Рішення № 75724447, 06.08.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2018 р. Справа№805/4637/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Циганенка А.І., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Служби у справах дітей Краматорської міської ради про визнання протиправною діяльності посадових осіб,

ВСТАНОВИВ:

15 червня 2018 року позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, Служби у справах дітей Краматорської міської ради, про визнання протиправною діяльності посадових осіб. Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач зробив висновок, який ґрунтується на недостовірних даних та керувався недійсними в Україні нормативно-правовими актами. З посиланням на частину 6 статті 92 Конституції України, позивач просив:

- визнати протиправною діяльність посадових осіб відповідача при винесенні висновку органу опіки та піклування виконкому Краматорської міської ради про недоцільність відібрання малолітнього ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, пов'язану з внесенням в офіційний документ завідомо неправдивих відомостей та керуванням недійсними в Україні нормативно-правовими актами.

20 червня 2018 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначений за правилами спрощеного позовного провадження.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що Краматорський міський суд Донецької області по справі №234/10280/17 своїм рішенням відмовив в задоволенні позовних вимог позивача до ОСОБА_3 про відібрання дитини, третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Краматорської міської ради. Відмову в задоволенні позовних вимог Краматорський міський суд Донецької області обґрунтував висновком органу опіки та піклування виконкому Краматорської міської ради про недоцільність відібрання малолітнього ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, від 23 квітня 2018 року №01-49/2055. Позивач покликається на те, що Служба у справах дітей виконавчого комітету Краматорської міської ради надала висновок, який не ґрунтується на достовірних даних, без перевірки майнового стану ОСОБА_3, умов в яких проживає дитина. На думку позивача, посадові особи Служби у справах дітей Краматорської міської грубо порушили Конституцію України, оскільки послалися в своєму висновку на недійсні в Україні нормативні акти, а саме на Декларацію прав дитини, прийняту резолюцією 1386 (ХІV) Генеральної асамблеї ООН від 20.11.1959.

13 липня 2018 року судом отриманий відзивна позовну заяву в якому відповідач позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні з наступних підстав. Декларація прав дитини, прийнята резолюцією 1386 (ХІV) Генеральної асамблеї ООН від 20.11.1959, не є міжнародним договором, однак має рекомендаційний характер. Питання про підготовку висновку органу опіки та піклування Краматорської міської ради про недоцільність відібрання малолітнього ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у його матері ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, було розглянуто на комісії із захисту прав дитини ( протокол №7 від 05.04.2018).

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд встановив наступне.

В період з 04 серпня 2017 року по 16 квітня 2018 року в провадженні Краматорського міського суду Донецької області перебувала цивільна справа №234/10280/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Краматорської міської ради, про відібрання дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.

05 квітня 2018 року на засіданні комісії з питання захисту прав дитини було розглянуто питання про надання до Краматорського міського суду Донецької області висновку про недоцільність відібрання малолітнього ОСОБА_2 у його матері ОСОБА_3

13 квітня 2018 року до Краматорського міського суду Донецької області виконавчим комітетом Краматорської міської раді за вихідним №01-492055 був направлений «Висновок органу опіки та піклування виконкому Краматорської міської ради про недоцільність відібрання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1».

16 квітня 2018 року рішенням Краматорського міського суду Донецької області було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Краматорської міської ради, про відібрання дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.

17 липня 2018 постановою Апеляційного суду Донецької області рішення Краматорського міського суду Донецької області залишено без змін.

При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Згідно статті 1 Конституції Україна є соціальною та правовою державною.

За приписами частини 2 статті 3 Основного Закону України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 160 Сімейного кодексу Україні (далі - СМ України) місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Статтею 161 СМ України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно преамбули Закону України від 24 січня 1995 року №20/95-ВР, в редакції Закону України №1824-VIII від 19.01.2017, «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» (далі - Закон №20/95-ВР) виходячи з Конституції України та Конвенції ООН про права дитини цей Закон визначає правові основи діяльності органів і служб у справах дітей та спеціальних установ для дітей, на які покладається здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку.

