Рішення № 75699270, 19.07.2018, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2018 р. м. Чернівці справа № 824/318/18-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Левицького В.К.

за участю секретаря судового засідання Бідней О.В.

сторін:

представника позивача - ОСОБА_1

представників відповідача - Ахтемійчук О.В., Макуха І.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

до Головного управління ДФС у Чернівецькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 (далі - позивачка) звернулася до суду з вказаним позовом до Головного управління ДФС у Чернівецькій області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати:

- рішення №0006111305 від 26.03.2018 р. про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 15020,68 грн;

- вимогу про сплату боргу зі сплати єдиного внеску від 26.03.2018 р. №Ф-0006121305 на суму 30030,64 грн;

- податкове-повідомлення рішення від 26.03.2018 р. №0006041305 за грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, пені на суму 18851,83 грн;

- податкове повідомлення-рішення від 26.03.2018 р. №0006021305 на суму 510,00 грн штрафу;

- податкове повідомлення-рішення від 26.03.2018 р. №0006051305 на суму 1489,68 грн за грошове зобов`язання зі сплати військового збору.

В обгрунтування позовних вимог, позивачка зазначала, що оскаржувані рішення є протиправними та підлягають скасуванню, у зв'язку із тим, що підставою для їх винесення став акт перевірки №22/24-13-13-04/НОМЕР_1 від 27.02.2018 р., який вона не підписувала і який немає жодного відношення до перевірки її фінансово-господарської діяльності. Зазначала, що відповідачем не надано належних доказів, які б підтверджували факт допуску громадянина ОСОБА_5 до роботи в період, що передує укладенню трудового договору, а саме 01.03.2016 р.

Наголошувала на тому, що періоди виявленого відповідачем під час перевірки порушення, а саме працевлаштування громадянина ОСОБА_5 без укладення трудового договору, зафіксовані в акті фактичної перевірки №22/24-13-13-04/НОМЕР_1 від 27.10.2017 р. відрізняються від відомостей про період порушення, зафіксованого актом документальної позапланової невиїзної перевірки №22/24-13-13-04/НОМЕР_2 від 27.02.2018 р., що свідчить про порушення відповідачем підпункту 78.1.13 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

Зазначала, що відповідачем не надано належних доказів, які б підтверджували факт допуску громадянина ОСОБА_5 до роботи в період, що передує укладенню трудового договору, а саме 01.03.2016 р.

Разом із цим вказувала, що документальна перевірка, яка проводилась з 14.02.2018 р. по 20.02.2018 р. стосувалась питань дотримання трудового законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення з працівниками, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб за період з 01.11.2014 р. по 27.10.2017 р., натомість зведені дані нарахованого та виплаченого доходу громадянину ОСОБА_5 починаються з червня 2014 р., що виходить за межі даної перевірки.

Просила суд задовольнити позовні вимоги.

Відповідач щодо задоволення позовних вимог заперечував, зокрема вказував, що оскаржувані позивачкою рішення є законними і обґрунтованими, прийнятими контролюючим органом в межах наданих повноважень і дотримуючись покладених законом обов'язків та є такими, що відповідають вимогам чинного законодавства, а тому не підлягають скасуванню.

Вказав, що відповідачем проведено фактичну перевірку господарського об'єкта-ресторан "ІНФОРМАЦІЯ_1" суб'єкта господарювання ФОП ОСОБА_4, якою в результаті відібраних пояснень у громадянина ОСОБА_5 встановлено, що він у період з червня 2014 р. по 29.02.2016 р. працював у ФОП ОСОБА_4 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.

Разом із цим зазначав, що ОСОБА_4 є податковим агентом стосовно громадянина ОСОБА_5 у період з червня 2014 р. та зобов'язана своєчасно, повністю нараховувати, утримувати, сплачувати та перераховувати до бюджету податок з доходу фізичних осіб та військовий збір з доходу, що виплачувався на користь платника податку ОСОБА_5

Щодо посилань позивача на відсутність у податкового органу таких доказів використання трудових відносин без належного оформлення як первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності зазначив, що пояснення написані власноручно та добровільно є достатніми доказами того, що вказана особа працювала без відповідного оформлення.

