Ухвала суду № 75712489, 02.08.2018, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 601/2038/16-кГоловуючий у 1-й інстанції Снігурський В.В. Провадження № 11-кп/789/141/18 Доповідач - Лекан І.Є.Категорія - ч.ч 2,3,5 ст.27, п.п. 6,11,12 ч.2 ст.115 КК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 серпня 2018 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

Головуючого - Лекан І.Є.

Суддів - Тиха І. М., Сарновський В. Я.,

з участю -

секретаря Рожук О.О.

прокурора Ковальчук М.

обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2,

ОСОБА_3, ОСОБА_4

захисників Чернова С.В., Жеребецької І.О.,

Беляєвої О.М.

потерпілої ОСОБА_8

представника

потерпілої Твердохліба В.Д.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №.12016210120000325, за апеляційними скаргами захисника обвинуваченого ОСОБА_3 - адвоката Беляєвої О.М., захисника обвинуваченого ОСОБА_1 - адвоката Чернова С.В., першого заступника прокурора Тернопільської області Голомші М.Я., захисника обвинуваченого ОСОБА_2 - адвоката Жеребецької І.О., захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката Жеребецької І.О., обвинуваченого ОСОБА_2, обвинуваченого ОСОБА_3, обвинуваченого ОСОБА_4, обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Зборівського районного суду від 02 квітня 2018 року.

Даним вироком,

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Верхньодніпровськ Дніпропетровської області, громадянина України, не працюючого, не депутата, одруженого, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_3Правда" 48/5, раніше судимого вироком апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2005 року, який змінено ухвалою Верховного Суду України від 29 листопада 2005 року за ст.42, ч.3 ст.142 КК України в редакції 1960 року, ч.ч.3,4 ст.187, ст.14-ч.3 ст.187, ч.3 ст.289, ч.1 ст.263, ч.3 ст.357 КК України до 14 років позбавлення волі з конфіскацією особистого майна, за ухвалою Дзержинського районного суду м.Кривий Ріг від 28 серпня 2015 року на підставі ст.81 КК України звільненого умовно-достроково від відбування покарання,-

засуджено за ч.3 ст.27, п.п.6,11,12 ч.2 ст.115 КК України на 14 (чотирнадцять) років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Строк відбуття покарання ОСОБА_1 постановлено рахувати з 08 червня 2016 року - дня його затримання.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця м.Кривий Ріг Дніпропетровської області, громадянина України, не працюючого, не депутата, не одруженого, зареєстрованого АДРЕСА_1 фактично до затримання проживав АДРЕСА_2 раніше судимого: 01 вересня 2009 року Довгинцівським районним судом м. Кривий Ріг Дніпропетровської області за ч.2 ст. 307 КК України на 5 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки 6 місяців; 06 лютого 2012 року Довгинцівським районним судом м.Кривий Ріг Дніпропетровської області за ч.ч. 1,2 ст.185, ч.2 ст.186, ч.1 ст.122, ч.2 ст. 296, ч.1 ст.70, ч.1 ст.71 КК України на 5 років 1 місяць позбавлення волі; 06 березня 2012 року Дзержинським районним судом м.Кривий Ріг Дніпропетровської області за ч.2 ст. 186 та ч.2 ст. 185, ч.ч.1,4 ст.70 КК України на 5 років 1 місяць позбавлення волі, звільненого 08 квітня 2016 року по відбуттю строку покарання,-

засуджено за ч.5 ст.27, п.п.6,11,12 ч.2 ст.115 КК України із застосуванням ст.69 КК України на 4 (чотири) роки позбавлення волі з конфіскацією майна.

Строк відбуття покарання ОСОБА_2 постановлено рахувати з 07 червня 2016 року - дня взяття під варту.

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_8, уродженця м.Кривий Ріг Дніпропетровської області, громадянина України, працював за трудовим договором в TOB «Конкорд», не депутата, одруженого, на утриманні неповнолітня дитина, мешканця АДРЕСА_3, раніше судимого: вироком Жовтневого районного суду м.Кривий Ріг Дніпропетровської області від 14 серпня 2003 року за ч.2 ст.289, ст.15 ч.2 ст.289 КК України із застосуванням статей 69, 75 КК України до покарання у виді 4 років позбавлення волі, вироком Жовтневого районного суду м. Кривий Ріг від 26.05.2006 за ст.198 КК України із застосуванням статей 71,75 КК України до покарання у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі, за ухвалою цього ж суду від 17 липня 2009 року направлений в місця позбавлення волі для відбування покарання, за ухвалою Дзержинського районного суду м. Кривий Ріг від 16 березня 2012 року на підставі ст.81 КК України звільнений умовно-достроково від відбування покарання; вироком Жовтневого районного суду м. Кривий Ріг Дніпропетровської області від 16.01.2015 за ч.1 ст.164 КК України до покарання у виді 100 годин громадських робіт,-

засуджено за ч.2 ст.27, п.п.6,11,12 ч.2 ст.115 КК України на 13 (тринадцять) років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Строк відбуття покарання ОСОБА_3 постановлено рахувати з 07 червня 2016 року - дня взяття під варту.

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_10, уродженця с.Укромне Сімферопольського району Автономної Республіки Крим, громадянина України, не працюючого, не депутата, не одруженого, мешканця АДРЕСА_4, раніше судимого: вироком Сімферопольського районного суду АР Крим від 30 липня 2010 року за ч.3 ст.185 КК України із застосуванням ст.ст. 75, 104 КК України на 3 роки позбавлення волі, вироком Сімферопольського районного суду АР Крим від 28 вересня 2010 року за ч.3 ст.185 КК України із застосуванням ст.і 75 КК України на 1 рік позбавлення волі, вироком Залізничного районного суду м. Сімферополь АР Крим від 09 березня 2011 року за ч.2 ст.185, ч.2 ст.289 КК України із застосуванням ст.ст. 70,71 КК України на 6 років позбавлення волі, вироком Сімферопольського районного суду АР Крим від 31 березня 2011 року за ч.2 ст.289 КК України із застосуванням ст. 71 КК України на 6 років позбавлення волі, вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 28 грудня 2015 року за ч.2 ст.186 КК України із застосуванням ст.75 КК України на 5 років позбавлення волі,-

засуджено за ч.2 ст.27, п.п.6,11,12 ч.2 ст.115 КК України на 13 (тринадцять) років і 6 (шість) місяців позбавлення волі з конфіскацією майна.

