Постанова № 75708513, 31.07.2018, Апеляційний суд Рівненської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2018 року

м. Рівне

Справа № 570/4877/17

Провадження № 22-ц/787/1212/2018

Апеляційний суд Рівненської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Ковальчук Н. М.

суддів: Боймиструка С. В., Гордійчук С.О.

секретар судового засідання - Шептицька С.С.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Рівненська районна державна адміністрація Рівненської області (як орган опіки та піклування),

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 24 квітня 2018 року у складі судді Красовського О.О., ухвалене в м. Рівне о 12 год. 27 хв., повний текст якого складено 02.05.2018 року,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до Рівненського районного суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Рівненська районна державна адміністрація Рівненської області (як орган опіки та піклування) про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини. В обґрунтування позовних вимог вказувала, що перебуває в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. У зв'язку з тим, що подружжя має різні характери, різні погляди на життя, позивачка не має бажання надалі проживати з відповідачем; фактично вони проживають окремо тривалий час. Вони мають неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який на даний час проживає з відповідачем, в зв'язку з тим, що у свій час позивачка змушена була пройти курс лікування, а тому попросила відповідача забрати сина до себе на тимчасове проживання. Після повернення позивачки додому відповідач категорично відмовився повертати сина. Із цих підстав просила суд розірвати шлюб між нею та відповідачем та визначити місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з нею.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 24 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Рівненська районна державна адміністрація Рівненської області (як орган опіки та піклування), про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини - задоволено повністю. Розірвано шлюб між ОСОБА_1. та ОСОБА_2, зареєстрований 25.07.2015 року відділом РАЦС реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції, актовий запис № 893. Визначено місце проживання дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір'ю дитини - ОСОБА_1.

Вважаючи рішення суду в частині визначення місця проживання дитини з матір'ю ОСОБА_1 незаконним, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі зазначає, що з 09.07.2017 року вони з сином проживають разом, він турбується про свою дитину, забезпечує його усім необхідним для гармонійного розвитку:у ОСОБА_3 є своя кімната, він має багато одягу та іграшок, вони постійно гуляють, їздять в парк та на природу; дитина веде активний спосіб життя. Додає, що цього року він влаштував сина у дитячий садок, слідкує за станом його здоров'я, між ним та дитячим сімейним лікарем укладено угоду про надання медичної допомоги. Також вказує, що він має постійне місце проживання, працює на ВАТ «ПМК №65», отримує заробітну плату, а відповідно до характеристик, виданих на його ім'я, характеризується лише з позитивної сторони, в сільській раді підтверджують той факт, що він проживає з дитиною спільно і характеризується як гарний і турботливий батько, поводить себе спокійно, переймається життям своєї малолітньої дитини, приводів до правоохоронних органів не має, скарг та нарікань в сільську раду не надходило. Звертає увагу, що односельці погодилися йому допомогти і склали акти про те, що дитина протягом тривалого часу проживає з ним, а матір дитини ніхто не бачив. Факт непроживання з ними ОСОБА_1 підтверджується і тим, що нею було подано заяву про визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею (16.01.2018 року) і відповідно до розпорядження голови Рівненської РДА їй надано періодичні побачення з малолітнім сином ОСОБА_3, кожного тижня з п'ятниці по неділю з ночівлею за місцем проживання матері. Вказує, що проти побачень матері із сином не заперечує, проте вона сама із січня 2018 року по даний час не приїздить за ним, щоб забрати на вихідні до себе. Доводить, що він є гарним батьком і має змогу утримувати свого сина, а суд, визначивши місце проживання ОСОБА_3 з матір'ю, не врахував, що їх син багато-що втратить, йому прийдеться переїхати жити в інше місце, змінити дитячий садочок, в якому у сина вже є друзі. Крім того, позивачка не має конкретно визначеного місця проживання, вона зареєстрована за однією адресою, а проживає за іншою. Згідно висновку органу опіки та піклування дитина може проживати як з матір'ю, так і з батьком, але судом, на його думку, не повністю враховано інтереси дитини і той факт, що дитина з липня 2017 року проживає з ним і ніяких зауважень щодо його поведінки, як батька, за цей період не було. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду в частині визначення місця проживання дитини з матір'ю ОСОБА_1 і постановити в цій частині нове рішення, яким малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишити проживати з його батьком - ОСОБА_2.

