Рішення № 75710656, 30.07.2018, Соснівський районний суд м. Черкас

Провадження № 2/712/79/18

Справа № 712/1340/17-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2018 року Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді - ПИРОЖЕНКО С.А.

при секретарі - ТІТОВА О.І.

з участю адвокатів - ОСОБА_1,

ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Черкаського відділу поліції ГУНП в Черкаській області, Регіонального сервісного центру МВС в Черкаській області, ОСОБА_6 про визнання недійсною довіреності та усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні майном та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, Регіонального сервісного центру МВС в Черкаській області, Приватного підприємства «Автоком центр», ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання недійсними договору купівлі-продажу та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсною довіреності та усунення перешкод у володіння, користуванні та розпорядженні майном, посилаючись на те, що Автомобіль марки «Ford Transit», тип транспортного засобу - «Легковий пасажирський - В», 2004 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_12 належав на праві власності гр. ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_13 від 25.10.2007 року, виданого УДАІ ГУ МВС України в м. Києві.

У листопаді 2015 року відповідач ОСОБА_5 відчужив зазначений вище автомобіль шляхом продажу позивачці - ОСОБА_4 на підставі довідки - рахунку серії ААЕ № 410546 від 17.11.2015 року, через ПП «Автоком центр», в результаті чого остання стала його законним власником. Укладаючи договір купівлі-продажу вищевказаного автомобіля на підставі довідки-рахунку, ОСОБА_4 було дотримано усіх ознак дійсності правочину та здійснено перевірку наявності заборон (обтяжень) на його відчуження.

19 квітня 2016 року позивачкою було зареєстровано через Регіональний сервісний центр в Черкаській області (територіальний сервісний центр № 7141) право власності на автомобіль «Ford Transit» (тип транспортного засобу - «Легковий пасажирський - В», 2004 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_10) та отримано правовстановлюючий документ на даний автомобіль - свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_14 від 19.04.2016 року, а також новий державний номерний знак - НОМЕР_4.

Проте, в подальшому від працівників Регіонального сервісного центру в Черкаській області позивачка дізналася про те, що її автомобіль був внесений в базу даних системи «Угон» як такий, що знаходиться в розшуку в рамках внесеного 10.08.2016 року в Єдиний реєстр досудового розслідування кримінального провадження № 12016251010006448 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України, а саме - незаконного заволодіння транспортним засобом марки «Ford Transit», тип (кузова, рами) НОМЕР_12.

Підставою для внесення даних до ЄРДР щодо факту незаконного заволодіння зазначеним транспортним засобом стала заява гр. ОСОБА_6, в якій вона посилається на те, що гр. ОСОБА_5 згідно довіреності від 15.07.2016 року, виданої після реєстрації права власності на автомобіль за позивачкою, уповноважив її на володіння, користування та розпорядження зазначеним вище автомобілем, здійснення яких неможливе через незаконне заволодіння автомобілем гр. ОСОБА_4

31 січня 2017 року позивачка як законний власник та володілець звернулась з вимогою до Регіонального сервісного центру МВС в Черкаській області з вимогою виключити дані з бази даних системи «Угон» про розшук належного їй автомобіля «FordTransit», однак ці вимоги також були проігноровані.

Вказана відмова є незаконною, оскільки наявність в базі даних системи «Угон» відомостей про розшук належного їй автомобіля «Ford Transit» суттєво обмежує без законних на те підстав право ОСОБА_4 у здійсненні повноважень власника, передбачені Конституцією України, Цивільним Кодексом України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, звернула увагу суду на те, що гр. ОСОБА_5, який уповноважив гр. ОСОБА_6 на володіння, користування та розпорядження автомобілем НОМЕР_1, довіреністю від 15.07.2016 року, зареєстровану у Єдиному реєстрі довіреностей 29.07.2016 року (витяг № 31790782), не мав жодних майнових прав на даний транспортний засіб в момент видачі та посвідчення довіреності, так як автомобіль вже не належав йому на праві власності, а тому з підстав передбачених ч.1 ст. 238, ст.1003 ЦК України не міг передати такі права на вчинення правочину з рухомим майном гр. ОСОБА_6, та проявити волю до укладення відповідного правочину, а тому зміст правочину, яким є довіреність про надання повноважень на володіння, користування та розпорядження автомобілем в момент її вчинення вважає такою, що не відповідає вимогам закону, зокрема ч.1 ст.238, ст.1003 ЦК України.

