Постанова № 75729249, 02.08.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 серпня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/6057/17

Категорія: 6.1 Головуючий в 1 інстанції: Соколенко О. М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Стас Л.В.

суддів - Турецької І.О., Градовського Ю.М.

за участю секретаря Худика С.А.

за участю представника апелянта - ОСОБА_1

за участю представника позивача - Кузнецової Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2018 року по справі за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, про скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації,-

ВСТАНОВИВ:

Департамент комунальної власності Одеської міської ради ( надалі - позивач) звернувся з позовом до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області ( надалі - відповідач) , треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, в якому просив суд скасувати реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер: ОД142152921344, зареєстровану 19.10.2015 року Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, щодо реконструкції нежитлового підвального приміщення, загальною площею 119,20 кв.м., без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані та цільового призначення за адресою : АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 14.06.2017 року в ході інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості співробітниками Департаменту встановлено факт того, що у приміщенні, розташованому за адресою: АДРЕСА_2 знаходиться кафе; доступу до вказаного об'єкту Департаменту не надано. Згідно з інформації, яка міститься на сайті Державної архітектурно-будівельної інспекції України встановлено, що на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації ОД № 142152921344 відбулася реконструкція нежитлового приміщення без зміни геометричних розмірів фундаментів, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Позивач вказує, що з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно дізнався, що приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Диким Сергієм Петровичем винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 22962343 від 23.10.2017 року про реєстрацію права приватної власності на нежитлове приміщення, загальною площею 119,2 кв. м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2, власники - громадяни України ОСОБА_4 та ОСОБА_5; підставою виникнення права власності зазначено: договір купівлі-продажу № 1742 від 23.10.2017 року. Згідно реєстру декларацій про готовність об'єктів до експлуатації, що знаходиться на сайті ДАБІ України, вищезазначена декларація є чинною і об'єктом реконструкції зазначено нежитлове приміщення за адресою: Одеська обл., АДРЕСА_1. Також Департамент комунальної власності Одеської міської ради зазначає, що згідно свідоцтва про право власності, яке видане 25.05.2009 року виконавчим комітетом Одеської міської ради, об'єкт, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, складається з будівлі літ. "А", загальною площею 2385,4 кв.м., основною площею 1395,4 кв.м., належить територіальній громаді м. Одеси, в особі Одеської міської ради.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2018 року - позов задоволено.

Скасовано реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації з реконструкції нежитлового приміщення без зміни геометричних розмірів, фундаментів у плані за адресою: АДРЕСА_1, код 1220.9, ІІ категорія складності, яка зареєстрована Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області за №ОД142152921344 від 19.10.2015 року.

В апеляційній скарзі, третя особа, ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, зазначив про порушення судом правил адміністративної юрисдикції, оскільки в даному випадку виник спір про право, набуте третіми особами на нерухоме майно на підставі спірної декларації, який повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства. Окрім того, апелянт вказав на відсутність доказів, які б свідчили про набуття права власності на спірне майно територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради.

У відзиві на апеляційну скаргу, Департамент комунальної власності Одеської міської ради, вказав, що справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства з тих підстав, що цей спір стосується правомірності проведення реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, тобто ДАБІ у спірних правовідносинах здійснює владні управлінські функції. Позивач послався також на рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 25.11.2004р. № 710 про реєстрацію права власності за територіальною громадою міста Одеси на об'єкти нерухомого майна м, розташовані у м. Одесі, зокрема на спірне нежитлове підвальне приміщення № НОМЕР_1, як на підставу виникнення права власності територіальної громади міста Одеси, що свідчить про порушення її прав реєстрацією спірної декларації.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Рішенням Приморського районного суду від 19.02.2008 року, яке набрало законної сили 03.03.2008 року, визнано за ОСОБА_7 право власності на допоміжне приміщення (підвал) загального користування 119,20 кв.м., що розташоване за АДРЕСА_1

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 на підставі договору дарування №178 від 13.01.2011 року, прийняла в дарунок від громадянки ОСОБА_8 допоміжне приміщення (підвал), що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 119,2 кв.м. Вказане приміщення, як зазначено у договорі дарування, належить ОСОБА_8 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Федорченко Т.М. 28.01.2009 року Р№343, зареєстрованого в КП "Одеське БТІ та РОН" у книзі 85 неж на стор.54, номер запису 2139, реєстраційний номер 24495754. ОСОБА_4.07.09.2011 року отримано витяг про державну реєстрацію

прав на допоміжне приміщення (підвал) за адресою: АДРЕСА_1 на підставі вказаного договору дарування (т.1 а.с.141-144, 209-210).

