Постанова № 75700859, 01.08.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 серпня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/87/18

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів - Джабурії О.В.,

- Турецької І.О.,

при секретарі судового засідання Грабового В.О.,

за участю позивача ОСОБА_2, її представника - адвоката ОСОБА_3,

представника відповідача - Кравець А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства освіти і науки України, Державної установи "Національний науковий центр радіаційної медицини" Національної академії медичних наук України, спеціалізованої вченої ради Д 26.562.02 при Державної установи "Національний науковий центр радіаційної медицини" Національної академії медичних наук України про визнання протиправними та скасування наказів і рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

03.01.2018 року ОСОБА_2 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати:

- п.7 наказу Міністерства освіти і науки України №1502 від 22.12.2014 року "Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань від 22 грудня 2014 року" про утворення групи експертів для виявлення текстових запозичень без посилання на джерело у докторській дисертації ОСОБА_2,

- рішення спеціалізованої вченої ради Д 26.562.02 при Державній установі "Національний науковий центр радіаційної медицини" Національної академії медичних наук України від 02 липня 2015 року стосовно позбавлення ОСОБА_2 наукового ступеня доктора медичних наук,

- п.7 наказу Міносвіти №988 від 29.09.2015 року "Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань від 29 вересня 2015 року", про позбавлення ОСОБА_2 наукового ступеня доктора медичних наук,

- п.8 наказу Міносвіти №161 від 25.02.2016 року "Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань від 25 лютого 2016 року", яким відмовлено у задоволенні апеляції ОСОБА_2 на рішення Атестаційної колегії Міносвіти від 29 вересня 2015 року.

Позовні вимоги обґрунтовані неповноважністю спеціалізованої вченої ради при Державній установі "Національний науковий центр радіаційної медицини" Національної академії медичних наук України позбавляти позивача звання наукового ступеню, яка захищала докторську дисертацію на засіданні іншої вченої ради.

Про протиправність рішення спеціалізованої вченої ради від 02.07.2015, яке прийнято в порушення п.41 Порядку присудження наукових ступенів, та наказу Міносвіти №988 від 29.09.2015 в частині про позбавлення ОСОБА_2 наукового ступеня доктора медичних наук свідчить той факт, що розгляд даного питання відбувся за відсутності позивача, яка не змогла приїхати на засідання з поважних причин. Про неможливість бути присутньою на засіданні вченої ради та колегії ОСОБА_2 повідомила листами з додаванням медичних документів щодо хвороби її матері, а також її самої, які отримані відповідачами завчасно.

Вказані обставини позбавили позивача надавати пояснення, відповіді, документи із складних наукових питань, а також використовувати інші права.

Оскаржуючи наказ Міносвіти №161 від 25.02.2016 в частині відмови у задоволенні її апеляції на рішення Атестаційної колегії Міносвіти від 29 вересня 2015 року, позивач зазначає, що відповідачем безпідставно та необґрунтовано не прийняті до уваги її доводи.

Відповідач заперечував проти позову та зазначав про відсутність підстав для задоволення позову. Спростовуючи доводи щодо неповноважності спеціалізованої вченої ради при Державній установі "Національний науковий центр радіаційної медицини" Національної академії медичних наук України позбавляти позивача звання наукового ступеню, представник Міносвіти зазначав, що ще на засіданні Атестаційної колегії 25 квітня 2013 року, на якій ОСОБА_2 захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук у спеціалізованій вчені раді Д 41.600.02 Одеського національного медичного університету МОЗ України зі спеціальностей 03.00.15 «Генетика» та 14.01.01 «Акушерство та гінекологія», член експертної ради з медико-біологічних та фармацевтичних наук ОСОБА_6, доктор медичних наук, професор, виступила з інформацією щодо текстових запозичень без посилання на джерело у дисертації доктора медичних наук ОСОБА_2 та продемонструвала відповідні слайди.

