Постанова № 75703336, 26.07.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний № 311/2923/16 Головуючий у 1 інстанції: Степаненко Ю.А.

провадження № 22-ц/778/1985/18 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Маловічко С.В.

суддів: Гончар М.С.

Кочеткової І.В.

при секретарі: Остащенко О.В.

за участі:

представника ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 у особі представника ОСОБА_5 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 16 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", про захист прав споживачів шляхом визнання кредитного договору недійсним,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2016 року до Василівського районного суду Запорізької області звернулась ОСОБА_4 з позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання кредитного договору недійсним.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 06 вересня 2007р. між ЗАТ КБ «ПриватБанк» в особі керівника бізнесу Іпотечне кредитування філії Запорізького регіонального управління ЗАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_6 та нею було укладено кредитний договір № ZPDNGA00002277, який визначений сторонами як споживчий кредит, а тому для цього виду договору встановлено особливий порядок укладення, який врегульовано спеціальним нормативним актом - Законом України «Про захист прав споживачів». Між тим, оскільки кредитний договір за своєю правовою природою є договором приєднання в розумінні ст. 634 ЦК України, то його зміст та умови розробляє сам кредитодавець, а у позичальника не існує фактичної можливості вплинути на його умови.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 та ч. 1 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної, повної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Вимоги до необхідної, доступної, достовірної, повної та своєчасної інформації про продукцію у сфері кредитного обслуговування споживачів встановлені ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Також пунктом 2.5 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» передбачено, що банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів.

В порушення п. 2.1, п. 2.4 Постанови Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 та положень ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» банком не було надано їй як споживачеві (позичальнику) для ознайомлення необхідну, доступну, достовірну, повну та своєчасну інформацію про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, зокрема, у кредитному договорі або додатку до нього, не надано детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача.

Внаслідок таких порушень з боку банку вона як позичальник за кредитним договором була позбавлена об'єктивно визначитися з доцільністю отримання такого кредиту з урахуванням особистих фінансових можливостей. Крім того, банком допущено також інше правопорушення, яке виразилося у включенні до кредитного договору несправедливих умов кредитування.

Оскільки термін дії договору визначено з 06 вересня 2007р. по 05 вересня 2014р., то вказане правопорушення є триваючим, та про несправедливі умови їй стало відомо не в момент укладення договору через відсутність повної інформації про умови кредитування.

Протягом дії кредитного договору банком жодного разу у письмовій формі не повідомлено її як споживача про зміну курсу долару у співвідношенні до гривні, що, як наслідок, призвело до значного фінансового навантаження для неї в частині забезпечення належного виконання взятих на себе зобов'язань. Різка неодноразова зміна у сторону збільшення ціни долара США по відношенню до гривні, яка відбулась поза волею позичальника, докорінно змінила обсяг зобов'язань, що вона мала намір прийняти на себе, та зробила виконання цього зобов'язання неможливим, що і є, на її думку, несправедливим по відношенню до позичальника, оскільки обсяг її боргу на користь банку в національній валюті України зріс більше ніж у 5 разів.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 03.03.2016р. у справі № К/800/59852/14 встановлено, що в результаті перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів ПАТ КБ «ПриватБанк», яка проводилася 30.11.2012р. Інспекцією із захисту прав споживачів у Херсонській області, було виявлено порушення банком законодавства щодо захисту прав споживачів, в результаті чого банк був підданий адміністративному стягненню.

Порушення банку, що були виявлені вказаною Інспекцією та були встановлені Постановою ВАСУ, полягають у тому, що в порушення ст.ст. 11, ст. 15 Закону України

„Про захист прав споживачів" та п .2.1, п. 2.4, 2.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, банком не було розроблено та не надавалось позичальникам - споживачам до моменту укладання кредитного договору письмової довідки (бюлетеня, повідомлення тощо) для ознайомлення із необхідною, доступною, достовірною, повною та своєчасною інформацією про умови кредитування, сукупну вартість кредиту та іншу, що передбачена законом, інформацію. Вважає, що обставини, які встановлені ВАСУ у справі за № К/800/59852/14, мали місце і під час укладання з нею кредитного договору № ZPDNGA00002277 від 06 вересня 2007 року.

