Окрема думка судді № 75719040, 02.08.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ОКРЕМА ДУМКА

судді Харківського апеляційного господарського суду Слободіна М.М.

у справі №922/331/18

"02" серпня 2018 р. Справа № 922/331/18

Постановою колегії суддів Харківського апеляційного господарського суду від 02.08.2018 у справі №922/331/18 залишена без змін ухвала господарського суду Харківської області від 21.06.2018 у даній справі про зупинення провадження у справі.

Опираючись на сукупність досліджених в ході вирішення спору доказів, вважаю, що ухвала господарського суду Харківської області від 21.06.2018 є такою, що підлягає скасуванню, а клопотання про зупинення провадження у справі підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

В обґрунтування висновку про необхідність зупинення провадження у справі в порядку п.4 ч.1 ст. 229 ГПК України судами обох інстанції покладений висновок про неможливість розгляду спору до вирішення іншої справи, за №922/3888/16, предметом дослідження в якому є «основна заборгованість».

Вважаю цей висновок хибним.

Як зазначено в абзацах другому і третьому підпункту 3.16 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції":

- під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Очевидно, що така неможливість у даному спорі відсутня.

По-перше, місцевий господарський суд навіть не намагався у даній справі встановити суму основного боргу, оскільки висновок про необхідність зупинення провадження у справі був здійснений на стадії розгляду клопотань, тобто до початку вирішення спору по суті.

По-друге, наявність пов’язаної судової справи, в якій предметом спору є стягнення основного боргу, ніяким чином не унеможливлює вирішення поточного спору. В цій частині, на мою думку, слід чітко розрізняти процесуальну недоцільність розгляду спору і процесуальну неможливість його вирішення.

Дійсно, з огляду на принцип процесуальної економії доцільно здійснювати вирішення даного спору вже після встановлення безспірної суми основного боргу, тобто після вирішення пов’язаної справи. Однак процесуальна доцільність не тотожна процесуальній неможливості вирішення даного спору. В межах поточної судової справи №922/331/18 не існує жодних обставин, які б перешкоджали перевірці розміру позовних вимог на підставі наданого розрахунку і доказів. Очевидно, що факт проведення подібного судового дослідження в іншій справі не передбачений законодавством як підстава зупинення провадження у даному спорі.

Наостанок в цій частині висновків слід зазначити про небезпеку казуального тлумачення норм права, яка може привести до спотворення змісту цих норм без достатніх та належних підстав. Зокрема, в узагальненому вигляді висновки судів двох інстанцій полягають в утвердженні правової позиції, відповідно до якої розгляд спору про стягнення неустойки є неможливим в разі існування спору щодо стягнення основного боргу. Однак таке тлумачення закону, на мою думку, не відповідає принципу правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), оскільки внаслідок цього тлумачення виникає правовий стан, в якому не оскаржений і не визнаний недійсним правочин щодо неустойки втрачає здатність до створення правових наслідків у вигляді стягнення неустойки.

По-третє, частиною позовних вимог у даній справі є пеня, яка нарахована за період з липня 2016 року по грудень 2016 року, а базою визначення пені є загальна сума спожитої і неоплаченої електричної енергії, тобто вартість електроенергії, яка визначається із врахуванням платних втрат.

В той же час предметом доведення у справі №922/3888/16 є заборгованість за електроенергію, спожиту в період часу лютий 2016 – жовтень 2016, при чому вартість цієї електроенергії визначена без врахування платних втрат.

Очевидно, що неможливість вирішення даного спору до вирішення іншої справи (№922/3888/16) відсутня, оскільки справи не співпадають ані за предметом спору, ані за періодами нарахувань.

Опираючись на вищевикладене, вважаю, що апеляційна скарга у даній справі підлягала задоволенню, а ухвала від 21.06.2018 - скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі №922/331/18.

Суддя М.М. Слободін