З метою перевірки інформації, наведеної ОСОБА_6, та відповідно до пункту 27 Протоколу № 8 засідання Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України від 22 грудня 2014 року прийнято рішення утворити групи експертів для виявлення текстових запозичень без посилання на джерело в дисертаціях, авторам яких вже видано дипломи доктора, кандидата наук, у тому числі ОСОБА_2, доктора медичних наук зі спеціальностей 03.00.15 «Генетика», 14.01.01 «Акушерство та гінекологія».

Дійсно, п. 41 Порядку присудження наукових ступенів визначено, що позбавлення осіб присуджених їм наукових ступенів здійснюється Міністерством на підставі рішень спеціалізованих вчених рад, де проводився захист дисертацій. У разі припинення діяльності ради питання щодо позбавлення наукового ступеня розглядається іншими радами за дорученням МОН.

Спеціалізована вчена рада Д 41.600.02 Одеського національного медичного університету МОЗ України, в якій відбувся захист дисертації ОСОБА_2, станом на квітень 2015 року діяла у зміненому профілі Під час утворення цієї ради на новий строк з її профілю була виключена спеціальність 03.00.15 «Генетика» і у складі ради не було фахівців з генетики. В Україні функціонувала у той час лише одна рада за спеціальністю 03.00.15 «Генетика» - Д 26.562.02 ДУ «ННЦ радіаційної медицини НАМН України». У зв'язку з цим, усі матеріали, пов'язані з виявленням текстових запозичень без посилання на джерело у дисертації доктора медичних наук ОСОБА_2, надіслані до спеціалізованої вченої ради Д 26.562.02 ДУ «ННЦ радіаційної медицини НАМН України» для розгляду питання щодо позбавлення її наукового ступеня доктора медичних наук.

Також за дорученням Міносвіти інститутом молекулярної біології і генетики утворено комісію, яка, проаналізувавши дисертацію ОСОБА_2, а також надані МОН додаткові матеріали на 59 аркушах, виявила у дисертації численні текстові запозичення, використання ідей, наукових матеріалів інших авторів без посилання на відповідні джерела.

Розгляд питання про позбавлення ОСОБА_2 наукового ступеня доктора медичних наук на засіданні вченої ради та Атестаційної комісії Міносвіти, за результатами яких прийняті відповідні рішення та наказ, за її відсутності не свідчить про порушення відповідачами вимог Положення про спеціалізовану вчену раду та Положення про атестаційну колегію Міносвіти, оскільки її неявка на засідання визнана неповажною.

Також відповідач зазначав про порушення ОСОБА_2 строку звернення до суду, оскільки про прийняті рішення та накази їй було достеменно відомо, що підтверджується фактом подачі нею апеляції на рішення Атестаційної колегії Міносвіти від 29 вересня 2015 року та прийняття по ній рішення вже 26.02.2016 року, наявністю оскаржуваних наказі на офіційному сайті Міносвіти. На підставі викладеного, відповідач просив залишити позов без розгляду.

Відповідач - Державна установа "Національний науковий центр радіаційної медицини" Національної академії медичних наук України також заперечував проти позову з тих самих підстав, що і Міносвіти України. Крім того, даний відповідач посилався на те, що спеціалізована вчена рада не може бути відповідачем у справі, тому що термін її дії сплив 04.07.2015. До того ж спеціалізована вчена рада не є юридичною особою.

24 квітня 2018 року Одеським окружним адміністративним судом постановлена ухвала про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача - Міносвіти України про залишення позовної заяви без розгляду.

25 квітня 2018 року Одеським окружним адміністративним судом ухвалене рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Міносвіти України подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції залишені поза увагою обставини пропуску позивачем строку звернення до суду та відсутності поважних причин для його поновлення.

Крім того, суд дійшов невірного висновку, що накази Міносвіти, що оскаржуються, є втручанням в приватне життя позивачки, оскільки вони є застосуванням відповідно до законодавства санкцій до позивачки, яка недоброчесно здобула науковий ступінь доктора наук та отримала відповідний диплом.

Суд першої інстанції помилково погодився з доводами позивача щодо відсутності правових підстав для утворення групи експертів для перевірки докторської дисертації позивача. Атестаційна колегія Міносвіти , визначаючи процедуру перевірки інформації про наявність в дисертації позивача текстових запозичень без посилання на джерело, керувалась ст.ст.4,5 Закону України "Про наукову і науково-технічну експертизу", відповідно до положень яких дисертація віднесена до об'єктів наукової і науково-технічної експертизи, а суб'єктами такої експертизи є окремі експерти, групи експертів та експертні ради.

