Ухвала суду № 75695311, 06.08.2018, Мангушський районний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Першотравневий районний суд Донецької області)

241/1085/17

1-кс/241/358/2018

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.08.2018 року смт. Мангуш

Першотравневий районний суд Донецької області

у складі:

слідчого судді Демочко Д.О.

при секретарі Хоружому Є.В.

за участю прокурора Джансиз Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали клопотання слідчого СВ Мангушського ВП Центрального відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області Лєвшук Н.В. про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12016050290000053 від 03.03.2016 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Слідчий СВ Мангушського ВП Центрального відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області Лєвшук Н.В. звернувся до слідчого судді Першотравневого районного Донецької області з клопотанням, погодженим з прокурором, про арешт майна (після повернення клопотання прокурору для усунення недоліків відповідно ухвали слідчого судді від 12.07.2018 року) на земельні ділянки з кадастровими номерами: 1423984400:02:000:2649, 1423984400:02:000:3161, 1423984400:02:000:2661, 1423984400:02:000:3094, 1423984400:02:000:2656, 1423984400:02:000:2599, 1423984400:02:000:2653, 1423984400:02:000:2495, 1423984400:02:000:2649; 1423984400:02:000:2580; 1423984400:02:000:2579; 1423984400:02:000:2661; 1423984400:02:000:2657; 1423984400:02:000:3161; 1423984400:02:000:3160; 1423984400:02:000:3374; 1423984400:02:000:2258; 1423984400:02:000:3159; 1423984400:02:000:3094; 1423984400:02:000:2656; 1423984400:02:000:2599; 1423984400:02:000:2654; 1423984400:02:000:2712; 1423984400:02:000:2641; 1423984400:02:000:2655; 1423984400:02:000:2529; 1423984400:02:000:2493; 1423984400:02:000:2289; 1423984400:02:000:2640; 1423984400:02:000:2502; 1423984400:02:000:1775; 1423984400:02:000:1479; 1423984400:02:000:2519; 1423984400:02:000:3603; 1423984400:02:000:2495; 1423984400:02:000:2653; 1423984400:02:000:1478; 1423984400:02:000:1480; 1423984400:02:000:2332; 1423984400:02:000:2341; 1423984400:02:000:2709; 1423984400:02:000:2710; 1423984400:02:000:2638; 1423984400:02:000:3489; 1423984400:02:000:3929; 1423984400:02:000:1509; 1423984400:02:000:1510; 1423984400:02:000:2117; 1423984400:02:000:2116; 1423984400:02:000:2118; 1423984400:02:000:2115,

з метою забезпечення збереження речових доказів та відшкодуванню спричиненої шкоди.

З указаного клопотання вбачається, що посадові особи Мелекінської сільської ради Першотравневого району Донецької області, достовірно знаючи що заяви, щодо виділення земельних ділянок по вул. Приморська, с. Білосарайська Коса Першотравневого району Донецької області, являються підробленими, в серпні 2008 року внесли недостовірні відомості до рішення сільської ради про надання згоди на розробку проекту відведення земельних ділянок за вказаною адресою.

Крім того, посадові особи Мелекінської сільської ради та відділу Держкомзему у Першотравневому районі неналежним чином виконуючи свої службові обов'язки погодили виділення земельних ділянок громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків в 2008-2010 роках загальною площею більше ніж 3,4 га із земель які на підставі рішення Першотравневої районної ради № 23/11-182 від 17.05.2000 р. передані в постійне користування ДП «Приазовський лісгосп» (державний акт на право постійного користування земельною ділянкою ІІ-ДН № 001941 зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 238 від 12.12.2001), а в 2005 році на підставі проекту створення Національного природного парку «Меотида» увійшли до складу об'єктів природно-заповідного фонду.

Згідно Державного акту на право постійного користування землею №ІІ-ДН №001941 від 12.12.2001 року, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №238 Першотравневої районної ради слідує, що Приазовському держлісгоспу м. Маріуполь вул. Євпаторійська буд. 70 надано у постійне користування для ведення лісного господарства на території Мелекінської сільської ради, відповідно до рішення Першотравневої районної ради народних депутатів від 17.05.2000 року №23/11-182 площею 405,1 га.

Згідно листа №Р-170 від 14.08.2017 року НПП «Меотида» слідує, що у межах НПП «Меотида» розташовані вищевказані земельні ділянки, які не могли передаватись у приватну власність, однак передані у привітну власність громадянам для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Слідчий в клопотанні зазначає, що оскільки вищевказані земельні ділянки, розташовані на землях НПП «Меотида» та незаконно передані у власність громадянам - є предметом злочину і мають значення речового доказу, який може бути використаний в суді, з метою об'єктивного та всебічного розслідування вищевказаного кримінального провадження, запобігання зникнення, втрати, земельних ділянок або настання інших наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню, а також враховуючи те, що є достатні підстави вважати, що земельні ділянки є предметом кримінального правопорушення, тому є необхідність у накладенні арешту на зазначене вище майно.

Прокурор у судовому засіданні підтримав клопотання у повному обсязі.

Особа, у власності якої перебуває майно, у судове засідання не викликалась відповідно до вимог ч. 2 ст. 172 КПК України.

Слідчий суддя, заслухавши прокурора, вивчивши клопотання про арешт майна та додані до нього копії матеріалів кримінального провадження, вважає, що клопотання задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України передбачені такі види заходів забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 171 КПК України, з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Відповідно до ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, а саме, з метою забезпечення збереження речових доказів, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Згідно зі ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій цієї статті.

