Постанова № 75707585, 02.08.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4941/18

Номер справи місцевого суду: 521/2151/18

Головуючий у першій інстанції Бобуйок І. А.

Доповідач Калараш А. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.08.2018 року м. Одеса

Справа №521/2151/18

Провадження №22-ц/785/4941/18

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:

головуючого - Калараш А.А.,

суддів - Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання - Томашевської К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Енергопостачальна компанія «Одесаобленерго», правонаступник Акціонерне товариство «Одесаобленерго», про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3, діючого в інтересах ОСОБА_2, на рішення Малиновського районного суду м. Одеси, ухвалене під головуванням судді Бобуйка І.А. 10 квітня 2018 року в м. Одесі,

встановив:

У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку і в обґрунтування позовних вимог посилався на те, що ПАТ «Одесаобленерго» затримало повний розрахунок під час його звільнення 21.12.2016 року, також, відповідачем затримано повний розрахунок при звільненні у зв'язку з тим, що не оплачено лікарняні листи АГЗ №330114 за період тимчасової непрацездатності з 10.11.2016 року по 18.11.2016 року та АГЗ № 330290 за період тимчасової непрацездатності з 25.11.2016 року по 30.11.2016 року, які ОСОБА_2 направив підприємству після звільнення 30.10.2017 року, але на день подачі позову не отримав по ним виплати та йому підлягає оплата середнього заробітку за час прострочення видачі трудової книжки, оскільки він її отримав лише 01.11.2017року.

Позивач просив стягнути з ПАТ «Енергопостачальна компанія «Одесаобленерго» на свою користь середньомісячну заробітну плату директора з питань безпеки Підприємства за час затримки повного розрахунку, видачі трудової книжки - з 21 грудня 2016 року по час ухвалення судового рішення та стягнути моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3, діючий в інтересах ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права просить суд скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2017 року у справі №521/2151/18 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 19 березня 2018 року у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції спотворив висновки суду апеляційної інстанції від 10.10.2017 року та наданих позивачем документів/доказів/ по справі, тому висновки суду не відповідають обставинам справи; суд не врахував, що порушення трудових прав позивача встановлено судовим рішенням про відмову в скасуванні наказу про звільнення з підстав пропуску строку.

Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що районний суд законно та обґрунтовано розглядав спір та обставини проведення розрахунку заробітної плати саме на момент звільнення позивача 21.12.2016 року; матеріалами справи доказано, що в період з 19.10.2016 року по 21.12.2016 року за позивачем зберігалося робоче місце без збереження заробітної плати, тому на день його звільнення 21.12.2016 року роботодавець провів нарахування та виплату всіх належних сум. Стосовно оплати лікарняних листків, то ОСОБА_2 хворів під час роботи на підприємстві, однак надав їх для оплати через десять місяців після свого звільнення, тому на час звільнення підприємство не знало про лікарняні тому не могло їх оплатити, а виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Тобто відносини між колишнім роботодавцем та колишнім працівником по оплаті листів непрацездатності, які подані колишнім працівником вже після звільнення та проведення з ним остаточного розрахунку при звільненні- не є трудовим спором щодо затримки розрахунку при звільненні і ст. 47 та 116 КЗпП України на ці відносини не поширюються. Обставини щодо видачі трудової книжки позивачу були предметом розгляду суду у іншій справі та ухвалою суду від 10.10.2017 року про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 про поновлення на роботі встановлено направлення йому 21.12.2016 року поштою копії наказу про звільнення та повідомлення про необхідність з'явитися за отриманням трудової книжки. Судом також встановлено, що 18.01.2017 року в приміщення підприємства ОСОБА_2 ознайомився з наказом про звільнення та відповідним записом в трудовій книжці та не погодився з датою звільнення, про що написав заяву та відмовився у отриманні трудової книжки , тому вини підприємства в затримці видачі трудової книжки не має. Стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди у випадку відмови судом у позові про поновлення на роботі не можливе.

Заслухавши суддю доповідача, дослідивши докази у справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_3, діючого в інтересах ОСОБА_2, підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів неправомірної дії або бездіяльності відповідача при проведенні розрахунку при його звільненні.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступного.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП, а саме в день звільнення.

За ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Судом встановлено, що наказом № 1839-к від 21 грудня 2016 року ОСОБА_2 звільнений з посади директора з питань безпеки ПАТ «Одесаобленерго» за п. 1 ст. 40 КЗпП України / а.с. 13/.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12.07.2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 10.10.2017 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ «Одесаобленерго» про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди / а.с.14-15, 67-71/.

Вказаними судовими рішеннями були встановлені обставини, що в період з 01.08.2016 року по 21.12.2016 року ОСОБА_2 не працював. До 19.10.2016 року позивач знаходився на лікарняних АГГ № 375646, АГЗ № 452095, АГЗ № 395678, АГЗ № 330020, які були оплачені.

З 19.10.2016 року по 08.11.2016 року ОСОБА_2 перебував на курортно-санаторному лікуванні, до роботи повинен був стати 20.12.2016 року, але в цей день на роботу не вийшов, в результаті 21.12.2016 року його було звільнено за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

В період з 19.10.2016 року по 20.12.2016 року за позивачем зберігалось робоче місце без збереження заробітної плати, тому на день звільнення позивача 21.12.2016 року ПАТ «Одесаобленерго» провело наступні нарахування належних йому сум: за розрахунковим листом по співробітнику таб. № 091034 - ОСОБА_2- за грудень 2016 року позивачу нарахована вихідна допомога, відповідно до ст. 44 КЗпП України, в сумі 33 322,17 грн. та компенсація за 38 днів невикористаної відпустки, що передбачено ст. 83 КЗпП України, в сумі 64 779,74 грн., а усього нараховано 98 101,91 грн., з них до виплати працівнику нараховано 78 972,04 грн. з утриманням податку 17 658, 34 грн. та військового збору 1 471,53 грн. /а.с.65/.

21.12.2016 року всі нараховані працівнику суми на дату звільнення були виплачені на його картковий рахунок, згідно платіжного доручення № 10073725 від 21.12.2016 року, що також підтверджується довідкою Першого інвестиційного банку від 26.05.2017 року № 111/0/57-17/БТ, яка засвідчує, що було зараховано на картковий рахунок ОСОБА_2 78 972,04 грн. /а.с. 61-63/.

Встановлене свідчить про те, що доводи позивача щодо затримання повного розрахунку під час його звільнення 21.12.2016 року спростовуються вищезазначеними матеріалами справи.

Стосовно доводів апеляційної скарги щодо того, що відповідачем затримано повний розрахунок при звільненні у зв'язку з тим, що не оплачено лікарняні листи АГЗ №330114 за період тимчасової непрацездатності з 10.11.2016 року по 18.11.2016 року та АГЗ № 330290 за період тимчасової непрацездатності з 25.11.2016 року по 30.11.2016 року, які ОСОБА_2 направив підприємству після звільнення 30.10.2017 року, але на день подачі позову не отримав по ним виплати, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Згідно статті 999 ЦК України, законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відносини виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Пунктом 1 частини 2 статті 15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що роботодавець як страхувальник зобов'язаний надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно з цим Законом.

Також, п. 2 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що застраховані особи мають право на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом.

Частиною 1 статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків: 1) тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання.

Водночас, ч. 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначає, що підставою. Для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності.

Частина 1 статті 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачає, що документи для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, розглядаються не пізніше десяти днів з дня їх надходження. Повідомлення про відмову в призначенні допомоги із зазначенням причин відмови та порядку оскарження видається або надсилається заявникові не пізніше п'яти днів після винесення відповідного рішення.

Згідно 2 абзацу ч. 4 ст. 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не одержане застрахованою особою своєчасно матеріальне забезпечення виплачується за минулий час у розмірі, встановленому на час настання страхового випадку.

Абзац 3 ч. 4 ст. 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначає, що суми матеріального забезпечення, не одержані з вини органу, що призначає матеріальне забезпечення, виплачуються застрахованій особі за минулий час з дотриманням вимог законодавства про індексацію грошових доходів населення.

Частиною 5 ст. 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що матеріальне забезпечення, передбачене цим Законом, виплачується у разі, якщо звернення за його призначенням надійшло не пізніше дванадцяти календарних місяців з дня відновлення працездатності, встановлення інвалідності, закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, смерті застрахованої особи або члена сім'ї, який перебував на її утриманні.

Листки непрацездатності ОСОБА_2 направив відповідачу поштою 30.11.2017 року, які були отримані підприємством.