На підставі ч.1 ст.71, ч.3 ст.78 КК України, за сукупністю вироків, частково, строком на шість місяців, приєднано до призначеного покарання не відбуте ОСОБА_4 покарання за вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 28 грудня 2015 року, яким його засуджено за ч.2 ст.186 КК України із застосуванням ст. 75 КК України з призначеним покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі з іспитовим строком 3 (три) роки.

Остаточно визначено ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі строком на 14 (чотирнадцять) років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Строк відбуття покарання ОСОБА_4 постановлено рахувати з 16 липня 2016 року - дня його затримання.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 задоволено частково та постановлено стягнути в її користь з ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 солідарно 2000000 (два мільйони) гривень заподіяної моральної шкоди.

Судом задоволено цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі фінансового управління Кременецької районної державної адміністрації та постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 в користь фінансового управління Кременецької районної державної адміністрації 1425 грн. 18 коп. витрат, пов'язаних з лікуванням потерпілого від злочину.

Вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат.

Згідно з вироком суду, 26 травня 2016 року близько 22 год. 30 хв. обвинувачені ОСОБА_10 та ОСОБА_11, виконуючи вказівки організатора-обвинуваченого ОСОБА_1 при пособництві обвинуваченого ОСОБА_2, діючи умисно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, виконуючи замовлення невстановленої слідством особи, в АДРЕСА_5 вчинили злочин за наступних обставин:

у травні 2016 року, точної дати не встановлено, обвинувачений ОСОБА_12 вступив в злочинну змову з невстановленою досудовим слідством особою та зобов'язався з корисливих мотивів, за винагороду вчинити вбивство потерпілого ОСОБА_13.

Реалізовуючи свій злочинний умисел ОСОБА_12, перебуваючи в м.Кривий Ріг Дніпропетровської області у першій половині травня 2016 року залучив до злочинної діяльності своїх знайомих, з якими разом відбував покарання у місцях позбавлення волі, а саме ОСОБА_11 та ОСОБА_4 як виконавців, а ОСОБА_2 як пособника, повідомивши їм свої наміри щодо підготовки і вчинення замовленого злочину, спрямованого на позбавлення життя потерпілого з корисливих мотивів, пообіцявши винагороду за його скоєння.

Реалізуючи свій злочинний намір по готуванню і вчиненню вищевказаного злочину та здійснюючи свої організаційні функції, ОСОБА_12 зранку 18 травня 2016 року за попередньою домовленістю із невстановленою слідством особою про зустріч, виїхав разом із усіма співучасниками у напрямку м. Київ орендованим у ОСОБА_14 автомобілем марки «Шевроле Еванда», реєстраційний номер «НОМЕР_2» під керуванням ОСОБА_11.

Цього ж дня у м.Бориспіль Київської області ОСОБА_12 провів зустріч із невстановленою слідством особою, від якої отримав завдання вбити ОСОБА_13, жителя АДРЕСА_6 та невстановлену суму грошових коштів за виконання.

Зранку 19 травня 2016 року обвинувачені прибули у м.Тернопіль, де ОСОБА_12 винайняв для себе та ОСОБА_11 квартиру, що по АДРЕСА_7. Також надав вказівку ОСОБА_4 та ОСОБА_2 винайняти квартиру для свого проживання, які використовуючи посвідчення водія на ім'я ОСОБА_15, винайняли квартиру по АДРЕСА_9

21 травня 2016 року, з метою створення умов для вчинення злочину та забезпечення співучасників автотранспортом, ОСОБА_12 на автомобільному ринку в м.Тернопіль придбав у ОСОБА_16 за 1550 доларів США автомобіль марки «Audi 80» бежевого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1. При цьому ОСОБА_12 пред'явив посвідчення водія на ім'я ОСОБА_15. Перереєстрацію придбаного транспортного засобу у встановленому порядку не здійснив. Крім цього, з метою приготування автомобіля для незаконного стеження за потерпілим, ОСОБА_12 замовив затемнення вікон на станції технічного обслуговування, що по вул.Микулинецька, 117 в м.Тернополі.

Згідно розподілених ролей, ОСОБА_12 22 травня 2016 року надав вказівку ОСОБА_4 та ОСОБА_11 на придбаному автомобілі марки «Audi 80» вирушити в м.Кременець для вивчення обстановки за місцем проживання ОСОБА_13, його способу життя, маршрутів руху та впродовж наступних днів проводити візуальне стеження за потерпілим та його місцем проживанням.

25 травня 2016 року ОСОБА_12, маючи три мобільні телефони, ІМЕІ-номера яких змінено на нульове значення, із 3 сім-картами оператора стільникового зв'язку «Lifecell» за номерами: НОМЕР_3 та НОМЕР_4, видав два з цих телефонів ОСОБА_4 та ОСОБА_11, після чого останні близько 10 години 40 хвилин вирушили на автомобілі марки «Audi 80» у м.Кременець.

Цього ж дня, ОСОБА_12, проаналізувавши отримані дані спостереження за ОСОБА_13 прийняв рішення про вчинення злочину на території господарства потерпілого, що в АДРЕСА_10, яке потерпілий використовував в підприємницькій діяльності.

Близько 22 години 26 травня 2016 року ОСОБА_12 в ході телефонної розмови надав вказівку ОСОБА_4 та ОСОБА_11 вирушити до вищевказаного господарства та вбити ОСОБА_13.

ОСОБА_4 та ОСОБА_11, виконуючи вказівку організатора ОСОБА_1, зайшли на подвір'я вказаного будинку та, дочекавшись ОСОБА_13, реалізовуючи свій умисел, спрямований на умисне спричинення смерті потерпілому близько 22 години 30 хвилин здійснили напад на нього і палицями нанесли йому численні удари в різні частини тіла. В результаті цього спричинили потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, після чого з місця події втекли.

