Рішення № 75707430, 06.08.2018, Карлівський районний суд Полтавської області

06.08.2018

єдиний унікальний номер справи 531/653/17

номер провадження 2/531/202/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2018 року м.Карлівка

Карлівський районний суд Полтавської області у складі

головуючої судді Лизенко І.В.,

за участі секретаря судового засідання Мельник О.В.,

позивачки ОСОБА_1,

представника позивачки ОСОБА_2,

відповідачки ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в судовій залі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної злочином,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду із вказаним вище позовом, у якому просить стягнути з відповідачки на її користь матеріальні збитки в сумі 22319,57 грн., що були завдані внаслідок вчинення злочину, а також відшкодування за завдану моральну шкоду в сумі 20000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.09.2014 близько 10-00 години ОСОБА_3, знаходячись в приміщенні магазину «Цукерочка», розташованого на 1 поверсі багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 без будь-яких на те причин, умисно нанесла ОСОБА_1 один удар правою рукою в ліву скроню голови, від якого позивачка впала на кафельну підлогу магазину та правою частиною голови вдарилась об підлогу, внаслідок чого отримала тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку та забою м'яких тканин лівої щоки, які згідно висновку експерта №1617 кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я; тобто ОСОБА_3 вчинила відносно ОСОБА_1 кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.125 КК України. Даним правопорушенням завдано матеріальну (вартість лікування становить 22319,57 грн., включаючи 2169 грн. за проведення експертизи) та моральну шкоду позивачці. Моральна шкода полягає у втраті спокою, перенапрузі, психологічному дискомфорті, стресі, душевних стражданнях, що викликані, як самим правопорушенням, так і подальшим лікуванням, розладами здоров'я, які виникли внаслідок вчинення злочину.

15.01.2018 від відповідачки надійшов відзив на позов, у якому вона просила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі посилаючись на те, що кримінальним правопорушенням завдано ОСОБА_1 лише тілесне ушкодження у виді забою м'яких тканин лівої щоки, яке кваліфіковане як умисне легке тілесне ушкодження, що встановлено вироком Машівського районного суду, яким засуджено ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 125 КК України, при цьому вирішено питання про стягнення майнової та моральної шкоди і такий вирок в частині кваліфікації дій засудженої залишено без змін судом апеляційної інстанції. Відповідач також зазначила про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між ушкодженнями, про які заявлено у позові, витрати на лікування яких просить відшкодувати позивачка, та вчиненим ОСОБА_3 правопорушенням. Відповідачка також просить врахувати, що на даний час перебуває у скрутному матеріальному становищі, її сім'я перебуває на обліку, як малозабезпечена, тому вона не має матеріальної можливості відшкодувати шкоду.

Позивачкою було подано відповідь на відзив, у якому вона додатково зазначила, що ОСОБА_3 не стала на шлях виправлення після вчинення правопорушення, не усвідомила вину, про що свідчить той факт, що вона не визнає позов про відшкодування шкоди, завданої злочином, вина у вчиненні якого встановлена судом; посилання відповідачки на вирок Машівського районного суду позивач вважає необґрунтованим, оскільки цей вирок скасовано апеляційним судом Полтавської області. Позивачка також заперечила скрутне матеріальне становище відповідачки.

05.02.2018 відповідачкою подано заперечення на відповідь, де вона додатково наголосила на тих аргументах, які були викладені у відзиві.

В судовому засіданні позивачка підтримала вимоги позовної заяви і просила задовольнити такі у повному обсязі з підстав, вказаних у позові. Додала, що внаслідок злочинних дій відповідачки вона майже втратила зір на одне око. Витрати на лікування понесені у зв'язку з лікуванням захворювання ока, яке виникло внаслідок травми, отриманої 30.09.2014. Позивачка також пояснила, що ОСОБА_3 з часу вчинення злочину не відшкодувала їй, як потерпілій, жодних витрат; з кваліфікацією злочину за ч. 1 ст. 125 КК України вона не згодна і вважає вироки судів, якими встановлено вину, незаконними, а дій відповідачки такими, які слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 125 КК України.

