Рішення № 75704203, 04.07.2018, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/16932/15-ц

2/357/1768/18

Категорія 30

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 липня 2018 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Кошель Б. І. ,

при секретарі - Кривенко О. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №6 м. Біла Церква цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про відшкодування збитків завданих злочином, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 2 листопада 2009 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий для своїх» в розмірі 138 000 грн, строк дії договору до 31 січня 2010 року, процентна ставка 24, 5 % річних. 18 січня 2010 року працівник банку ОСОБА_2 заволоділа вкладом, підробивши заяву на видачу готівки. 1 березня 2010 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий для своїх» в розмірі 10 680 доларів США, строк дії договору до 26 листопада 2010 року, процентна ставка -13, 75% річних. 8 листопада 2010 року працівник банку ОСОБА_2 заволоділа вкладом, підробивши заяву на видачу готівки. Вироком Білоцерківського міськрайонного суду від 10 листопада 2014 року працівника банку ОСОБА_2 засуджено за вчинення злочинів, передбачених частинами третьою, четвертою, п'ятою статті 191, частиною першою статті 366 КК України (заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем та службове підроблення). Цивільний позов ОСОБА_1 про відшкодування шкоди задоволено частково, стягнуто з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 кошти за двома договорами банківських вкладів у сумі 373 929 грн, в іншій частині позову відмовлено. Вимоги про стягнення відсотків за користування депозитними коштами, інфляційних нарахувань, пені та три проценти річних, позивач у цивільному позові у порядку розгляду кримінальної справи не заявляла. У позовній заяві ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на її користь, на підставі депозитних договорів від 2 листопада 2009 року та 1 березня 2010 року, відсотки за користування депозитом у сумі 389 372 грн. 92 коп., інфляційні втрати в розмірі 348 881 грн. 55 коп., пеню за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у розмірі 4 698 грн. 66 коп. та три проценти річних у розмірі 63 028 грн. 89 коп., що в сумі становить 805 982 грн. 03 коп.

В судове засідання позивачка не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, направила до суду заяву, в якій просить розглядати справу за її відсутності, позов підтримує в повному обсязі.

Відповідачі в судове засідання свого представника не направив, про час та день слухання справи був повідомлений належним чином, скористався своїм правом та направив до суду відзив на позовну заяву в якій проти задоволення позову заперечував.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до п.9 розділу ХІІІ перехідних положень ЦПК України від 03.10.2017 року справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Так, судом встановлено, що 2 листопада 2009 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий для своїх» на суму 138 000 грн, строк дії договору до 31 січня 2010 року, процентна ставка 24, 5 % річних. 18 січня 2010 року працівник банку ОСОБА_2 заволоділа вкладом, підробивши заяву на видачу готівки. 1 березня 2010 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий для своїх» на суму 10 680 доларів США, строк дії договору до 26 листопада 2010 року, процентна ставка -13, 75% річних. 8 листопада 2010 року ОСОБА_2 заволоділа вкладом, підробивши заяву на видачу готівки. Вироком Білоцерківського міськрайонного суду від 10 листопада 2014 року, який набрав законної сили 23 червня 2015 року, ОСОБА_2 засуджено за вчинення злочинів, передбачених частинами третьою, четвертою, п'ятою статті 191, частиною першою статті 366 КК України (заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем та службове підроблення). Цивільний позов ОСОБА_1 про відшкодування шкоди задоволено частково, стягнуто з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 кошти за двома договорами банківських вкладів у сумі 373 929 грн, в іншій частині позову відмовлено.

Вимоги про стягнення відсотків за користування депозитними коштами, інфляційних нарахувань, пені та три проценти річних, позивач у цивільному позові у порядку розгляду кримінальної справи не заявляла.

Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення), передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція), передбачено, що банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Виходячи з положень статті 1059 ЦК України, пункту 1.4. Положення, пункту 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються останнім у власність банку, а безготівкові гроші - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов'язання за договором банківського вкладу, згідно з яким на боці вкладника з'являється право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а на стороні банку - відповідний обов'язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено передачею коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов'язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника).

