Постанова № 75727406, 02.08.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/16770/17 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Головань О.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 серпня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Безименної Н.В., Троян Н.М.;

за участю секретаря: Горяінової Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 червня 2018 року (розглянута у відкритому судовому засіданні, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - 18 червня 2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, Державної санітарно-епідеміологічної служби України в особі ліквідаційної комісії про стягнення середнього заробітку, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2017 року, ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2.) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про стягнення середнього заробітку в розмірі 138 553, 9 грн. (в розмірі 11 976, 2 грн. на місяць, починаючи з 13.07.16 р. - згідно заяви про збільшення позовних вимог)

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 червня 2018 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнено з Державної санітарно-епідеміологічної служби України в особі ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 13.07.16 р., згідно довідки №189 Державної санітарно-епідеміологічної служби України.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова суду першої інстанції - зміні з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.10.14р. №992-р ОСОБА_2 призначено на посаду заступника Голови Держсанепідслужби України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.10.14р. № 994-р «Про тимчасове покладення виконання обов'язків Голови Державної санітарно-епідеміологічної служби України на ОСОБА_2.» на позивача тимчасово покладено виконання обов'язків Голови Держсанепідслужби України.

Відповідно до наказу Держсанепідслужба України від 21.10.14р. № 79-к позивач приступив до виконання обов'язків з 21.10.14р.

01.07.16р. позивачу оголошено підозру у вчинені злочину, відповідальність за який передбачена ч. 4 ст. 368 Кримінального кодексу України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.07.16р. № 486-р «Про визнання таким, що втратило чинність розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №994-р.» скасовано розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.14р. № 994-р «Про тимчасове покладення виконання обов'язків Голови Державної санітарно-епідеміологічної служби України на ОСОБА_2.», яким на позивача тимчасово покладено виконання обов'язків Голови Держсанепідслужба України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.07.16р. № 483-р «Про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника Голови Державної санітарно-епідеміологічної служби України» на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» позивача звільнено з посади заступника Голови Держсанепідслужби України.

Наказом Держсанепідслужби України від 13.07.16р. №99-к "Про оголошення розпоряджень КМУ від 13.07.2016 № 483-р та № 486-р" визнано такими, що втратили чинність накази Держсанепідслужби України від 21.10.14р. № 79-к та № 80-к.

ОСОБА_2 оскаржив вказані розпорядження та наказ в судовому порядку.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.07.17 р. у справі №826/12583/16 визнано протиправним та скасовано розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.07.16р. № 483-р "Про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника Голови Державної санітарно-епідеміологічної служби України", визнано незаконним та скасовано наказ Державної санітарно-епідеміологічної служби України від 13.07.16р. №99-к «Про оголошення розпоряджень Кабінету Міністрів України від 13.07.16р. № 483-р 486-р», поновлено ОСОБА_2 на посаді заступника Голови Державної санітарно-епідеміологічної служби України з 13.07.16р., допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді заступника Голови Державної санітарно-епідеміологічної служби України з 13.07.16р.

Постанова залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.17 р.

Станом на час розгляду адміністративної справи №826/16770/17 вказане судове рішення не виконано.

Колегія суддів звертає увагу на те, що 27.03.17 р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Деякі питання Державної санітарно-епідеміологічної служби» №348, згідно якої -

відмінено рішення про реорганізацію Державної санітарно-епідеміологічної служби шляхом її приєднання до Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів;

ліквідовано Державну санітарно-епідеміологічну службу;

покладено на Державну службу з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів завдання і функції з реалізації державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення та із здійснення контролю (нагляду) за дотриманням вимог санітарного законодавства (крім функцій з реалізації державної політики у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження) та у сфері гігієни праці та функцій із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників);

утворено комісію з ліквідації Державної санітарно-епідеміологічної служби.

Станом на час розгляду справи триває вказана ліквідаційна процедура.

Та вказує на те, що ОСОБА_2 - звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 13.07.16 р., з огляду на наступні підстави.

Окрім зазначеного вище, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач не звертався з відповідною вимогою одночасно з позовом про поновлення на посаді, і у зв'язку з невиконанням судового рішення про його поновлення добровільно та, відповідно, невиплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, він звернувся з відповідним позовом окремо.

Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо визначення належного відповідача - Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, колегія суддів зазначає наступне.

Так, позивач посилається на той факт, що до новоутвореної служби перейшли всі права і обов'язки ліквідованої Державної санітарно-епідеміологічної служби, тому саме вона має нести обов'язок з виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Розмір середнього заробітку обраховано позивачем з огляду на довідку №189, згідно якої середній заробіток позивача за 2016 р. - 11 976, 20 грн.

