Рішення № 75727542, 06.08.2018, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2018 р.м. ХерсонСправа № 821/1212/18 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ковбій О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Корабельної районної у м. Херсоні ради, за участю третьої особи - Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов'язання призначити (відновити) соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам, та прийняти рішення щодо виплати заборгованості по пенсійним виплатам,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до суду з вказаним позовом, в якому, просить:

- визнати неправомірним рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за №20 від 29.05.2018 року щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за період з 01.03.2016 року по 31.07.2017 року;

- зобов'язати комісію з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при управлінні праці та соціального захисту населення Корабельної районної у м. Херсоні ради повторно розглянути питання щодо призначення (відновлення) пенсії ОСОБА_1 за період з 01.03.2016 року по 31.07.2017 року та винести рішення щодо виплати ОСОБА_1 заборгованості по пенсії за період з 01.03.2016 року по 31.07.2017 року.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 1997 року він отримував пенсію по інвалідності, з травня 2003 року є пенсіонером за віком.

До 2014 року перебував на обліку в Управлінні пенсійного фонду України Донецької області. Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014р. №595 було затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей. У зв'язку із цим у населеному пункті де мешкав позивач було припинено здійснення повноважень відповідним управлінням Пенсійного фонду України до моменту повернення непідконтрольної території під контроль органів державної влади. Внаслідок вказаного, а також факту проведення антитерористичної операції ОСОБА_1 змушений був переміститись до м. Добропілля Донецької області, де був взятий на облік як внутрішньо переміщена особа. У травні 2016 року власник квартири, де проживав позивач відмовився продовжувати з ним оренду квартири, у зв'язку з чим, він змушений був переїхати до свого сина до АР Крим. Влітку 2017 року позивач повернувся до м. Херсона та був взятий на облік як внутрішньо переміщена особа 7 липня 2017 року. ОСОБА_1 у цей же час звернувся до Пенсійного фонду із заявою про поновлення виплати пенсії та виплати заборгованості. Проте, поновивши виплату пенсії, питання про виплату заборгованості вирішено було винести на розгляд комісії. На другому засіданні комісії Корабельної районної у місті Херсоні ради з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам було прийнято рішення від 05.02.2018 року про відмову ОСОБА_1 у виплаті пенсії за період з 01.03.2016 року по 31.07.2017 рік у зв'язку із встановленням факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання.

ОСОБА_1, вважаючи таке рішення комісії Корабельної районної у місті Херсоні ради протиправним, звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Рішенням зазначеного суду від 18.04.2018 року у справі №821/435/18 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення від 05.02.2018 року №66 комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, щодо відмови у призначенні (відновленні) пенсії ОСОБА_1 за період з 01.03.2016 року по 31.07.2017 року та зобов'язано управління праці та соціального захисту населення Корабельної районної у місті Херсоні ради повторно розглянути питання щодо призначення (відновлення) пенсії ОСОБА_1 за вказаний період.

29.05.2018 року комісія, на виконання вищезазначеного рішення, повторно розглянула питання позивача. За наслідками розгляду було прийнято рішення №20 від 29.05.2018 року, яким позивачу було відмовлено у призначенні (відновленні) пенсії за період з 01.03.2016 року по 31.07.2017 року.

В обґрунтування правомірності своїх вимог позивач зазначає, що Законом України "Про забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщеної особи" закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб. Окрім того, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є знаходження такої особи на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою та за наявності рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк". Вважає, що реєстрація місця проживання чи перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав та свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Звертає увагу суду на те, що єдиним нормативним актом, яким необхідно керуватися з питання регулювання пенсійного забезпечення громадян України є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Також посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України", за яким право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника.

Ухвалою суду від 27.06.2018 року провадження у справі відкрито, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання призначено на 02.08.2018 року.

06.07.2018 року відповідач надав відзив на позов. Зі змісту вказаної заяви по суті вбачається невизнання Управлінням праці та соціального захисту населення Корабельної районної у м. Херсоні ради (далі - УПСЗН) позовних вимог з нижчевикладених підстав.

Так, відповідач вважає оскаржуване рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам щодо відмови у призначенні пенсії за період з 01.03.2016 року по 31.07.2017 року щодо ОСОБА_1 прийнято відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" від 08.06.2016р. №365 (Порядок №365). Згідно вказаного Порядку №365 соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування. Зазначив, що Комісія крім підстав відмови у призначенні (відновленні) соціальної виплати, передбачених законодавством, може відмовити заявникові у призначенні (відновленні) такої виплати в разі його відсутності за фактичним місцем проживання /перебування, зазначеним у заяві про призначення (відновлення) соціальної виплати. Пояснив, що при вирішенні питання призначення (відновлення) соціальної виплати, ураховував лист Головного центра обробки спеціальної інформації Держприкордонслужби від 23.10.2017 року №0.64-34657/0/15-17, згідно якого позивач перетнув кордон України 07.07.2017 року.