Згідно статті 1 Закону №20/95-ВР здійснення соціального захисту дітей і профілактики серед них правопорушень покладається в межах визначеної компетенції на: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері сім'ї та дітей, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері сім'ї та дітей, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім'ї та дітей, відповідні структурні підрозділи обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад.

«Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини», затверджений постановою Кабінету Міністрів України

від 24 вересня 2008 року № 866 (далі - Порядок).

Пунктом 72 Порядку встановлено, що для розв'язання спору, що виник між батьками, щодо визначення місця проживання дитини, один з батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності). Під час розв'язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини служба у справах дітей має захищати інтереси дитини з урахуванням рівних прав та обов'язків матері та батька щодо дитини.

Працівник служби у справах дітей за місцем проживання дитини проводить бесіду з батьками та відвідує їх за місцем проживання, про що складає акт за формою згідно з додатком 9.

У разі коли батьки дитини проживають у межах різних адміністративно-територіальних одиниць, той із батьків, який подав заяву про визначення місця проживання дитини з ним, звертається до служби у справах дітей за місцем свого проживання для здійснення обстеження його житлово-побутових умов та складення акта обстеження умов проживання згідно з додатком 9. Зазначений акт передається заявником до служби у справах дітей за місцем проживання дитини, працівник якої проводить з ним бесіду.

Під час вирішення питання щодо визначення місця проживання дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров'я дитини та інші обставини, що мають істотне значення.

Місце проживання дитини не може бути визначене з тим із батьків, який не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або вживає наркотичні засоби, своєю поведінкою може зашкодити здоров'ю та розвитку дитини.

Якщо встановлено, що жоден з батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, служба у справах дітей подає клопотання голові районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади про позбавлення таких батьків батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав.

Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.

Згідно пункту 73 Порядку у разі виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини один з батьків, що проживає окремо від дитини, подає службі у справах дітей за місцем проживання дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини.

Працівник служби у справах дітей проводить бесіду з батьками, а у разі потреби, також з родичами дитини. До уваги береться ставлення батьків до виконання батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров'я дитини та інші обставини, що мають істотне значення.

Після з'ясування обставин, що призвели до виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини, служба у справах дітей складає висновок.

Участь у вихованні дитини та у разі потреби порядок побачення з дитиною того з батьків, який проживає окремо від неї, встановлюються рішенням районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади з урахуванням висновку служби у справах дітей.

Згідно пункту 74 Порядку під час розгляду судом спорів між батьками щодо виховання дитини районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади подає суду письмовий висновок про способи участі одного з батьків у вихованні дитини, місце та час їх спілкування, складений на підставі відомостей, одержаних службою у справах дітей в результаті проведення бесіди з батьками, дитиною, родичами, які беруть участь у її вихованні, обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються зазначеної справи.

«Типове положення про комісію з питань захисту прав дитини», затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (далі - Типове положення)

Пунктом 1 Типового положення встановлено, що комісія з питань захисту прав дитини (далі - комісія) є консультативно-дорадчим органом, що утворюється головою районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (в разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади.

Згідно пункту 4 Типового положення комісія відповідно до покладених на неї завдань […] розглядає питання, у тому числі спірні, які потребують колегіального вирішення, зокрема, вирішення спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини.

Частиною 1 статті 6 Закону №20/95-ВР встановлено, що суди розглядають справи […] відібрання дітей, […] розв'язання спорів між батьками щодо місця проживання дітей; щодо інших питань, пов'язаних з особистими, житловими і майновими правами неповнолітніх. Справи, зазначені у частині першій цієї статті, розглядаються спеціально уповноваженими на те суддями (складом суддів) за участю представників служб у справах дітей, крім випадків, передбачених законом.