Представник позивачки також підтримав вимоги позовної заяви і просив задовольнити позов у повному обсязі. Як доказ наявності причинно-наслідкового зв'язку між злочинними діями відповідачки та витратами на лікування захворювання ока позивачки послався на висновок комісійної судово-медичної експертизи №87-КЕ/2016/пп від 16.05.2016, де зазначено, що діагностовано 08.10.2014, 11.11.2014, 10.12.2014, 30.12.2014 субатрофія правого ока, уповільнений увеїт, дислокація ІОЛ і рецидив відшарування сітківки ока можуть бути як наслідком можливої контузії очного яблука 30.09.2014, так і результатом уповільненого запалювальної реакції на перенесені раніше хірургічні втручання. Про інші докази не зазначив.

Відповідачка позовні вимоги не визнала, просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі із зазначених у заперечення та відзиві підстав. Відповідач пояснила, що її вина полягає лише у завданому позивачці ляпасі, а проблеми із зором, на які посилається позивачка, згідно висновків експертів виникли раніше - до вчинення правопорушення; відповідачка зазначила, що вдарила ОСОБА_1, оскільки та ображала її сина і в даній ситуації відповідачка діяла як мати і нічого протиправного в таких діях не вбачає, тому не розуміє чому повинна відшкодовувати витрати.

Заслухавши сторони та дослідивши письмові докази, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

За змістом ч. 1 ст. 1166 та ч. 1 ст. 1167 ЦК України майнова та моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала за наявності її вини.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Вироком Машівського районного суду Полтавської області від 06.12.2016 було встановлено, що 30.09.2014 близько 10.00 год. ОСОБА_3 знаходячись в середині магазину «Цукерочка», що розташований на першому поверсі багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 під час суперечки з ОСОБА_1, яка виникла через довготривалі неприязні стосунки та через те, що остання зробила їй зауваження, щоб вона забрала від неї свого малолітнього сина, умисно, з метою заподіяння тілесного ушкодження, долонею правої руки нанесла один удар по лівій щоці ОСОБА_1, від якого остання впала на підлогу магазину та правою частиною голови вдарилася об підлогу, внаслідок чого отримала легке тілесне ушкодження у вигляді забою м'яких тканин лівої щоки (а.с. 6-8).

Такі дії ОСОБА_3 кваліфіковано судом за ч. 1 ст. 125 КК України. ОСОБА_3 визнано винною за ч.1 ст.125 КК України, призначено покарання у виді штрафу в сумі 850 грн. та звільнено від призначеного покарання на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності (а.с. 6).

Вирок був предметом оскарження в апеляційному порядку.

13.03.2017 ухвалою Апеляційного суду Полтавської області встановлено обґрунтованість висновків місцевого суду щодо кваліфікації дій ОСОБА_3 за ч.1 ст. 125 КК України, проте на підставі ст. 49 КК України, у зв'язку з тим, щопісля вчинення даного злочину до набрання вироком Машівського районного суду законної сили минуло більше двох років, ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності та кримінальне провадження закрито. Вирок Машівського районного суду Полтавської області від 06.12.2016 скасовано (в тому числі щодо цивільного позову) (а.с. 9-11).

24.05.2018 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду ухвалив вирок Машівського районного суду Полтавської області від 06 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 13 березня 2017 року щодо ОСОБА_3 залишити без зміни (а.с. 232-234). Проаналізувавши докази, у тому числі висновки комісійних судово-медичних експертиз, Верховний Суд прийшов до висновку про правильність висновків суду стосовно доведеності винності ОСОБА_3 у вчиненні злочину, а також про правильність кваліфікації її дій за ч. 1 ст. 125 КК України (а.с. 232-234).

Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, із досліджених вище доказів та на підставі ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 13.03.2017, залишеної без змін судом касаційної інстанції, встановлено вину ОСОБА_3 в нанесенні легких тілесних ушкоджень у вигляді забою м'яких тканин лівої щоки ОСОБА_1 30.09.2014 близько 10.00 год. в приміщенні магазину «Цукерочка».

Зазначене також підтверджується висновками судово-медичних експертиз.

Згідно висновку додаткової судово-медичної експертизи №1617 від 28.11.2014 (а.с.69-70) у громадянки ОСОБА_1 виявлено тілесні ушкодження у виді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку та забою м'яких тканин лівої щоки, які утворились не менш як від однократної дії тупого предмету (стиснуті в кулак пальці рук, нога людини у взутті або інші предмети з подібними характеристиками) і такі ушкодження кваліфіковані, як легкі тілесні ушкодження; зміни в ділянці очей у підекспертної ОСОБА_1 не враховані при оцінці ступеня тяжкості нанесених ушкоджень, оскільки не мають відношення до подій 30.09.2014, а є результатом раніше набутих захворювань (а.с. 69-70).

Згідно висновків комісійної судово-медичної експертизи № 75 від 25.06.2015р. та повторної судово-медичної комісійної експертизи № 87-КЕ/2016/пп від 16.05.2016р. у потерпілої виявлено забій м'яких тканин лівої щоки, у вигляді припухлості та гіперемії, який міг утворитися від дії кисті руки людини в строк 30.09.2014р. та кваліфікується як легке тілесне ушкодження; діагнози «Закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку» (вперше встановлений на 23 день після травми), «контузія легкого ступеню правого ока» (встановлено на 8 день після травми), «після травматичний кон'юктивіт» (встановлений на 22 день після травми) - не підтверджуються об'єктивними судово-медичними даними; причинно-наслідкового зв'язку між травмою від 30.09.2014р. та погіршенням гостроти зору немає, оскільки такі медичні дані відсутні, а потерпілій до вказаних подій було проведено хірургічне лікування за показами, і відшарування сітківки є тяжкою патологією, що супроводжується дистрофічними змінами, котрі можуть бути причиною суттєвого зниження зору (а.с. 71-90).

Таким чином, проведеними експертними дослідженнями не встановлено причинно-наслідкового зв'язку між захворюванням очей позивачки та вчиненими щодо неї відповідачкою протиправними діями.

Посилання представника позивачки на один з пунктів висновку, що зазначено вище, не може бути доказом на підтвердження вимог, оскільки за змістом є припущенням (субатрофія правого ока, уповільнений увеїт, дислокація ІОЛ і рецидив відшарування сітківки ока можуть бути як наслідком можливої контузії очного яблука 30.09.2014, так і результатом уповільненого запалювальної реакції на перенесені раніше хірургічні втручання), та не підтверджується будь-якими іншими наданими суду доказами.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, суду не надано жодного доказу на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями відповідачки та захворюванням позивачки: субатрофія правого ока, уповільнений увеїт, дислокація ІОЛ і рецидив відшарування сітківки ока.

Позивачкою заявлено до відшкодування майнову шкоду та придбання ліків, на підтвердження якої надано копії квитанцій (а.с. 36-37, 55-62).

При цьому позивачкою не надано суду відповідні лікарські призначення для лікування тілесного ушкодження у виді забою м'яких тканин лівої щоки.

З виписки із медичної картки амбулаторного хворого (ОСОБА_1.) (а.с. 14-15), копії довідок лікаря за результатами консультацій (а.с. 17-18), результатів магнітно-резонансної томографії головного мозку (а.с. 19-20), консультативних висновків (а.с. 21, 27-32, 35, 38, 40), копій листків медичної картки амбулаторного хворого (а.с. 22-25), виписного епікризу офтальмолога (а.с. 26, 34), видаткових накладних (а.с. 33, 36), іншої медичної документації (а.с. 43-54) вбачається, що ці витрати здійснені позивачкою здебільшого у зв'язку з лікуванням захворювання позивачки: субатрофія правого ока, уповільнений увеїт, дислокація ІОЛ і рецидив відшарування сітківки ока.