За розглядом наданих листів непрацездатності від 10.11.2016 року та від 30.11.2016 року комісією із соціального страхування ПАТ «Одесаобленерго» було прийнято рішення про направлення листків непрацездатності ОСОБА_2 для виправлення недоліків та усунення порушень в їх заповненні. Однак, поштове відправлення повернулося до підприємства у грудні 2017 року у зв'язку з закінченням строку зберігання та не врученням адресату.

19.03.2018 року зазначені листки непрацездатності за рішенням комісії по соціальному страхуванню і Фонду соцстрахування направлені головному лікарю ДУТМО МВСУ в Одеській області для виправлення недоліків та дефектів оформлення, оскільки надані листки непрацездатності видані з порушенням «Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян», затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України № 455 від 13.11.2001 року та «Інструкції про порядок заповнення листків непрацездатності», затвердженою Міністерством охорони здоров'я України, Міністерством праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової непрацездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України № 532/274/136-ос/1406 від 03.11.2004 року.

Виправлені лікарняні листки ОСОБА_2 10.04.2018 року надійшли до підприємства від головного лікаря ДУТМО МВСУ по Одеській області. 16.04.2018 року на засіданні комісії з соціального страхування було прийнято рішення про виплату ОСОБА_2 соціальної допомоги по тимчасовій непрацездатності та нараховано 16 761,90 грн. З урахуванням утримань ОСОБА_2 направлено виплати в сумі 8 995,55 грн. платіжним дорученням №10127679 від 16.04.2018 року та у розмірі 4 497,78 грн. платіжним дорученням № 10129456 від 07.05.2018 року.

Крім того, ухвалою апеляційного суду Одеської області від 10.10.2017 року, якою підтверджено законність рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12.07.2017 року про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ «Одесаобленерго» про поновлення на роботі, встановлено факт відсутності вини підприємства в затримці видачі трудової книжки при звільненні, та встановлено відсутність факту вимушеного прогулу, тому відсутні підстави виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, передбачені частиною 5 ст. 235 КЗпП України.

Положення статті 235 КЗпП України передбачають виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу у визначених цією статтею випадках, перелік яких є вичерпним. По даній справі відсутнє рішення суду про поновлення на роботі, не встановлено вини підприємства у затримці видачі трудової книжки або неможливості працевлаштування на роботі у зв'язку з неотриманням трудової книжки.

Вказаними судовими рішеннями встановлено, що ПАТ «Одесаобленерго» здійснило всі дії, передбачені законодавством щодо видачі позивачу трудової книжки, в ній зроблений запис про звільнення та в останній день роботи направлене запрошення її отримати, оскільки працівник був відсутній на роботі. Зроблені висновки в цих судових рішеннях по справі про поновлення ОСОБА_2 на роботі мають преюдиціальне значення в даній цивільній справі згідно до п. 7 ч. 3 ст. 2 та ч. 4 ст. 82 ЦПК України, що відповідає принципам юридичної визначеності та поваги до остаточності судового рішення.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права,які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо безпідставної відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 20 000 грн.,оскільки позовні вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 20 000 грн. є похідними від позовних вимог про визнання відповідача винним у затримки видачі трудової книжки та затримки повного розрахунку при звільненні, що матеріалами справи не підтверджено , а тому суд першої інстанції також вірно відмовив у задоволенні зазначених позовних вимог.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо помилкової відмови у стягненні витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 грн., оскільки вимоги, які ухвалою суду від 10.04.2018 року залишено без розгляду, не були предметом судового розгляду судом першої інстанції, відповідно не можуть бути предметом розгляду судом апеляційної інстанції, який по суті перевіряє законність та обґрунтованість розглянутих судом першої інстанції заяв.

У задоволенні позову ОСОБА_2 судом першої інстанції відмовлено, а тому відповідно до ст.ст.133,137,141 ЦПК України підстав для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат не має.

Інших доводів ,які спростовують законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції ,в апеляційній скарзі не наведено.

За таких обставин, відповідно до ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга представника ОСОБА_3, діючого в інтересах ОСОБА_2, підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін, оскільки постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України,суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3, діючого в інтересах ОСОБА_2, залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2017 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення, а у разі оголошення вступної та резолютивної частини постанови зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 06.08.2018 року.

Судді апеляційного суду

Одеської області: А.А. Калараш

А.П.Заїкін

С.О.Погорєлова