У відзиві окрім зазначеного було викладено клопотання про закриття провадження у справі, у задоволенні якого ухвалою суду від 06.08.2018 року відмовлено.

Також зазначеною ухвалою від 06.08.2018 року було відмовлено в задоволенні клопотань сторін про відкладення судового розгляду.

18.07.2018 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі - третя особа, ГУПФУ) надано пояснення, згідно яких ГУПФУ заперечує проти позовних вимог позивача з огляду на наступне.

Так, третьою особою зазначено, що 28.11.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Управління із заявою щодо виплати недоотриманої пенсії за період з 01.03.2016 по 31.07.2017 року. Дане питання було вирішено винести на розгляд комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. 05.02.2018 за результатами розгляду зазначення питання Комісією було вирішено відмовити ОСОБА_1 у виплаті пенсії за період з 01.03.2016 року по 31.07.2017 рік у зв'язку із встановленням факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування, зазначеним у заяві про призначення (відновлення) соціальної виплати, згідно листа Головного центра обробки спеціальної інформації Держприкордонслужби. Вказує на те, що управління Пенсійного фонду України при вирішенні питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам керуються, зокрема Порядком №365 та може нараховувати і виплачувати пенсію лише на підставі рішення Комісії.

Після набрання законної сили рішенням суду від 18.04.2018 року у справі №821/435/18, комісія повторно розглянула питання призначення пенсії ОСОБА_1

Рішенням комісії №20 від 29.05.2018 року знову було відмовлено ОСОБА_1 у призначенні (відновленні) пенсії на тій же підставі. Проте ГУПФУ вважає відмову законною, оскільки, на його думку, питання, за розглядом якого було прийняте оскаржене рішення віднесено до дискреційних повноважень зазначеного органу.

19.07.2018 року представником позивача подано відповідь на відзив, згідно якого вбачається її незгода з аргументами відповідача та третьої особи у справі. Обґрунтовуючи свою позицію представник позивача посилається на доводи, викладені нею в позовній заяві.

Також, представником позивача, на виконання вимог ухвали суду від 27.06.2018 року подано документи на підтвердження позивачем факту понесених ним витрат на правничу допомогу на загальну суму 2000 грн.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.205 КАС України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно ч.9 ст.205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

У зв'язку з викладеним, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки; організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.

Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Положенням ч. 1 ст. 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Відповідно ч. 1 ст. 2 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь-якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Стаття 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону "Про недержавне пенсійне забезпечення", законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно із ч. 1 ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

У статті 49 цього Закону зазначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 ст. 49 зазначеного Закону України, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Отже, Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії як скасування довідки тощо.

Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави зробити висновок про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених ст. 49 Закону №1058.

Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України" від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" № 405/2014 від 14 квітня 2014 року, який набрав чинності 14 квітня 2014 року, введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України".

Згідно із Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" № 405/2014 від 14 квітня 2014 року та датою набрання чинності Указом Президента України "Про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України".

На теперішній час Указ Президента України "Про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України" опублікований не був, отже антитерористична операція в Україні триває.

Статтею 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706) передбачено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Частинами 1-2 ст. 7 Закону № 1706 для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення, здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно ч. 1 ст. 4 Закону № 1706 факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Згідно ч. 1 статті 5 Закону № 1706 довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Пунктом 2 ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" визначено, що виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсії та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

07 листопада 2014 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 595 "Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей", якою затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області (далі - Порядок).

Пунктом 2 Порядку встановлено, що у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (тимчасово неконтрольована територія), видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.

Пунктом 8 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595 визначено, що особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (в редакції на момент призупинення виплати пенсії позивачу) встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України". Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 затверджений Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, який регулює механізм видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до п. 2 зазначеного Порядку для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи).

Згідно п. 9 Порядку № 509 у разі зміни місця проживання/перебування (крім зміни місця проживання в межах однієї адміністративно-територіальної одиниці: району, міста без поділу на райони, району в місті, селища, села) заявник звертається за видачею довідки до уповноваженого органу за місцем фактичного проживання, а раніше видана йому довідка вилучається, про що вносяться відповідні зміни до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.

Частиною 4 ст. 178 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, рішенням Херсонського окружного адміністративного суду у справі №821/435/18 від 18.04.2018 року встановлено та не підлягають доказуванню (через ідентичний склад учасників справ) наступні обставини.

Згідно посвідчення НОМЕР_3 ОСОБА_1 з травня 1997 року по травень 2003 рік була призначена пенсія по інвалідності як інваліду 2 групи. З 2003 року позивачу була встановлена 3 група інвалідності та він отримав право на пенсію за віком, перебував на обліку у Добропільському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області та отримував пенсійні виплати по лютий 2016 року.

