Постанова № 75710071, 06.08.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Постанова

Іменем України

Справа № 621/1675/17

Провадження № 22-ц/790/3745/18

06 серпня 2018 року

м. Харків

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії:

головуючого - Сащенко І.С.

суддів - Коваленко І.П., Овсяннікової А.І.,

за участю секретаря Бойко А. О.,

розглянув в порядку спрощеного провадження в місті Харкові апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк»

на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 30 травня 2018 року (суддя Шахова В.В.)

по цивільній справі № 621/1675/17за позовом Публічного акціонерного товариства КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

встановив:

У серпні 2017 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 41947, 47 грн. за кредитним договором б/н від 18.12.2007 року.

В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 18.12.2007 року між ЗАТ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, згідно умов якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі 1500 грн. на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості.

Відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконував, своєчасно та в повному обсязі грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом не сплачував, внаслідок чого станом на 31.05.2017 року утворилася заборгованість у сумі 41947 грн. 47 коп., яка складається з наступного: 2206,47 грн. заборгованість за кредитом; 33529,31 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 3738,00 грн. заборгованість за пенею та комісією; 500 грн. штраф (фіксована частина); 1973,69 грн. штраф (процентна складова).

Справа розглянута судом без участі сторін.

Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 30 травня 2018 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ПАТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. При цьому посилається на неповне з`ясування судом обставин справи, що мають значення для справи; порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, те що відповідач здійснював проплати у сумі 5 грн. (29.08.2015 року) та 7 грн. (02.09.2015 року) таким чином визнавши борг та перервавши строк позовної давності.

Відповідно до ч. 1ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Встановлено, що 18.12.2007 року між ЗАТ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір шляхом підписання анкети-заяви позичальника, в якій зазначено, що вона разом із пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами становить договір про надання банківських послуг.

Таким чином, між ЗАТ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 виникли правовідносини внаслідок приєднання однієї сторони до умов іншої. Із запропонованими умовами відповідач ознайомилася та погодилася, про що розписався у заяві-анкеті. Таке приєднання відповідачем вчинено у письмовій формі, що ґрунтується на положеннях статті 634 ЦК України.

Відповідно до укладеного договору № б/н від 18.12.2007 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 1500 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач порушив умови договору, в результаті чого станом на 31.05.2017 року утворилася заборгованість у сумі 41947 грн. 47 коп., яка складається з наступного: 2206,47 грн. заборгованість за кредитом; 33529,31 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 3738,00 грн. заборгованість за пенею та комісією; 500 грн. штраф (фіксована частина); 1973,69 грн. штраф (процентна складова).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що Банк частково пропустив трирічний строк позовної давності стосовно щомісячних платежів за вимогами про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, а також оскільки Банком не надано детального розрахунку заборгованості за певний період суд позбавлений можливості вирішити питання щодо суми наявної заборгованості.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договір та інші правочини.

Відповідно до положень статей 526, 530, 610, частини 1 статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання(неналежне виконання).

Згідно з частиною 1статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За правилами частини1 статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Положенням частини 1 статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).

Частиною 1статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з Умовами та Правилами надання банківських послуг після отримання банком від клієнта необхідних документів, а також заяви, банк проводить перевірку наданих документів і приймає рішення про можливість встановлення кредитного ліміту на кредитну картку. Клієнт дає згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт.

Підписання цього договору є пряма і безумовна згода клієнта відносно прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту встановленого банком (п.п. 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг).

Згідно з п.п. 2.1.1.5.5 Умов та Правил надання банківських послуг, клієнт зобов'язаний погашати заборгованість за кредитом, процентами за його користування, за переривання платіжного ліміту, а також оплачувати комісію на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до статті 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

За нормами ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно виписки по картковому рахунку та розрахунку заборгованості, ОСОБА_1 почав здійснювати погашення боргу за кредитом з 14.01.2008 року з останнім погашенням 02.09.2015 року у сумі 7 грн. (а.с.121), проте у повному обсязі взяті на себе зобов'язання не виконав.

13 березня 2018 року ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності.

Беручи до уваги заяву відповідача та застосовуючи до вказаних правовідносин строк позовної давності суд першої інстанції виходив із того, що останній платіж по картці було здійснено 28.02.2014 року.

Проте вказані висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

За нормами ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 19 березня 2014 року (справа № 6-14цс14), відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Встановлено, що в рамках укладеного сторонами 18.12.2007 року кредитного договору б/н, відповідач отримав картки №№ НОМЕР_2, НОМЕР_3 зі строком дії останньої до квітня місяця 2021 року ( а.с.85 ).

ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом звернулось з позовом 09.08.2017 року, тобто в межах строків позовної давності.

Таким чином, судова колегія вважає, що позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягають частковому задоволенню та стягненню з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у зв'язку з неналежним виконанням його умов.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині розміру суми заборгованості яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 судова колегія повністю погодитися не може виходячи з наступного.

Цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Саме такі правові позиції містяться в постановах Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15 та від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17.

Отже, вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідача фіксованої частини та процентної складової штрафу, що зазначені у розрахунку, як складові заборгованості, не ґрунтуються на законі, тому задоволенню не підлягають.

Виходячи з вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитом 2206,47 грн. ; заборгованість по процентам за користування кредитом 33529,31 грн. ; заборгованість за пенею та комісією 3738,00 грн., в іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

А також стягнути з ОСОБА_1 понесені ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати у розмірі 1600 грн. та 2400 грн.

Оскільки районний суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи; ухвалив своє рішення при неповному з'ясуванні обставин справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, то відповідно до п.п. 1, 2, ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України колегія суддів здійснює розподіл судових втрат між сторонами.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» - задовольнити.

Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 30 травня 2018 року - скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, прож. АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1 на користь Публічного акціонерного товариства КБ «Приватбанк» код ЄДРПОУ 14360570, рахунок №29092829003111, МФО 305299 заборгованість за кредитним договором №б/н від 18.12.2007 року в сумі 39473,78 грн., що складається з заборгованості за кредитом 2206,47 грн. ; заборгованості по процентам за користування кредитом 33529,31 грн. ; заборгованості за пенею та комісією 3738,00 грн.

В іншій частині вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, прож. АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1 на користь Публічного акціонерного товариства КБ «Приватбанк» код ЄДРПОУ 14360570, рахунок №29092829003111, МФО 305299 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позовної заяви в сумі 1600 грн. та за подання апеляційної скарги в сумі 2400 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Сащенко І.С.

Судді

Коваленко І.П.

Овсяннікова А.І.