Надалі, після втечі з місця вчинення злочину, ОСОБА_4 та ОСОБА_11 виїхали на автомобілі марки «Audi 80» в напрямку м. Кривий Ріг Дніпропетровської області.

Цього ж дня потерпілого ОСОБА_13 було доставлено у відділення інтенсивної терапії Кременецької ЦРКЛ, де 27 травня 2016 року о 02 год. 05 хв. він від заподіяних тілесних ушкоджень помер. Безпосередньою причиною смерті ОСОБА_13 була черепно - мозкова травма у вигляді переломів кісток склепіння та основи черепа з крововиливом у мозку.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_3 - адвокат Беляєва О.М. просить змінити вирок Зборівського районного суду від 02 квітня 2018 року. Перекваліфікувати дії ОСОБА_3 з ч.1 ст.115 КК України на ч.1 ст.125 КК України та призначити йому покарання в межах санкції, передбаченої цією статтею.

Вважає, що не всі істотні обставини справи, які безпосередньо впливають на ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, зокрема кваліфікацію злочину, були встановлені судом, а наведені у вироку докази не підтверджують встановлених судом обставин щодо умисного заподіяння смерті потерпілому обвинуваченим ОСОБА_3. Вказує, що в ОСОБА_3 не було умислу на позбавлення життя потерпілого, оскільки завдання ударів не свідчать про наявність умислу на вбивство.

Посилається на висновок експертизи № 68 від 09.10.2017 року, відповідно до якого потерпілому не було надано в повному обсязі медичної допомоги та не вірно встановлено діагноз.

Захисник вважає недопустимим доказом протокол відтворення від 08 червня 2016 року за участю ОСОБА_3, а також за участю ОСОБА_4, яких під час проведення слідчої дії одягли у бронежилет і каску, щоб не закидав камінням натовп, що вважає є жорстоким, нелюдським та принижують гідність особи поводженням.

Вказує, що посилання суду на показання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в частині заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень не узгоджуються з висновками про доведеність умислу на позбавлення життя потерпілого, оскільки свідки ОСОБА_17, ОСОБА_18, вказали, що на подвір'ї була бійка, а ОСОБА_3(дружина) вказала, що бачила в потерпілого синяки на спині та ногах, а покази інших свідків: ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27 - не заперечувалися обвинуваченнями.

Вважає, що у діях ОСОБА_3 відсутні ознаки умислу на позбавлення життя потерпілого та вбачається спрямованість умислу на заподіяння легкого тілесного ушкодження.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_1 - адвокат Чернов С.В. просить скасувати вирок Зборівського районного суду від 02 квітня 2018 року, яким ОСОБА_1 визнано винним у скоєні злочину, передбаченого ч.3 ст.27, п.п.6,11,12 ч.2 ст.115 КК України та закрити кримінальне провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України у зв'язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.27, п.п. 6,11,12 ч.2 ст.115 КК України.

Захисник обґрунтовує свої вимоги тим, що сформульоване судом обвинувачення є не чітким та не конкретним, в якому не доведено належність корисливого мотиву, доказів вчинення вбивства на замовлення, не встановлено причину смерті потерпілого, що порушує право обвинуваченого ОСОБА_1 на захист, крім того вважає, що висновки експертів є сумнівними, а висновок № 68 не відповідає фактичним обставинам справи.

Посилається на те, що висновки суду, відповідно до ст. 370 КПК України викладені в мотивувальній і резолютивній частинах вироку, повинні бути узгоджені між собою. Проте вирок суду містить протиріччя, які суд не проаналізував та жодної оцінки їм не дав, не навів мотиви, з яких взяв до уваги одні докази та відкинув інші.

Зазначає, що в судовому засіданні після оголошення обвинувального акту обвинувачені вказали, що їм не зрозуміле обвинувачення, проте колегія суддів не роз'яснила суті обвинувачення.

Вказує, що слідчі експерименти за участю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не можуть визнаватися допустимими доказами відповідно до ст. 240 КПК України, оскільки слідча дія була зроблена під тиском працівників поліції, зокрема обвинувачених проти волі одягнено в каску та бронежилет.

Посилається на відсутність суб'єктивної та об'єктивної сторони складу злочину та умислу на вбивство.

Вказує, що стан потерпілого за показами фельдшера БШМД був середньої важкості, потерпілий не втрачав свідомості, перешкоджав лікарям надавати допомогу.

Захисник зазначає, що не доведено твердження об'єктивної сторони "слідкування" за потерпілим та не узгоджуються з показами свідка ОСОБА_28. Вказує, що gps - трекери не досліджено і не долучено, а інформація про з'єднання з абонентом мобільного зв'язку обвинуваченого ОСОБА_1 є неналежним доказом.

Посилається на те, що стороною обвинувачення не було відкрито стороні захисту в порядку ст.290 КПК України сім-карти, телефони, ухвали слідчого судді.

Прокурор в апеляційні скарзі просить вирок Зборівського районного суду від 02 квітня 2018 року скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати:

ОСОБА_1 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.27, ч.3 ст.28, п.п. 4,6,11,12 ст.115 КК України та призначити йому покарання у виді 14 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

ОСОБА_3 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.28, п.п. 4,6,11,12 ст.115 КК України та призначити йому покарання у виді 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

ОСОБА_4 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.28, п.п.4,6,11,12 ст.115 КК України та призначити йому покарання у виді 13 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ч.1 ст.71, ч.3 ст.78 КК України, за сукупністю вироків, частково, строком на шість місяців, приєднати до призначеного покарання, не відбуте ОСОБА_4 покарання за вироком Запорізького районного суду від 28 грудня 2015 року, яким його засуджено за ч.2 ст.186 КК України із застосуванням ст.75 КК України з призначенням покарання у виді 5 років позбавлення волі з іспитовим строком 3 роки. Остаточно визначити ОСОБА_29 покарання у виді позбавлення волі строком 14 років з конфіскацією майна.

ОСОБА_2 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.27, ч.3 ст. 28, п.п.4,6,11,12 ст.115 КК України та призначити йому покарання у виді 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Вважає, що суд дав не вірну оцінку зібраним доказам та необґрунтовано виключив щодо всіх обвинувачених ознаку вчинення злочину у складі організованої групи, передбаченої ч.3 ст.28 КК України та ознаку, передбачену ч.4 ст.115 КК України, зокрема умисне вбивство вчинене з особливою жорстокістю.

Крім того, не погоджується з висновком суду в частині призначення покарання ОСОБА_2 із застосуванням ст.69 КК України у виді 4 років позбавлення волі з конфіскацією майна, вважає, що таке покарання не ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та є недостатнім для виправлення ОСОБА_2, внаслідок м'якості.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_2 - адвокат Жеребецька І.О. просить скасувати вирок Зборівського районного суду від 02 квітня 2018 року, яким ОСОБА_2 визнано винним у скоєні злочину, передбаченого ч.5 ст.27, п.п.6,11,12 ч.2 ст.115 КК України та закрити кримінальне провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України у зв'язку із відсутністю в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, п.п. 6,11,12 ч.2 ст.115 КК України.

Вважає, що висновки суду щодо ОСОБА_2 не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що вини ОСОБА_2 щодо заподіяння шкоди життю чи здоров'ю потерпілому ОСОБА_13 немає, з чим частково погодився суд, застосувавши щодо нього ст.69 КК України.

Захисник вважає, що ОСОБА_2 незаконно притягнули до кримінальної відповідальності при відсутності доказів його причетності до інкримінованого йому злочину.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат Жеребецька І.О. просить змінити вирок Зборівського районного суду від 02 квітня 2018 року, яким ОСОБА_4 визнано винним у скоєні злочину, передбаченого ч.2 ст.27, п.п.6,11,12 ч.2 ст.115 КК України, перекваліфікувати його дії на ч.2 ст.121 КК України.

Обґрунтовує свої вимоги тим, що суд не врахував обставин, які істотно могли вплинути на правову кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_4, який під час досудового та судового слідства давав показання причетності до нанесення потерпілому тілесних ушкоджень, які кваліфікуються за ч.2 ст.121 КК України. Вказує, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 використовували дерев'яні палиці, які знайшли на території господарства потерпілого, а не підготували заздалегідь, узгоджували би порядок дій, проте ОСОБА_4 задрімав в автомобілі потерпілого.

Зазначає, що потерпілий ОСОБА_13 поступив в травматичне відділення в стані середньої тяжкості та притомним, спілкувався зі своїм знайомим. Посилається на висновок експерта №68 щодо неповного обстеження лікарями Кременецької РКЛ потерпілого, які не провели оперативного втручання по видаленню гематоми хворого, тому вважає, що потерпілий міг жити після нанесених йому тілесних ушкоджень.

Вказує, що під час досудового розслідування працівники поліції незаконно утримували ОСОБА_4 в ІТТ, застосовували до нього фізичне насильство в зв'язку з чим 23 січня 2018 року розпочато досудове розслідування № 42018200000000016, передбачене ч.2 ст. 165 КК України.

В апеляційній скарзі та доповненні до неї обвинувачений ОСОБА_2 просить виправдати його у зв'язку із відсутністю в його діях складу злочину та відсутністю будь - яких доказів його вини та звільнити його з під варти. Позов потерпілої ОСОБА_8 про стягнення моральної шкоди просить скасувати.

Вважає вирок суду незаконним та необґрунтованим. Вказує, що не має ніякого відношення до подій, які сталися 26.05.2016 року, оскільки в м.Кременці не був, потерпілого не знав і не бачив, не брав участі в нанесенні потерпілому тілесних ушкоджень, в організаційній групі не перебував та нічим не допомагав, крім того, квартири в м.Тернополі не винаймав та не оплачував, його речей в автомобілі ОСОБА_1 не було.

Посилається на те, що відсутні будь-які докази щодо безпосередньої його участі у вчиненні вбивства та щодо здійснення ним технічного забезпечення підготовки злочину.

Апелянт зазначає, що при відсутності доказів його вини він безпідставно утримується в ІТТ, де на нього здійснюється моральний та фізичний тиск зі сторони слідчого ОСОБА_36.. Вважає, що обвинувачення щодо нього базується на припущеннях.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_3 просить вирок Зборівського районного суду від 02 квітня 2018 року скасувати у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону та прийняти рішення в порядку п.п.2,3,4 або п.5 чи п.6 ч.1 ст.407 КПК України.

Вважає, що судом першої інстанції неправильно встановлені фактичні обставини справи та неправильно кваліфіковано дії обвинуваченого ОСОБА_3, неправильно застосовано кримінальний закон.

Посилається на те, що протоколи та покази свідків підтверджують те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 дійсно перебували у м.Кременці Тернопільської області, але не підтверджують вчинення ними злочину, передбаченого ст.115 ч.2, п.п. 6, 11, 12, ст. 27 ч.2 КК.

Вказує, що 06.06.2016 року невідомі особи у м.Нікополь Дніпропетровської області, де він перебував, вивезли його в невідомому напрямку, катували його, знущалися та погрожували, тому він погодився робити те, що вони казали.

Посилається на те, що слідчий експеримент проходив під тиском працівників поліції, вказує, що його оділи в бронежилет та каску, він підтверджував неправдиві покази, якими оговорив себе та ОСОБА_1 і ОСОБА_4. Вважає, що під час слідчого експерименту на території господарства по АДРЕСА_11 було грубо порушено вимоги ст.240 КПК України, оскільки проведення його допускається за умови, що при ньому не створюється небезпека для життя і здоров'я осіб, які беруть у ньому участь, не принижується їхня честь і гідність, не завдається шкода.

Вказує, що колегія суддів розглядала справу з істотним порушенням вимог ст.ст. 410, 411, 412, 413 КПК України, в тому числі під тиском активістів, при цьому відхиляла заявлені ними клопотання про ознайомлення з аудіозаписом судового розгляду. Їм були видані СД диски, які вони не мали прослухали. Зазначає, що свідок ОСОБА_28 віз його із м.Нікополь до м.Тернопіль та по дорозі застосовував фізичний та психологічний тиск.

В апеляційній скарзі та доповненні до неї обвинувачений ОСОБА_4 просить скасувати вирок Зборівського районного суду від 02 квітня 2018 року, яким його визнано винним у скоєні злочину, передбаченого ч.2 ст.27, п.п.6,11,12 ч.2 ст. 115 КК України та направити матеріали кримінального провадження на новий судовий розгляд. Крім того, просить виправдати ОСОБА_1, ОСОБА_2 та змінити кваліфікацію відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_3.

Посилається на не конкретне обвинувачення, відсутність об'єктивної сторони та кваліфікуючі ознаки кримінального правопорушення, що порушує його право на захист. Зазначає, що обвинувальний акт та реєстр матеріалів не відповідає вимогам норм КПК України, оскільки в ньому не викладено фактичних обставин справи, що порушує ст. 291 КПК України, а його клопотання про повернення обвинувального акту не розглянуто.

Вказує, що працівники поліції під час досудового розслідування застосовували до нього фізичне насильство та психологічний тиск та 23 січня 2018 року розпочато по цьому факту розслідування за ч.2 ст.365 КК України.

Вважає, що слідчі експерименти не можуть визнаватися допустимими доказами, оскільки проведені з порушенням ч.4 ст.240 КПК України, зокрема проти волі їх було одягнено в бронежилет і каски, що принижувало їх честь та гідність, їх життю і здоров'ю загрожувала небезпека.

Вказує, що знаряддя нанесення тяжких тілесних ушкоджень, зокрема дерев'яну палицю, не заготовляли, а знайшли на подвір'ї потерпілого, спільних дій не узгоджували, а спостереження за потерпілим є надуманим та нічим не підтвердженим.

Посилається на висновок експерта № 68 від 10.11.2017 року, де зазначено, що стан потерпілого був середньої тяжкості, він був притомний, обстеження виконані не в повному обсязі, лікарі вказували, що потерпілий в приймальному відділені спілкувався зі своїм знайомим.

Зазначає, що потерпіла ОСОБА_8 (дружина) видала працівникам поліції аркуш жовтого кольору з записом потерпілого ОСОБА_13, якого під час огляду місця події не було, експертизи його не проводили, тому вважає цей доказ недопустимим.

Вказує, що суд першої інстанції здійснив процес з грубим порушенням вимог Кримінального процесуального закону, в тому числі ст. 412 КПК України та ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в порушення порядку здійснення учасниками кримінального провадження їхніх процесуальних прав і виконання обов'язків незаконно провів судовий розгляд та без з'ясування думки обвинувачених приймав процесуальні рішення.

Також вказує, в порушення принципу змагальності та рівності сторін були відхилені клопотання учасників судового провадження про допит певних осіб, дослідження доказів, що могли мати істотне значення для ухвалення рішення, тому вважає судовий розгляд неповним та необґрунтованим (а також клопотання, розглянуті без обвинувачених).

Зазначає, що в матеріалах справи немає картки виїзду "Швидкої медичної допомоги", в якій зазначено, що прийом виклику було здійснено у 22 год. 35 хв.

Посилається на те, що потерпілий був доставлений в лікарню о 23 год. 05 хв. у стані середньої важкості та відмовлявся від медичної допомоги.

Вказує на суперечності, зокрема, що в судово - медичній експертизі зазначено, що повітря та крові в плевральних порожнинах не виявлено, однак при розтині було виявлено в лівій плевральній порожнині близько 1000 мм крові.

Вважає, що експертиза № 383, яка досліджувалася у судовому засіданні є неповною, тому суд не міг спиратися на неї.

Обвинувачений зазначає, що протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками під час досудового слідства проведенні з порушенням ст. 228 КПК України, тому є недопустимими (порушує його право на захист).

Вважає недоведеною є об'єктивна сторона складу злочину, зокрема твердження про слідкування за потерпілим. Вважає надуманим є твердження, що він 25.05. та 26.05.2016 року прикріпляв gps - треки для відслідковування автомобіля потерпілого ОСОБА_12 та ОСОБА_2, оскільки суперечить показам свідка ОСОБА_28, який в судовому засіданні 02.06.2017 року пояснив, що gps - трекер був невеликий, без можливостей закріплення на автомобіль та недовготривалою дією акумулятора.

Вказує, що органом досудового розслідування не було відкрито в порядку ст. 290 КПК України сім - картки та телефони, ухвали слідчого судді про з'єднання абонентів, якими він користується, що свідчить про недопустимість доказу.

Апелянт зазначає, що не було надано списку речових доказів, які підлягають дослідженню. В порушення ст. 315 КПК не надано списку свідків, які підлягали виклику в судове засідання.

Вважає, що 05.12.2016 року, в порушення вимог ст. 314 КПК України, без участі потерпілої та її представника проведено підготовче судове засідання та без дотримання вимог ст. 315 КПК України продовжено строки тримання під вартою обвинуваченим. Посилається на те, що суд безпідставно змінив порядок дослідження доказів за клопотанням прокурора 14.06.2017 року та вказує, що в протоколі затримання ОСОБА_1 від 08-09 червня 2016 року час затримання не відповідає часу фактичного його затримання.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_12 просить скасувати вирок Зборівського районного суду від 02 квітня 2018 року, яким його визнано винним у скоєні злочину, передбаченого ч.3 ст.27, п.п.6,11,12, ч.2 ст.115 КК України та закрити кримінальне провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України у зв'язку із відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.27, п.п. 6,11,12 ч.2 ст.115 КК України.

Зазначає, що під час розгляду справи невідомі особи, які приходили на слухання погрожували та чинили вплив на учасників процесу.

Вказує, що підготовче засідання 05.12.2016 року відбулося без участі потерпілої сторони та із порушенням вимог КПК продовжили строк тримання під вартою на два місяці, що є порушенням ст.314 КПК України.

Вважає, що обвинувачення є необґрунтованим та не підтверджене доказами, базується на припущеннях та до нього будь-якого відношення не має.

Посилається на те, що огляд мобільних телефонів проводився з порушенням, тому вони не можуть бути належними та допустимими доказами, а долучений дружиною потерпілого аркуш паперу з записом державного номеру автомобіля Ауді є недопустимим доказом, отриманим з порушенням вимог КПК України та до нього відношення не має.