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі Zolotas проти Греції (№ 2) Європейський суд з прав людини зазначив, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунку нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом. Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави (справа Nejdet Sahin I Perihan Sahin проти Туреччини 2011 рік).

З аналізу вищезазначених правових норм та прецедентної практики Європейського суду з прав людини необхідно дійти висновку, що з моменту укладенням між банком та позивачем спірних договорів банківських вкладів (депозитів) й передачею позивачем до банку грошових коштів, між сторонами виникають договірні правовідносини й, відповідно, грошові зобов'язання, передбачені умовами цих правочинів.

У позовній заяві позивачка як на підставу позову посилалася на те, що згідно цивільного позову, який розглядався у кримінальній справі їй було відшкодовано збитки за договорами банківського вкладу № 002-208509-021109, № 2630/40/173606, які були зареєстровані в базі даних банку.

Водночас банк, відкриваючи вклади № 002-208509-021109, № 2630/40/173606, зобов'язався сплачувати проценти та повернути їх після закінчення терміну дії договорів. Оскільки вона не виявила бажання достроково припинити дію договорів, а заяви від її імені підроблені працівником банку, посилаючись на норми статей 525, 625, 1073, 1058, 1061 ЦК України, якими врегульовані договірні правовідносини та відповідальність за невиконання грошових зобов'язань, просила стягнути з банку на її користь проценти за користування депозитними коштами, інфляційні втрати, пеню за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та три проценти річних.

Постановою Правління Національного банку України від 2 березня 2015 року від № 150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 2 березня 2015 року № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк», відповідно до якого з 3 березня 2015 року у банку запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації строком на шість місяців до 2 вересня 2015 року.

Судом встановлено, постановою Правління Національного банку України від 2 березня 2015 року № 150 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», постановлено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати ПАТ «Дельта Банк». На підставі вказаної постанови Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийняте рішення від 02.03.2015 року №51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк», згідно з яким з 3 березня 2015 року запроваджена тимчасова адміністрація та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Дельта Банк».

Також, судом встановлено, що на підставі постанови Правління НБУ від 02.10.2015 року №664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк», виконавчою дирекцією Фонду 02.10.2015 року прийняте рішення №181 «Про початок здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації АТ «Дельта Банк» та призначено уповноважену особу Фонду.

Виконавча дирекція Фонду 20.02.2017 року рішенням №619 продовжила строки здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» до 04.10.2019 року та повноваження ліквідатора.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Положеннями ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Разом з тим, частина перша статті 1074 ЦК України визначає, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаним злочинним шляхом, або фінансування тероризму, передбачених законом.

Тобто, випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені у спеціальному законі.

Відповідно до ч.4 ст. 110 ЦК України особливості ліквідації банків встановлюються Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом, що унормовує дані правовідносини.

У пункті 8 Прикінцевих і перехідних положень Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з пунктом 16 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

У пункті 1 частини шостої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті.

Відповідно до частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.

Згідно з частиною п'ятою статі 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.

Відповідно до частини першої ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Суди ці положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не врахували, не звернули уваги на те, що з 3 березня 2015 року Фонд запровадив тимчасову адміністрацію та розпочав процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку.

На момент ухвалення рішення судом у банк вже було введено тимчасову адміністрацію та розпочату процедуру ліквідацію ПАТ «Дельта Банк», що унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 20 січня 2015 року № 6-2001цс15, від 13 червня 2016 року № 6-1123цс16, від 12 квітня 2017 року № 6-350цс17. Вказана правова позиція є незмінною і правових підстав для відступлення від цієї правової позиції суд не знаходить.

В обґрунтування позовних вимог про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат позивачка посилається на положення ст. 625 ЦК України.

Проте, відповідно до пунктів 3, 5 частини п'ятої ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється: нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед вкладниками та кредиторами.

Отже, у період дії тимчасової адміністрації передбачені частиною другою статті 625 ЦК України фінансові санкції не застосовуються.

Відповідно до частини сьомої статті 141 ЦПК України судові витрати слід віднести за рахунок держави.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 110, 509, 625, 1058, 1059, 1060, 1074 Цивільного кодексу України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516, IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.ст. 4, 12, 15, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржене.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законно сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяБ. І. Кошель