До початку судового розгляду справи по суті позивачкою подано відповідь на відзив, а відповідачем надано заперечення в порядку передбаченому ст. ст. 163-164 КАС України.

19.07.2018 р. в підготовчому засіданні представниками сторін подано заяви в порядку ч. 7 ст. 181 КАС України щодо закриття підготовчого провадження, у зв'язку з чим судом в цей же день розпочато розгляд справи по суті.

Представник позивачки у вступному слові та додаткових поясненнях позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у вступному слові та додаткових поясненнях проти позовних вимог заперечував та наполягав на відсутності підстав для задоволення позову.

Судом в якості свідка допитано ОСОБА_5 з питань, які стосуються предмету доказування.

Вислухавши пояснення сторін, показання свідка, дослідивши письмові докази по справі, судом встановлено наступне.

ОСОБА_4 (проживає за адресою АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) 14.12.2001 р. зареєстрована як фізична особа-підприємець та є платником єдиного податку.

З метою здійснення контролю за дотриманням суб'єктами господарювання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, виробництва та обігу підакцизних товарів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, та відповідно до п.п. 20.1.4, 20.1.6, 20.1.8, 20.1.9, 20.1.10, 20.1.11, 20.1.12, 20.1.13, 20.1.14, 20.1.15 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75, п.п. 80.2.7, 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України, 18.10.2017 р. Головним управлінням ДФС у Чернівецькій області видано наказ №294/ФП про проведення фактичної перевірки за адресою АДРЕСА_2 за період з 27.10.2014 р. по 27.10.2017 р., з 18.10.2017 р. тривалістю 10 діб.

На підставі вказаного наказу, в період з 18.10.2017 р. по 27.10.2017 р. працівниками Головного управління ДФС у Чернівецькій області проведено фактичну перевірку господарської одиниці ресторану "ІНФОРМАЦІЯ_1", що розташований за адресою АДРЕСА_2, за результатами якої 27.10.2017 р. складено акт.

В акті фактичної перевірки зафіксовано, що в результаті відібраних пояснень у громадянина ОСОБА_5, останній в період з червня 2014 р. по 29.02.2016 р. працював у ФОП ОСОБА_4 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.

Враховуючи зазначене, заступником начальника Головного управлінням ДФС у Чернівецькій області 13.02.2018 р. видано наказ за №95 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки суб'єкта господарювання ОСОБА_4 з питань дотримання вимог Податкового кодексу України в частині здійснення господарської діяльності та дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) за період з 01.11.2014 р. по 27.10.2017 р. та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 27.10.2014 р. по 27.10.2017 р. тривалістю 5 робочих днів з 14.02.2018 р.

На підставі п.п. 20.1.4 п.20.1 ст. 20, п.п. 78.1.13 п. 78.1, ст. 78, п. 79.1 ст.79, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України, п. 2 ч.1 ст.13 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", наказу Головного управління ДФС у Чернівецькій області від 13.02.2018 р. №95, працівниками відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку самозайнятої особи ОСОБА_4, за результатами якої складено акт №22/24-13-13-04/НОМЕР_2 (правильно №22/24-13-13-04/НОМЕР_1) від 27.02.2018 р.

За результатами перевірки відповідачем зроблено наступні висновки про порушення позивачкою:

- абз. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України, а саме: працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- п. 51.1 ст. 51, п.п. 176.2.б) п. 176.2 ст. 17 Податкового кодексу України - не включення до поданих податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку в частині невключення сум доходів, виплачених гр. ОСОБА_5 (форма №)ДФ) за період з ІІ кварталу р. по IV квартал 2015 р. та не включено в повному обсязі суми нарахованих та виплачених доходів фізичним особам, а також суми нарахованих та утриманих з них податку при нарахуванні доходу платникам податків у вигляді заробітної плати в поданих податкових розрахунках сум доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податку і сум утриманого з них податку, а саме: ОСОБА_5 за І квартал 2016 року - ІV квартал 2016 року, ІІІ квартал 2017 р.;

