Постанова № 75717064, 02.08.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2018 року

м.Суми

Справа №576/461/18

Номер провадження 22-ц/788/1074/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Хвостика С. Г. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Ткачук С. С.

з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану його представником адвокатом ОСОБА_2, на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 24 квітня 2018 року в складі судді Сапона О.В., постановленого у м. Глухові, повний текст якого складений 24 квітня 2018 року,

в с т а н о в и в:

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пункту 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У березні 2018 року ОСОБА_1 в особі свого представника адвоката ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Студеноцької сільської ради Глухівського району Сумської області, третя особа: приватний нотаріус Глухівського районного нотаріального округу Міхно Д.В., про тлумачення заповіту.

Вимоги позову обґрунтовано тим, що позивач є рідним братом ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. За життя ОСОБА_4 склав заповіт, яким заповів наступне майно: житловий будинок з надвірними спорудами та інше - онукам ОСОБА_5 і ОСОБА_6 та братові - позивачу ОСОБА_1, а земельний пай - позивачу ОСОБА_1 Позивач звернувся до приватного нотаріуса Глухівського районного нотаріального округу з відповідною заявою для оформлення спадщини, проте, отримав відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом з підстав того, що у заповіті допущені помилки у формулюванні змісту розпорядження, а саме: предметом спадкування у заповіті вказано земельний пай, в той час, як згідно наданих правовстановлюючих документів спадкодавцю на праві власності належали конкретні земельні ділянки площею 2,36 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та площею 0,56 га для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Студеноцької сільської ради.

При цьому, позивач вважає, що фактично йдеться про одні й ті ж самі земельні ділянки, так як спадкодавець за життя обміняв сертифікат на право на земельну частку (пай) у розмірі 3,69 умовних кадастрових гектарів на два державні акти на право приватної власності на землю, а саме: серії НОМЕР_1 на земельну ділянку площею 2,36 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та серії НОМЕР_2 на земельну ділянку площею 0,56 га для ведення особистого селянського господарства. Відтак, позивач стверджує, що саме ці земельні ділянки йому заповів заповідач, який, до того ж, на момент складання заповіту був юридично неосвіченим та людиною похилого віку.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд здійснити тлумачення змісту заповіту, складеного 02 серпня 2013 року ОСОБА_4 і посвідченого секретарем виконкому Студеноцької сільської ради ОСОБА_7, зареєстрованого в реєстрі за № 24, наступним чином: що ОСОБА_4 заповів своєму братові ОСОБА_1 належний йому земельний пай, як такий, що дає йому право на спадкування земельної ділянки площею 2,36 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Студеноцької сільської ради Глухівського району Сумської області згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданого на підставі розпорядження голови Глухівської райдержадміністрації від 31 липня 2002 року за № 235 на ім'я ОСОБА_4, а також земельної ділянки площею 0,56 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Студеноцької сільської ради Глухівського району Сумської області згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданого на підставі розпорядження голови Глухівської райдержадміністрації від 31 липня 2002 року за № 235 на ім'я ОСОБА_4

Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 24 квітня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вказане рішення суду позивач в особі свого представника оскаржив в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 адвокат ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги зазначається, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову, пославшись на ту обставину, що позивачем не надано доказів існування спору між спадкоємцями щодо тлумачення заповіту. При цьому, представник позивача зауважує, що спору між спадкоємцями щодо тлумачення заповіту дійсно не існує, проте, позивач позбавлений можливості в інший спосіб захистити свої права та інтереси, оскільки нотаріус відмовила йому у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельні ділянки.

Від інших учасників справи в установлений судом строк не надходило відзиву чи письмових заперечень на апеляційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_4 (а.с. 10).

За життя ОСОБА_4 склав заповіт від 02 серпня 2013 року, посвідчений секретарем виконкому Студеноцької сільської ради, зареєстрований в реєстрі за № 24, яким заповів житловий будинок з надвірними будівлями та інше своїм онукам ОСОБА_5, ОСОБА_6 і братові - позивачу ОСОБА_1, а земельний пай - позивачу ОСОБА_1 (а.с. 9).

У той же час, відповідно до державних актів на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 та НОМЕР_2 від 11 листопада 2002 року померлому ОСОБА_4 на праві приватної власності належали земельні ділянки площею 2,36 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та площею 0,56 га для ведення особистого селянського господарства, відповідно, які розташовані на території Студеноцької сільської ради Глухівського району Сумської області (а.с. 20, 21).

За інформацією відділу у Глухівському районі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 26 січня 2018 року за № 61/103-18 спадкодавець ОСОБА_4 за життя одержував сертифікат на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_3, зареєстрований під № 201 від 13 лютого 1997 року у книзі реєстрації сертифікатів на право, на земельну частку (пай) у розмірі 3,69 умовних кадастрових гектара, розташованої на території Студеноцької сільської ради Глухівського району Сумської області. Сертифікат на право на земельну частку (пай) виготовлявся в одному примірнику і був повернутий взамін державних актів на право приватної власності на землю, а саме: серії НОМЕР_1, виданого на підставі розпорядження голови Глухівської райдержадміністрації № 235 від 31 липня 2002 року, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 2,36 га ріллі, на території Студеноцької сільської ради Глухівського району, зареєстрованого в Книзі реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку за № 32 від 11 листопада 2002 року, та серії НОМЕР_2, виданого на підставі розпорядження голови Глухівської райдержадміністрації № 235 від 31 липня 2002 року, для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 0,56 га сіножатей, на території Студеноцької сільської ради Глухівського району, зареєстрованого в Книзі реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку за № 33 від 11 листопада 2002 року (а.с. 14, 15-18, 19).

Згідно з довідкою, наданою приватним нотаріусом Глухівського районного нотаріального округу від 14 вересня 2015 року за № 222/02-14, за заявою ОСОБА_1 17 червня 2014 року була заведена спадкова справа за № 108-2014 щодо майна ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. При зверненні спадкоємця з питанням про отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом на підтвердження належності майна спадкодавцю були надані правовстановлюючі документи на земельні ділянки, в той час, як в заповіті, посвідченому Студеноцькою сільською радою Глухівського району 02 серпня 2013 року від імені померлого ОСОБА_4, зазначений лише земельний пай. У зв'язку із незрозумілістю змісту заповіту позивачу було запропоновано звернутися до суду з питанням про тлумачення цього заповіту (а.с. 11).

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем факту того, що між спадкоємцями існує спір з приводу тлумачення заповіту.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок свої смерті.

Виходячи з вимог статті 1256 ЦК України, тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями.

У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 цього Кодексу.

У статті 213 ЦК України йдеться про те, що зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).

На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Однак, на думку колегії суддів, тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто, підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з'ясування волі заповідача після його смерті. Отже, суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача.

Неточне відтворення в заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене, перш за все, неоднаковим використанням у ньому слів, понять та термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов'язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту в цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача щодо долі спадщини.

При цьому, частина 2 статті 213 ЦК України не допускає, щоб при тлумаченні правочину здійснювався пошук волі учасника правочину, який не знайшов відображення у тексті самого правочину при тлумаченні заповіту, не допускається і внесення змін у зміст заповіту, ураховуючи також, що заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи щодо належного їй майна, яким вона відповідно до законодавства має право розпоряджатися на момент укладення заповіту.

У той же час, зі змісту заповіту ОСОБА_4 від 02 серпня 2013 року, посвідченого секретарем виконкому Студеноцької сільської ради, вбачається, що поняття «земельний пай» у заповіті вживається лише один раз, що позбавляє можливості розтлумачити це поняття шляхом порівняння окремих частин заповіту зі змістом інших його частин.

Також, посилання у заповіті на земельний пай не містить жодних індивідуальних ознак, що давало б можливість ідентифікувати його з тими земельними ділянками, на які вказує позивач, як на волю заповідача, ураховуючи і обставини того, що одна земельна ділянка, що належала спадкодавцю на праві власності, призначалась для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а інша - для ведення особистого селянського господарства.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивач, ставлячи питання про тлумачення заповіту шляхом вказівки про те, що справжньою волею заповідача була передача йому земельного паю у вигляді вказаних земельних ділянок, фактично просить змінити зміст заповіту, що є неприпустимим, так як може спотворити волю заповідача.

Крім того, у зв'язку з незалученням до участі у справі інших спадкоємців за заповітом, які мали бути відповідачами у даній справі, відсутня можливість встановити, чи існує спір між спадкоємцями, а також можливість з'ясувати справжню волю заповідача після його смерті, так як у випадку відсутності спору самі спадкоємці не позбавлені можливості конкретизувати розподіл прав і обов'язків щодо складеного заповіту.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачу невідомо місце проживання інших спадкоємців за заповітом не заслуговують на увагу колегії суддів стосовно задоволення його вимоги, оскільки вказана обставина не могла бути перешкодою для подання позивачем відповідного клопотання щодо залучення належних відповідачів до участі у справі, адже відповідно до вимог статті 51 ЦПК України суд залучає до участі у справі належних співвідповідачів або замінює первісного відповідача належним саме за клопотанням позивача.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що між спадкоємцями відсутній спір з приводу тлумачення заповіту, то у зв'язку із незалученням їх до участі у справі колегія суддів вважає ці доводи як припущеннями.

Отже, на думку колегії суддів, позивач не довів належними і допустимими доказами, що його права та законні інтереси порушені, ураховуючи, що саме Студеноцька сільська рада Глухівського району Сумської області визнана відповідачем у даній справі.

За таких обставин, коли суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає, отже, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1; 375; 381 ч.ч.1, 3; 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану його представником адвокатом ОСОБА_2, залишити без задоволення, а рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 24 квітня 2018 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: С.Г. Хвостик (суддя-доповідач)

Судді: О.І. Собина

С.С. Ткачук