Та вказує на те, що він звертався з відповідними заявами щодо виконання судового рішення про його поновлення на посаді та виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу до Голови комісії з ліквідації Державної санітарно-епідеміологічної служби 28.07.17р., Кабінету Міністрів України від 24.11.17 р., проте, отримав відмови листами від 09.08.17 р. №12/36 та від 20.12.17 р. №08.12/52.

Відповідач посилається на ту обставину, що постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.14 р. №442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, реорганізувавши шляхом перетворення Державну ветеринарну та фітосанітарну службу і приєднавши до Служби, що утворюється, Державну інспекцію з питань захисту прав споживачів і Державну санітарно-епідеміологічну службу та поклавши на Службу, що утворюється, функції з реалізації державної політики, які виконували органи, що припиняються (крім функцій з реалізації державної політики у сфері племінної справи у тваринництві, у сфері охорони прав на сорти рослин, у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження), у сфері гігієни праці та функцій із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників), а також функції із здійснення державного контролю (нагляду) за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін; здійснення державного нагляду (контролю) у сфері туризму та курортів.

В подальшому на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.16 р. у справі №826/19610/14 Кабінет Міністрів України прийняв рішення про ліквідацію Держсанепідемслужби постановою від 27.03.17 р. «Деякі питання Державної санітарно-епідеміологічної служби» №348, оскільки її функціонування є недоцільним за виконання її функцій МОЗ, Держпраці та Держпродспоживслужби.

Таким чином, на думку відповідача, правонаступниками Держсанепідемслужби є не лише Держпродспоживслужба, а й МОЗ, Державна установа «Центр громадського здоров'я МОЗ», які мають бути залучені до участі у справі в якості співвідповідачів.

Також, відповідач посилається на факт оскарження в касаційному порядку судових рішень у справі №826/12583/16, а також подання позивачем невірного розрахунку середнього заробітку.

Та зазначив, що Держсанепідемслужбою не отримано постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.07.17 р. у справі №826/12583/16 про поновлення позивача на посаді; під час розгляду вказаної справи позивач не вимагав виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому вказана вимога не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства згідно ч. 5 ст. 21 КАС України.

Щодо наданого позивачем розрахунку відповідач посилається на ч. 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу», згідно якої у разі звільнення з державної служби на підставі п. 1 ч. 1 цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати, колегія суддів зазначає наступне.

Так, наданий позивачем розрахунок середнього заробітку не відповідає абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. №100.

На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення з таких підстав.

В даному випадку позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як наслідок прийняття рішення про його поновлення на посаді постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.07.17 р. у справі №826/12583/16, що набула законної сили.

Вказана вимога фактично є похідною від вимоги про поновлення на посаді і може заявлятися як одночасно з вимогою про поновлення на посаді, так і окремо.

За своєю правовою природою середній заробіток за час вимушеного прогулу не є вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, тому положення ч. 5 ст. 21 КАС України на дані правовідносини не поширюються, а відповідні посилання відповідачів не можуть бути визнані обґрунтованими.

Згідно ч. 1-3 ст. 5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Вказаним Законом особливості поновлення на посаді державних службовців не визначено, тому це питання регулюється трудовим законодавством.

Згідно ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

В даному випадку позивача не поновлено на посаді не з його вини, і він має право на отримання середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Та обставина, що позивач не є поновленим на посаді станом на час розгляду справи не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку, тоді як ця обставина просто унеможливлює визначення точної суми, що підлягає до стягнення.

Щодо визначення суб'єкта владних повноважень, що має виплатити середній заробіток, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 р. № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, реорганізувавши шляхом перетворення Державну ветеринарну та фітосанітарну службу і приєднавши до Служби, що утворюється, Державну інспекцію з питань захисту прав споживачів і Державну санітарно - епідеміологічну службу та поклавши на Служб), що утворюється, функції з реалізації державної політики, які викопували органи, що припиняються (крім функцій з реалізації державної політики у сфері племінної справи у тваринництві, у сфері охорони прав на сорти рослин, у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 909-р «Питання Міністерства охорони здоров'я» МОЗ України дозволено утворити у сфері його управління державну установу «Центр громадського здоров'я», реорганізувавши шляхом злиття державні підприємства, установи, організації, що визначені Міністерством, а також ті, що передані йому за переліком, визначеним Державною санітарно - епідеміологічною службою, для забезпечення здійснення функцій у сфері епідеміологічного нагляду (спостережений).