- п.п. 164.1.2 п. 164.1 ст. 164, п.п. 176.2а), п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, а саме: самозайнятою особою ФОП ОСОБА_4 не включено до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу у період з червня 2014 року по вересень 2017 року виплачених дохід у вигляді заробітної плати гр. ОСОБА_5 в розмірі 85652,00 грн, у т.ч. з урахуванням вимог статті 102 Податкового кодексу України, не включено до загального місячного (річного) оподаткованого доходу у період з листопада 2014 року по вересень 2017 року (включно) виплачений дохід у вигляді заробітної плати гр. ОСОБА_5 в розмірі 69652,00 грн, що привело до не перерахування та не утримання до бюджету податку на доходи фізичних осіб, виплачених на користь платників податку, що кінцево оподатковуються при їх виплаті та за рахунок платників за період з 01.06.2014 р. по 31.01.2017 р. та за період з 01.07.2017 р. по 31.08.2017 р. На загальну суму 14934,96 грн, у т.ч. за період з листопада 2014 року по вересень 2017 року - в сумі 12621,36 грн;

- абз. 1 п. 1 ч.1 ст. 7, ч.5 ст. 8 розділу 3 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", а саме: не нараховано єдиний соціальний внесок у розмірі 36,8% (у 2015-2015 р.р.) та 22% (у 2016-2017 р.р.) на суми винагороди, виплачені фізичній особі у вигляді заробітної плати за період з 01.06.2014 р. по 01.03.2016 р. та занижено єдиний соціальний внесок на суми винагороди, виплаченій фізичній особі у вигляді заробітної плати за період з 01.03.2016 р. по 31.12.2016 р. та за період з 01.07.2017 р. по 31.08.2017 р. в розмірі 27841,84 грн;

- абз. 1 п. 1 ч.1 ст. 7, ч.5 ст. 8 розділу 3 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", а саме: не нараховано єдиний внесок у розмірі 3, 6% на суми заробітної плати в період з червня 2014 року по грудень 2015 р. в розмірі 2188,80 грн;

- п. 16-1 підрозділу 10 Розділу XX Податкового кодексу України, а саме: не утримання в повному обсязі та не перерахування до бюджету військового збору за період з 01.08.2014 р. по 30.09.2017 р. в сумі 1188,79 грн, у т.ч. за період з листопада 2014 року по вересень 2017 року в сумі 1044,79 грн.

Не погоджуючись із висновками викладеними в акті, 12.03.2018 р. позивачкою подано до Головного управління ДФС у Чернівецькій області заперечення.

Листом №502/ФОП/24-13-13-05 від 13.03.2018 р. Головне управління ДФС у Чернівецькій області повідомило ОСОБА_4, що розгляд поданого нею заперечення відбудеться 19.03.2018 р. о 10 год. 00 хв. у громадській приймальні Головного управління ДФС у Чернівецькій області за адресою: м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, 200-А.

21.03.2018 р. Головним управлінням ДФС у Чернівецькій області складено висновок №14/24-13-13-05/НОМЕР_1 щодо розгляду заперечення самозайнятої особи ОСОБА_4 до акту позапланової документальної невиїзної перевірки від 27.02.2018 р. №22/24-13-13-04/НОМЕР_1, в якому зазначено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проведена правомірно, а висновки, викладені в акті перевірки від 27.02.2018 р. №22/24-13-13-04/НОМЕР_1 самозайнятої особи ОСОБА_4 є такими, що відповідають вимогам чинного законодавства, про що в той же день Головне управління ДФС у Чернівецькій області повідомило позивачку листом №565/ФОП/24-13-13-05 від 21.03.2018 р.

21.03.2018 р. Головним управлінням ДФС у Чернівецькій області направлено на адресу позивачки відповідь за результатами розгляду заперечення.