За відсутності доведеності причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями відповідачки та вказаним захворюванням позивачки відсутні передбачені законом підстави для відшкодування вказаних витрат.

Окрім того, суд зазначає, що надані позивачкою квитанції про придбання ліків на суму 232,58 грн., 4 166,00 грн. (а.с.36 зворот) датовані червнем та липнем 2014 року, тобто до завдання відповідачкою тілесних ушкоджень.

Таким чином, суду не надано належних допустимих та достатніх доказів на підтвердження витрат позивачки, понесених на лікування тілесних ушкоджень, отриманих внаслідок протиправних дій відповідачки.

Разом з тим, 17.02.2016 між ОСОБА_1 та Харківським обласним бюро судово-медичної експертизи укладено договір про надання послуг - проведення комісійної судово-медичної експертизи (а.с. 65); загальна вартість наданої послуги - 2169,41 грн. (а.с. 66).

З копії квитанції від 04.03.2016 (а.с.64) вбачається, що позивачкою сплачено за проведення експертизи 2169,41 грн.

Враховуючи, що вирок Машівського районного суду Полтавської області від 06.12.2016, яким було вирішено цивільний позов, в тому числі стягнуто витрати на експертизу в зазначеній сумі, скасовано і провадження у справі закрито, суд вважає обґрунтованими вимоги про стягнення понесених позивачкою витрат в ході кримінального провадження, так як це витрати, які позивачка мусила зробити з метою відновлення свого порушеного права.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Позивач просить стягнути з відповідачки на її користь відшкодування за завдану моральну шкоду в сумі 20 000 грн., обґрунтовуючи це стресом, втратою спокою, перенапругою, психологічним дискомфортом, душевними стражданнями, які були викликані правопорушенням та подальшим лікуванням, у зв'язку з цим.

Судом встановлено, що внаслідок вчинення відповідачкою злочину відносно ОСОБА_1 їй завдано моральної шкоди, так як позивачка зазнала душевних та моральних страждань через завдання їй удару та тілесних ушкоджень.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає у 5000 грн., виходячи з фізичних та моральних страждань позивачки, ступеню тяжкості завданих тілесних ушкоджень (легких тілесних ушкоджень), характеру правопорушення, зокрема протиправних дій ОСОБА_3, якою вчинено злочин щодо особи похилого віку, та яка не виявила, у тому числі в цьому судовому засіданні, жалю з приводу вчиненого, що впливає на ступінь душевних страждань позивачки, а також враховуючи вимоги розумності та справедливості.

Позивачкою не обґрунтовано заявлений нею розмір відшкодування 20000 грн.

У зв'язку із частковим задоволенням позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідачки на користь держави стягується судовий збір із задоволених позовних вимог в розмірі мінімальної ставки на час звернення до суду (20.06.2017) в сумі 640 грн.

На підставі викладеного, відповідно до ст. 22, 23, 1166, 1167 ЦК України, керуючись ст. ст.81, 82, 141, 259, 263-265, 277-279, 280 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної злочином задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) на відшкодування майнової шкоди, завданої злочином, у сумі 2 169 (дві тисячі сто шістдесят дев'ять) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) на відшкодування моральної шкоди, завданої злочином, 5 000 (п'ять тисяч) гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь держави судовий збір у сумі 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок.

Рішення суду підлягає оскарженню в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Полтавської області шляхом подання апеляційної скарги через Карлівський районний суд Полтавської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну і резолютивну частини рішення проголошено 02.08.2018, повне рішення суду складено 06.08.2018.

Суддя І.В. Лизенко