Вважає, що впізнання його за фотознімками проведено з порушенням вимог закону, а протоколи впізнання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не мають відношення до нього. Просить визнати протоколи впізнання недопустимими доказами, оскільки ОСОБА_28 заявив, що слідча дія з ним не проводилась, ОСОБА_30 та ОСОБА_31 вказали, що крім слідчого нікого не було, ОСОБА_24 та ОСОБА_23 вказали, що ніяких понятих не було, а документи про оренду автомобіля дружиною Кравцовою не підтверджують його вини.

Обвинувачений вказує, що протокол проведення слідчого експерименту ОСОБА_25 з ОСОБА_4 складено при тих же понятих ОСОБА_32 та ОСОБА_33, що і протокол пред'явлення особи для впізнання та фото, хоча різниця проведення цих слідчих дій є 22 дні, що породжує в нього сумніви належності як доказу, просить визнати недопустимими як і протокол слідчого експерименту з обвинуваченим ОСОБА_3, які проведено з порушенням норм КПК України, оскільки понятих присутніх не було, а судом було відмовлено в його клопотанні про допит свідка ОСОБА_34, який утримувався з ним в камері ІТТ щодо проведення слідчого експерименту з ОСОБА_3.

Вважає протокол допиту ОСОБА_3 недопустимим доказом так як має сумніви щодо його законного проведення як і слідчий експеримент з обвинуваченим ОСОБА_4 вважає проведено з порушеннями, оскільки працівники поліції чинили на нього фізичний тиск.

Вважає протокол про оголошення підозри ОСОБА_4 у відсутності захисника, протокол допиту ОСОБА_4 та протокол слідчого експерименту з ОСОБА_4 проведено з порушенням норм КПК. Проте зазначає, якщо суд визнає ці докази допустимими, то вважає, що його дії не можуть кваліфікуватися за ч.2 ст.115 КК та ч.2 ст.121 КК України.

Посилається на висновок судово-медичної експертизи №383, де зазначено, що у потерпілого ОСОБА_13 були середньої тяжкості ушкодження, тому вважає відсутні ознаки та умисел, передбачений ч.2 ст.115 КК України, а інформація з'єднань телефонних розмов недопустимий доказ, оскільки ні на досудовому слідстві ні під час розгляду справи в суді стороні захисту не був відкритий, як і інформація щодо користування телефонами зі зміненими імей- значеннями.

Вважає, що покази свідків ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_24, ОСОБА_23, ОСОБА_25, ОСОБА_26 та ОСОБА_28 не доказують його винуватість і обвинувачені не заперечують показів свідків ОСОБА_21 та ОСОБА_20.

В запереченні на апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_3-адвоката Беляєвої О.М., захисника обвинуваченого ОСОБА_1-адвоката Чернова С.В., захисника обвинуваченого ОСОБА_2-адвоката Жеребецької І.О., захисника обвинуваченого ОСОБА_4-адвоката Жеребецької І.О., обвинуваченого ОСОБА_2, обвинуваченого ОСОБА_3, обвинуваченого ОСОБА_4, обвинуваченого ОСОБА_1 захисник потерпілої ОСОБА_8- адвокат Твердохліб В.Д. просить вирок Зборівського районного суду від 02 квітня 2018 року щодо засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 - скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати винним та призначити покарання:

ОСОБА_1, за ч.3 ст.27, ч.3 ст.28, п.п.4,6,11,12 ч.2 ст.115 КК України у вигляді 14 років позбавлення волі, з конфіскацією належного йому майна;

ОСОБА_3, за ч.3 ст.28, п.п.4,6,11,12 ч.2 ст.115 КК України, та призначити покарання у вигляді позбавлення волі строком на 13 років з конфіскацією належного йому майна;

ОСОБА_4, за ч.3 ст.28, п.п.4, 6, 11, 12 ч.2 ст.115 КК України, та призначити остаточне покарання у вигляді позбавлення волі строком на 14 років з конфіскацією належного йому майна;

ОСОБА_2, за ч.5 ст.27, ч.3 ст.28, п.п.4,6,11,12 ч.2 ст.115 КК України у вигляді 10 років позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна.

Зазначає, що склад злочину в діях вказаних осіб, доказано відповідно до вимог КПК України в зв'язку з чим апеляційні скарги засуджених та їх захисників просить залишити без задоволення.

Вважає, що суд необґрунтовано виключив щодо всіх обвинувачених ознаку вчинення злочину у складі організованої групи, передбаченої ч.3 ст.28 КК України, діючи упереджено, всупереч зібраним доказам, а також безпідставно виключив ознаку, передбачену ч.4 ст.115 КК України, зокрема умисне вбивство вчинене з особливою жорстокістю.

Зазначає, що саме ОСОБА_12 діяв як організатор вказаного злочину, а злочинна група, організована ОСОБА_12 мала всі ознаки стійкості, діяла за єдиним певним наперед розробленим планом, ретельність готування до злочину, придбання авто - технічних засобів швидкого пересування, відслідковування, грошове забезпечення організатором виконавців та пособника, розподіл ролей. Вважає, що очолювана та організована група ОСОБА_12 до вбивства ОСОБА_13 діяла з прямим умислом саме на умисне вбивство, оскільки удари ОСОБА_13, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, наносилися в голову та у важливо - життєві частині тіла з прикладанням значної фізичної сили (нанесено 20-25 ударів палицею).

Посилається на висновок судово-медичної експертизи №383, де зазначено, що у потерпілого ОСОБА_13 були тяжкі тілесні ушкодження, тому вважає що є ознаки та умисел, передбачений ч.2 ст.115 КК України.

Крім того, не погоджується з висновком суду в частині призначення покарання пособнику ОСОБА_2 із застосуванням ст.69 КК України у виді 4 років позбавлення волі, вважає, що таке покарання є незаконним та не об'єктивним.

