Постанова № 75703305, 06.08.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/3057/18 Головуючий у 1-й інстанції: Колодіна Л.В.

Є.У.№ 320/1539/17 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

Кримської О.М.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: Державна нотаріальна контора м. Мелітополя, про встановлення факту незаконного набуття ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 31 жовтня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про встановлення факту незаконного набуття відповідачкою права власності на земельну ділянку. Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її батько ОСОБА_6 Батькові ОСОБА_6 на праві власності належав житловий будинок АДРЕСА_1 який він 10 листопада 2006 року продав ОСОБА_4 Земельна ділянка, на якій розташований будинок, не була предметом договору купівлі-продажу чи будь-якої іншої цивільно-правової угоди, право власності, оренди чи користування до набувача будинку ОСОБА_4 на землю не переходило. Проте, судовим рішенням від 20 листопада 2012 року за ОСОБА_4 як за власником житлового будинку визнано право власності на землю, на якій цей будинок розташований. Посилаючись на те, судове рішення про визнання за ОСОБА_4 права власності на землю постановлено з порушенням норм матеріального права, а тому є незаконним , оскільки на момент смерті батька ст.120 ЗК України не була приведена у відповідність до ст. 377 ЦК України, просила суд встановити факт незаконного набуття ОСОБА_4 права власності на землю та неправомірне застосування до спірних правовідносин положень ст.377 ЦК України.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 31 жовтня 2017 року і додатковим рішенням від 16 квітня 2018 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись напорушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, і ухвалити по справі нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вважає, що судом порушені норми матеріального права, оскільки спірна земельна ділянка не було предметом договору купівлі-продажу. У 2011 році після смерті ОСОБА_6 судом було відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_4 і 20 листопада 2012 року на підставі судового рішення у справі №2-421/2012 незаконно землю було передано у власність ОСОБА_4 Посилаючись на те, що при вирішенні справи судом були порушені норми ст.377 ЦК України і ст.120 ЗК України, просила апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким визнати факт неправомірності набуття ОСОБА_4 права власності на землю, а також факт неправильного застосування судом ст.377 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що судовим рішення в іншій справі право власності на спірну земельну ділянку визнано за ОСОБА_4, рішення суду набрало законно сили і в обраний позивачкою спосіб не може бути переглянуто.

Такі висновки суду першої інстанції узгоджуються із вимогами закону і ґрунтуються на зібраних у справі доказах.

Згідно зі ст.ст. 3, 4 ЦПК України (в редакції Закону на момент пред'явлення позову) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Аналогічні положення щодо права на звернення до суду за захистом, способів захисту, які застосовуються судом, містяться і в ст.ст.4, 5 ЦПК України в редакції , що набула чинності з 15.12.2017 року.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права частіше за все визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Стаття 12 ЦК України передбачає, що особа вільно, на власний розсуд, обирає способи захисту цивільного права.

За змістом ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст.43, 175, 264 ЦПК України визначати предмет та підстави позову є виключним правом позивача і суд не може їх змінити без згоди позивача.

Таким чином, у разі порушення цивільного права відповідно до ст.ст. 4, 13, 43 ЦПК України особа має право обирати той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу, а перевірка відповідності цього способу наявному порушенню і меті судового є обов'язком суду.

Аналогічні роз'яснення містить п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Встановлено, що рішенням Мелітопольського міськрайонного суду від 20.11.2012 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28.03.2013 року, право власності на спірну земельну ділянку визнано за ОСОБА_4

Після ухвалення вказаного судового рішення ОСОБА_3 неодноразово зверталася до суду з вимогами про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, позивалася до ОСОБА_4, Мелітопоьської державної нотаріальної контори з вимогами про визнання права власності на землю, про визнання дій нотаріуса неправомірними, змінюючи підстави позову, тощо і за результатами її звернень були прийняті відповідні судові рішення, які набрали законної сили.

Згідно ч. 1. ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і - за її межами.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» судам роз'яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

Встановивши, що відповідач набула право власності на спірну земельну ділянку на підставі судового рішення, яке набрало законної сили і є обов'язковим до виконання на всій території України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права є безпідставними і зводяться до незгоди ОСОБА_3 із судовим рішенням у справі, яким право власності на спірну земельну ділянку визнано за ОСОБА_4, а також до намагання переглянути ухвалені у інших справах судові рішення у спосіб, не передбачений законом.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

За вказаних обставин доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції вимогам закону є безпідставними.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляції, не вбачається.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.ст. 268, 374, 376, 382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 31 жовтня 2017 року по цій справі залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Головуючий

Судді: