Рішення № 75722964, 07.08.2018, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/2052/18

2/303/1197/18

номер рядка стат. звіту - 45

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

07 серпня 2018 року м. Мукачево

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

в особі: головуючої – судді Курах Л.В.

за участю секретаря судових засідань ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Мукачево цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Виконавчий комітет Мукачівської міської ради про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

12 квітня 2018 року позивач звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_3, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Виконавчий комітет Мукачівської міської ради про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням, за адресою АДРЕСА_1.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач являється власницею вищевказаної квартири. Під час звернення до Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Мукачівської міської ради, у лютому 2018 року, позивачу стало відомо, що в квартирі зареєстрований колишній власник квартири ОСОБА_3, який не є членом її сім’ї.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилася, натомість від неї надійшла заява про розгляд справи без її участі, при цьому позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи судом повідомлявся належним чином через засоби масової інформації, причину неявки суду не повідомив, будь-яких клопотань, відзиву на позовну заяву суду не надавав.

Представник третьої особи Виконавчого комітету Мукачівської міської ради в судове засідання не з’явився. Подали до суду заяву про розгляд справи у відсутності їх представника, рішення по даній справі залишили на розсуд суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

Згідно з даними Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30.11.2017 року квартира, за адресою АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 Дана квартира набута позивачем на підставі договору купівля – продажу від 29.11.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстровано в реєстрі за № 1948. (а.с.6, 7-8).

Реєстрація відповідача у квартирі підтверджується відповіддю Виконавчого комітету Мукачівської міської ради від 17.04.2018 року № 01-40/3114 (а.с. 15). Однак, у вказаній квартирі, на момент її придбання позивачем, відповідач не проживав та не проживає по сьогоднішній день.

Приймаючи до уваги вищевказані фактичні обставини справи суд виходить з того, що згідно зі ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом п. 3 частини другої ст. 15 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту порушеного права є припинення дії, яка порушує право.

За загальним правилом, у разі порушення цивільного права чи інтересу, у особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності між сторонами зобов'язальних правовідносин. Тобто, особа обирає саме той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. № 3477-ІV передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

Виходячи з міжнародно-правових зобов’язань держави, положень ст. 8 Конституції та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції ратифікована Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Так, у частині першій ст.1 Першого протоколу до Конвенції «Захист власності» передбачено, що «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

З огляду на вказане, право власності кожної фізичної і юридичної особи, неурядової організації й групи приватних осіб, повинне поважитися.

З положеннями частини першої ст.1 Першого протоколу до Конвенції в повній мірі кореспондуються і приписи частин першої та другої ст.321 Цивільного кодексу України, якими, зокрема передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Приписами частини першої ст.316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою ст.318 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 Цивільного кодексу України).

Частиною другою п.15 пленуму Верховного Суду України від 01.11.96 №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст. 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Таким чином, гарантуючи захист власності, закон надає власнику законодавчу можливість вимагати усунення будь-яких порушень його прав.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 Цивільного кодексу України та передбачають правомочності щодо використання житла для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Обставини по справі на предмет їх відповідності вказаним вище положенням законодавства свідчать про те, що реєстрація відповідача у будинку, за умови документально підтвердженого права власності позивача на даний об’єкт нерухомості, перешкоджає їй вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном. При цьому вказані правомочності є абсолютними, непорушними та гарантованими законом.

Отже, вимога за предметом позову у повній мірі відповідає законодавчо встановленому способу захисту порушеного права (ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України), яке не визнається відповідачами.

Як встановлено по справі, позивач є власницею квартири у встановленому законом порядку, тому має право на власний розсуд розпоряджатися своєю власністю згідно з положеннями ст. 318 Цивільного кодексу України, в тому числі і щодо вирішення питань стосовно можливості проживання в ній інших осіб.

Волевиявлення власника майна за предметом позовних вимог спрямоване на усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням. Такі вимоги слід вважати правомірними, оскільки вони в повній мірі узгоджується з тими правомочностями, які передбачається цивільно-правовим інститутом права приватної власності (ст.ст. 316, 318 Цивільного кодексу України).

Поряд з цим, будь яких фактичних даних, які б свідчили про позбавлення позивача права власності на квартиру, чи наявності у відповідача права на користування нею, матеріали справи не містять. У позивача виникають незручності щодо вільного володіння своїм майном через те, що в квартирі зареєстрований відповідач.

Відповідно до інформаційного листа ВССУ про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав від 28.01.2013 року, при розгляді справ про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, судам необхідно розрізняти правовідносини, які виникають між власником та колишнім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім’ї, колишніми членами його сім’ї, а також членами сім’ї колишнього власника житла. У першому випадку власник житла має право вимагати визнання колишнього власника таким, що втратив право користування, та зняття його з реєстрації. При цьому втрата права користування житловим приміщенням є наслідком припинення права власності на житлове приміщення у колишнього власника житла.

Таким чином , у судовому засіданні було встановлено, що позивач ОСОБА_2 30.11.2017 за договором купівлі-продажу квартири набула у власність квартиру АДРЕСА_3. За даною адресою залишився зареєстрованим колишній власник квартири - відповідач ОСОБА_3, який за даною адресою не мешкає. Оскільки у відповідності до чинного законодавства України припинення права власності на житлове приміщення у колишнього власника житла має похідним втрату права користування зазначеним житловим приміщенням колишнього власника житла та припиняється разом з припиненням його права власності, то суд приходить до висновку, що обставини, викладені позивачем знайшли своє підтвердження в матеріалах справи.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України з відповідачі слід стягнути на користь позивача судові витрати в розмірі 704,80 гривень.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 8, 41, 124, 129 Конституції України,ст.ст. 316, 318, 391 ЦК України, ст.ст. 2, 12, 18, 76-77, 81, 141, 247, 274-279, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України, -

УХ В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Виконавчий комітет Мукачівської міської ради про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням задоволити повністю.

Визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, такими, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 704,80 (сімсот чотири гривні 80 копійок) гривень

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням п.15.5. Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 р.) через Мукачівський міськрайонний суд.

Позивач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрованої: ІНФОРМАЦІЯ_3.

Відповідач: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого ІНФОРМАЦІЯ_4.

Повний текст рішення складено 07.08.2018 року.

Головуюча Курах Л.В.