Судом також встановлено, що 12.10.2015 року ОСОБА_4 подано до Департаменту ДАБІ в Одеській області заяву згідно з п.4 ст.9 Закону України "Про адміністративні послуги" про надання декларації про готовність об'єкта до експлуатації "Реконструкція нежитлового приміщення без зміни геометричних розмірі фундаментів у плані за адресою: АДРЕСА_1", суб'єкт звернення: ОСОБА_4, якій присвоєно реєстраційний номер №3422 (т.2 а.с.10).

Також, судом встановлено, що ОСОБА_4 16.10.2015 року подано до Департаменту ДАБІ в Одеській області декларацію про готовність об'єкта до експлуатації "Реконструкція нежитлового приміщення без зміни геометричних розмірі фундаментів у плані за адресою: АДРЕСА_1, код:1220.9, ІІ Категорія складності". Вказана декларація 19 жовтня 2015 року зареєстрована Департаментом ДАБІ в Одеській області за №ОД142152921344 (т.1 а.с.152-157, 211-214, т.2 а.с.5-9).

25 лютого 2016 року, розглянувши заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 22.02.2016 року, подану ОСОБА_4, державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. прийнято рішення №28442406 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень згідно якого проведено державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_4 на об'єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (допоміжне приміщення (підвал) з відкриттям розділу (т.1 а.с.158, 232).

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, 26.04.2016 року ОСОБА_4 був відчужений (проданий) вказаний об'єкт нерухомості, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (допоміжне приміщення (підвал) загальною площею 201,9 кв.м. ОСОБА_11 (т.1 а.с.161-164).

З наявних в матеріалах справи доказів, судом встановлено, що в подальшому вищевказаний об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 був неодноразово відчужений (перепроданий) на підставі договорів купівлі-продажу (т.1 а.с.172-173,178-180,189-192,237,247).

Вважаючи, що реєстрація декларації про готовність об'єкта до експлуатації №ОД142152921344 від 19.10.2015 року порушує права та інтереси позивача, останній звернувся до суду із вказаним позовом до адміністративного суду.

Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Таким чином, до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб'єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Разом із тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 392 ЦК передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Ураховуючи наведені вище нормативні положення, не є публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та господарського права.

З установлених судами фактичних обставин справи вбачається, що в цьому випадку виник спір про право, а саме право власності, набуте третіми особами : ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та іншими, на нерухоме майно, на підставі оскарженої декларації про готовність об'єкта до експлуатації, а саме: нежитлового підвального приміщення за адресою :АДРЕСА_1

Таким чином, виник спір про цивільне право, і подальше оспорювання реєстрації Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області декларації про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер: ОД142152921344, зареєстрованої 19.10.2015 року щодо реконструкції нежитлового підвального приміщення, загальною площею 119,20 кв.м., без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані та цільового призначення, АДРЕСА_1, не могло здійснюватися за правилами адміністративного судочинства.

Механізм визнання права власності на той чи інший об'єкт за певним суб'єктом визначений ЦК.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору.

Частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), чинного на час виникнення спірних правовідносин, було передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Чинною редакцією ГПК визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4).

Згідно із закріпленими в пункті 6 частини першої статті 20 зазначеного Кодексу (у зазначеній редакції) правилами, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Враховуючи викладене, за суб'єктним складом сторін та сутністю спору дана справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Таким чином, суд першої інстанції, не врахував суті спірних правовідносин та їх суб'єктний склад, дійшов помилкового висновку стосовно того, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та має вирішуватися судами адміністративної юрисдикції.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Приписи п. 1 частини 1 статті 238 КАС України визначають, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з частиною 1 статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційних скарг, скасування постанови суду першої інстанції із закриттям провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 238, 239, 242-244, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2018 року по справі за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, про скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації,-скасувати.

Прийняти нову постанову, якою провадження у справі - закрити.

Роз'яснити Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, що дана справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 02.08.2018р.

Головуючий суддя Стас Л.В.Судді Турецька І.О. Градовський Ю.М.