Апелянт також зазначає, що судом безпідставно відхилені доводи Міносвіти щодо правомірності прийняття спеціалізованою вченою радою стосовно позбавлення ОСОБА_2 наукового ступеня доктора медичних наук, враховуючи, що спеціалізована вчена рада Д 41.600.02 Одеського національного медичного університету МОЗ України, в якій відбувся захист дисертації ОСОБА_2, станом на квітень 2015 року діяла у зміненому профілі та з її профілю була виключена спеціальність 03.00.15 «Генетика» і у складі ради не було фахівців з генетики.

Неявка позивача на засідання вченої ради та Атестаційної колегії Міносвіти невірно розцінена судом, як підстава для визнання незаконними рішення та наказу, які прийняті за результатами таких засідань, оскільки її неявка визнана колегіальними органами неповажною.

ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначала, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін в зв'язку із необґрунтованістю доводів апелянта.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається наступне.

Наказом Міністерства освіти і науки України від 25 квітня 2013 року № 462 затверджено рішення спеціалізованої вченої ради Д 41.600.02 Одеського національного медичного університету Міністерства охорони здоров'я України, яким ОСОБА_2 присуджений науковий ступень доктора медичних наук.

На засіданні Атестаційної колегії 25.04.2013 року член експертної ради ОСОБА_6, доктор медичних наук, професор, виступила з інформацією щодо текстових запозичень без посилань на джерело у дисертації доктора медичних наук ОСОБА_2 та продемонструвала відповідні слайди.

22.12.2014 року Міністерством освіти і науки України виданий наказ «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань від 22 грудня 2014 року» за №1502, відповідно до п.7 якого на підставі п.46 Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника було утворено групу експертів для виявлення текстових запозичень без посилання на джерело в дисертації, авторам якої вже видано дипломи доктора наук, серед яких була зазначена ОСОБА_2 - доктор медичних наук зі спеціальностей 14.01.2001 «Акушерство та гінекологія», 03.00.2015 «Генетика».

В середині червня 2015 року ОСОБА_2 отримала листа від ДУ «Національний науковий центр радіаційної медицини» Національної академії медичних наук України за №09/433 від 11.06.2015 року, яким її було запрошено прийняти участь у засіданні, яке мало відбутися 02.07.2015 року з розгляду питання щодо позбавлення її наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальностями 03.00.15 - генетика та 14.01.01 - акушерство та гінекологія.

У зв'язку із хворобою та знаходженні на лікарняному з 25.06.2015 року до 10.07.2015 року (копія листка непрацездатності серії АГЕ №209113, виданого КУ ЦПМСД №10 ім.Гаркавого-2) ОСОБА_2 листом від 25.06.2016 року попередила спеціалізовану вчену раду Д 26.562.02 при ДУ «Національний науковий центр радіаційної медицини» Національної академії медичних наук України про неможливість своєї явки на засідання.

Зазначений лист був отриманий спеціалізованою вченою радою Д 26.562.02 при ДУ «Національний науковий центр радіаційної медицини» Національної академії медичних наук України 01.07.2015 року, про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 01.07.2015 року, тобто до проведення засідання ради.

02.02.2015 спеціалізована вчена рада Д 26.562.02 при ДУ «Національний науковий центр радіаційної медицини» Національної академії медичних наук України прийняла рішення клопотати перед Міносвіти України про позбавлення ОСОБА_2 наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальностями 03.00.15 - генетика та 14.01.01 - акушерство та гінекологія.

29.09.2015 року Міносвіти прийняло наказ №988, у п. 7 якого зазначено про позбавлення наукового ступеня доктора медичних наук зі спеціальності 03.00.15 «Генетика» та 14.00.01 «Акушерство та гінекологія» ОСОБА_2 у зв'язку із виявленням текстових запозичень без посилання на джерело.