Як наслідок консул України в Канаді - ОСОБА_9 також не мав права посвідчувати довіреність від 15.07.2016 року, на підставі якої гр. ОСОБА_5 уповноважив гр. ОСОБА_6 розпоряджатися автомобілем, з підстав наведених вище, не переконавшись в тому, що гр. ОСОБА_5 є власником автомобіля.

Крім того, в посвідченій ним довіреності консул України в Канаді ОСОБА_9 не роз'яснює гр. ОСОБА_5 зміст ст.ст.237-250. ст.ст. 1000-1009 ЦК України, тим самим порушуючи вимоги тих же ч. 1 ст.238 та ст.1003 ЦК України, якою передбачено, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє, в той час як дії, які належить вчиняти повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними, тому консул України в Канаді ОСОБА_9 не витребував від гр. ОСОБА_5 правовстановлюючий документ з метою встановлення такого юридичного факту як реєстрація за ним права власності на автомобіль, повноваження щодо розпорядження стосовно якого були надані гр. ОСОБА_6 або ж у будь-який спосіб достовірно не встановив чи не переконався у наявності наведених вище обставин та як наслідок не перевірив відповідність змісту посвідченої ним угоди вимогам закону.

Просить суд визнати недійсною довіреність від 15 липня 2016 року, посвідчену консулом України в Канаді ОСОБА_9, на підстав якої гр. ОСОБА_5 уповноважив гр. ОСОБА_6 володіти, користуватися та розпоряджатися (в тому числі продати, передати в заставу, тощо) належним гр. ОСОБА_4 автомобілем марки «Ford Transit», тип транспортного засобу - «Легковий пасажирський - В», 2004 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_10, державний номерний знак - НОМЕР_4 (раніше перебував на державних номерних знаках - НОМЕР_3) із скасуванням її державної реєстрації.

Усунути перешкоди у користуванні належним ОСОБА_4 автомобілем марки «Ford Transit», номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_10, державний номерний знак - НОМЕР_4 шляхом виключення відомостей з інтегрованої бази даних системи «Угон» про перебування автомобіля у розшуку.

28.04.2017 року відповідачка ОСОБА_6 подала зустрічний позов, в якому просить визнати недійсним договір купівлі-продажу оформлений, через довідку-рахунок від 17.11.2015 серія ААЕ № 410546, яка видана приватним підприємством «Автоком центр» (ЄДРПОУ - 37181113) про купівлю ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2) танспортного засобу марки «Ford Transit» тип транспортного засобу - легковий пасажирський - В, 2004 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_10, державний номерний знак НОМЕР_3 та зобов'язати ОСОБА_4 повернути транспортний засіб марки «Ford Transit» тип транспортного засобу - легковий пасажирський - В, 2004 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_10 законному власнику - ОСОБА_5.

Визнати недійсним свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 19.04.2016 серія НОМЕР_15, згідно з яким право власності на транспортний засіб марки «Ford Transit» тип транспортного засобу - легковий пасажирський - В, 2004 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_10, державний номерний знак НОМЕР_4 зареєстрований за ОСОБА_4 та скасувати державну реєстрацію вказаного транспортного засобу проведену 19.04.2016 територіальним сервісним центром № 7141 Регіонального сервісного центру МВС України у Черкаській області.

В обгрунтування позову зазначає, що на підставі довіреності від 06.07.2010 № 6494 (бланк НОМЕР_16) ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуваючи в шлюбі з ОСОБА_11 (свідоцтво про розірвання шлюбу - додаток №1), користувався транспортним засобом марки «Ford Transit» тип транспортного засобу - легковий пасажирський - В, 2004 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_10, державний номерний знак НОМЕР_3, зареєстрованим в МРЕВ-4 ДАІ в м. Києві 22.07.2007 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_17, видане МРЕВ-4 ДАІ в м. Києві 22.07.2007).

Вказана довіреність видана у порядку передоручення строком дії до 06.07.2013.

У зв'язку з тяжкою хворобою, ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_10 помер.

Зазначений транспортний засіб залишився у володінні співмешканки ОСОБА_10 - ОСОБА_4. Водночас, вказаний автомобіль належить ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер картки платника податків - НОМЕР_5 та згідно довіреності від 15.07.2016 (зареєстрованої у Єдиному реєстрі довіреностей 29.07.2016, витяг № 31790782) переданий ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, реєстраційний номер картки платника податків - НОМЕР_6, у володіння, користування та розпорядження (з правом здійснення продажу, міни, передачі в заставу тощо).