Як видно із матеріалів справи, на підставі висновків акту перевірки від 27.02.2018 р. №22/24-13-13-04/НОМЕР_1, 26.03.2018 відповідачем прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0006041305, яким позивачці збільшено суму грошового зобов'язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб, пені у сумі 18851,83 грн, в тому числі: за податковим зобов'язанням - 10770,48 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 8081,35 грн;

- № 0006051305, яким позивачці збільшено суму грошового зобов'язання з податків та зборів, у тому числі військового збору, пені у сумі 1489,68 грн, в тому числі: за податковим зобов'язанням - 852,79 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 636,89 грн;

- № 0006021305, згідно якого до позивачки застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати у сумі 510,00 грн.

26.03.2018 р. Головним управлінням ДФС у Чернівецькій області прийнято рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0006111305 у розмірі 15020,68 грн.

26.03.2018 р. Головним управлінням ДФС у Чернівецькій області на адресу позивачки направлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0006121305 на суму 30030,64 грн.

Вважаючи вказані рішення та вимогу протиправними, позивачка звернулась до суду з вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, у правовідносинах позивачки та відповідача відсутні відповідні обґрунтування та заперечення, які б стосувались застосування норм матеріального права з приводу проведеної перевірки та прийняття спірних рішень. Іншими словами, даний спір випливає із правовідносин, які стосуються факту працевлаштування працівника та оформлення відповідних трудових договорів і сплати до бюджету обов'язкових платежів позивачем, що і є по своїй суті предметом доказування у цій справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 та ч. 1 ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В ході судового розгляду справи встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваних рішень є акт перевірки, в основу якого покладено пояснення працівника суб'єкта господарювання, які, на думку суду, не відображають дійсних обставин справи в частині працевлаштування громадянина ОСОБА_5

Пояснення, які відібрані у ОСОБА_5 під час фактичної перевірки по своїй суті є неналежними та недопустимими, оскільки:

- вказані пояснення відібрано невідомо ким (відсутні дані кому таке пояснення надається, та ким воно відібрано);

- інформація, яка міститься у вказаних поясненнях не дає змоги встановити факти, які є визначальними для прийняття спірних рішень. Зокрема, період роботи громадянина ОСОБА_5 "з червня 2014 року" не дає змоги встановити коли саме останній розпочав працювати;

- у поясненні йде мова про виплату заробітної плати в сумах, які нічим не підтверджені та ніяк не зафіксовано отримання даних сум.

Як зазначалось вище, за для повного, всебічного та об'єктивного встановлення обставин справи судом допитано в якості свідка ОСОБА_5, який повністю спростував доводи відповідача в частині працевлаштування до позивача період, яких викладено в акті перевірки, і покладено в основу для нарахування і прийняття оскаржувваних рішень.

Крім цього, вказані пояснення та суми з урахуванням наданих свідчень не дають змоги ідентифікувати період роботи свідка, характер роботи, розмір заробітної плати, і т.д.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що передбачає можливість заробляти собі на життя роботою, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Право на працю в Україні реалізують переважно шляхом укладення трудового договору між працівником та роботодавцем.

Як вбачається із матеріалів справи, за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки позивачки, відповідачем зроблено висновки, що остання всупереч ч. 3. ст. 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) допустила до роботи громадянина ОСОБА_5 без укладення з ним трудового договору.

Щодо вказаного варто зазначити, що згідно ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч.3 ст.24 КЗпП України, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з п.п.14.1.48 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Відповідно до п."є" п.п.14.1.54 п.14.1 ст.14 ПК України, дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору.

Згідно з п.п.14.1.180 п.14.1 ст.14 ПК України, податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Згідно з п.п.14.1.195 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до п.12 ч.1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", основне місце роботи - місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься відповідний запис про роботу.

Отже, з системного аналізу вказаних норм вбачається, що працівник може бути допущений до роботи тільки після укладення трудового договору, відповідно за яку роботодавець виплачує останньому заробітну плату та сплачує відповідні податки та збори бюджету держави.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV ПК України.