Відповідно довідки № НОМЕР_1 від 12.11.2015 року ОСОБА_1 взятий на облік як внутрішньо переміщена особа управлінням соціального захисту населення Добропільської міської ради, закінчення дії довідки зазначено 12.05.2016р. З 01 березня 2016 року ОСОБА_1 виплата пенсії була призупинена.

Згідно довідки №6521002097 від 11.07.2017 року ОСОБА_1 був взятий на облік як внутрішньо переміщена особа управлінням праці та соціального захисту населення Корабельного районного у місті Херсоні ради, без зазначення строку дії.

З рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, витягу з Протоколу від 21.08.2017 року №32, відновлено соціальну виплату ОСОБА_1 з 01.08.2017 року.

28.11.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Управління пенсійного фонду із заявою про розгляд питання щодо виплати недоотриманої пенсії за період з 01.03.2016 року по 31.07.2017 рік. Управління пенсійного фонду було направлено лист від 30.11.2017 року за №166445/02 до Управління праці та соціального захисту населення Корабельної районної у місті Херсоні ради про розгляд даного питання. Комісією з питання призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, витяг з Рішення №6 від 05.02.2018 було відмовлено ОСОБА_1 у виплаті пенсії за період з 01.03.2016 по 31.07.2017 у зв'язку із встановленням факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування, зазначеним у заяві про призначення (відновлення) соціальної виплати та згідно листа Головного центру обробки спеціальної інформації Держприкордонслужби від 23.10.2017 року №0.64-34657/0/15-17.

ОСОБА_1, вважаючи таке рішення Комісії з питання призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам протиправним, звернувся до суду за захистом своїх прав та просить суд захистити його права та законні інтереси шляхом визнання оскаржуваного рішення неправомірним та зобов'язати прийняти рішення щодо виплати заборгованості по пенсійних виплатах за вказаний період.

Рішенням суду від 18.04.2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення №6 комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам щодо відмови у призначенні (відновленні) пенсії ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2, АДРЕСА_1) за період з 01.03.2016 року по 31.07.2017 року від 05.02.2018 року.

Зобов'язано управління праці та соціального захисту населення Корабельної районної у м. Херсоні ради (код ЄДРПОУ 37542197, 73000, м. Херсон, вул. Суворова, 29) повторно розглянути питання щодо призначення (відновлення) пенсії ОСОБА_1 за період з 01.03.2016 року по 31.07.2017 року.

В подальшому, 29.05.2018 року комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, на виконання вищезазначеного рішення, повторно розглянуто питання позивача. За наслідками розгляду було прийнято рішення №20 від 29.05.2018 року, яким позивачу було відмовлено у призначенні (відновленні) пенсії за період з 01.03.2016 року по 31.07.2017 року.

Позивач вважає зазначене рішення неправомірним, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи спірні правовідносини, суд звертається до положень Конституції України, за якими в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для неї на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні її пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення.

За приписами положень статті 1 Конвенції, Статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Суд застосовує при розгляді справи практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року у справі Ілашку та інші проти Молдови та Росії, ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я. Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

З огляду на викладене, суд вбачає в діях відповідача ознаки дискримінації по відношенню до позивача, як внутрішньо переміщеної особи, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно діючого законодавства.

21 травня 2015 року постановою Верховної Ради України № 462-VIII схвалена Заява Верховної Ради України "Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод" щодо відступу від окремих зобов'язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8, та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.

Отже, на теперішній час Україна від зобов'язань, визначених статтями 1, 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей України відповідно до статті 15 Конвенції не відступала.

Відповідно ч. 1-2 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року, щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Стаття 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачає, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми не отриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Суд зазначає, що ГУПФУ в своїх поясненнях, наданих на адресу суду, не посилається на будь-яке рішення органів Пенсійного фонду України про зупинення пенсійних виплат позивачу, також, суду не надано копій відповідних рішень.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Тобто, за результатами розгляду поданих до суду заяв по суті справи та доданих до них документів, суд дійшов висновку, що рішень про припинення з березня 2016 року пенсійних виплат ОСОБА_1 органами Пенсійного фонду України не приймалось взагалі.

Таким чином, у органів Пенсійного фонду України були відсутні, встановлені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", підстави для зупинення пенсійних виплат з березня 2016 року, отже порушені права підлягали поновленню рішенням вповноваженого органу - комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Корабельної районної у місті Херсоні ради.

Враховуючи наведене, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача в частині визнання протиправним рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за період з 01.03.2016 року по 31.07.2017 року та зобов'язання цієї комісії повторно розглянути питання щодо призначення (відновлення) пенсії ОСОБА_1 за період з 01.03.2016 року по 31.07.2017 року.

