Постанова № 75701325, 16.07.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3815/18 Справа № 175/183/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Озерянська Ж. М. Доповідач - Пономарь З.М.

Категорія 55

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2018 року м. Дніпро

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Пономарь З.М., суддів Варенко О.П., Ткаченко І.Ю.,

при секретарі Сахарові Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2018 року за позовом ОСОБА_2 до Колективного підприємства «Дніпропетровський райсількомунгосп» про стягнення середньої заробітної плати за затримку оформлення трудової книжки,-

в с т а н о в и л а :

У січні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до Колективного підприємства «Дніпропетровський райсількомунгосп» з позовом, яким з урахуванням уточнень просила на підставі ст.235 КЗпП України стягнути на її користь 37 462грн.42коп. середньої заробітної плати за час затримки оформлення відповідачем її трудової книжки у період з 29.05.2013р. по 23.12.2014р. В обґрунтування позову ОСОБА_2 посилалася на те, що 03.02.1992р. була прийнята на роботу у якості учениці маляра в Дніпропетровське районне орендне підприємство «Агроком», з 01.10.1992р. - переведена на посаду в.о. майстра, на якій працювала до декретної відпустки у зв'язку з народженням першої дитини. У декретній відпустці знаходилася до народження другої дитини та виповнення нею шести років. В цей час підприємство майже не працювало. На підприємство з проханням оформлення трудової книжки приходила в кінці 2006 року та 2007 році. 29.05.2013р. вона звернулася до відповідача із проханням оформити її трудову книжку - внести запис про звільнення, на що їй відмовлено з посиланням на відсутність інформації про її працю з 1992 року. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10.06.2014р. встановлено факт звільнення її з посади в.о. майстра КП «Дніпропетровський райсількомунгосп» з 10.08.2003р. та зобов'язано останнього внести відповідний запис у її трудову книжку. Рішеннями апеляційного та касаційного судів вказане рішення залишено без змін. У зв'язку з його оскарженнями запис про звільнення у трудову книжку внесено 23.12.2014р.

Рішенням Дніпропетровського райсуду Дніпропетровської області від 15.03.2018р. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила скасувати вказане судове рішення, посилаючись на його невідповідність вимогам закону. У відзиві на апеляцій скаргу Колективне підприємство «Дніпропетровський райсількомунгосп» посилалося на її безпідставність та просило залишити без задоволення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи наступне.

Згідно відомостей копії трудової книжки ОСОБА_2 з 03.02.1992р. прийнята на роботу на посаду учениці маляра у Дніпропетровському районному орендному підприємстві «Агроком» Дніпропетровського міжгосподарського комбінату по комунальному обслуговуванні сільського населення «Райсількомунгосп», з 01.10.1992р. переведена на посаду в.о.майстра СУ №1, 10.08.2003р. - звільнена з вказаної посади на підставі ст.38 КЗпП України (а.с.12-13).

Останній запис про звільнення ОСОБА_2 здійснено на виконання рішення Дніпропетровського райсуду Дніпропетровської області від 10.06.2014р., яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16.09.2014р. та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06.11.2014р. При цьому судами встановлено, що за відомостями відповідача до 10.08.2003р. ОСОБА_2 перебувала у декретній відпустці по догляду за дитиною, у 2008 році отримала трудову книжку, її оформленням не займалася за браком часу. Оскільки на час розгляду справи Колективного підприємства «Дніпропетровський райсількомунгосп», з яким вона перебувала у трудових відносинах, вже не існувало, судом поновлено ОСОБА_2 строк звернення до суду, встановлено факт, конкретні дату та підстави її звільнення та покладено обов'язки на вчинення відповідного запису у трудовій книжці про її звільнення на Колективне підприємство «Дніпропетровський райсількомунгосп» (а.с.58,59).

Згідно висновку старшого дільничого інспектора міліції Дніпропетровського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 23.04.2015р. за заявою ОСОБА_2 встановлено, що 15.04.2015р. останньою за місцем свого проживання виявлено відсутність своєї трудової книжки. У ході перевірки даного факту та опитування ОСОБА_2 встановити місце, час та обставини втрати трудової книжки остання пояснити не змогла (а.с.56).

Вимогами ст.235 КЗпП України передбачено виплату середнього заробітку у випадках поновлення незаконно звільненого або незаконно переведеного працівника, зміни неправильного формулювання причин звільнення та затримки видачі трудової книжки.

Враховуючи зазначені вимоги закону та відсутність передбачених ними підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 середнього заробітку, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні її позову.

Твердження ОСОБА_2 в апеляційній скарзі про неправильність рішення суду першої інстанції безпідставні, суперечать вимогам закону та дійсним обставинам справи. Підстави для стягнення на користь ОСОБА_2 середнього заробітку згідно до ст.235 КЗпП України відсутні. Як вбачається з обставин, встановлених судом у даній справі та у наведеній вище справі, ОСОБА_2 до 10.08.2003р. перебувала у декретній відпустці по догляду за дитиною, у 2008 році отримала трудову книжку, проте її оформленням не займалася за браком часу та фактично звернулася для вирішення вказаного питання до суду у лютому 2014 року. Обов'язок внесення запису про звільнення ОСОБА_2 покладено на відповідача судом за відсутності підприємства, з яким з 1992 року ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах, та виключно для приведення у порядок вказаного документу в її інтересах. Проте будь-яких доказів тому, що наявність чи відсутність трудової книжки та запису у ній про звільнення стали перешкодою для можливого працевлаштування ОСОБА_2 матеріали справи та апеляційна скарга не містять. Більш того, фактично вказана трудова книжка втрачена самою ОСОБА_2 за обставин, які вона не могла пояснити. Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на невиконання відповідачем рішення суду про внесення запису у трудову книжку у зв'язку з його оскарженням також не є підставою для стягнення з нього на її користь середнього заробітку, оскільки відповідно до чинного законодавства кожній із сторін чи учасників справи гарантується право оскарження судового рішення.

Враховуючи наведене, підстав для скасування рішення суду першої інстанції за доводами апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Судді : Пономарь З.М. Варенко О.П. Ткаченко І.Ю.