Відповідно до п.п. 162.1.3 п. 162.1 ст. 162 ПК України платником податку на доходи фізичних осіб є податковий агент.

Згідно п. 18.1. та п.18.2. ст. 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов'язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

Пунктом 171.1. ст. 171 ПК України визначено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Згідно п.п.14.1.222. п. 14.1 ст. 14 ПК України роботодавець - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво) або самозайнята особа, яка використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов'язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов'язки, передбачені законами.

Як видно із матеріалів справи, зокрема, акту фактичної перевірки, у позивачки в період з червня 2014 р. по 28.02.2016 р. працював громадянин ОСОБА_5 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.

Внаслідок чого, Головним управлінням ДФС у Чернівецькій області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку суб'єкта господарювання ОСОБА_4 з питань дотримання вимог Податкового кодексу України в частині здійснення господарської діяльності та дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) за період з 01.11.2014 р. по 27.10.2017 р. та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

За результатами перевірки, Головним управлінням ДФС у Чернівецькій області прийнято оскаржувані рішення.

Так, приймаючи оскаржувані рішення, відповідач керувався тільки поясненнями громадянина ОСОБА_5, які були відібрані в останнього під час проведення працівниками Головного управління ДФС у Чернівецькій області перевірки, згідно яких останній в період з червня 2014 р. по 28.02.2016 р. працював у ФОП ОСОБА_4 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.

Проте, допитаний в судовому засіданні, ОСОБА_5 спростував надані працівникам Головного управління ДФС у Чернівецькій області під час перевірки пояснення та стверджував, що працював в ресторані "ІНФОРМАЦІЯ_1" суб'єкта господарювання ФОП ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_2, з 01.03.2016 р. по 28.02.2018 р. Зазначав, що 18.10.2017 р. в нього відібрано пояснення працівниками ДФС в Чернівецькій області, які являються помилковими. Оскільки він погано себе почував, так як на той момент хворів на виразку шлунку, не мав можливості надати точну і правдиву інформацію. Вказавши в поясненнях ДФС 2014 рік, не зрозумів питання податкового органу, врахувавши, що йде мова про перше його відвідування цього закладу.

Крім того, судом встановлено, з 01.03.2016 р. між ОСОБА_5 (працівником) та ФОП ОСОБА_4 (фізичною особою, яка використовує найману працю) укладено трудовий договір на невизначений термін.

На умовах даного договору працівник зобов'язувався виконувати роботу офіціанта, а фізична особа зобов'язувалася оплачувати працю працівника в розмірі 1378,00 грн на місяць.

Разом із цим, 28.02.2018 р. вказаний договір розірваний між сторонами, згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін), що підтверджується підписами сторін договору.

Дослідженням реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування - індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_5 (форма ОК-5), податковими розрахунками сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування встановлено, що в період дії трудового договору з ОСОБА_5, позивачка нараховувала та сплачувала найманому працівнику заробітну плату, нараховувала та сплачувала єдиний соціальний внесок, податок з доходів фізичних осіб та військовий збір.

Отже, із викладеного вбачається, що громадянин ОСОБА_5 працював у ресторані "ІНФОРМАЦІЯ_1" суб'єкта господарювання ФОП ОСОБА_4 у період з 01.03.2016 р. по 28.02.2018 р., про що свідчать додані до матеріалів справи документи та не заперечувалося відповідачем.

Натомість Головним управлінням ДФС у Чернівецькій області в судовому засіданні не надано жодних доказів в обгрунтування своїх доводів, які б підтверджували факт роботи громадянина ОСОБА_5 у в ресторані "ІНФОРМАЦІЯ_1" суб'єкта господарювання ФОП ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_2, у період з червня 2014 р. по 28.02.2016 р.