Однак, враховуючи колегіальний порядок прийняття відповідачем оскарженого рішення та наявності у нього певного обсягу дискреційних повноважень, суд вважає неспроможною позовну вимогу ОСОБА_1, щодо зобов'язання УПСЗН винести рішення, щодо виплати ОСОБА_1 заборгованості по пенсії за період з 01.03.2016 року по 31.07.2017 року. Тому, відмовляє в задоволені позову в цій частині.

Проте, ч. 4 ст. 245 КАС України надано суду право, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, зобов'язати суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З урахуванням чого, а також того факту, що судом в рамках розгляду справи №821/435/18 вже визнавалось протиправним рішення відповідача щодо відмови у призначенні (відновленні) пенсії ОСОБА_1 за період з 01.03.2016 року по 31.07.2017 року, суд зобов'язує відповідача вирішити питання щодо призначення (відновлення) пенсії ОСОБА_1 за період з 01.03.2016 року по 31.07.2017 року з урахуванням правової позиції суду, наведеної в даному рішенні.

Відповідно до ч.8 ст. 139 КАС України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Так, ОСОБА_1 при поданні адміністративного позову було сплачено судовий збір у сумі 704,80 грн., що підтверджується квитанцією №2976882 від 21.06.2018 року.

Також приписами ст.134 КАС України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З матеріалів справи слідує, що 20.02.2018 р. між ОСОБА_1 та адвокатом укладено договір про надання професійної правничої допомоги, відповідно до якого предметом договору є правнича допомога ОСОБА_1

Так, згідно умов договору адвокат, окрім іншого, представляє у встановленому порядку інтереси клієнта в адміністративних судах першої інстанції, складає позовні заяви, відзиви, заперечення та інші процесуальні документи, надає усні та письмові консультації, а також інші види правничої допомоги.

На підтвердження наданих послуг, позивачем надано акт виконаних робіт від 15.06.2018 р., в якому зазначено, які саме послуги надано адвокатом та їх вартість.

Суд вважає непідтвердженими наданим актом наступні пункти.

Так, згідно п.3 вказаного акту адвокатом надана позивачу послуга - участь у судовому засіданні в Херсонському окружному адміністративному суді - 300 грн.

Проте, жодного судового засідання в даній справі не проведено, справа розглянута в письмовому провадженні без участі адвоката, отже зазначений пункт витрат не відповідає дійсності.

Також, суд вважає не в повній мірі обґрунтованим пункт №2 акта, згідно якого позивачу надана послуга з складення і підготовки до подачі адміністративного позову, написання відповіді на відзив. Загальна вартість послуги - 1500 грн., кількість годин витрачених на неї - 5 год. Так, надання послуга в частині складення і підготовки до подачі адміністративного позову суд вважає обґрунтованою, проте послуга в частині написання відповіді на відзив не могла бути надана позивачу, оскільки відповідь на відзив, наявна в матеріалах справи датована 17.07.2018 року, в той час як акт виконаних робіт складений та підписаний 15.06.2018 року, тобто на місяць раніше від дати написання відзиву. Тому, суд вважає справедливим зменшити суму послуги, зазначеної в п.2 Акта на 2 години її надання. Визнавши обґрунтованою її вартість в 900 грн.

Отже, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1100 грн., з яких 200 грн.(1 година *200,00 грн.) - усна консультація, ознайомлення із документами по справі вивчення матеріалів кореспонденції, оцінка перспективи вирішення судового спору, 900 грн. (3 години *300 грн.) - складення і підготовки до подачі адміністративного позову є співмірними із складністю справи та наданих послуг, часом, витраченим на надання послуг, обсягом наданих послуг, ціною позову, значенням справи для сторони, оскільки жодних доказів зворотного матеріали справи не містять.

Крім того, відповідачем не надано доказів не співмірності розміру витрат на правничу допомогу.

У зв'язку з тим, що даний спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, які полягали в відмові у призначенні ОСОБА_1 пенсії за період з 01.03.2016 року по 31.07.2017 року, суд покладає на нього судові витрати (судовий збір та правнича допомога) повністю.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за №20 від 29 травня 2018 року щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2, адреса: АДРЕСА_1) пенсії за період з 01.03.2016 року по 31.07.2017 року.

Зобов'язати комісію з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при управлінні праці та соціального захисту населення Корабельної районної у м. Херсоні ради (код ЄДРПОУ 37542197, адреса: 73000, м. Херсон, вул. Суворова, 29) повторно розглянути питання щодо призначення (відновлення) пенсії ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2, адреса: АДРЕСА_1) за період з 01.03.2016 року по 31.07.2017 року та вирішити відповідне питання з урахуванням правової позиції суду, наведеної в даному рішенні.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Корабельної районної у м. Херсоні ради (код ЄДРПОУ 37542197, адреса: 73000, м. Херсон, вул. Суворова, 29) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2, адреса: АДРЕСА_1) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. та витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 1100 (одна тисяча сто) грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Ковбій О.В.

кат. 10.2.4