Рішення № 75723193, 18.06.2018, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/5010/17

№ 2/183/700/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2018 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря Дем’яненка Р.К.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи – Українська товарна біржа Південно-східне регіональне управління, Новомосковська районна державна нотаріальна контора, про визнання договору купівлі – продажу дійсним та визнання права власності в порядку спадкування за законом, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, в якому просить визнати дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними побудовами, що знаходиться за адресою вул. ОСОБА_3 (колишня назва Петровського), буд. № 36 в с. Михайлівка Новомосковського району Дніпропетровської області, укладений 24.05.2000 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідченого Українською товарною біржею, реєстраційний номер 100994, та визнати за ним право власності на житловий будинок з надвірними побудовами № 36 по вул. Миру (колишня назва Петровського) в с. Михайлівка Новомосковського району, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5, померлої 24 березня 2017 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що 24 травня 2000 року, між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними побудовами, що знаходиться в с. Михайлівка Новомосковського району, вул. Петровського, буд. 36, розташований на приватизованій земельній ділянці площею 5252 кв.м. Зазначений договір купівлі – продажу був посвідчений Українською товарною біржею, реєстраційний номер 100994, зареєстрований у Новомосковському бюро технічної інвентаризації та записаний в реєстрову книгу №1, за реєстровим номером 234 від 24.05.2000 року. Житловий будинок був придбаний ОСОБА_5 за 11547,00 грн. Правочин обома сторонами повністю виконаний, зокрема усі істотні умови договору купівлі-продажу було виконано, покупець ОСОБА_5 передала продавцю ОСОБА_3 обумовлену в договорі суму 11547,00 грн. за купівлю житлового будинку, а продавець у свою чергу передала ключі, документи та звільнила продане нею домоволодіння. Будь-яких заперечень чи зауважень ніхто зі сторін правочину не заявив.

24 березня 2017 року померла його мати ОСОБА_5. Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді вищезазначеного житлового будинку та земельної ділянки. У встановлений законом строк позивач прийняв спадщину після смерті матері, звернувшись до Новомосковської районної державної нотаріальної контори з відповідною заявою. Однак, у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок №36 по вул. Миру (колишня назва Петровського) в с. Михайлівка державним нотаріусом ОСОБА_6 йому було відмовлено, оскільки спадкоємцем представлений договір купівлі-продажу зазначеного житлового будинку, посвідчений Українською товарною біржею, що не відповідає вимогам ст. 227 ЦК України.

Між тим позивач зазначає, що йому лише при оформленні спадщини стало відомо, що укладений договір купівлі-продажу повинен бути нотаріально посвідчений, а в іншому випадку він може бути визнаний недійсним, тому і звернувся до суду з зазначеним позовом.

05 жовтня 2017 року відповідною ухвалою суду відкрите провадження у справі.

Представник позивач ОСОБА_7 в судове засідання не з’явилася, надавши суду заяву про розгляд справи у її відсутність, згідно якої позов підтримала.

Представники третіх осіб, кожен окремо, в судове засідання не з’явився, був належним чином повідомлений про дату, час і місце засідання, причини неявки суду не повідомив, однак його неявка не перешкоджає розгляду справи.

Ухвалою суду від 14 травня 2018 року залучено в якості правонаступника відповідача у справі – ОСОБА_2.

13 червня 2018 року відповідач ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою, в якій просить справу розглянути справу без її участі, одночасно зазначила, що не має будь – яких претензій стосовно житлового будинку № 36 по вул. Миру (колишня назва Петровського) в с. Михайлівка Новомосковського району, який її мати у 2000 році продала ОСОБА_5.

У відповідності до положень п.9 ч.1 ст.1 Розділу ХІІІ ЦПК України в редакції, встановленій Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, справа розглянута за правилами загального позовного провадження, з урахуванням вимог до заяви, в редакції ЦПК України, що діяли до набрання чинності Законом України № 2147-VIII.

На підставі ч.3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

У відповідності до ч.4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання позову відповідачем, за наявності для того законних підстав, суд ухвалює рішення про задоволення позову.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, на підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України, у зв’язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Судом по справі встановлені вактичні обставини справи, а саме 24 травня 2000 року ОСОБА_5 придбала у ОСОБА_4, за 11547,00 грн. житловий будинок – А , ш/блок, обкл.цеглою, розміром 30,9 кв.м. житлової площі з надвірними побудовами: сарай з льохом – Б, вбиральня - В, спорудження №1 - 3, розташований на приватизованій земельній ділянці площею 5242 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. ОСОБА_3 (колишня назва Петровського), буд. № 36 в с. Михайлівка Новомосковського району Дніпропетровської області, який був зареєстрований за ОСОБА_5 на праві приватної власності в Новомосковському БТІ 24 травня 2000 року за реєстровим № 234 та записаний в реєстрову книгу за №1 (а.с.13).

До правовідносин, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне застосувати наступні норми права, а саме.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності 01 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Таким чином, на спірні правовідносини поширюється дія норм ЦК УРСР 1963 року, чинного на час їх виникнення.

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про власність», чинного на час виникнення спірних правовідносин, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлене судом.

За змістом ст. ст. 128, 153 ЦК УРСР, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоду по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорі даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно буди досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов’язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, право укладати договори купівлі-продажу і реєструвати їх на товарній біржі передбачено ст. 15 ЗУ «Про товарну біржу» №1956-ХІІ від 10 грудня 1991 року згідно ч. 2 якої – угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Міністерство юстиції України за №17-12-44 від 10 квітня 1998 року роз’яснило, що угоди, укладені на біржі не прирівняні до нотаріально посвідчених, а тільки підлягають подальшому нотаріальному посвідченню.