Також наголошує на тому, що кредитний договір укладений з використанням нечесної підприємницької практики, містить заборонені дискримінаційні умови щодо боржника і є недійсним відповідно до ч. 1 ст. 215, ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України, ч. 5 ст. 11, ст. 18, ч. 6 ст. 19 Закону України « Про захист прав споживачів», у зв»язку з чим просила визнати недійсним кредитний договір № ZPDNGA00002277 від 06 вересня 2007 року та застосувати до сторін кредитного договору принцип подвійної реституції.

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 16 лютого 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_4 у особі представника ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного і необгрунтованого рішення, просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати оспорюваний кредитний договір недійсним.

Ухвалою судді Апеляційного суду Запорізької області Маловічко С.В. від 10 квітня 2018р. за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження ( Т, 2 а.с. 177).

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів Маловічко С.В., Кочеткової І.В., Гончар М.С. від 13 квітня 2018р. апеляційну скаргу ОСОБА_4 призначено до розгляду у судовому засіданні на 17 травня 2018р. (Т. 2 а.с. 179).

В судовому засіданні апеляційного суду 17 травня 2018р. представником ОСОБА_4 - ОСОБА_5 заявлено відвід суддям Маловічко С.В., Кочетковій І.В., Гончар М.С., у зв»язку з допущеними ними, на його думку, порушеннями норм процесуального закону у інших справах, які знаходились в провадженні цих суддів та на розгляді цього складу колегії, у яких він приймав участь як представник.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 17 травня 2018р. заяву ОСОБА_5 визнано необґрунтованою, тому питання про відвід суддів передано на розгляд іншого судді у порядку, встановленому ч. 1 ст. 33 ЦПК України ( Т. 2 а.с. 191).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 18.05.2018р. визначено суддю Полякова О.З. для вирішення питання щодо відводу суддів Маловічко С.В., Кочеткової І.В., Гончар М.С. за заявою ОСОБА_5 (Т. 2 а.с. 192).

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області у складі судді Полякова О.З. від 21 травня 2018р. в задоволенні заяви ОСОБА_5 відмовлено ( Т. 2 а.с. 194).

Справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 26 липня 2018р. на 16.00 год.

До судового засідання з»явився представника ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» ОСОБА_3

Позивач ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5 не з»вились.

Судова повістка, направлена позивачу ОСОБА_4 на дві наявні у матеріалах справи адреси повернулась без вручення.

Представник позивача ОСОБА_5 отримав судову повітку 01.06.2018р.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

Отже, позивач ОСОБА_4 вважається належно повідомленою про судове засідання 26.07.2018р. у відповідності до положень ч. 5 ст. 130 ЦПК України, але до судового засідання 26.07.2018р. не з»явилась, не надавши ніяких заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи, зокрема, через неможливість прибуття до засідання її представника.

Від ОСОБА_5 до суду 16.07.2018р. надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв»язку із його перебування з 16.07.2018р. по 30.07.2018р. на санаторному лікуванні.

У відповідності до ч. 2 ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, передбачених п. 2, зокрема, якщо учасник справи повідомить про причини неявки, які будуть визнані поважними.

Відмовляючи в задоволенні цієї заяви та продовжуючи апеляційний розгляд справи, колегія зважує на наступні обставини.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, який у відповідності до ч. 2 цієї норми може бути продовжений за клопотання сторони на 15 днів у виняткових випадках.

Зазначивши про санаторне лікування у період з 16.07. по 30.07.2018р. представник позивача не надав на підтвердження цим обставин відповідних документів, а також відповідного клопотання про продовження розгляду справи.

Ухвала про відкриття провадження у цій справи постановлена 10 квітня 2018р. та справа була призначена на 17.05.2018р., тобто в межах шістдесяти днів, як це передбачено нормою про строки здійснення апеляційного розгляду.

Між тим, розгляд справи у зазначену дату не відбувся, оскільки представником позивача ОСОБА_5 заявлено безпідставний відвід суддям колегії, оскільки ч. 4 ст. 36 ЦПК України чітко регламентує, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах не може бути підставою для відводу, що потягло за собою безпідставне відкладення справи для вирішення завідомо необгрунтованого відводу, що ч. 2 статтею 44 ЦПК України розцінюється як зловживання процесуальними правами, що спрямовані на безпідставне затягування справи чи виконання судового рішення.

