Постанова № 75694073, 25.07.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" липня 2018 р. Справа№ 911/3293/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

при секретарі судового засідання Яремі Н.С.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 25.07.2018 року,

розглянувши апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення господарського суду Київської області від 19.03.2018 (повний текст складено 26.03.2018)

у справі №911/3293/16 (суддя - Шевчук Н.Г.)

за позовом Керівника Бориспільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі:

1) Державного підприємства "Бориспільське лісове господарство"

2) Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства

до 1) товариства з обмеженою відповідальністю "База відпочинку "Борисфен"

2) Іванківської сільської ради Бориспільського району

про визнання недійсними рішення та договору оренди земельної ділянки

в с т а н о в и в:

У жовтні 2016 року Керівник Бориспільської місцевої прокуратури звернувся до господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Державного підприємства "Бориспільське лісове господарство" та Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства до товариства з обмеженою відповідальністю "База відпочинку "Борисфен" та Іванківської сільської ради Бориспільського району про визнання недійсними рішення Іванківської сільської ради Бориспільського району №771-20-5 від 28.12.2007 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою на умовах довгострокової оренди (строком на 49 років) ТОВ "База відпочинку Борисфен" під розміщення бази відпочинку в межах с. Іванків Бориспільського району Київської області" та договору оренди земельної ділянки від 21.04.2008.

У свою чергу, заперечуючи проти задоволення вказаного позову ТОВ "База відпочинку "Борисфен" посилалось на відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі державного підприємства, та на те, що на спірній земельній ділянці розташоване належне ТОВ "База відпочинку "Борисфен" на праві власності нерухоме майно та ця ділянка до передачі її товариству перебувала в користуванні на праві оренди у попереднього власника розташованого на ній нерухомого майна (бази відпочинку) ТОВ "Інвесттехнопром".

Крім того, ТОВ "База відпочинку "Борисфен" подало заяву про застосування строку позовної давності.

Рішенням господарського суду Київської області від 05.12.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2017, позов було задоволено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.12.2017 зазначені судові рішення скасовані, справа направлена на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції вказав на необхідність при новому розгляді справи встановити початок перебігу строку позовної давності, наявності чи відсутності поважних причин його пропуску, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, характеру спірних правовідносин, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Так, при новому розгляді справи №911/3293/16, рішенням господарського суду Київської області від 19.03.2018 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Перший заступник прокурора Київської області звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 19.03.2018 у справі №911/3293/16 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2018 апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області у справі №911/3293/16 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді - Тищенко О.В, суддів: Іоннікової І.А., Тарасенко К.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2018 апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення господарського суду Київської області від 19.03.2018 у справі №911/3293/16 залишено без руху та надано апелянту час для усунення недоліків апеляційної скарги.

На виконання вимог ухвали суду, скаржником надано докази усунення недоліків, а саме - про сплату судового збору в розмірі 4 134 грн. за подання апеляційної скарги.

Враховуючи, те що скаржник усунув недоліки апеляційної скарги, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Київської області на рішення господарського суду Київської області від 19.03.2018 у справі №911/3293/16, справу призначено до розгляду, запропоновано учасникам справи до 01.06.2018 подати через канцелярію суду письмові пояснення, заперечення, відзив на апеляційну скаргу та/або інші заяви/клопотання (з урахуванням вимог ст.ст. 167, 263 ГПК України).

13.06.2018 через канцелярію суду від відповідача-1 надійшла заява про призначення судової земельно-технічної експертизи.

Ухвалою від 13.06.2018 відмовлено у задоволенні клопотання товариства з обмеженою відповідальністю "База відпочинку "Борисфен" про призначення земельно-технічної експертизи у справі № 911/3293/16.

У відзиві на апеляційну скаргу та доповненні до нього, ТОВ "База відпочинку "Борисфен" вважає подану апеляційну скаргу прокурора безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, відповідач-1 просить суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. При цьому, відповідач-1 просив змінити мотивувальну частину рішення щодо правомірності рішення Іванківської сільської ради Бориспільського району №771-20-5 від 28.12.2007.

Прокурор у судових засіданнях суду апеляційної інстанції надав свої пояснення по справі в яких, підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просив апеляційний господарський суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду яким, задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник Державного підприємства "Бориспільське лісове господарство" підтримав подану апеляційну скаргу прокурора у повному обсязі та просив скаргу задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення суду яким, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник товариства з обмеженою відповідальністю "База відпочинку "Борисфен" у судових засіданнях також надав свої пояснення по справі, в яких заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив апеляційний господарський суд залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 19.03.2018 року, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представники Іванківської сільської ради Бориспільського району у судові засідання не з'явилися. Про час та місце розгляду справи відповідач-2 повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомили. При цьому, від Іванківської сільської ради Бориспільського району до Київського апеляційного господарського суду надійшов лист в якому відповідач-2 повідомляє суд, що спірна земельна ділянка під розміщенням бази відпочинку в с. Іванків передана ТОВ "База відпочинку "Борисфен" на тих же умовах, що і у попереднього власника забудови літнього табору праці та відпочинку в с.Іванків ТОВ «ІНВЕСТТЕХНОПРОМ» згідно рішення Іванківської сільської ради Бориспільського району №771-20-5 від 28.12.2007, без зміни цільового призначення.