Не погодившись з наказом «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства освіти щодо присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань від 29 вересня 2015 року» за №988, ОСОБА_2 28.11.2015 року подала апеляційну скаргу.

На початку січня 2016 року ОСОБА_2 отримала від Департаменту атестації кадрів вищої кваліфікації Міністерства освіти і науки України лист за №14/2-10- 16 від 06.01.2016 року, в якому зазначалось, що Міністерством буде утворено апеляційну комісію у порядку, визначеному нормативно-правовим актами з питань атестації кадрів вищої кваліфікації.

25.02.2016 року Міносвіти України видало наказ «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань від 25 лютого 2016 року» №161, в п.8 якого констатує про відмову у задоволенні апеляції ОСОБА_2 на рішення Атестаційної колегії МОН України від 29 вересня 2015 року про позбавлення її наукового ступеня доктора медичних наук зі спеціальностей 03.00.15 «Генетика» та 14.00.01 «Акушерство та гінекологія» у зв'язку з тим, що апеляція не містить аргументів по суті виявлених недоліків щодо наявності у дисертації текстових запозичень без посилання на джерело.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з неповноважності спеціалізованої вченої ради при Державній установі "Національний науковий центр радіаційної медицини" Національної академії медичних наук України позбавляти позивача наукового ступеню, а також з порушення Міносвітою України Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, затвердженого постановою Кабміну України від 24.07.2013 № 567, при прийнятті оскаржуваних наказів щодо позбавлення позивача її наукового ступеня доктора медичних наук.

При цьому суд виходив з поважності причин пропуску строку звернення до суду, оскільки зазначені рішення та накази відповідачів на адресу ОСОБА_2 не направлялись, а про їх наявність їй стало відомо з мережі Інтернет лише у липні 2017 року. Крім того, судом враховані обставини знаходження позивача на стаціонарному лікуванні з 15.08.2016 по 20.12.2016, перебування ОСОБА_2 у довготривалому відрядженні з 21.12.2016 по 28.02.2017, здійснення нею догляду за хворою матір'ю, яка потребує стороннього догляду згідно висновку МСЕК.

Судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності поважних причин для поновлення строку звернення до суду, враховуючи наступне.

Відповідно до ст.99 КАС України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналогічні положення щодо строку звернення до адміністративного суду передбачені частиною 2 статті 122 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), тобто на час звернення ОСОБА_2 з даним позовом.

Відповідно до частин 1 - 3 ст. 123 КАС України (в редакції з 15.12.2017) у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Судова колегія погоджується з доводами апелянта про те, що звернувшись до суду з даним позовом 03.01.2018, позивач не навела належних доказів неможливості звернення до суду в межах піврічного строку, встановленого законом з моменту, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав та інтересів

При цьому судова колегія акцентує увагу на тому, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Слід зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

При цьому строк в шість місяців визнано законодавцем достатнім для того, щоб особа, яка зазнає порушень своїх прав в публічних правовідносинах з боку суб'єкта владних повноважень, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом щодо оскарження його дій та рішень.

Неспроможними є доводи позивача, що про наявність оскаржуваних рішення спеціалізованої вченої ради і наказів Міносвіти їй стало відомо лише в липні 2017 року з мережі Інтернет, оскільки матеріали справи свідчать про те, що про засідання вченої ради та про засідання Атестаційної колегії Міносвіти від 29.09.2015 їй біло відомо завчасно та до цих засідань вона направляла заяви про відкладення засідань в зв'язку з хворобою.

Той факт, що за результатами розгляду питань про позбавлення позивача наукового ступеню копії відповідних рішення та наказів на адресу ОСОБА_2 не направлялись, не є підставою, яка б унеможливлювала своєчасне звернення до суду.

Позивач, будучи зацікавленою і маючи бажання бути ознайомленою із оскаржуваними рішеннями та наказами, мала особисто їх запитати у відповідачів. Однак, в ході апеляційного розгляду позивач зазначила, що не зверталась із заявами ані до спеціалізованої вченої ради, ані до Міносвіти з проханням надати їй копії рішень (наказів) з питань позбавлення її наукового ступеню.

Вірними є доводи апелянта, що знаходження позивача на амбулаторному лікуванні, догляд за матір'ю інвалідом, перебування у тривалому відрядженні не впливають на можливість бути обізнаною з оскаржуваними рішеннями і наказами. Навпаки, тривале знаходження у відрядженні свідчить про те, що позивач вела звичайний для неї стиль життя, не дивлячись на хворобу матері.

Крім того, судова колегія враховує, що 28.11.2015 ОСОБА_2 подала апеляцію на рішення Атестаційної колегії Міносвіти від 29 вересня 2015 року № 988, яким її позбавлено наукового ступеня доктора наук, про що вона зазначає у позові та підтверджується матеріалами справи.

Отже, станом на 28.11.2015 року позивач була обізнана про обставини та підстави прийняття наказу Міносвіти від 29.09.2015.

Щодо розгляду апеляції на рішення Міносвіти від 29.09.2015 відповідач у січні 2016 року повідомив ОСОБА_2 про створення апеляційної комісії. Вказані обставини не позивачем не заперечуються.

Фактом розміщення на сайті Міносіти наказу від 25.02.2016 № 161, п.8 якого було відмовлено у задоволенні апеляції ОСОБА_2, відповідач вважав виконаним обов'язок щодо повідомлення позивача про прийняте рішення.

Позивач, вважаючи таке повідомлення недостатнім або невиконаним, мала б запросити від Міносвіти копії відповідного рішення та протоколу засідання Атестаційної колегії, проте вказаних дій не вчинила, обравши для себе пасивну позицію необізнаної.

Суд першої інстанції належним чином не перевірив доводи позивача та помилково вважав поважними причини пропуску строку звернення до суду.

Між тим, від з'ясування вказаних обставин залежить підхід у застосуванні строків звернення до суду та правильне вирішення спору.

У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини "Осман проти Сполученого королівства" від 28.10.1998 та пункті 54 рішення "Круз проти Польщі" від 19.06.2001 зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Строки мають суттєве значення в правовому регулюванні суспільних відносин. З ними пов'язані початок і закінчення дії правової норми матеріального права, вони вказують на своєчасне здійснення прав і обов'язків, визначають момент настання чи припинення виконання будь-якої процесуальної дії. Можливість захисту прав та інтересів у багатьох випадках залежить від дотримання строків, встановлених законом для звернення за захистом прав та інтересів, розглядом і вирішенням адміністративних справ, оскарженням і переглядом постанов, інших актів у адміністративних справах. Зазначені строки дисциплінують суб'єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків тягне чітко визначені юридичні наслідки.

До того ж, у рішенні Європейського суду з прав людини від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України» зазначено: (…) заявник не зміг довести, що він вчиняв будь-які кроки, щоб довідатись про стан провадження у його справі, отже його скарга є необґрунтованою, оскільки є невідповідною вимозі «розумного строку».

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення).

Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року) (п. 47 рішення).

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

З огляду на встановлені у цій справі фактичні обставини, враховуючи те, що з позовною заявою ОСОБА_2 звернулась лише 03.01.2018 року, тобто майже через два з половиною років, а щодо оскарження наказу Міносвіти від 22.12.2014 року - майже через три роки, судова колегія зазначає про пропущення позивачем встановленого законом строку звернення до суду.

В зв'язку із ненаданням та ненаведенням позивачем належних доказів та обставин на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду з даним позовом та про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду у відповідності до вимог ст.123 КАС України.

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що відповідно до ст.123, 240, 319 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про залишення позовної заяви без розгляду.

Керуючись ст. ст. 123, 240, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України - задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року - скасувати.

Прийняти по справі постанову про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_2 до Міністерства освіти і науки України, Державної установи "Національний науковий центр радіаційної медицини" Національної академії медичних наук України, спеціалізованої вченої ради Д 26.562.02 при Державної установи "Національний науковий центр радіаційної медицини" Національної академії медичних наук України про визнання протиправними та скасування наказів і рішень.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений та підписаний колегією суддів 06 серпня 2018 року.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя: І.О.Турецька