Зваживши на всі викладені обставини, колегія не знайшла підстав для відкладення розгляду справи, та у відповідності до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України здійснила апеляційний розгляд за відсутності сторони позивача.

Відповідно до положень ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов»язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника банку, який заперечував проти апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи, дійшов висновку про необхідність виходу за межі доводів апеляційної скарги у зв»язку із порушенням судом норм матеріального і процесуального права, на які не посилався апелянт, але які є підставою для зміни рішення суду в частині правового обґрунтування відмови в задоволені позову.

Встановлено, що 06 вересня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № ZPDNGА00002277, відповідно до якого ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 37 457 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення - 05 вересня 2014 року. Кредит було видано на наступні цілі: 35 000 доларів США - для поліпшення житлових умов та 2457 доларів США - на оплату страхових платежів.

Як вбачається з розділу 1 «Предмет договору», банк зобов'язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений в п. 7.1 цього договору, а ОСОБА_4 зобов'язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленими кредитним договором. Строк, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагороди, розмір щомісячного платежу, період сплати, порядок погашення заборгованості за цим договором зазначені у розділі 7.

В забезпечення виконання зобов'язань за цим кредитним договором, між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк», та ОСОБА_7 було укладено договір іпотеки квартири, згідно з яким ОСОБА_7 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належала ОСОБА_8 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло.

ОСОБА_7 16.09.2008 року помер, спадщину за законом прийняла дружина спадкодавця - позивачка ОСОБА_4

ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк», свої зобов'язання за кредитним договором виконав, а ОСОБА_4 належним чином не виконувала, що підтверджуються матеріалами кредитної справи, рішеннями судів.

В позові ОСОБА_4 як на підстави для визнання кредитного договору недійсним вказувала на порушення ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк», вимог ЗУ «Про захист прав споживачів» та Постанови Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

З цього приводу суд першої інстанції встановив наступні обставини.

Відповідно до п. 3.2 Постанови Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов»я- зань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.

Так, суд вказував, що з анкети-заяви ОСОБА_4 від 05.09.2007р., яка заповнювалась перед укладенням кредитного договору, слідує, що позивач була під підпис ознайомлена кредитодавцем з умовами кредитування, які були надані їй в письмовій формі; їй була надана інформація про особу та місцезнаходження кредитодавця; мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Разом з тим, суд вважав, що позивачеві вся необхідна інформація була надана не у повному обсязі.

Суд вважав, що банк у порушення вимог вказаної постанови НБУ та ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» не надав позивачу графік платежів як окремий документ. Ні його оригінал, ні копія, суду сторонами надані не були, а в тексті кредитного договору такий графік також не зазначений. ПАТ КБ «ПриватБанк» не надано суду докази на підтвердження факту його узгодження між сторонами.

Також суд встановив, що ЗАТ КБ «ПриватБанк» не була надана ОСОБА_4 повна та достовірна інформація про умови кредитування і сукупну вартість кредиту у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту, про реальні витрати на супутні послуги під час укладення договору про надання споживчого кредиту та на період до його повного виконання.

Крім того, судом встановлені порушення у відповідності до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживача» щодо несправедливості умов кредитного договору, оскільки всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків; безпідставність нараховування банком та сплату позивачем винагороди за послуги, що супроводжують кредит, зокрема, відповідно до п. 7.1 кредитного договору сплата винагороди за управління фінансовим інструментом в розмірі 1,5 % та 0,2 % від суми кредиту.

Встановивши ці порушення з боку банку, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем було пропущено строк позовної давності щодо оспорювання кредитного договору, який був укладений позивачем 06.09.2007 року, а отже про всі його умови та упущення з боку банку вона дізналась саме з цієї дати, але з позовом про його недійсність звернулась лише 18.10.2016р. З дня укладення та протягом тривалого часу вона виконувала умови договору, хоча й неналежним чином, а доказів того, що вона не мала об'єктивної можливості дізнатись про порушення свого права в межах строку позовної давності, суду не надано. Не надано також доказів і про поважності причин пропуску строку позовної давності ОСОБА_4, та не ставилось нею в ході розгляду справи питання про поновлення їй цього строку.