Рішення суду в частині розірвання шлюбу сторонами не оскаржене, а тому, у відповідності з вимогами ч. 1 ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що в її задоволенні слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що позивачка та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, який оскаржуваним рішенням розірвано.

Сторони по справі є батьками неповнолітньої дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1, виданим виконавчим комітетом Новокорецької сільської ради Корецького району Рівненської області 27.11.2015р. (а.с. 3).

Звертаючись до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, ОСОБА_1 обґрунтовувала свої вимоги тим, що відповідач ОСОБА_2 забрав на вихідні дитину, яка зареєстрована та постійно проживає з позивачкою, та після того відмовився повернути, незважаючи на її прохання.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції вірно виходив з того, що відповідач не надав переконливих доказів того, що визначення місця проживання дитини з ним відповідатиме якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Частина 1 ст. 161 СК України встановлює, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування судом. У свою чергу, ч. 2 ст. 161 СК України чітко визначено, що орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами або своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Матеріали справи містять висновок органу опіки і піклування Рівненської районної державної адміністрації від 20.04.2018р. № вих.-1476/06/01-56/18 про можливість проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1., з батьком, ОСОБА_2 (а.с. 64).

Згідно висновку органу опіки та піклування Корецької районної державної адміністрації від 20.04.2018р. № 01-17/1672/18, проживання дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, можливе із матір'ю, ОСОБА_1 (а.с. 65).

Обидва висновки органів опіки та піклування вказують на те, що в сім'ї і позивачки, і відповідача створені належні умови, в тому числі і матеріально-побутові, для проживання, виховання та розвитку дитини.

Положення чинного сімейного законодавства передбачають, що при вирішенні спору щодо місця проживання малолітньої дитини, у першу чергу, повинні враховуватись інтереси самої дитини.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка була ратифікована Україною 27 лютого 1991року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Поруч із цим позивачкою належними та достовірними доказами доведено факт піклування про дитину, забезпечення їй належних умов проживання, побуту та виховання.

На законодавчому рівні державою встановлено перелік обставин, за наявності яких малолітню дитину не можуть передати для проживання разом з матір'ю. До них, зокрема, відносять: відсутність у матері самостійного доходу; зловживання матір'ю спиртними напоями або наркотичними речовинами; аморальна поведінка матері, яка може зашкодити розвиткові дитини.

Апелянтом не доведено фактів аморальної поведінки позивачки, зловживання нею наркотичними або алкогольними речовинами. Той факт, що позивачка в силу відсутності заробітку була змушена поїхати до м. Києва на роботу, залишивши дитину з бабусею, своєю матір'ю, апеляційним судом розцінюються як вимушені дії, які зумовлені в тому числі і поведінкою відповідача, який не надавав матеріальної допомоги на утримання дитини.

Згідно ст.141 СК України, яка є визначальною щодо принципу рівності прав та обов'язків щодо дитини, де значиться, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

01 липня 2017 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «М.С. проти України», згідно якого суд при вирішенні питання про місце проживання дитини повинен враховувати інтереси дитини та зважати на недопущення порушення прав батька дитини при розгляді справи щодо визначення місця проживання дитини.

Апеляційний суд, оцінивши доводи учасників справи, посилання апеляційної скарги, приходить до переконання, що визначення місця проживання дитини з матір'ю відповідатиме інтересам дитини в більшій мірі, ніж проживання з батьком. Крім того, проживання дитини з матір'ю жодним чином не порушує прав відповідача як батька на спілкування з дитиною, на участь в її вихованні, на забезпечення її необхідного інтелектуального і особистісного розвитку та надання їй необхідної матеріальної підтримки.

Стаття 12 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. ст. 150, 180 Сімейного кодексу України зазначають, що батьки повинні проявляти турботу про дітей, утримувати їх до досягнення повноліття.

Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 24 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 06 серпня 2018 року.

Головуючий суддя підпис Ковальчук Н. М.

Судді: підпис Боймиструк С. В.

підпис Гордійчук С.О.

Копія вірна: суддя-доповідач Ковальчук Н. М.