Вказана довіреність від 15.07.2016 посвідчена консулом України в Канаді ОСОБА_9 згідно вимог ст. 38 Закону України «Про нотаріат» та зареєстрована приватним нотаріусом Захарченко А.І. у Єдиному реєстрі довіреностей відповідності до розділу 2 Положення про Єдиний реєстр довіреностей, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.12.2006 № 111/5.

Крім того, згідно довіреності від 15.07.2016 року ОСОБА_5, як власник підтвердив, що не має жодних обмежень за будь-якими зобов'язаннями щодо права надання у володіння, користування та розпорядження третім особам зазначеного транспортного засобу.

Вважає, що вказані позивачкою ОСОБА_4 обставини справи щодо укладення правочину про відчуження 17.11.2015 ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 зазначеного автомобіля не відповідають дійсності.

В подальшому зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 в особі ОСОБА_6 неодноразово змінювалися і востаннє 23.10.2017 року зустрічні позовні вимоги за клопотанням представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 були змінені наступним чином, - змінено предмет позову з вимоги «зобов'язати ОСОБА_7 повернути транспортний засіб марки «Ford Transit», тип транспортного засобу - «Легковий пасажирський - В». 2004 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_10, державний номерний знак НОМЕР_7, законному власнику - ОСОБА_5», на - «витребувати у ОСОБА_8, на користь законного власника - ОСОБА_5.ІНФОРМАЦІЯ_2, транспортний засіб марки «Ford Transit», тип транспортного засобу - «Легковий пасажирський - В», 2004 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_10, державний номерний знак НОМЕР_8».

Ухвалою суду від 18 травня 2017 року дані позовні вимоги об'єднані в одне провадження з первісним позовом.

Ухвалою суду від 10 липня 2017 року до справи залучено співвідповідача ОСОБА_7

Ухвалою суду від 23 жовтня 2017 року до справи залучено в якості співвідповідача ОСОБА_8

Ухвалою суду від 02 січня 2018 року відповідно до п-п. 9 п. 1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України прийнятого Законом України 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, який набрав чинності 15.12.2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, справу переведено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 25 січня 2018 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_1 позовні вимоги уточнив та просив визнати недійсною довіреність від 15 липня 2016 року, посвідчена консулом України в Канаді ОСОБА_9, на підстав якої гр. ОСОБА_5 уповноважив гр. ОСОБА_6 володіти, користуватися та розпоряджатися (в тому числі продати, передати в заставу, тощо) належним гр. ОСОБА_4 автомобілем марки «Ford Transit», тип транспортного засобу - «Легковий пасажирський - В», 2004 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_10, державний номерний знак - НОМЕР_4 (раніше перебував на державних номерних знаках - НОМЕР_3) із скасуванням її державної реєстрації.

Представник відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_5 - ОСОБА_3 . підтримав зустрічний позов та просив його задоволити, а у задоволенні вимог ОСОБА_4 просив відмовити.

Представник Регіонального сервісного центру МВС в Черкаській області Рябоконь В.І. в вирішенні питання поклався на розсуд суду.

Представник Черкаського відділу поліції ГУНП в Черкаській області до судового засіданні не з'явився, повідомлявся належним чином.

Представник Приватного підприємства «Автоком центр» адвокат ОСОБА_2 позовні вимоги заявлені до ПП «Автоком Центр» не визнав, оскільки вважає що відповідачами не наведено обґрунтованих доказів неправомірних дій підприємства щодо видачі довідки-рахунку серії ААЕ № 410546 від 17.11.2015 року позивачці ОСОБА_4

Співвідповідачі ОСОБА_14, та ОСОБА_8 до судового засідання не з'явились, повідомлялись належним чином.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини які регулюються нормами цивільного законодавства.

В судовому засіданні встановлено, що 06.07.2010 року ОСОБА_5, будучи власником транспортного засобу - «Легковий пасажирський - В», 2004 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_10, цержавний номерний знак НОМЕР_3, зареєстрований в МРЕВ - 4 ДАІ в м. Київ, 22.07.2007 надав доручення розпоряджатись вказаним автомобілем ОСОБА_15 та ОСОБА_16 зі строком дії до 06.07.2013року.

