Постанова № 75701474, 31.07.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/2342/16 Суддя суду першої інстанції:

Пащенко К.С.

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 липня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сорочка Є.О.,

суддів Літвіної Н.М.,

Федотова І.В.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СЛ "Девелопмент" на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2018 року, що прийнята о 16 год 14 хв. у місті Києві (повний текст складений 18 червня 2018 року), у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "КАПІТАЛ ГАРАНТ ІНВЕСТ" до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Апатенко Марини Анатоліївни, за участю третіх осіб: Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк", Товариства з обмеженою відповідальністю "СЛ "Девелопмент" про визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення № 14588587 від 21.07.2014 та рішення № 14587483 від 21.07.2014 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Апатенко Марини Анатоліївни.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2018 року закрито провадження у справі у зв'язку з неналежністю її розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Суд першої інстанції зазначив, що оскарження рішень відповідача здійснюється в контексті матеріально-правового питання права власності позивача на предмет іпотеки, тобто спір обумовлений порушенням приватного майнового права та інтересу відповідного суб'єкта, як наслідок, прийнятих відповідачем рішень, а відтак спір підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

ТОВ "СЛ "Девелопмент" в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення а справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що спір у даній справі підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Я вбачається з матеріалів справи, в лютому 2014 року ПАТ «Брокбізнесбанк» відступив ПАТ «Банк національний кредит» в повному обсязі права вимоги за кредитним договором № 45-07-980-0 від 16.07.2007, за іпотечним договором від 05.08.2009, зареєстрованим в реєстрі за № 1455 та іпотечним договором від 05.08.2009, зареєстрованим в реєстрі за № 1457 на підставі договору факторингу від 31.01.2014 та договору відступлення прав за іпотечними договорами від 05.02.2014.

Відповідно до договору факторингу від 07.02.2014, TOB «ФК «КАПІТАЛ ГАРАНТ ІНВЕСТ» придбало у ПАТ «Банк національний кредит» права вимоги за кредитними договорами, в т.ч. за кредитним договором № 45-07-980-0 від 16.07.2007, укладеного між AT «Брокбізнесбанк» та TOB «Укрважмаш».

У зв'язку з укладенням вказаного договору факторингу від 07.02.2014, ПАТ «БАНК НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ» та TOB «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест» 12 лютого 2014 року уклали договір про відступлення прав вимоги за іпотечними договорами, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А. та зареєстрований в реєстрі за № 197.

Таким чином, ПАТ «Брокбізнесбанк», будучи Іпотекодержателем майна згідно Іпотечного договору від 05.08.2009 р., зареєстрованого в реєстрі за № 1455 та Іпотечного договору від 05.08.2009 р., зареєстрованого в реєстрі за № 1457, здійснив відчуження своїх прав за даними

TOB «ФК «Капітал гарант інцест» як новий іпотеко держатель на підставі іпотечного застереження в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» звернув стягнення на предмети іпотеки за іпотечними договорами в рахунок погашення заборгованості боржника (TOB «Укрважмаш») та зареєструвало право власності на предмети іпотеки, а в подальшому відчужило його.

Оскаржуваним рішенням відповідача до запису про іпотеку за № 4576175 додано іпотекодердателя - ПАТ "Брокбізнесбанк".

Не погодившись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з позовом.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV).

Відповідно до частини першої статті 2 вказаного Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

За змістом частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Пунктами 1-2 частини першої статті 4 КАС передбачено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Як вбачається з матеріалів справи, спірним у даній праві є питання цивільно-правового статусу банку як іпотекодержателя. На переконання позивача банк втратив цей статус у зв'язку із укладенням відповідних договорів факторингу та відступлення права вимоги. Тобто, спірні правовідносини пов'язані із виконанням умов цивільно-правових угод, за якими банк втратив право вимоги на предмет іпотеки.

Окрім того, звертаючись до суду із даним позовом, позивач намагався захистити своє цивільне право як особи, яка набула у власність спірне майно. Окрім того, рішення у справі, що розглядається впливає цивільні майнові права ТОВ "СЛ "Девелопмент", якому позивач реалізував спірне майно.

Таким чином, адміністративний позов хоч і містить посилання на порушення відповідачем порядку здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, проте спрямований на захист цивільного майнового права.

Таким чином, предметом розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення державного реєстратора як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки виконання умов цивільно-правової угоди (договору іпотеки), що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Отже, спір у справі, що розглядається має приватноправовий характер, а тому не може бути предметом розгляду адміністративного суду та з огляду на суб'єктний склад сторін має вирішуватись за правилами господарського судочинства.

Крім того, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.

Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі № 21-41а16 та від 11 квітня 2017 року у справі № 808/2298/15 та постановах Великої Палати Верховного Суду у справі № 820/7173/16 від 04 липня 2018 року, у справі №817/1048/16 від 04 квітня 2018 року та у справі №826/19487/14 від 29 травня 2018 року.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про закриття провадження у справі, оскільки даний спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СЛ "Девелопмент" залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Є.О. Сорочко

Суддя Н.М. Літвіна

Суддя І.В. Федотов

Повний текст постанови складений 06.08.2018.