За приписами частин 4, 5, 6 статті 19 СМ України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

За наслідками судового розгляду встановлено, що посадові особі відповідача підготували та надали письмовий висновок щодо розв'язання спору між ОСОБА_1 до ОСОБА_3, а тому діяли правомірно, оскільки такі дії передбачені вищенаведеними нормативно-правовими актами.

Краматорський міський суд Донецької області надав відповідну оцінку цьому висновку та погодився з ним. Зазначений висновок за приписами Цивільного процесуального кодексу України є одним із джерел доказів, оцінку якому надає суд, який розглядає справу. Не згода позивача та його представника з висновками суду, який розглядав цивільну справу №234/10280/17, не свідчить про протиправність діяльності відповідача.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що відповідач при підготовці висновку не вчинив певні дії, оскільки оцінка вказаному висновку надавалася під час розгляду цивільної справи, в якій приймав участь позивач, і суд, який розглядав справу погодився з цим висновком.

За приписами 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у […] цивільній […] справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області у справі №234/10280/17 від 16 квітня 2018 року набрало законної сили 17 липня 2018 року, а тому заперечення позивача щодо недостовірних даних покладених в підґрунтя висновку судом не приймаються. Суд погодився з висновком та надав йому оцінку в рішенні, яке набрало законної сили, яке є обов'язковим для виконання.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що відповідач керувався недійсними в України нормативно-правовими актами, з огляду на наступне.

«Декларація прав дитини» прийнята резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року.

Згідно листа Міністерства юстиції України від 19.09.2015 №ІІІ-16216/10.2 «Щодо надання роз'яснення ОСОБА_5» […] згідно зі статтею 9 Статуту ООН (далі - Статут), Генеральна Асамблея складається з усіх членів Організації. Декларація прав дитини прийнята Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 1386 (XIV) від 20 листопада 1959 року та не передбачає будь-яких інших умов надання згоди на її обов'язковість державами-членами ООН. Відповідно до статей 10, 11 Статуту Генеральна Асамблея уповноважується обговорювати будь-які питання чи справи в межах Статуту, або які стосуються повноважень і функцій кожного з органів, передбачених цим Статутом, і за винятками, передбаченими статтею 12, давати рекомендації Членам Організації Об'єднаних Націй чи Раді Безпеки або Членам Організації та Раді Безпеки з будь-яких таких питань або справ. Будь-яке питання, щодо якого необхідно розпочати дію, передається Генеральною Асамблеєю Раді Безпеки до або після обговорення. Згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Водночас у розумінні Закону України «Про міжнародні договори України» Декларація прав дитини не є міжнародним договором та не потребує надання згоди на її обов'язковість Верховною Радою України у формі ратифікації. У контексті міжнародного права такі, серед іншого, документи як декларації міжнародних організацій відносяться до так званого «soft law» і з формально-юридичної точки зору не є тим жорстким правом, яке зобов'язує державу діяти в певний спосіб. Разом з тим Декларація визнається універсальним і ефективним механізмом та інструментом захисту прав дитини в світовому масштабі і діє з дати прийняття Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року.

З наведеного вбачається, що «Декларація прав дитини» не може вважатися недійсним в України нормативно-правовим актом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, а тому в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Питання розподілу судових витрат вирішити відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України: судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 72-76, 90, 132, 139, 143, 162, 241-246, 250, 251, 255, 261, 262, 295, 297, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Служби у справах дітей Краматорської міської ради (місцезнаходження: 84333, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Дружби, б.9а, код ЄДРПОУ 36082051) про визнання протиправною діяльності посадових осіб Служби у справах дітей Краматорської міської ради при винесенні висновку органу опіки та піклування виконкому Краматорської міської ради про недоцільність відібрання малолітнього ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, пов'язану з внесенням в офіційний документ завідомо неправдивих відомостей та керуванням недійсними в Україні нормативно-правовими актами, - відмовити повністю.

Повне рішення складено 06 серпня 2018 року.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо до Донецького окружного адміністративного суду у строки, встановлені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Циганенко А.І.