При цьому, порушень з боку банку вимог чинного законодавства, що регулює видачу кредитів в іноземній валюті, зокрема, видача Приватбанком ОСОБА_4 кредиту в доларах США, а також щодо покладення на позичальника валютних ризиків, суд не встановив.

Банк в особі представника ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційного суду пояснював, що вони не погоджуються з висновком суду щодо відмови в позові саме з підстав пропуску строку позовної давності, оскільки вказаних судом порушень з боку банку не було допущено, що вже встановлено рішеннями судів, якими стягнуто заборгованість з позивача, але апеляційну скаргу вони не подавали, оскільки в позові ОСОБА_4 в цілому було відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 наголошує на тому, що судом не досліджено правовстановлюючі документи ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» в редакціях, що діяли на момент укладення кредитного договору, а саме: Статут ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК», Положення про Філію «Запорізьке регіональне управління ЗАТ КБ «Приватбанк», довіреність на ім»я особи, яка підписала кредитний договір з боку цієї юридичної особи; наявність між ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ЗАТ «Акцент банк» договору факторингу від 01.11.2007р., згідно з яким новим кредитом за кредитним договором з позивачем стало ЗАТ «Акцент банк»; не досліджено первинних бухгалтерських документів про дійсне надання коштів банком ОСОБА_4 у розмірі 37 457 дол. США, хоча на цьому наголошувала сторона позивач в ході розгляду справи. Також вказується в скарзі, що судом безпідставно застосовано позовну давність, оскільки відправним моментом, від якого його слід відраховувати, є судове рішення Вищого адміністративного суду від 03.03.2016р., яким встановлено порушення Приватбанком чинного законодавства відносно споживачів при укладенні з ними кредитних договорів.

Перевіривши вказані доводи апеляційної скарги, апеляційний суд встановив наступні обставини.

Згідно з проголошеним цивільно-процесуальним законодавством принципом диспозитивності, який є одним із основоположних принципів цивільного судочинства, він полягає у наданні особам, які беруть участь у справі, можливості вільно розпоряджатись своїми матеріальними та процесуальними правами на власний розсуд

У цій справі суд розпочав розгляд справи під час чинності ЦПК України в ред. ЗУ від 2004р., а закінчив розгляд під час дії ЦПК України у ред. від 03.10.2017р., яка набрала чинності з 15.12.2017р.

Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України (ред. ЗУ від 2004р.) суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Аналогічні положення містить ст. 13 ЦПК України ( в ред. ЗУ від 03.10.2017р.).

Розпорядження правами щодо предмету спору має здійснюватись з урахуванням меж здійснення цивільних прав, що передбачені ст. 13 ЦК України, а саме, в межах, передбачених законом та у встановленій законом процесуальній формі, без порушення прав інших осіб тощо.

Іншим принципом судового процесу є принцип процесуальної рівності сторін, сутність якого полягає в тому, що сторони у цивільному процесі наділяються рівними можливостями щодо відстоювання своєї позиції у цивільній справі. У поєднанні з принципом диспозитивності та змагальності досягається рівність сторін у процесі.

У відповідності до вимог ст. 31 ЦПК України ( ред. ЗУ від 2004р.) позивач має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково, пред»явити зустрічний позов.

В новій редакції ЦПК такі процесуальні права та обов»язки сторін закріплені в статті 49, яка встановлює для зміни підстав або предмета позову та збільшення або зменшення позовних вимог часові рамки, які є меншими від визначених у старій редакції.

Позов у цивільному процесі - це письмово оформлена адресована суду письмова вимога, яка складається з вимоги процесуального характеру (відкриття провадження у справі) і вимоги матеріального характеру (захистити невизнане, порушене чи оспорюване право).

Зі свого боку, відповідач захищається від тих вимог, які зафіксовані у позовній заяві, а їх зміна, уточнення чи доповнення, відповідно вимагає від відповідача нових аргументів та нової тактики захисту.

