Постанова № 75694042, 31.07.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" липня 2018 р. Справа№ 911/2865/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Пашкіної С.А.

Сітайло Л.Г.

при секретарі Рибчич А. В.

За участю представників:

від позивача: Чорноморець Я.А. - адвокат

від відповідача: Шемет В.Ю. - представник за довіреністю № 1382/02 від 31.05.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради

на рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2017

у справі № 911/2865/17 (суддя Горбасенко П.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Київської міської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком»

до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради

про стягнення 204 461,95 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача 204 461,95 грн. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг, наданих пільговим категоріям громадян у період з 01.05.2015 до 01.01.2017.

В обґрунтування позову позивач зазначив про те, що на нього як на оператора телекомунікацій згідно ч. 3 ст. 63 Закону України «Про телекомунікації» та п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295, покладено обов'язок надавати телекомунікаційні послуги з урахуванням пільг відповідно до законодавства України, проте надані ним в період з 01.05.2015 до 01.01.2017 послуги оплачені у повному обсязі не були.

Рішенням Господарського суду Київської області від 13.10.2017, повний текст якого складений 18.10.2017, у справі № 911/2865/17 позов задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не в повному обсязі відшкодовано витрати, понесені внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах в період з 01.05.2015 по 01.01.2017, внаслідок чого заборгованість за надані на пільгових умовах телекомунікаційні послуги за цей період становить 204 461,95 грн.

Розглядаючи спір сторін по суті, суд першої інстанції зазначив про те, що ним критично оцінюються посилання відповідача на те, що станом на 01.01.2017 заборгованість за надані пільги з послуг зв'язку, яка зареєстрована в органах державної казначейської служби України, складає 3 033,44 грн., оскільки відповідачем не спростовано факту надання позивачем телекомунікаційних послуг за спірний період, та звернув увагу сторін на те, що затримка бюджетного фінансування не може бути підставою для неоплати наданих послуг, оскільки відповідно до частини другої статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 відсутність бюджетних коштів не може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, 01.11.2017 Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2017 у справі № 911/2865/17 скасувати та прийняти нове рішення, визнати кредиторську заборгованість відповідача в сумі 3 033,44 грн. як таку, що перебуває на обліку в Управлінні Державної казначейської служби України у Київській області.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Пашкіна С.А., Сітайло Л.Г. від 06.11.2017 апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради повернуто без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

14.11.2017 Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради вдруге звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2017 у справі № 911/2865/17 скасувати та прийняти нове рішення, визнати кредиторську заборгованість відповідача в сумі 3 033,44 грн. як таку, що перебуває на обліку в Управлінні Державної казначейської служби України у Київській області.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач послався на ті самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме на те, що він визнає лише кредиторську заборгованість за 2015 рік в сумі 3 033,44 грн., а в бюджеті на 2016 рік не було передбачено субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку, з огляду на що між позивачем та відповідачем не було укладено договору «Про порядок відшкодування витрат на надані послуги пільговим категоріям громадян на 2016 рік» та не приймались і не підписували акти звірки розрахунків щодо вартості послуг, а відтак, відповідач не має можливості задовольнити вимоги позивача до моменту вирішення на державному рівні питання компенсаційних витрат внаслідок надання спірних послуг, тобто фактично на те, що до спірних правовідносин має бути застосовано приписи бюджетного законодавства, а відтак, оскільки відповідач не має бюджетних призначень щодо розпорядження бюджетними коштами на компенсацію пільг, він не повинен відповідати за виконання Державного бюджету України та нести на собі негативні фінансові наслідки.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2017 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Пашкіна С.А., Сітайло Л.Г. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 18.11.2017.

Водночас 15.11.2017 до Київського апеляційного господарського суду надійшла касаційна скарга Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2017 у цій справі.

Частиною 2 ст. 109 ГПК України встановлено, що при отирманні касаційної скарги апеляційний господарський суд зобов'язаний невідкладно надіслати скаргу разом зі справою до Вищого господарського суду України.

Частиною 1 ст. 79 ГПК України встановлено, що господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 апеляційне провадження у справі № 911/2865/17, яке порушене за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради, зупинено до повернення матеріалів справи № 911/2865/17 з Вищого господарського суду України.

Справу скеровано до Вищого господарського суду України.

06.12.2017 від позивача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2017 у справі № 911/2865/17 без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, зазначивши про те, що спірне рішення є законним, обґрунтованим, відповідає обставинам справи, ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, оскільки при вирішення спору сторін по суті суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для неоплати наданих послуг.

Станом на 14.05.2018 справа № 911/2865/17 на адресу суду не поверталась.

14.05.2018 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, в якому він просить поновити апеляційне провадження у справі № 911/2865/17, посилаючись на те, що ухвалою Верховного суду України від 22.02.2018 касаційну скаргу відповідача на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2017 та на рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2017 у справі № 911/2865/17 не прийнято до розгляду та повернуто заявнику, а ухвалою Господарського суду Київської області від 16.03.2018 у задоволенні заяв апелянта про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, та про скасування судового наказу відмовлено.