Положеннями ст. 47 ЦК УРСР (в ред. 1963 року) передбачено, що нотаріальне посвідчення угод обов’язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 48 цього Кодексу.

Договір купівлі-продажу квартири повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст. 47 Кодексу). Договір купівлі-продажу квартири підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Відповідно з п. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому випадку нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 28 квітня 1978 року, зі змінами № 15 від 15 травня 1998 року «Про судову практику по справам про визнання угод недійсними», з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання, застави, купівлі-продажу. Якщо така угода виконана повністю або частково однією зі сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд, на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною.

Правила державної реєстрації об’єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 13 грудня 1995 року, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 року за № 31, передбачали підставу для державної реєстрації договорів купівлі-продажу, зареєстрованих біржею.

Відповідно до п. 5 ст. 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01 липня 2004 року за № 1952-1 право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. На підставі цього Закону реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

Тобто, у період укладання спірного договору купівлі-продажу існував пробіл у чинному законодавстві, тому що, згідно ст. ст. 227, 242 ЦК України (1963 року) договір купівлі-продажу житлових квартир повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна із сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягне недійсність договору. Тим часом, у відповідності зі ст. 15 ЗУ «Про товарну біржу», біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню.

За загальним правилом, право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом чи договором (ч. 1 ст. 128 ЦК УРСР), а у відповідності до ст. 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору. Як убачається з положень укладеного договору купівлі-продажу нерухомого майна, сторони за договором – уклали даний договір, здійснили купівлю-продаж належної продавцю на праві власності нерухомого майна. Позивачем у справі усі умови за договором виконані. Згідно з п. 3 вищевказаного договору відчужувана нерухомість продана позивачу за 11547,00 грн., які отримані Продавцем від Покупця до підписання угоди. Доказів того, що сторони заперечували укладений договір, згідно до вимог ст. 237 ЦК України, суду не було надано, тому, суд вважає укладений договір дійсним.

Оскільки покупець повністю виконав умови договору купівлі-продажу, сплатив за придбане майно грошові кошти, фактично володіє об’єктом нерухомості, угода купівлі-продажу не визнавалась недійсною, позивач на підставі ст. ст. 128, 153 ЦК УРСР і ст. 49 ЗУ «Про власність» набув право власності на спірний об’єкт нерухомості і правомірно володіє ним. Передбачених законом підстав для невизнання дійсним неоспореного договору купівлі-продажу спірного будинку в судовому порядку немає.

Таким чином, суд вважає, що сторони домовилися про усі істотні умови договору купівлі-продажу об’єкту нерухомості, виконання договору відбулося.

В той же час, відповідно до вимог ст. 25 ЦК України – здатність мати цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Суду надане свідоцтво про смерть ОСОБА_5, у відповідності до якого остання померла 24 березня 2017 року (а.с.5).

Після смерті ОСОБА_5 державним нотаріусом Новомосковської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_6 заведено спадкову справу № 60814282, у відповідності до якої ОСОБА_1 прийняв спадщину як спадкоємець за законом (а.с.51), однак у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок № 36, що розташований по вул. ОСОБА_3 (колишня назва Петровського) в с. Михайлівка Новомосковського району Дніпропетровської області, йому було відмовлено, оскільки представлений договір купівлі-продажу зазначеного житлового будинку був посвідчений товарною біржею «Українська», що не відповідає вимогам ст. 227 ЦК України.

В свою чергу, продавець будинку – ОСОБА_4 померла 20 березня 2013 року, відповідач ОСОБА_2 прийняла спадщину, матеріали спадкової справи не мітять даних про отримання відповідачем свідоцтва про право на спадщину на проданий спадкодавцем будинок.

Відповідач не оспорювала обставин продажу будинку її матір’ю за біржовою угодою.

У відповідності до ч.1 ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно зі ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до вимог ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом.

У відповідності до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а спадкоємець, який прийняв спадщину, в розумінні ч.1 ст. 1218 ЦК України, має право вимагати визнання за ним права власності на спадкове майно в судовому порядку.

Аналізуючи викладене, враховуючи визнання позову правонаступником відповідача, суд вважає за можливе визнати договір купівлі продажу – дійсним та визнати за позивачем право власності на вищевказаний житловий будинок в порядку спадкування за законом.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12,76,81,89, 200, 263, 265 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4, треті особи – Українська товарна біржа Південно-східне регіональне управління, Новомосковська районна державна нотаріальна контора, про визнання договору купівлі – продажу дійсним та визнання права власності в порядку спадкування за законом,- задовольнити.

Визнати дійсним договір купівлі - продажу житлового будинку - А , ш/блок , обкл.цеглою, розміром 30,9 кв.м. житлової площі з надвірними побудовами: сарай з льохом – Б, вбиральня - В, спорудження №1 - 3, розташований на приватизованій земельній ділянці площею 5242 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. ОСОБА_3 (колишня назва вулиці Петровського), буд. 36 в с.Михайлівка Новомосковського району Дніпропетровської області, укладений 24 травня 2000 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посвідченого товарною біржею «Українська», за реєстраційним № 100994, зареєстрований в Новомосковському БТІ 24 травня 2000 року за реєстровим № 234 та записаний в реєстрову книгу за №1.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на житловий будинок - А , ш/блок , обкл.цеглою, розміром 30,9 кв.м. житлової площі з надвірними побудовами: сарай з льохом – Б, вбиральня - В, спорудження №1 - 3, розташований на приватизованій земельній ділянці площею 5242 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. ОСОБА_3 (колишня назва вулиці Петровського), буд. 36 в с.Михайлівка Новомосковського району Дніпропетровської області, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5, померлої 24 березня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.В. Сорока.