Відповідно до ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:

1) правову підставу для арешту майна;

2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);

4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;

6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Отже, слід зазначити, що слідчий СВ Мангушського ВП Центрального відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області Лєвшук Н.В. вже звертався з клопотанням про арешт вищевказаного майна, однак ухвалою слідчого судді Першотравневого районного суду Донецької області від 12.07.2018 року клопотання було повернуто прокурору для усунення недоліків зазначених в ухвалі.

Однією з підстав повернення клопотання прокурору було те, що слідчий в клопотанні зазначає про необхідність накладення даного арешту з метою забезпечення збереження речових доказів та відшкодуванню спричиненої шкоди, заборонивши їх будь-яке використання, будівництво, відчуження, зміну цільового призначення, укладання правочинів, в яких вказані земельні ділянки є предметом правочину, проте на обґрунтування наведеного слідчим не було надано відповідну постанову про визнання вищевказаних земельних ділянок в якості речового доказу у кримінальному провадженні.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана не обґрунтованому процесуальному обмеженню.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність; можливість спеціальної конфіскації майна; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Однак, зазначених вимог закону слідчий не дотримався.

Як вбачається з клопотання про арешт майна після усунення недоліків, слідчий СВ Мангушського ВП Центрального відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області Лєвшук Н.В. звертаючись до суду із клопотанням про арешт майна зазначила, що метою накладення арешту на майно є забезпечення збереження речових доказів та відшкодування спричиненої шкоди.

Виходячи з положень наведених норм права, майно, яке, на переконання органу досудового розслідування, має одну або декілька ознак наведених в ст. 98 КПК України може набути статусу речового доказу за рішенням слідчого.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 110 КПК України, рішення слідчого, прокурора приймаються у формі постанови.

Аналізуючи наведені вимоги закону, слідчий суддя переконаний, що висновок органу досудового розслідування щодо відповідності майна тим чи іншим ознакам ст. 98 КПК України може бути зроблений лише в тексті постанови, яка має відповідати вимогам ч. 5 ст. 110 КПК України, зокрема містити мотиви прийнятого рішення.

Відсутність постанови про визнання майна речовим доказом, як окремого процесуального документа, який фіксує висновок слідчого про набуття вищевказаних земельних ділянок статусу речового доказу та мотиви з яких він дійшов такої думки, позбавляє слідчого суддю можливості провести аналіз та зробити висновок про відповідність цього майна положенням ст. 98 КПК України та наявність чи відсутність підстав для арешту майна саме з метою його збереження як речового доказу, оскільки слідчий суддя не наділений правом самостійного визначення підстав, передбачених ст. 98 КПК України та має здійснювати контроль правильності прийнятого слідчим рішення.

Наведені слідчим у клопотанні про арешт майна підстави, у зв'язку з якими земельні ділянки відповідають критеріям визначеним ст. 98 КПК України, не може бути визнано достатнім для висновку, що це майно є речовим доказом, оскільки, згідно положень ст. 171 КПК України, наведені слідчим у клопотанні обставини мають бути доведені доказами, доданими до клопотання, тоді як само клопотання не є доказом будь-яких обставин.

Таким чином, слідчий, прокурор, який вважає за потрібне звернутись до слідчого судді з клопотанням про арешт майна з метою забезпечити збереження його як речового доказу, першочергово мав би визнати земельні ділянки, на які він просить накласти арешт, речовим доказом у кримінальному провадженні шляхом винесення про це постанови, в якій зазначити підстави для визнання земельних ділянок речовим доказом, з огляду на положення ст. 98 КПК України, проте таких дій вчинено не було, з огляду на відсутність у доданих до клопотання матеріалах постанови про визнання земельних ділянок речовим доказом.

Стосовно накладення арешту на майно з метою відшкодування спричиненої шкоди, слідчий суддя зазначає наступне.

Отже, другою підставою для повернення клопотання прокурору було те, що до клопотання додана копія повідомлення про підозру ОСОБА_2 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України від 25 травня 2018 року, де відсутні відомості щодо вручення повідомлення про підозру останньому.

Крім того, в ухвалі було зазначено, що згідно ст. 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Крім того, главою 22 КПК України встановлений порядок вручення особі повідомлення про підозру.

Так, згідно п.4 ч.2 ст.170 КПК України, дійсно, арешт майна допускається, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Разом з цим, відповідно до ч.6 цієї ж статті, у цьому випадку арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Тобто, згідно зазначених положень закону, арешт майна може мати місце тільки при наявності у кримінальному провадженні фізичної особи зі статусом підозрюваного, обвинуваченого чи засудженого, або у разі наявності юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. На момент розгляду клопотання у кримінальному провадженні фізична та/або юридична особа з відповідним процесуальним статусом відсутні.

Відповідно до ч.1 ст.173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

На підставі викладеного, враховуючи, що слідчим не доведено наявність належних підстав для арешту майна слід дійти висновку про відмову у задоволенні клопотання.

Керуючись ст. ст. 98, 170-173, 309, 395 КПК України, слідчий суддя, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання слідчого СВ Мангушського ВП Центрального відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області Лєвшук Н.В. про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12016050290000053 від 03.03.2016 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до апеляційного суду Донецької області протягом 5 днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя Д.О. Демочко