Посилання відповідача на пояснення, які відібрані у ОСОБА_5 під час фактичної перевірки по своїй суті є безпідставними та необґрунтованими, оскільки пояснення у ОСОБА_5 відібрано невідомо ким (відсутні дані кому таке пояснення надається, та ким воно відібрано); інформація, яка міститься у вказаних поясненнях не дає змоги встановити факти, які є визначальними для прийняття спірних рішень. Зокрема, період роботи громадянина ОСОБА_5 "з червня 2014 року" не дає змоги встановити коли саме останній розпочав працювати. Також у поясненні громадянин ОСОБА_5 зазначає про виплату заробітної плати в сумах, які не підтверджені жодними доказами.

Окрім того, зміст вказаних пояснень повністю спростований свідченнями громадянина ОСОБА_5, допитаного в судовому засіданні в якості свідка, якого попередженого про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показів.

Відтак, враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що Головним управлінням ДФС у Чернівецькій області не підтверджено факт роботи ОСОБА_5 у ФОП ОСОБА_4 у період з червня 2014 р. по 29.02.2016 р., зокрема акт перевірки та інші матеріали справи не містять відомостей про те, до якої роботи позивачкою фактично було допущено громадянина ОСОБА_5 та не надано доказів виплати останньому заробітної плати.

Разом із цим варто зазначити, що порушення положень законів про оподаткування в діяльності платника податків повинні бути підтверджені такими засобами доказування як акт перевірки та дані первинних фінансово-господарських документів, складених платником або іншими особами під час здійснення господарських операцій, а в акті перевірки відсутні відомості, що свідчать про дійсні факти перебування ОСОБА_5 у трудових відносинах з позивачкою (при цьому, вона заперечує такий факт).

Між тим, суд також звертає увагу на те, що норми діючого законодавства з питань оподаткування, не передбачають права контролюючого органу на відображення у актах перевірок необґрунтованих та непідтверджених даних, а відтак, і донарахування податків та зборів лише зі слів фізичних осіб, як усних, так і у письмовому вигляді, без підтвердження викладених фактів іншими доказами.

Отже, Головним управлінням ДФС у Чернівецькій області у визначений законом спосіб та у встановленому порядку не доведено факт порушення позивачкою вимог податкового законодавства.

Таким чином, за умов відсутності в позивачки статусу податкового агента - роботодавця стосовно громадянина ОСОБА_5 за період з червня 2014 р. по 28.02.2016 р. у відповідача, як у контролюючого органу, не було підстав для донарахування позивачці податкових зобов'язань та зборів, відображених в оскаржуваних рішеннях, а також не було правових підстав для винесення та направлення позивачці вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Зважаючи на встановлені обставини, суд приходить до висновку, що оскаржувані рішення є протиправними та необґрунтованими, оскільки прийняті без урахування всіх обставин по справі, а тому підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Згідно ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 - 76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно ч. 1 - 3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими. Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що відповідачем в ході судового розгляду справи не доведено правомірності прийнятих рішень, а отже адміністративний позов є таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи видно, що звертаючись до суду щодо оскарження спірних рішень, позивачкою сплачено судовий збір в сумі 704,80 грн, згідно квитанції № 108 від 06.04.2018 р. та в сумі 2819,20 згідно квитанції № 0.0.1017590008.1 від 20.04.2018 р.

Враховуючи наведені вище висновки, суд вважає, що необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області на користь фізичної - особи підприємця ОСОБА_4 судовий збір в сумі 3524,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись керуючись статтями 241 - 246, 250 КАС України, суд ,-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Чернівецькій області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0006111305 від 26.03.2018 р.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Чернівецькій області №0006041305 від 26.03.2018 р.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Чернівецькій області №0006021305 від 26.03.2018 р.

5. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Чернівецькій області №0006051305 від 26.03.2018 р.

6. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0006121305 від 26.03.2018 р.

7. Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1., РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати (судовий збір) у сумі 3524,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Чернівецькій області (вул. Героїв Майдану, 200-А, м.Чернівці, код ЄДРПОУ 39392513).

Згідно ст. 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Судді В.К. Левицький

Повне судове рішення складено 30.07.2018 р.