Крім того, не з'явились у судове засідання і представники Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства. Про час та місце розгляду справи позивач-2 повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи викладене, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явились у судове засідання, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч ч.1, п.1 ч.3 ст.202, ч.12 ст.270 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки, представники учасників справи, що не з'явились, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомили. Участь представників, що не з'явилися, у судовому засіданні 25.07.2018 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи та про витребування додаткових доказів не надходило. При цьому, судом враховані пояснення Іванківської сільської ради Бориспільського району.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема, у своїй постанові від 07.07.2016 року по справі 910/21819/15.

Застосовуючи відповідно до ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, рішенням Іванківської сільської ради Бориспільського району № 771-20-5 від 28.12.2007 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою на умовах довгострокової оренди (строком на 49 років) ТОВ "База відпочинку "Борисфен" під розміщення бази відпочинку з організацією зони спортивно-оздоровчого призначення в межах с. Іванків Бориспільського району Київської області та надано ТОВ "БВ Борисфен" земельну ділянку загальною площею 2,002 га на умовах довгострокової оренди (строком на 49 років) під розміщення бази відпочинку з організацією зони спортивно-оздоровчого призначення в с. Іванків.

21.04.2008 між Іванківською сільською радою Бориспільського району (орендодавець) та ТОВ "База відпочинку "Борисфен" (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Науменко JI.I. (зареєстрований в реєстрі за №1532) та зареєстрований у Бориспільському райвідділі КРФ ДП "ЦДЗК", про що в Державному реєстрі земель зроблено запис від 26.06.2008 №040832300003 (договір), за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове, платне користування земельну ділянку площею 2,0022 га з кадастровим номером: 3220884001:01:043:0020, яка розташована на території Іванківської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Згідно пункту 2.2.1 договору земельна ділянка є землею Державної власності і відноситься до категорії земель - землі рекреаційного призначення.

З матеріалів справи вбачається, що на запит Бориспільської місцевої прокуратури від 16.06.2016 №34-8395вих-16 стосовно спірної земельної ділянки Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства повідомило, що не надавало погодження на вилучення чи зміну цільового призначення земельних ділянок.

Згідно інформації ДП "Бориспільський лісгосп" від 08.04.2016р. №128 земельна ділянка з кадастровим номером 3220884001:01:043:0020 площею 2,0022 га накладається на землі лісгоспу в кварталі 35 Старівского лісництва орієнтованою площею 0,63 га.

Згідно викопіювання з матеріалів лісовпорядкування 1990 року, наданих ДП "Бориспільське лісове господарство", зазначена земельна ділянка накладалась на землі лісового фонду, що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років.

За інформацією ВО "Укрдержліспроект" земельна ділянка знаходиться у межах лісництва та використовується для ведення лісового господарства.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Таким чином, як вірно вказав місцевий господарський суд, право користування спірними земельними лісовими ділянками посвідчується матеріалами лісовпорядкування.

Відповідно до частини п'ятої статті 116 Земельного кодексу України (в редакції, яка була чинною на момент винесення спірного рішення) надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, Державним підприємством "Бориспільське лісове господарство" погодження про можливість вилучення спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення у кварталі 35 відповідачу-2 не надавалось.

При передачі в оренду Іванківською сільською радою спірної земельної ділянки змінено її цільове призначення із земель лісогосподарського призначення на землі рекреаційного призначення.

Відповідно до пункту 2 статті 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно до частини третьої статті 57 Лісового кодексу України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що матеріали справи не містять докази погодження у встановленому законодавством порядку зміни цільового призначення земельної ділянки відсутні.

Відповідно до статті 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Відповідно до статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення Іванківської сільської ради від 28.12.2007 №71-20-5 прийняте всупереч нормам Земельного кодексу України та Лісового кодексу України, а тому є неправомірним.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 № 9 судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає обґрунтованими позовні вимоги прокурора про визнання недійсними рішення Іванківської сільської ради Бориспільського району № 771-20-5 від 28.12.2007 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою на умовах довгострокової оренди (строком на 49 років) ТОВ "База відпочинку Борисфен" під розміщення бази відпочинку в межах с. Іванків Бориспільського району Київської області" та договору оренди земельної ділянки від 21.04.2008.

Однак, як зазначалось вище та вбачається з матеріалів справи, товариством з обмеженою відповідальністю "База відпочинку "Борисфен" подано заяву про застосування строку позовної давності.

Згідно статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності (частина перша статті 265 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 267 Цивільного кодексу України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Проаналізувавши зазначені вище норми права, можна зробити висновок, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Положеннями статті 268 Цивільного кодексу України передбачені винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначені вимоги, на які позовна давність не поширюється. Зокрема, у пункті 4 частини першої цієї статті зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу І Закону № 4176-VI пункт 4 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України виключено. Цей Закон набрав чинності 15 січня 2012 року. Відповідно до пункту 5 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №4176-VI протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Згідно із частинами першою та третьою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом утратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який утратив чинність, але права й обов'язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.

Положення пункту 4 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України за своєю суттю направлене на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень положення пункту 4 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та перевірено Київським апеляційним господарським судом, Керівник Бориспільської місцевої прокуратури Київської області звернувся до суду з позовом 06.10.2016, що підтверджується відміткою на поштовому конверті, в якому надійшла позовна заява (т.1 а.с. 52).

Відповідно до договору оренди від 09.02.2004 (т.1 а.с. 133-139) спірна земельна ділянка з 09.02.2004 перебувала в оренді у ТОВ "Інвесттехнопром" в розмірі 2.799 га.

При цьому, рішенням Іванківської сільської ради №632-13-5 від 26.08.2007 припинено термін дії договору оренди земельної ділянки від 09.02.200, укладеного з ТОВ "Інвесттехнопром", та надано ТОВ "База відпочинку "Борисфен" дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо укладення договору оренди земельної ділянки площею, орієнтовно 2 га під розміщення бази відпочинку з організацією зони спортивно-оздоровчого призначення.

Як правильно вказав місцевий господарський суд, з наявного в матеріалах справ Будівельного паспорту № 254/03 від 2003 року (т.2 а.с. 169-196) на проектування бази відпочинку з реконструкцією існуючих об'єктів колишнього табору праці та відпочинку, а саме із викопіювання схеми землекористування Іванківської сільської ради, вбачається, що директор Бориспільськіго держлісгоспу ОСОБА_2 власноручно розписався та засвідчив власний підпис печаткою підприємства. На переконання колегії суддів, в такий спосіб директор Бориспільськіго держлісгоспу ОСОБА_2 погодив розміри земельної ділянки 2,8 га на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттехнопром" у жовтні 2003 року.

В подальшому право власності на об'єкти та споруди бази відпочинку за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н., с. Іванків, вул. Піщана, 43 перейшло до товариства з обмеженою відповідальністю "База відпочинку "Борисфен", що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 30.03.2009, серія САС № 252552 (т.2 а.с. 197).

Враховуючи наведені обставини судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що Державне підприємство "Бориспільське лісове господарство" могло довідатися про порушення свого права користування спірною земельною ділянкою з моменту погодження відведення земельної ділянки (підписання викопіювання зі схеми землекористування Іванківської сільської ради, доданої до Будівельного паспорту № 254/03 від 2003 року).

Оскільки, з Будівельного паспорту №254/03 від 2003 року не вбачається коли саме директор Державного підприємства "Бориспільське лісове господарство" підписав викопіювання схеми землекористування, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що строк позовної давності за даним позовом повинен обраховуватись саме з 31.12.2003.

За таких обставин відповідно до приписів статей 257 та 261 Цивільного кодексу України трирічний строк позовної давності за даним позовом Керівника Бориспільської місцевої прокуратури сплив не пізніше 31.12.2006.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою №14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу, що вказана правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду України від 08.06.2016 у справі № 6-3029цс15 та у постановах Верховного Суду від 11.07.2018 у справі № 912/3066/17, від 11.07.2018 у справі № 914/1886/17.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду, у постанові від 30.05.2018 у справі № 367/2271/15-ц зазначила, що як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності починається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

За таких обставин, оскільки, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції дійшли до висновку про пропуск Керівником Бориспільської місцевої прокуратури позовної давності у даній справі за вказаним позовом та відсутність правових підстав для поновлення пропущеного строку позовної давності, враховуючи положення ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду Київської області про відмову прокурору у задоволенні позову у зв'язку із пропуском строку позовної давності.

При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає необґрунтованими доводи товариства з обмеженою відповідальністю "База відпочинку "Борисфен" про відсутність у Керівника Бориспільської місцевої прокуратури підстав для представництва інтересів позивачів.

Так, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 "Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру" Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Функції прокуратури представляти інтереси держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом, визначені статтею 1311 Конституції України та статтею 2 Закону України "Про прокуратуру".

Водночас, пункт четвертий мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі N 3-рп/99 за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Отже, доводи відповідача-2 про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів позивачів є помилковими.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції ані прокурором, ані позивачами не було подано належних та переконливих доказів поважності причин пропуску строку позовної давності для його поновлення. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Київської області від 19.03.2018, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Першого заступника прокурора Київської області слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Київської області від 19.03.2018 залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 129, 240, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення господарського суду Київської області від 19.03.2018 по справі № 911/3293/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 19.03.2018 по справі № 911/3293/16 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника.

4. Матеріали справи № 911/3293/16 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко

Дата складання повного тексту постанови 02.08.2018 року