Отже, зважаючи на вказані принципи судового процесу та вимоги процесуального закону, всі зміни або уточнення у позовних вимогах мають оформлюватись у вигляді позовної заяви та подаватись у кількості, відповідній кількості учасників справи.

Позивач в скарзі наголошує на тому, що частина його підстав для визнання кредитного договору, не розглянута судом.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, жодної уточненої позовної заяви вони не містять.

Так, 18.10.2016р. подавши позовну заяву про визнання недійсним оспорюваного кре-

дитного договору з підстав порушення банком надання ОСОБА_4 як споживачу кредитного продукту необхідної доступної, повної, достовірної, та своєчасної інформації, яка передбачена ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» та Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», а також з підстав наявності в ньому несправедливих умов щодо покладення валютних ризиків на позичальника, позивач жодного разу не подала суду уточненої позовної заяви.

Між тим, в справі маються чисельні письмові пояснення представника позивача ОСОБА_5, в яких він кожного разу зазначає про все нові і нові порушення з боку банку у кредитних відносинах з позивачем, зокрема, як в процесі укладення договору, так і в подальшому, в ході його виконання ( Т. 1 а.с. 167-173, Т. 2 а.с. 25-28, 59-61).

При цьому, представник ОСОБА_5 вважає, що у належний спосіб відбулось подання уточненого позову, в якому збільшено кількість підстав для визнання недійсним кредитного договору.

Наразі, вказані письмові пояснення і не враховані судом як уточнені позовні вимоги, зокрема, ті, на які йдеться посилання в апеляційній скарзі як на не досліджені судом обставини.

Та колегія не вбачає в цій частині процесуальних порушень з боку суду, оскільки такі письмові пояснення не можуть вважатись позовними заявами про збільшені вимоги позивача щодо кількості підстав, з якими пов»язується недійсність договору, оскільки вони оформлювались і подавались з порушенням вимог процесуального закону: не у вигляді позовної заяви відповідно до кількості учасників справи. А тому обгрунтовано не приймались як уточнені вимоги позивача судом та не вручались відповідачу як збільшені позовні вимоги, від яких останній не захищався.

До того ж, з набуттям чинності з 15.12.2017р. новою редакцією ЦПКУ позивач вже не міг подавати уточнені позовні вимоги щодо збільшення підстав визнання позову недійсним після закінчення підготовчого засідання у справах позовного провадження. В той же час, останні письмові пояснення, якими він вважав уточнені позовні вимоги в частині підстав для визнання кредитним договором, були подані 26.12.2017р. та 16.02.2018р., тобто через рік та два місяці після проведення першого судового засідання у справі.

Також нова редакція ЦПК чітко розмежовує позовну заяву від інших заяв, клопотань і заперечень, приділивши їм окремий параграф 2 у Розділі ІІІ Кодексу.

Відтак, суд обґрунтовано розглянув справу в межах належним чином оформленого позову від 18.10.2016р., що відповідає положенням ст. 11 ЦПК України ( ред.. 2004р.) та ст. 13 ЦПК України ( ред.. 2017р.)

А тому у відповідності до ч. 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не приймає і не розглядає позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду у суді першої інстанції, а саме: в частині правовстановлюючих документів ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» в редакціях, що діяли на момент укладення кредитного договору, зокрема, Статут ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК», Положення про Філію «Запорізьке регіональне управління ЗАТ КБ «Приватбанк», довіреність на ім»я особи, яка підписала кредитний договір з боку цієї юридичної особи; щодо наявності між ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ЗАТ «Акцент банк» договору факторингу від 01.11.2007р., щодо первинних бухгалтерських документів про дійсне надання коштів банком ОСОБА_4 у розмірі 37 457 дол. США.

Разом з тим, колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов висновків про відмову в позові з підстав пропуску строку позовної давності, припустившись порушень вимог норм матеріального і процесуального права, тому, незважаючи на те, що на ці обставини не посилається апелянт в апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне у відповідності до вимог ч. 4 ст. 367 ЦПК України вийти за межі апеляційної скарги.

Так, суд першої інстанції, пославшись на наявні у цій справі судові рішення у спорі між Приватбанком та ОСОБА_4, які набрали законної сили, не звернув уваги на встановлені ними обставини, що мають преюдиційне значення для цієї справи.