В запереченні на апеляційну скаргу прокурора обвинувачений ОСОБА_4 заперечує доводи прокурора та вважає їх надуманими та такими, що не мають доказової бази, як і все обвинувачення прокурора в цілому. Вважає, що суд правильно виключив щодо всіх обвинувачених ознаку вчинення злочину у складі організованої групи, тому не погоджується з посиланням прокурора на ч.3.ст.28 КК України. Вказує, що не погоджується з висновком прокурора, оскільки про стійкість групи, розподіл ролей та ретельне планування, взагалі не має жодного доказу, окрім міркувань прокурора. Зазначає, що знімав квартиру на своє власне посвідчення, що жодним чином не може трактуватися як конспірація. GPS - треків не долучено до матеріалів кримінального провадження. Жодним документом чи доказом в матеріалах кримінального провадження не доведено слідкування за потерпілим. Вважає, що прокурором не правильно сформульовано обвинувачення, яке не відповідає вимогам закону.

Заслухавши суддю-доповідача, в судових дебатах захисників Беляєву О.М., Чернова С.В., Жеребецьку І.О., в судових дебатах та останньому слові обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2, які підтримали подані ними апеляційні скарги, просять їх задовольнити, заперечили апеляційну скаргу прокурора, в судових дебатах прокурора, який підтримав свою апеляційну скаргу, просить її задовольнити, заперечив апеляційні скарги обвинувачених та їх захисників, в судових дебатах потерпілу ОСОБА_8 та її представника - адвоката Твердохліба В.Д., які підтримали апеляційну скаргу прокурора, просять її задовольнити, заперечили апеляційні скарги обвинувачених та їх захисників, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_4 слід задовольнити, апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_1-адвоката Чернова С.В., першого заступника прокурора Тернопільської області Голомші М.Я., захисника обвинуваченого ОСОБА_2-адвоката Жеребецької І.О., обвинуваченого ОСОБА_2, обвинуваченого ОСОБА_3, обвинуваченого ОСОБА_1 - задовольнити частково, апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_3-адвоката Беляєвої О.М., захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката Жеребецької І.О. залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим, вмотивованим і відповідати вимогам, які зазначені у ст.374 КПК України.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Не вдаючись у розгляд питання про доведеність вини обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції постановив обвинувальний вирок з істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону, що не дає можливості дійти однозначного висновку про правильність застосування кримінального закону.

Так, відповідно до вимог ст.374 КПК України мотивувальна частина вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення. У цій частині наводяться докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо обвинуваченого, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази, мотиви зміни обвинувачення, у разі визнання частини обвинувачення необґрунтованою- підстави для цього.

Вказаних вимог закону суд першої інстанції не дотримався.

Зокрема мотивувальна частина вироку суду першої інстанції не містить формулювання обвинувачення, яке суд визнав доведеним.

Як встановив суд у вироку, виконуючи вказівки організатора-обвинуваченого ОСОБА_1 при пособництві обвинуваченого ОСОБА_2, діючи умисно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, виконуючи замовлення невстановленої слідством особи, в АДРЕСА_5 ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зайшли на подвір'я вказаного будинку та, дочекавшись ОСОБА_13, реалізовуючи свій умисел, спрямований на умисне спричинення смерті потерпілому близько 22 години 30 хвилин здійснили напад на нього і палицями нанесли йому численні удари в різні частини тіла. В результаті цього спричинили потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, після чого з місця події втекли. Цього ж дня потерпілого ОСОБА_13 доставлено у лікарню, де він від заподіяних тілесних ушкоджень помер. Безпосередньою причиною смерті ОСОБА_13 була черепно - мозкова травма у вигляді переломів кісток склепіння та основи черепа з крововиливом у мозку.

Вказане формулювання обвинувачення не містить обов'язкових ознак складу злочину, передбаченого статтею закону, у вчиненні якого обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 визнано винними. Зокрема, не встановленим залишився умисел обвинувачених на вчинення умисного вбивства, який характеризує суб'єктивну сторону цього злочину.

Крім того, в обвинуваченні, визнаним судом доведеним, суд юридично не вмотивував причинного зв'язку між діянням винних та настанням смерті потерпілого, що характеризує об'єктивну сторону злочину, оскільки діяння особи може бути визнано причиною смерті іншої людини лише тоді, коли цей наслідок мав свою підставу у вчиненому діянні, ним породжувався, тобто був його необхідним результатом.

Згідно з роз'ясненнями п.п.17, 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 29.06.1990 року "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку" при постановлені вироку суд, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності і достатності.

Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що зазначених положень закону суд першої інстанції не дотримався.

Так, суд встановив, що ОСОБА_12, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 умисно протиправно заподіяли смерть іншій людині (вбивство), за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, на замовлення.

Водночас, інкримінуючи кваліфікуючі ознаки вбивства на замовлення, з корисливих мотивів щодо кожного обвинуваченого, суд не дослідив та жодної оцінки доказам не дав, що вказує на неповноту судового розгляду.

Таким чином, під час судового розгляду залишились недослідженими обставини, з'ясування яких має істотне значення для ухвалення обґрунтованого та справедливого судового рішення, що відповідно до ст.ст. 410, 411 КПК України є підставою для скасування оскаржуваного вироку.

Крім того, виключаючи з обвинувачення ч.3 ст.28 КК України (вчинення злочину організованою групою) та п.4 ч.2 ст.115 КК України (вчинення вбивства з особливою жорстокістю), суд першої інстанції належним чином не мотивував свого рішення, що суперечить вимогам ст.374 КК України.

Відповідно до ст. 374 КПК України суд, у разі визнання особи винуватою, формулює обвинувачення, визнане судом доведеним щодо кожного обвинуваченого.

Разом з тим, формулюючи обвинувачення щодо ОСОБА_2, суд виклав обвинувачення, яке є не чітким та не конкретним, що є порушенням права обвинуваченого ОСОБА_2 на захист.

Крім того, обвинувачені в апеляційних скаргах посилаються на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, зокрема ст.ст. 410, 411, 412, 413 КПК України, які заслуговують на увагу.