06.09.2010 року ОСОБА_16 передоручив у користування вказаний транспортний засіб ОСОБА_10 та ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_10 помер в зв'язку з тяжкою хворобою. Після цього, 19.04.2016 року, ОСОБА_4 звернулась до Черкаського МРЕВ з метою реєстрації на себе транспортного засобу марки "Ford Transit", номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_10, державний номерний знак НОМЕР_3, та в ході чого отримала свідоцтво про реєстрацію вказаного транспортного засобу серії НОМЕР_15 від 19.04.2016 та державний номерний знак на автомобіль НОМЕР_4.

Водночас, ОСОБА_6 зазначила, що вказаний транспортний засіб належить на праві власності ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, який згідно довіреності від 15.07.2016 року, зареєстрованої у Єдиному реєстрі довіреностей (витяг з Єдиного реєстру довіреностей №31790782 від 29.07.2016), передав останній у володіння, користування та розпорядження (з правом здійснення продажу, міни, передачі в заставу тощо).

Також встановлено, що власник вказаного вище транспортного засобу ОСОБА_17 23.10.2011 виїхав за межі території України та проживає на території Канади за адресою: АДРЕСА_2

Згідно наданої центром інформації, транспортний засіб «Ford Transit», номер кузова НОМЕР_9, 25.10.2007 зареєстровано за ОСОБА_18 - д.н.з. НОМЕР_3, 19.04.2016 року вищевказаний автомобіль перереєстровано на ОСОБА_4 - д.н.з. НОМЕР_4, а 06.06.2017 року знову перереєстровано за договором купівлі - продажу на ОСОБА_7 - д.н.з. НОМЕР_7.

Крім цього, згідно з довіреністю від 15.07.2016 року ОСОБА_5 уповноважує ОСОБА_6 правом користуватися та розпоряджатися вказаним транспортним засобом, який належав йому на праві власності, до 15.07.2026 року.

В подальшому 01.08.2017 року ОСОБА_7 в приміщенні територіального сервісного центру 7141 уклав договір купівлі-продажу, відповідно до якого продав належний йому автомобіль ОСОБА_8, після чого даний транспортний засіб було перереєстровано на нового власника ОСОБА_8, д.н.з. НОМЕР_8.

09.08.2016 року до Черкаського відділу поліції ГУ НП в Черкаській області надійшла заява від ОСОБА_6 про те, що співмешканка її померлого батька ОСОБА_10, 1962 р. н., ОСОБА_4, 1974 р. н., незаконно заволоділа транспортним засобом марки "Ford Transit", номер кузова НОМЕР_10, чим заподіяла матеріальної шкоди.

По вказаному факту розслідується кримінальне провадження № 12016251010006448 від 10.08.2016 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України.

Звертаючись у суд з даним позовом позивачка ОСОБА_4 посилається на те, що зміст правочину, яким є довіреність від 15 липня 2016 року, посвідчена консулом України в Канаді ОСОБА_9, на підставі якої гр. ОСОБА_5 уповноважив гр. ОСОБА_6 розпоряджатися (в тому числі продати) належний позивачці - гр. ОСОБА_4 автомобіль марки «Ford Transit», тип транспортного засобу - «Легковий пасажирський - В», 2004 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_12 - суперечить актам цивільного законодавства України, а саме ч. 1 ст.238 та ст.1003 ЦК України, оскільки в момент вчинення довіреності гр. ОСОБА_5 не мав зареєстрованого в установленому порядку права власності на зазначений автомобіль, а тому не міг уповноважити гр. ОСОБА_6 на вчинення від його імені правочинів щодо розпорядження автомобілем, а відтак така довіреність є недійсною. На думку позивачки переоформлення автомобіля марки «Ford Transit», тип транспортного засобу - «Легковий пасажирський - В», 2004 року випуску 17.11.2015року через ПП «Авто корм Центр» в результаті якого вона стала його законним власником і в подальшому 19.04.2016 року нею зареєстровано через Регіональний сервісний центр в Черкаській області (територіальний сервісний центр № 7141) право власності на автомобіль «Ford Transit» (тип транспортного засобу - «Легковий пасажирський - В», 2004 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_10) та отримано правовстановлюючий документ на даний автомобіль - свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_14 від 19.04.2016 року, а також новий державний номерний знак - НОМЕР_4 проведено відповідно до вимог діючого законодавства на момент укладання договору та перереєстрації спірного автомобіля.