Так, рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 14 травня 2013р. задоволено позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»: в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором № № ZPDNGA00002277 від 06.09.2007р. в розмірі 74 573,25 доларів США звернуто стягнення на іпотечне майно - квартиру АДРЕСА_2 та виселено ОСОБА_4, ОСОБА_9 з вказаної квартири із зняттям з реєстраційного обліку.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 13 листопада 2013р. вказане рішення місцевого суду змінено: виключено з резолютивної частини посилання на зняття ОСОБА_10, ОСОБА_9 з реєстраційного обліку у вищевказаній квартирі, а в решті рішення залишено без змін.

Вказаними рішеннями вже перевірявся кредитний договір, аналізувались його умови, а стягнення на його підставі кредитної заборгованості ОСОБА_4 шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки свідчить про його чинність та дійсність. Також цими рішеннями встановлено факт отримання ОСОБА_4 кредитних коштів на його підставі, а також факт невиконання позичальником його умов з погашення кредиту та наявність заборгованості.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлені ці обставини.

Отже, оскільки у іншій справі брали участь ті ж самі особи у спорі щодо правовідносин за цим же кредитним договором, то встановлена судовим рішенням чинність та дійсність кредитного договору щодо його умов, яке набрало законної сили та до теперішнього часу не скасовано, не доводяться у цій справі.

Що стосується належного інформування споживача ОСОБА_4 про умови кредитування, то суд, правильно встановивши, що своїм підписом остання визнала, що вся інформація була їй надана до підписання кредитного договору, безпідставно визнає в подальшому, що ця інформація була неповною.

Так, суд посилається на відсутність графіку погашення заборгованості, про який не йдеться в кредитному договорі.

Тобто суперечність міститься в тому, що такий графік і не був передбачений змістом кредитного договору, а всі розрахунки з погашення кредиту визначені у розділі 7, де чітко розписано порядок і строки погашення кредиту рівними щомісячними платежами у розмірі 672,85 дол. США, до якого включається заборгованість по кредиту, відсоткам, винагорода. Та такий графік не був необхідним у цьому договорі, а обов»язок надати такий графік виникає у банку в тому разі, коли порядок та строки погашення кредиту не розписані в самому договорі, а містяться в невід»ємних додатках, якими і є такі графіки.

Ненадання повної інформації стосовно орієнтовної сукупної вартості кредиту позивачеві спростовується текстом заяви-анкети від 05.09.2007р., яка підписана ОСОБА_4 до укладення оспорюваного кредитного договору, у якій зазначено, що вона отримала інформацію про орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов»язаних з його одержанням та укладанням договору.

Тобто у вказаній анкеті-заяви ОСОБА_4 підтвердила про її ознайомлення з усією інформацією, яка є обов»язковою для надання споживачі перед укладенням кредитного договору у відповідності до положень ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», та на час укладення кредитного договору 06.09.2007р. вказана норма містила вичерпний перелік інформації, у якому була відсутня вказівка на реальну процентну ставку та абсолютне значення подорожчання кредиту.

Враховуючи, що спеціальний закон пов»язував недійсність кредитного договору саме з ненаданням того вичерпного переліку інформації, який містився у самому Законі на час укладення кредитного договору, то підстав для визнання його недійсним не вбачається, оскільки всю зазначена в ньому інформацію ОСОБА_4 було надано 05.09.2007р.

За таких обставин суд дійшов неправильного висновку про те, що маються підстави для визнання недійсним кредитного договору, а тому відмовив в задоволенні позову у зв»язку з пропуском строку позовної давності позивачем.

Між тим, апеляційний суд не встановив тих обставин, які є підстави для визнання оспрюваного кредитного договору недійсним, а тому дійшов висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_4 слід відмовити із інших правових підстав, а саме у зв»язку з його необгрунтованістю.

Беручи до уваги вищенаведені обставини, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, але, вийшовши за межі апеляційної скарги, у відповідності до вимог п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України змінює рішення суду в частині правових підстав відмови в позові.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 у особі представника ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 16 лютого 2018 року у цій справі змінити в частині правового обґрунтування відмови в задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 06 серпня 2018р.

Головуючий:

Судді: