Рішення № 75705038, 06.08.2018, Володарський районний суд Київської області

Справа № 364/313/18

Провадження № 2/364/155/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.08.2018 р. Володарський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Макаренко Л.А.,

при секретарі судового засідання Кулинич Г.І.,

за участю:

сторони - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Володарського районного суду Київської області в смт Володарка Київської області цивільну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» (далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»)

до ОСОБА_1,

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

До Володарського районного суду Київської області 14.03.2018 р. надійшла позовна заява ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якій Позивач просить суд стягнути з Відповідача на його користь заборгованість у загальному розмірі 16 568,34 грн. за кредитним договором від 13.02.2013 р. № б/н, яка складається з такого:

843,95 грн. - заборгованість за кредитом;

11 559,23 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;

2 900,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією;

500,00 грн. - штрафу (фіксована частина);

765,16 грн. - штрафу (процентна складова).

На обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач у позовній заяві зазначив, що відповідно до укладеного договору від 13.02.2013 р. № б/н ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 2 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, підтвердивши свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», складає між нею та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» договір, що підтверджується підписом у заяві. Позивач свої зобов'язання за зазначеним договором виконав в повному обсязі, надавши Відповідачеві кредит у встановленому договором розмірі. Проте Відповідач не надала своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що відображено в доданих до позовної заяви Розрахунках заборгованості за договором, та продовжує ухилятися від виконання зобов'язань. У зв'язку з цим Відповідач за станом на 31.01.2018 р. має перед Позивачем заборгованість на загальну суму 16 568 грн. 34 коп., що складається з наведених вище сум заборгованості за кредитом, відсотками, пенею і штрафом.

Ухвалою суду від 28.03.2018 р. відкрито провадження у справі за зазначеним позовом, визначено здійснення розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з викликом сторін, встановлено Відповідачеві строк для подання відзиву щодо позову, явку представника Позивача визнано обов'язковою для дачі особистих пояснень по суті справи, зобов'язано представника Позивача надати суду для дослідження оригінали письмових доказів, копії яких додано до позовної заяви, роз'яснено наслідки невиконання вимог суду, призначено судове засідання на 03.05.2018 р., відкладене за неявкою сторін на 12.06.2018 р. та на 06.08.2018 р.

У судові засідання 03.05.2018 р., 12.06.2018 р. та 06.08.2018 р. представник Позивача жодного разу не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи належно повідомлений, що підтверджується відповідними поштовими повідомленнями (а.с. 55, 64, 74), позовні вимоги Позивач підтримує в повному обсязі, до суду 14.03.2018 р. разом із позовною заявою подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, проти заочного розгляду справи та ухваленні заочного рішення у справі не заперечує. Проте вимоги зазначеної ухвали суду від 28.03.2018 р. Позивач не виконав, представник у судові засідання не з'явився, клопотань про відкладення засідань суду не подавав, оригіналів доказів також суду не надав, про причини невиконання вимог ухвали суду не повідомляв.

Відповідач у судові засідання також жодного разу не з'явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялася в порядку частин сьомої, восьмої, одинадцятої статті 128 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) відповідно шляхом направлення судових повісток (а.с. 52, 60, 68) за зареєстрованою в установленому законом порядку адресою її місця проживання в с. Рачки Володарського району Київської області згідно з наданою суду інформацією органом місцевого самоврядування в порядку статті 187 ЦПК України (а.с. 47), які поверталися без вручення з поштовими повідомленнями «за зазначеною адресою не проживає» (а.с. 56, 65) та із підтвердженням вручення особисто (а.с. 75), а також шляхом розміщення оголошення про виклик Відповідача до суду на офіційному веб-сайті судової влади України в мережі Інтернет (а.с. 51, 58, 59, 63, 71, 72).

Отже, Відповідач вважається належно повідомленою про дату, час і місце розгляду справи в порядку, визначеному статтею 128 ЦПК України.

За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. При цьому згідно з частиною четвертою статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

З огляду на це та враховуючи одночасне існування умов, перелічених у частині першій статті 280 ЦПК України, визнавши достатніми наявні в справі матеріали для встановлення прав і взаємовідносин сторін, суд за письмовою згодою Позивача, викладеною в позовній заяві (а.с. 3), та у клопотанні, доданому до позовної заяви (а.с. 41), вбачає за можливе розглянути справу за відсутності Відповідача у порядку заочного провадження з дотриманням встановлених законом вимог і постановити заочне рішення.

Стосовно ж неявки в судове засідання представника Позивача, явка якого ухвалою суду від 28.03.2018 р. визнана обов'язковою, та можливості розгляду справи по суті або залишення позову без розгляду, суд керується позиціями судів вищих інстанцій, неодноразово викладених у їх рішеннях, про те, що суд не може залишити позов без розгляду за наявності заяви про розгляд справи у відсутність позивача, навіть коли суд визнав його явку обов'язковою, оскільки визнання явки обов'язковою не скасовує положення закону, яке передбачає написання заяви про розгляд справи у відсутність позивача (зокрема, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.10.2013 р. у справі № 6-27570св13, ухвали Апеляційного суду Київської області від 27.06.2017 р. у справі № 364/395/17, від 29.01.2018 р. у справі № 364/636/17).

Суд, розглянувши позовну заяву, додані до неї документи, оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні, вирішуючи справу, виходить з такого.

Відповідно до статей 1054, 1055 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти; до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави Кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Частинами першою, другою статті 10561 ЦК України встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною; тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

За визначенням частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому; друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Як наведено у позовній заяві, між сторонами виникли кредитні правовідносини, оскільки сторонами 13.02.2013 р., як стверджує Позивач, було укладено кредитний договір № б/н шляхом підписання Відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг.

Проте на виконання вимог ухвали від 28.03.2018 р. (а.с. 48-50) оригіналу зазначеної анкети-заяви, копія якої додана до позовної заяви (а.с. 7), суду не надав.

Вирішуючи питання щодо доведення Позивачем належними і допустимими доказами факту одержання Відповідачем кредиту, суд виходить з такого.

Відкриваючи провадження в справі, суд в ухвалі від 28.03.2018 р. (а.с. 48-50) учасникам справи роз'яснив, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, і що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім встановлених законом випадків; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша, третя, четверта статті 12 ЦПК України) та зобов'язав Позивача надати суду для дослідження в судовому засіданні оригінали письмових доказів, копії яких додано до позовної заяви і завірено Позивачем як такі, що відповідають наявним у нього оригіналам таких документів, насамперед анкети-заяви Відповідача про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, роз'яснивши також, що наслідки неподання суду оригіналів цих документів визначено частиною шостою статті 95 ЦПК України.

За приписами частин п'ятої, шостої статті 95 ЦПК України учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу; учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд, зокрема, з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу; якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Як видно з доданої до позовної заяви копії анкети-заяви про приєднання Відповідача до Умов і Правил надання банківських послуг засвідчена Позивачем печаткою з написом «згідно з оригіналом» (а.с. 7).

Разом з тим, за правовими позиціями судів вищих інстанцій, копіями невідомого походження є будь-які копії документів, справжність яких неможливо перевірити шляхом співставлення із оригіналом.

Так, в постановах Верховного Суду України від 30.03.2011 р. у справі № 6-29420св10, від 30.06.2011 р. у справі № 6-57743св10, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.02.2015 р. у справі № 6-47120св14 зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; суд у разі недостатності доказів повинен вжити заходів та сприяти сторонам у здійсненні їх прав для всебічного й повного з'ясування обставин справи. При цьому доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виник спір. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі; якщо подано копію письмового доказу, суд має право вимагати подання оригіналу, які до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи; у справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу. На підставі наведених норм вищими судами було зроблено висновок про недотримання судами першої й апеляційної інстанцій законодавчих вимог,

оскільки ними не звернуто уваги на те, що в матеріалах справи знаходиться не засвідчена суддею ксерокопія документу, який є основним доказом, поданим позивачем для підтвердження своїх вимог, та не було з'ясовано питання дослідження оригіналу цього документу.

Аналогічні правові позиції неодноразово викладалися Верховим Судом України, зокрема, в його постановах від 11.02.2015 р. у справі № 6-240цс14, від 11.03.2015 р. у справі № 6-16цс15, від 22.03.2017 р. у справі № 6-2320цс16, де Верховний Суд України зазначив, що непідписані позичальником умови надання кредиту не є складовою частиною укладеного між сторонами договору.

З огляду на це та зважаючи на ненадання Позивачем суду оригіналу анкети-заяви на ім'я Відповідача про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, суд, керуючись частиною шостою статті 95 ЦПК України, не бере до уваги копію цієї анкети-заяви (а.с. 7) як доказ одержання Відповідачем кредиту.

До того ж копія згаданої анкети-заяви не містить відомостей щодо домовленості сторін про встановлення розміру кредиту, терміну його повернення, розміру і підстав нарахування відсотків, комісій, штрафу і пені, тобто усіх необхідних істотних умов кредитного договору, визначених статями 1054, 10561 ЦК України. Не доводить умов кредитування Відповідача і доданий до позовної заяви витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с. 8) з різними процентними (відсотковими) ставками за цими картами, розміром пені тощо, жодні з наведених умов кредитування не містять підпису Відповідача про ознайомлення його з цими умовами (а.с. 8). Також різняться відсоткові ставки, зазначені в складеному Позивачем Розрахунку заборгованості (а.с. 5-6), доданому до позовної заяви (30 %, 34,80 %, 43,20 %).

Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У зв'язку з усім наведеним суд вважає, що Позивач не довів належними і допустимими доказами факту отримання Відповідачем кредитних коштів на умовах, зазначених у позовній заяві, а відповідно - розміру заборгованості, що Позивач просить суд стягнути з Відповідача.

Аналогічні правові позиції і висновки щодо доказів на підтвердження факту видачі банком і отримання позичальником кредитних коштів викладено в постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 06.06.2018 р. у справі № 364/594/17.

З огляду на усе викладене, наведені вище позиції Верховного Суду, Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляді цивільних і кримінальних справ та недоведеність позовних вимог Позивачем, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до статей 202, 509, 626, 1054, 10561 ЦК України та керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 76, 81, 89, 128, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 280-284, 288, 289, 351, 352, 354, 355, підпунктами 8, 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити повністю.

Копію заочного рішення суду направити сторонам.

Заочне рішення суду може бути переглянуте Володарським районним судом Київської області за письмовою заявою Відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня проголошення цього заочного рішення. Заява про перегляд заочного рішення подається в письмовій формі та повинна відповідати вимогам статті 285 ЦПК України.

Заочне рішення суду може бути оскаржено Позивачем до Апеляційного суду Київської області через Володарський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення (частина друга статті 288, частина перша статті 354, підпункти 8, 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України).

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення зазначеного строку подання апеляційної скарги, якщо протягом цього строку не було подано заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: Л.А. Макаренко