Рішення № 75705485, 02.08.2018, Рокитнянський районний суд Київської області

< Справа № 375/625/18 Провадження № 2/375/299/18

ЗАОЧНЕ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.08.2018 Рокитнянський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Литвина О.В.,

при секретарі - Юрченко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Рокитне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особя, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Рокитнянська селищна рада Київської області про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1 що підтверджується свідоцтвом про право особистої власності на житловий будинок, відомості щодо якого внесено до реєстрової книги № 20 25.08.1990 за реєстровим № 4145.

Зазначає, що у вказаному будинку є зареєстрованими він з дружиною та відповідач у справі ОСОБА_2. Разом з тим, остання у будинку жодного дня не проживала, тоді як перешкод у користванні нею жилим будинком він не чинив і не чинить.

Просить визнати відповідача такою, що втратила право користування жилим приміщенням будинку АДРЕСА_1

Будучи належним чином повідомленими, сторони та представник третьої особи у судове засідання не зявилися.

Натомість позивач та та третя особа подали заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідач такої заяви не подала, про причину своєї неявки суд не повідомила, відзиву на позов не подала.

За викладеного суд ухвалює провести розгляд спору по суті у відсутності учасників справи на підставі наявних у справі доказів у порядку заочного провадження, що узгоджується із положеннями ст.ст. 223, 280 ЦПК України.

Фіксування судового засідання технічним засобом на разі неявки в судове засідання всіх учасників справи у відповідності до положень ст. 247 ЦПК України не здійснюється.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов обгрунтований та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

В судовому засіданні встановлено, що позивач є власником житлового будинку АДРЕСА_1 що підтверджується виданим виконавчим комітетом Рокитнянської селищної ради народних депутатів свідоцтвом про право особистої власності на житловий будинок, відомості щодо якого внесено до реєстрової книги № 20 25.08.1990 за реєстровим № 4145.

У вказаному будинку є зареєстрованими позивач, його дружина ОСОБА_3 та їх племінниця ОСОБА_2. Членом сімї позивача відповідач не була і не є на даний час. У вказаному житловому будинку з часу реєстрації не проживає та не приймає участі у його утриманні, тоді як перешкод у користуванні нею жилим будинком позивач не чинив і не чинить. Точне місце її проживання чи перебування залишається бути не відомим. Така обставина підтверджується наявним у матеріалах справи Актом обстеження матеріально-побутових умов позивача від 11.04.2018.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічні положення містяться у 15 та 16 статтях ЦК України, за якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За вимогами ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до положень статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 81 зазначеного вище Кодексу кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу, в тім, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обгрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Судом встановлено, що правовідносини, які склалися між сторонами спору, випливають із житлових правовідносин та мають регулюватися положеннями ст.ст. 383, 391, 405 ЦК України, на положення яких в обгрутування правових підстав своєї вимоги посилається позивач.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм матеріального права правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Членом сімї позивача відповідач, як встановлено судом, не була, не являється на даний час і не намагалася спростувати таку обставину.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України у справі № 6-709цс16.

Оцінючи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні кожного отриманого у справі доказу зокрема та належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідач, як член сімї позивача, втратила передбачене законом право користуванням належним позивачу на праві власності житловим будинком АДРЕСА_1 а тому позов грунтується на вимогах закону.

Понесені позивачем у справі судові витрати по оплаті судового збору в сумі 704.80 грн. у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України підлягають відшкоудвання на його користь за рахунок відповідача.

Керуючись ст. 156 ЖК України, ст.ст. 383, 391, 450 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 81, 89, 133, 141, 263-265, 273, 280-283 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, номер картки платника податку невідовий, такою, що втратила право користування житловим будинком АДРЕСА_1

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, фактичне місце проживання та номер картки платника податків невідомі, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, АДРЕСА_1, номер картки платника податків - НОМЕР_1, в рахунок відшкодування понесених судових витрат 704.80 грн..

Копію даного рішення невідкладно направити сторонам.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено відповідачем в загальному поряду, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Литвин

Рішення набрало законної сили «_____»___20___