Постанова № 75694074, 03.08.2018, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2018 року м. ОдесаСправа № 916/527/18Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Бєляновського В.В.,

суддів: Аленіна О.Ю., Величко Т.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі

апеляційну скаргу Підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Джерело"

на рішення господарського суду Одеської області від 27.04.2018 року, суддя в І інстанції Демешин О.А., повний текст якого складено 27.04.2018р. в м. Одесі

у справі № 916/527/18

за позовом: Підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Джерело"

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Рибалко Ігоря Сергійовича

про стягнення 13908,79 грн.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року Підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Джерело" (далі-ТОВ «Джерело») звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Рибалко Ігоря Сергійовича про стягнення 13 908,79 грн. заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем договору поставки № 2634 від 18.06.2014р.

Відзив на позовну заяву від відповідача не надходив.

Рішенням господарського суду Одеської області від 27.04.2018 у справі № 916/527/18 у задоволенні позову відмовлено повністю з мотивів недоведеності позовних вимог.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ТОВ "Джерело" звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про стягнення на свою користь заборгованості за договором поставки від 18.06.2014 №2634 з Рибалко І.С. у розмірі 13908,79 грн. Скаржник вважає зазначене рішення необґрунтованим та таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи. Мали місце неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи та неправильна оцінка доказів. Також були порушені ряд процесуальних норм законодавства, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

З огляду на імперативні приписи даної процесуальної норми, апеляційним судом не приймаються додані позивачем до своєї апеляційної скарги копії товарно-транспортних накладних, податкових накладних, паспорта та картки платника податків Рибалко І.С., оскільки ніщо не заважало останньому подати ці документи суду першої інстанції і скаржником не доведено, що даний випадок є винятковим.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, в обґрунтування пред'явлених вимог ТОВ «Джерело» вказує те, що відповідно до умов договору поставки № 2634 від 18.06.2014р., укладеного з фізичною особою-підприємцем Рибалко І.С., підприємство зобов'язалося поставляти відповідачеві певний товар, а той, у свою чергу, приймати та своєчасно його оплачувати. Проте, відповідач не в повному обсязі оплачував отриманий товар, як це передбачено договором, і станом на день подання даного позову за відповідачем рахується заборгованість за поставлений товар в сумі 13908,79 грн. Тому, на підставі ст. 20, 147, 216, 218 ГК України, ст. 625 ЦК України позивач просив винести рішення про стягнення з фізичної особи-підприємця Рибалко І.С. заборгованість за вказаним договором у розмірі 13908,79 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову повністю місцевий господарський суд виходив із того, що позивачем не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин.

Колегія суддів погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком суду про відмову у задоволенні заявлених ТОВ «Джерело» позовних вимог, з огляду на таке.

Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 13 ЦК України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

В той же час, ч.ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України встановлено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами, відповідно до ст. 629 ЦК України.

Аналогічні положення містить і ГК України.

Так, відповідно ч. 2 ст. 67 ГК України підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Статтею 180 ГК України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Частиною 1 ст. 181 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до п. п. 1, 2, 7 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання; належним чином відповідно до закону, інших правових актів та договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Сторонами договору поставки можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу.

Сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Як вже було зазначено вище, свої вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем - фізичною особою-підприємцем Рибалко І.С. договору поставки № 2634 від 18.06.2014р. щодо оплати у повному обсязі отриманого товару.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

В силу ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтями 78, 79 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

При цьому, слід зазначити, що доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Разом з тим, належних доказів, які б свідчили про укладення між сторонами у даній справі договору поставки, позивачем до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.

З поданої позивачем до матеріалів справи в обґрунтування пред'явлених вимог копії договору поставки № 2634 від 18.06.2014р. вбачається, що його було укладено між Підприємством у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Джерело", як постачальником, та гр. Рибалко І.С., як покупцем, і будь-яких відомостей, які б надавали можливість визначити останнього як суб'єкта підприємницької діяльності у даному договорі не міститься.

При цьому, як вбачається із змісту даного договору поставки, всупереч вимогам ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України сторонами у ньому не було погоджено ані предмет договору, ані ціну товару, ані строк дії договору, що є істотними умовами договору поставки.

Також, належних доказів на підтвердження факту поставки будь-якого товару саме відповідачеві (заявки відповідача на поставку товару, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, довіреностей на отримання товару, актів приймання-передачі товару тощо), позивачем до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.

Подані позивачем до матеріалів справи копії накладних від 05.07.2016р., від 28.02.2017р., від 10.03.2017р. не є належними доказами підтвердження достовірності факту передачі позивачем та отримання саме відповідачем визначеного товару, оскільки у відповідній графі «отримав» вказано «Кудрицкая» або ж «Константинова» і будь - яких документів (довіреностей) на підтвердження повноважень вказаних осіб від ФОП Рибалко І.С. на отримання товару в справі не міститься.

Відповідно до ст. 162 ГПК України щодо форми та змісту позовної заяви, позовна заява повинна містити, зокрема, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

Разом з тим, з поданого позивачем до матеріалів справи розрахунку заборгованості у розмірі 13 908,79 грн. вбачається, що позивачем до заборгованості включено: основний борг, пеню, штраф, 3% річних та втрати від інфляції, і з цього розрахунку не можливо установити, яку саме суму власне становить основний борг, а які суми пені, штрафу, 3% річних та втрат від інфляції, тобто яка загальна сума кожної окремої вимоги. Крім того, наданий позивачем розрахунок заборгованості будь-якими первісними документами не підтверджений. В справі не міститься жодного платіжного документа на підтвердження факту часткової оплати відповідачем отриманого товару.

За таких встановлених судом апеляційної інстанції обставин, правильним є висновок місцевого суду про те, що позивачем не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин, у зв'язку з чим правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що підстави для скасування правильного та обґрунтованого рішення місцевого суду відсутні.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 2643 грн. покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 27.04.2018 року у справі № 916/527/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу Підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Джерело" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 03.08.2018р.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Аленін О.Ю.

Величко Т.А.