Постанова № 75729193, 31.07.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2018 рокуЛьвів№ 876/4611/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Ільчишин Н.В,, Затолочного В.С.,

з участю секретаря судового засідання Копанишин Х.В.,

представника позивача Свистун Є.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 січня 2018 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДФС у Тернопільській області до ОСОБА_3 про стягнення податкового боргу, -

суддя (судді) в суді першої інстанції - Мандзій О.П.,

час ухвалення рішення: 11:14:14,

місце ухвалення рішення - м.Тернопіль,

дата складання повного тексту рішення - 31.01.2018 р.,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління ДФС у Тернопільській області звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_3, в якій, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить стягнути податковий борг по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в сумі 16178,80 грн.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 січня 2018 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення мотивоване тим, що в результаті скасування податкової вимоги від 02.03.2016 року № 3276-23, яка покладена в основу даного позову, сума податкового боргу по податку з доходів фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, не набула статусу узгодженого, що додатково обумовлює відсутність достатніх та необхідних правових підстав для задоволення позову у даній справі.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що висновок суду першої інстанції про недотримання контролюючим органом необхідної умови, а саме встановлення дати початку та закінчення нарахування пені є необґрунтованим та неправомірним, оскільки всі вимоги законодавства щодо нарахування пені дотримані.

Відзиву на апеляційну скаргу від відповідача не надходило.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1) відповідно до ст.162 Податкового кодексу України є платником податку на доходи фізичних осіб як фізична особа - резидент, що отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

ОСОБА_3 08.05.2014 року подано до контролюючого органу уточнюючу податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2013 рік, в якій відображено отримання доходу в розмірі 228176,86 грн. та самостійно визначено суму податкових зобов'язань, яка підлягає сплаті платником податку, в розмірі 36037,27 грн.

В подальшому, 19.04.2016 року відповідачем подано уточнюючу податкову декларацію про майновий стан і доходи, в якій зменшена сума доходу в розмірі 228176,86 грн. та сума грошових зобов'язань в розмірі 36037,27 грн., задекларованих за 2013 рік, тобто з нульовим значенням податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та пені. Вказана уточнююча декларація від 19.04.2016 року прийнята податковим органом та відповідно до відомостей інтегрованої картки платника по платежу податок на доходи фізичних осіб, зменшено борг минулих років до нульового показника, який самостійно був визначений в уточнюючій податковій декларації від 08.05.2014 року.

Разом з тим, контролюючим органом за період з 07.08.2014 року по 18.04.2016 року на підставі пп.129.1.1 п.129.1 ст.129 ПК України нараховано пеню в розмірі 16178,80 грн. згідно розрахунку пені.

Таким чином, згідно розрахунку суми позовних вимог та довідки про наявність податкового боргу станом на 18.10.2017 року за ОСОБА_3 рахується заборгованість (пеня) по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в розмірі 16178,80 грн.

З метою погашення податкового боргу Тернопільською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Тернопільській області виставлено ОСОБА_3 податкову вимогу від 02.03.2016 року № 3276-23, яку було надіслано рекомендованою поштовою кореспонденцією та вручено особисто відповідачу 21.03.2016 року.

Заперечуючи наявність податкового боргу, ОСОБА_3 було подано до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області заяву від 24.03.2016 року щодо скасування податкової вимоги (а.с.44), яку рішенням від 15.04.2016 року № 114/6/19-00-10-01-06/3671 залишено без задоволення.

Не погоджуючись з таким рішенням, 27.04.2016 року ОСОБА_3 подано скаргу до ДФС України. Рішень щодо розгляду надісланої скарги від 27.04.2016 року судом не встановлено, а сторонами не надано.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції і вважає його таким, що відповідає правильно застосованим нормам матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що згідно із пп.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання. Згідно пп.14.1.162 п.14.1 ст.14 ПК України пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.

Відповідно до п.54.1 ст.54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Відповідно до пп.129.1.1 п.129.1 ст.129 ПК України після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

Нарахування пені розпочинається: при самостійному нарахуванні суми грошового зобов'язання платником податків - після спливу 90 днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного цим Кодексом; при нарахуванні суми грошового зобов'язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні згідно із цим Кодексом.

Разом з цим, п.50.1 ст.50 ПК України, зокрема, передбачено, що у разі, якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Як слідує з матеріалів адміністративної справи, відповідачем 19.04.2016 року подано уточнюючу податкову декларацію про майновий стан і доходи, в якій зменшена сума доходу в розмірі 228176,86 грн. та сума грошових зобов'язань в розмірі 36037,27 грн., задекларованих за 2013 рік.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, позивач безпідставно ототожнив уточнення податкового зобов'язання в податковій звітності із його сплатою чи погашенням згідно уточнюючої декларації від 19.04.2016 року. Зокрема, погашення податкового боргу, відповідно до пп.14.1.152 п.14.1 ст.14 ПК України, це зменшення абсолютного значення суми такого боргу, підтверджене відповідним документом.

Відповідно до п.87.1 ст.87 ПК України джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Зі змісту вищезазначених правових норм випливає, що сплату грошових зобов'язань або погашення податкового боргу можливо здійснити лише способом, передбаченим п.87.1 ст.87 ПК України. А отже, подача уточнюючої декларації з нульовими значеннями податкового зобов'язання не прирівнюється до сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу.

Встановлення дати початку та дати закінчення нарахування пені є обов'язковою умовою при розгляді справи про стягнення податкового боргу в частині пені. Оскільки подання платником податків у встановленому порядку контролюючому органу уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань чинним податковим законодавством не визначено як джерело погашення податкового боргу, колегія суддів вважає безпідставним стягнення з відповідача пені, на підставі пп.129.1.1 п.129.1 ст.129 ПК України, в розмірі 16178,80 грн. за період з 07.08.2014 року по 18.04.2016 року.

Фактично позивач у даній справі просить стягнути пеню за податкове зобов'язання, яке платник податків самостійно змінив в уточнюючій декларації до нульової суми на підставі виявленої помилки, що містилася у раніше поданій ним податковій декларації, скориставшись положеннями п.50.1 ст.50 ПК України.

Відповідно до п.56.8 та п. 56.9 ст.56 ПК України контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Керівник (його заступник або інша уповноважена посадова особа) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.

Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або іншої уповноваженої посадової особи), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника (його заступника або іншої уповноваженої посадової особи) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.

Як слідує з матеріалів справи, 27.04.2016 року ОСОБА_3 надіслано скаргу до ДФС України,що підтверджується описом вкладення поштового відправлення та фіскальним чеком. Разом з тим, доказів надіслання рішення за вищевказаною скаргою платника податків суду не надано.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів робить висновок, що відсутність протягом 20-денного строку вмотивованого рішення за скаргою платника податків або рішення про продовження строків її розгляду свідчить про повне задоволення скарги відповідача, та, як наслідок, скасування податкової вимоги від 02.03.2016 року № 3276-23.

Оцінивши подані сторонами докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що в результаті скасування податкової вимоги від 02.03.2016 року № 3276-23, яка покладена в основу даного позову, сума податкового боргу по податку з доходів фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, не набула статусу узгодженого, що додатково обумовлює відсутність достатніх та необхідних правових підстав для задоволення позову у даній справі.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав стверджувати про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. ст. 316, 321, 322, ч. 1 ст. 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Тернопільській області залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 січня 2018 року у справі № 819/1830/17 за адміністративним позовом Головного управління ДФС у Тернопільській області до ОСОБА_3 про стягнення податкового боргу - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. М. Довгополов судді Н. В. Ільчишин В. С. Затолочний Повне судове рішення складено 06.08.2018 р.