Відповідно до пункту першого наказу Міністерства охорони здоров'я від 18.09.2015 року № 604 «Про утворення державної установи «Центр громадського здоров'я Міністерства охорони здоров'я України» утворено державну установу «Центр громадського здоров'я Міністерства охорони здоров'я України» як окрему юридичну особу публічного права, реорганізувавши шляхом злиття державні підприємства, установи за переліком згідно з додатком 1 до цього наказу та приєднання державних підприємств та установ Державної санітарно - епідеміологічної служби України за переліком згідно з додатком 2 до цього наказу.

Держсанепідслужбою України 20.10.2015 видано наказ №170 «Про реорганізацію державних підприємств та установ», відповідно до якого державні підприємства та установи, то належать до сфери управління Держсанепідслужби України реорганізуються шляхом їх приєднання до Державної установи «Центр громадського здоров'я Міністерства охорони здоров'я», утворено комісії з реорганізації та затверджено їх голів.

Відповідно до пункту першого розпорядження Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 437-р «Про передачу цілісних майнових комплексів державних установ та організацій до сфери управління Міністерства охорони здоров'я» передані цілісні майнові комплекси державних установ га організацій за переліком згідно з додатком із сфери управління Державної санітарно- епідеміологічної служби до сфери управління Міністерства охорони здоров'я.

Уряд на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2016 р. у справі № 826/19610/14 відмінив рішення щодо реорганізації Державної санітарно-епідеміологічної служби шляхом її приєднання до Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захист) споживачів. Водночас подальше функціонування Держсанепідслужби є недоцільним, оскільки на сьогодні виконання її функцій забезпечують МОЗ, Держпраці та Держпродспоживслужба. Тому Урядом прийнято рішення про ліквідацію Держсанепідслужби, пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 2017 року №348 «Деякі питання Державної санітарно-епідеміологічної служби» та утворення відповідної ліквідаційної комісії.

Колегія суддів звертає увагу на те, що Держпродспоживслужбу даною постановою КМ України не визначено правонаступником Держсанепідслужби.

На підставі вище зазначеного, колегія суддів зазначає, що суб'єкта владних повноважень, що має виплатити середній заробіток є саме Державна санітарно-епідеміологічна служба України в особі ліквідаційної комісії, яка була відповідачем у справі Окружного адміністративного суду м. Києва №826/12583/16 про поновлення позивача на посаді і яка не є ліквідованою станом на час розгляду справи.

Оскільки формально процедура ліквідації вказаної установи не завершена, то саме вона є належним відповідачем у справі, і у суду немає підстав для визначення правонаступника вказаної установи.

Відповідно, в задоволенні позовних вимог до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів суд відмовляє.

Проте, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції в частині щодо визначення суми, що підлягає сплаті позивачеві, а саме стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 235 Кодексу законів про працю в Україні при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку.

Із абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі по тексту - Порядок), вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13.

Згідно з довідкою Державної санітарно-епідеміологічної служби України від 03.08.2016 №189 заробітна плата позивача за останні 2 календарні місяці роботи, а саме за травень та червень 2016 року складає 25 899, 47 грн. = (4 916, 65 грн. + 20 982, 82 грн.)

Загальна кількість робочих днів за останні 2 календарні місяці роботи - 39 (у травні 2016 року -19 та у червні 2016 року - 20).

Таким чином, середньоденна заробітна плата становить - 664, 09 грн. (25 899, 47 грн. / 39 р.д.).

Кількість днів вимушеного прогулу починаючи з 14.07.2016 року по 26.07.2017 року складає 259 днів (з урахуванням листів Міністерства соціальної політики України від 20.07.2015 року №10846/0/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» та Міністерства соціальної політики України від 05.08.2016 року №11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік»).

Отже, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу ОСОБА_2 становить 171 999, 31 грн. (664, 09 грн. х 259 р.д.).

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню проте помилково застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення питання, а тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, але помилкове застосування норм матеріального права призвели до неправильного вирішення питання, а тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні на піставі ст. 317 КАС України.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задоволити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 червня 2018 року - змінити, виклавши другий абзац її резолютивної частини в такій редакції:

«Стягнути з Державної санітарно-епідеміологічної служби України в особі ліквідаційної комісії (01021, м. Київ, вул. Грушевського, 7, код ЄДРПОУ 37508109) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 липня 2016 року по 26 липня 2017 року, згідно довідки №189 Державної санітарно-епідеміологічної служби України, у розмірі 171 999 (сто сімдесят однієї тисячі дев'ятсот дев'яносто дев'яти) гривень 31 копійки за вирахуванням з цієї суми податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску.».

У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2018 року- залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 07 серпня 2018 року).

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.В. Безименна,

Н.М. Троян