Так, відповідно до ч.1 ст. 319 КПК України судовий розгляд у кримінальному провадженні повинен бути проведений в одному складі суддів. У разі якщо суддя позбавлений можливості брати участь у судовому засіданні, він має бути замінений іншим суддею, який визначається у порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу. Після заміни судді судовий розгляд розпочинається спочатку, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті та статтею 320 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.319 КПК України суд вмотивованою ухвалою може прийняти рішення про відсутність необхідності розпочинати судовий розгляд з початку та здійснювати повторно всі або частину процесуальних дій, які вже здійснювалися під час судового розгляду до заміни судді, якщо таке рішення не може негативно вплинути на судовий розгляд та за умови дотримання вимоги, якщо сторони кримінального провадження, потерпілий не наполягають на новому проведенні процесуальних дій, які вже були здійсненні судом до заміни судді.

Разом з тим, відповідно до звукозапису судового засідання від 29 червня 2017 року, здійснюючи заміну члена колегії судді Кучера І.Б., у зв'язку з його виходом у відставку, на суддю Чорну В.Г., суд, не виконуючи ст. 320 КПК України щодо призначення запасного судді, не роз'яснив сторонам кримінального провадження змісту вимог п.1 ч.2 ст.319 КПК України, зокрема того, що сторони кримінального провадження та потерпілий можуть погодитися зі всіма проведеними процесуальними діями чи їх частини, які були здійснені судом до заміни судді та не проводити їх повторно, або ж розпочати судовий розгляд спочатку, а вирішуючи дане питання суд лише повідомив про те, що суддя Чорна В.Г. ознайомилася з дослідженими доказами та погодилася з прийнятими процесуальними рішеннями, учасники не заперечили та поклалися на думку суду щодо розгляду справи за участю судді Чорної В.Г., в зв'язку з чим суд поважав недоцільним розпочинати судовий розгляд з початку, що не відповідає умовам ст. 319 КПК України.

Водночас, обвинувачений ОСОБА_4, подаючи 12.07.2017 року суду свої зауваження (т.8, а.п. 9-11) вказав, що задля повноти та неупередженості розгляду кримінальної справи слід розпочати судовий розгляд спочатку, оскільки у нового судді можуть бути нові висновки та запитання до експертів та свідків. Однак суд заяву обвинуваченого не розглянув та рішення по ній не прийняв.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.412 КПК України судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове рішення ухвалено незаконним складом суду та згідно з п.1 ч.1 ст.415 КПК України є підставою для призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

Крім того, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувачені ОСОБА_4, ОСОБА_3 заявляли в суді першої інстанції, під час розгляду справи, що на них, з боку правоохоронних органів, під час досудового розслідування, чинився фізичний та психологічний тиск. Проте суд не надав доручення прокурору провести перевірку вказаному факту, заяви обвинувачених залишив без уваги при тому, що 23 січня 2018 року в Єдиний реєстр досудових розслідувань за заявою обвинуваченого ОСОБА_4 внесено повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 365 КК України відносно службових осіб правоохоронних органів. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Нечипорук і Йонкало проти України" - відсутність ефективного розслідування тверджень обвинуваченого щодо тиску працівників поліції є порушенням ст. 3 Конвенції про захист прав та основоположних свобод.

Вказані недоліки вироку свідчать про істотне порушення місцевим судом вимог кримінального процесуального закону та порушення права обвинувачених на захист, оскільки останні у силу ст. 42 КПК України мають право знати, у чому їх обвинувачують. Таке право особи захищене загальними засадами кримінального провадження, передбаченими ст.7 КПК України, яких суди мають дотримуватись.

Зазначене згідно з висновком Верховного Суду України є порушенням права особи на справедливий суд у розумінні ст.6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, а відтак є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Беручи до уваги вищенаведене, колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції постановив вирок з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, який відповідно до ст. 407 КПК України, підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи, що судове рішення скасовується в повному обсязі із-за порушень норм кримінального процесуального закону, інші доводи, які викладені обвинуваченими, їх захисниками та прокурором у апеляційних скаргах слід перевірити суду при новому розгляді справи по суті. Новий розгляд здійснити відповідно до вимог КПК України та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Якщо при новому розгляді кримінального провадження буде встановлено вину обвинуваченого ОСОБА_2 в інкримінованому йому злочині, то призначене йому покарання із застосуванням ст.69 КК України є неправильним застосуванням кримінального закону та не відповідатиме тяжкості злочину внаслідок м'якості.

Беручи до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення "Едуард Шабалін проти Росії" від 16 жовтня 2014 року про неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення та у контексті даного кримінального провадження, не вирішуючи наперед питання про винуватість чи невинуватість ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2, з метою попередження ризику їх переховування від суду, оскільки вони не можуть не усвідомлювати імовірність повторного визнання їх вини за висунутим їм обвинуваченням у вчиненні злочинів: ОСОБА_1 за ч.3 ст.27, ч.3 ст.28 п.п.4,6,11,12 ч.2 ст.115 КК України, ОСОБА_4 за ч.3 ст.28 п.п.4,6,11,12 ч.2 ст.115 КК України, ОСОБА_3 за ч.3 ст.28, п.п.4,6,11,12 ч.2 ст.115 КК України, ОСОБА_2 за ч.5 ст.27, ч.3 ст.28 п.п.4,6,11,12 ч.2 ст.115 КК України, колегія вважає за необхідне продовжити ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 строк тримання під вартою, який не може перевищувати 60 діб.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 412, 415, 419 КПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_4 задовольнити, апеляційні скарги, захисника обвинуваченого ОСОБА_1-адвоката Чернова С.В., першого заступника прокурора Тернопільської області Голомші М.Я., захисника обвинуваченого ОСОБА_2 - адвоката Жеребецької І.О., обвинуваченого ОСОБА_2, обвинуваченого ОСОБА_3, обвинуваченого ОСОБА_1 задовольнити частково, апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_3 - адвоката Беляєвої О.М., захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката Жеребецької І.О. залишити без задоволення.

Вирок Зборівського районного суду від 02 квітня 2018 року щодо обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 - скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції в іншому складі суду.

Продовжити ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 строк тримання під вартою на 60 діб.

Ухвала остаточна, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області І.Є. Лекан