються як ї спосіб захисту власних інтересів від наслідків, можливість настання яких залежить лише від її добросовісної поведінки при виконанні взятих на себе за кредитним договором зобов'язань.

Разом з тим, фактичним зверненням з даним позовом позивач вказує, що погашати заборгованість по кредитному договору перестала з січня 2018 року у зв'язку з важким матеріальним становищем, що, в свою чергу, не є підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Також, слід зазначити, що твердження позивачки про вимагання повернення кредиту, розголошення конфіденційної інформації, втручання в особисте життя з боку Банку не знайшло свого підтвердження і не пов'язане з предметом позову - визнання кредитного договору недійсним.

Враховуючи викладені фактичні обставини укладення спірного кредитного договору та його зміст з урахуванням норм чинного законодавства на момент його укладення, суд вважає, що у відповідності до вимог ст.ст. 203, 1054, 1055 ЦК України, а також інших наведених вище нормативно-правових актів при укладанні спірного кредитного договору, між його сторонами були дотримані всі передбачені діючим на той час законодавством істотні умови даного виду договорів, які обумовлені їх згодою, як узгоджені сторонами, так і ними прийняті, а також дотримані вимоги щодо форми кредитного договору. Окрім того, на момент укладення спірного кредитного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення відповідало їхній внутрішній волі, було вільним, що підтверджується власноручними підписами учасників правочину та печаткою фінансової установи. Таким чином, викладене виключає можливість визнання спірного кредитного договору недійсним як правочину повністю чи частково, зокрема і на підставі ст. 230 ЦК України.

Відповідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.1, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тобто процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок їх доказування. Крім того, суд не повинен безпосередньо брати участь у зборі доказового матеріалу. Згідно із ч.1 ст.95 ЦПК України письмовими доказами є документи, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Оскільки доказів на підтвердження позовних вимог позивачем не надано, позивач не довів тих обставин, на які посилався, як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи вимоги ст. 141 ЦПК України, те, що позивачка звільнена від сплати судового збору, а у задоволені позову відмовлено, судовий збір в розмірі 704,80 грн. компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 4, 11-13, 76-81, 89, 95, 141, 258, 264-265, 354, 430 ЦПК України, суд, -

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ «Альфа-Банк» про оскарження договору на споживчий кредит та закриття проблемної заборгованості - відмовити.

Апеляційну скарга на рішення суду може бути подано до апеляційного суду Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 06.08.2018.

Суддя Павлів З.С.