Відповідачі ОСОБА_19 та ОСОБА_6 звертаючись до суду з зустрічним позовом посилаються на те, що вказані обставини справи щодо укладення правочину про відчуження 17.11.2015 ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 зазначеного автомобіля не відповідають дійсності, оскільки згідно відомостей Національної автоматизованої інформаційної системи Департаменту ДАІ МВС України та реєстраційної картки транспортного засобу, перереєстрація вказаного автомобіля на ОСОБА_4 проведена на підставі довідки-рахунок від 17.11.2015 серія ААЕ № 410546, яка видана приватним підприємством «Автоком Центр».

Довідка-рахунок на автомобіль являє собою бланк суворої звітності, який повинен відповідати встановленому зразку та виконує функцію договору купівлі-продажу автотранспортного засобу. На підставі довідки-рахунок власник автомобіля зобов'язується передати права на володіння транспортним засобом покупцеві, а той у свою чергу повинен сплатити власнику заздалегідь узгоджену суму і вступити в права власності.

Разом з тим, згідно копії паспорта громадянина України для виїзду за кордон серія НОМЕР_18, ОСОБА_5 виїхав 23.10.2011 за межі України до провінції Квебек федерації Канади та до 02.03.2017 був відсутній на території України. Упродовж вказаного періоду часу не приїздив до України та постійно перебував у Канаді, що підтверджується листом Головного центру обробки спеціалізованої інформації Прикордонної служби- України від 15.03.2017 № 64/П-2391, який виданий на запит ОСОБА_5 Таким чином, ОСОБА_5 з 23.10.2011 року не міг вчиняти будь-якого правочину на території України щодо розпорядження автомобілем марки «Ford Transit», днз НОМЕР_3, у тому числі продавати вказаний автомобіль ОСОБА_4 через оформлену ПП «Автоком центр» довідку-рахунок від 17.11.2015 серія ААЕ № 410546. На думку відповідачів ОСОБА_5 не відчужував своє право власності на вказаний транспортний засіб на користь будь-якої особи, у тому числі ОСОБА_4

Відповідно до ст. 15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ч.2 ст. 54 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 року за № 3425-ХІІ, нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваної ними угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін.

Більш того. ч.1 ст. 46 Закону України «Про нотаріат», встановлено, що нотаріуси або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, має право витребовувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

Відповідно до ч.1ст. 7 Закону України «Про нотаріат», нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних. Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами). не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Аналогічна позиція міститься в абз.1 п. 8 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9. яким передбачено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Крім того, у відповідності до Узагальнення Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24 листопада 2008 року, зміст правочину становлять права та обов'язки, про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовилися. Зміст договору чи іншого правочину закріплюється у його статтях (пунктах). У ст. 203 ЦК України, в якій визначено основні критерії чинності правочину, зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. У судовій практиці нерідко виникають питання, чи застосовується зазначене правило до актів іншого галузевого спрямування, як-то: трудового, сімейного, законодавства про соціальне забезпечення. Більшість нормативно-правових актів, зокрема ЦК, мають комплексні положення, які містять норми різних галузей права. Відповідно до статей 203, 204 ЦК України підстави і наслідки недійсності правочину можуть бути передбачені винятково законами. Проте, положення зазначених статей необхідно застосовувати з урахуванням ст. 4 ЦК. Виходячи з буквального тлумачення норм статей 4 та 203 ЦК України, зміст правочину мас відповідати: ЦК; іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК; актам Президента України у випадках, встановлених Конституцією; постановам Кабінету Міністрів України; актам органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, що видаються у випадках і в межах, встановлених Конституцією та законом. Таким чином, враховуючи загальні принципи цивільного права, правочини не повинні суперечити положенням законів, галузевих законодавчих актів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції. Згідно з ч, 1 ст, 215 ЦК України недодержання сторонами або стороною в момент вчинення правочину вимог, встановлених частинами 1 - 3, 5. 6 ст.203 1ІК України, як правило, має наслідком визнання правочину недійсним.

Відповідно до п. 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388, державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність).

Відповідно до «Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери» (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2009 №1200 (в редакції, яка діяла на час видачі довідки-рахунок від 17.11.2015) оформленням таких довідок займаються спеціалізовані суб'єкти господарювання, що мають офіційний дозвіл виданий Департаментом ДАІ України.

Згідно п. 43 Порядку на комісію до спеціалізованої організації приймаються транспортні засоби, зареєстровані або зняті з обліку в уповноваженому органі МВС від громадян України - за наявності паспорта громадянина України чи тимчасового посвідчення громадянина України, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічного паспорта) або свідоцтва про реєстрацію машини, свідоцтва про спадщину, рішення суду або довідки на складову частину, що має ідентифікаційний номер, виданої уповноваженим органом МВС або Держсільгоспінспекцією.

Відповідно до цивільного законодавства особа, яка вважає, що її речові права порушено, має право звернутися до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (ст. ст. 215-235 ЦК України), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. ст.330, 338 ЦК України).

Згідно із ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

За приписами ч. 1, 3 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

У п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06 листопада 2009 року роз'яснено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК ) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Згідно ст.141 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається обґрунтування своїх вимог і заперечень.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, вислухавши сторони та їх представників, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи суд дійшов висновку що позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання недійсною довіреності від 15 липня 2016 року, посвідчену консулом України в Канаді ОСОБА_9, на підстав якої гр. ОСОБА_5 уповноважив гр. ОСОБА_6 володіти, користуватися та розпоряджатися (в тому числі продати, передати в заставу, тощо) належним гр. ОСОБА_4 автомобілем марки «Ford Transit», тип транспортного засобу - «Легковий пасажирський - В», 2004 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_10, державний номерний знак - НОМЕР_4 (раніше перебував на державних номерних знаках - НОМЕР_3) із скасуванням її державної реєстрації не підлягають до задоволення, оскільки ні позивачкою, ні її представником в судовому засіданні не наведено переконливих та достовірних доказів, що дана довіреність видана в супереч порядку видачі даних довіреностей та з порушенням вимог чинного законодавства, або як така, що визиває сумнів у її достовірності, а тому ОСОБА_4 в задоволенні позову - необхідно відмовити.

Крім того суд не вбачає підстав для задоволення вимог ОСОБА_5, ОСОБА_6 по зустрічному позову, оскільки як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 позачергово звернулася до суду з позовними вимогами про визнання недійсним Договору купівлі-продажу автомобіля позивачці ОСОБА_4, який підтверджується довідкою-рахунком серії ААЕ № 410546 від 17.11.2015 року, через ПП «Автоком центр».

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що транспортний засіб марки «Ford Transit», тип транспортного засобу - «Легковий пасажирський - В» 2004 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_10, державний номерний знак НОМЕР_3, зареєстрований в МРЕВ - 4 ДАІ в м. Київ 22.07.2007, знятий з обліку та зареєстрований на ім'я ОСОБА_4, проживаючої за адресою: АДРЕСА_3, з порушенням вищезазначеного Порядку, оскільки передовіреність, на підставі якої ОСОБА_4 здійснювала перереєстрація вказаного транспортного засобу, закінчила строк своєї дії 06.07.2013.

Однак станом на день розгляду справи в судовому засіданні достеменно встановлено, що даний транспортний засіб автомобіль НОМЕР_11 06.06.2017 року за договором купівлі - продажу на ОСОБА_7. - д.н.з. НОМЕР_7.

В подальшому 01.08.2017 року ОСОБА_7 в приміщенні територіального сервісного центру 7141 уклав договір купівлі-продажу, відповідно до якого продав належний йому автомобіль ОСОБА_8, після чого даний транспортний засіб було перереєстровано на нового власника ОСОБА_8, д.н.з. НОМЕР_8.

Власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави (стаття 387 ЦК України) та від особи, яка набула його безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати (частина 3 статті 388 ЦК України).

Якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею(було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК України.

З системного аналізу наведених вище норм цивільного законодавства слідує, що діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором, яким у даній справі є договір купівлі-продажу від 06 червня 2017 року, права відчужувати це майно.

Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Таким чином, наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку що позовні з вимоги про витребування у ОСОБА_8, на користь законного власника - ОСОБА_5.ІНФОРМАЦІЯ_2, транспортний засіб марки «Ford Transit», тип транспортного засобу - «Легковий пасажирський - В», 2004 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_10, державний номерний знак НОМЕР_8» не підлягають до задоволення, а ОСОБА_5 в зустрічному позові - відмовити.

Судові витрати, понесені сторонами у справі в разі відмови у задоволенні позову, згідно ст.141 ЦПК України, не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст.12, 13, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст.. 203,215, 216, 387, 388 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06 листопада 2009 року, суд -

В И Р І Ш И В:

ОСОБА_4 в задоволенні позову - відмовити.

ОСОБА_5 в зустрічному позові - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ГОЛОВУЮЧИЙ:

Повний текст судового рішення складено 30 липня 2018 року.