15.05.2018 Київський апеляційний господарський суд направив запит до Господарського суду Київської області про направлення матеріалів справи № 911/2865/17 для подальшого розгляду апеляційної скарги.

24.05.2018 на адресу Київського апеляційного господарського суду надійшла справа № 911/2865/17.

Ухвалою від 24.05.2018:

- поновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2017 у справі № 911/2865/17;

- встановлено строк для подання пояснень, клопотань, заперечень - до 04.06.2018;

- учасникам процесу роз'яснено, що відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2);

- розгляд справи призначено на 05.06.2018 о 14:30.

У судовому засіданні 05.06.2018 судом оголошено перерву до 31.07.2018 для надання позивачу можливості взяти участь у апеляційному перегляді справи.

27.11.2017 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшла заява про скасування судового наказу та зупинення провадження(а.с.214-215 т.1), в якій відповідач просить Київський апеляційний господарський суд скасувати наказ Господарського суду Київської області у цій справі та зупинити провадження до завершення розгляду справи в апеляційному суді.

Щодо вказаного клопотання колегія суддів зазначає про таке.

Чинним ГПК України не передбачено можливості скасування наказу господарського суду, з огляду на що заява в цій частині задоволенню не підлягає.

Також не підлягають задоволенню й вимоги відповідача в частині зупинення провадження до завершення розгляду справи в апеляційному суді, адже апелянт не зазначає про те, яке саме провадження він просить зупинити та до завершення якого саме апеляційного провадження.

Крім того, слід зазначити про таке.

У додаткових письмових поясненнях до апеляційної скарги вих № 1195/07 від 11.05.2018, які надійшли на адресу суду 14.05.2018, відповідач зазначив про те, що, виходячи з приписів чинного законодавства, зобов'язання відповідача по здійсненню розрахунків з позивачем як постачальником послуг, враховуючи предмет спору, мали б виникнути після подання позивачем щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги за формою « 2-пільга», проте судом першої інстанції при винесенні оспорюваного рішення не було враховано, що позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ним були вжиті усі заходи, необхідні для належного виконання ним зобов'язання, а саме щодо того, що позивачем щомісяця до 25 числа у період з 01.05.2016 по 01.01.2017 надавались відповідачу розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці згідно з формою « 2-пільга», на підставі яких відповідач мав би здійснювати розрахунки щодо таких послуг.

Враховуючи, що вказані письмові пояснення містять додаткові обґрунтування апеляційної скарги, за своєю правовою природою вони є доповненнями до апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 266 ГПК України встановлено, що в разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази надіслання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи; в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни.

Враховуючи, що відповідачем не надано доказів направлення позивачу додаткових письмових пояснень до апеляційної скарги вих. № 1195/07 від 11.05.2018, вказані пояснення судом апеляційної інстанції при апеляційному перегляді не враховуються, про що було вказано в судовому засіданні 05.06.2018, в якому представник відповідача звернувся до суду з усним клопотанням про врахування при апеляційному перегляді справи поданих відповідачем письмових пояснень.

Також позивачем до апеляційної скарги додані додаткові докази, а саме копії:

- розрахунків (аванс) видатків по виплаті компенсацій і наданню пільг громадянам по Обухівському ЦТП № 22 за грудень 2015 року (8 розрахунків);

- договору № 118 про порядок відшкодування витрат за надані житлово-комунальні послуги зв'язку пільговим категоріям громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету від 22.01.2015;

- актів розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги станом на 01.01.2016 (8 актів);

- лист Фінансового управління Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області № 160 від 27.11.2015;

- листи відповідача № 2632 від 30.11.2016, № 2596 від 23.11.2016, № 2460 від 03.11.2016, № 1914 від 05.09.2016, № 1365 від 30.06.2016, № 3446 від 17.12.2015, № 3234 від 30.11.2015 (а.с.183-203 т.1).

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів встановлено, що частина з вказаних доказів, а саме листи відповідача № 2596 від 23.11.2016, № 1914 від 05.09.2016 та № 1365 від 30.06.2016 вже наявні у матеріалах справи. Щодо решти доказів колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (у редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017), справи у судах апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності редакцією цього Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частина 1 ст. 270 ГПК України встановлює, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

Статтею 101 ГПК України в редакції, яка діяла на дату звернення відповідача з цією апеляційною скаргою, встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу; додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Частинами 3, 4 п. 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» від 17.05.2011 № 7 встановлено, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. До згаданих підстав належить, зокрема, необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотань сторін про витребування господарським судом доказів у порядку статті 38 ГПК. У такому разі суд апеляційної інстанції за відповідним клопотанням сторони самостійно витребує необхідні додаткові докази.

Заявник жодних обґрунтувань неможливості подання доданих до апеляційної скарги доказів до суду першої інстанції в апеляційній скарзі не наводить, що виключає можливість суду встановити, що ненадання до суду першої інстанції додаткових доказів зумовлено причинами, які об'єктивно не залежали від заявника.

Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному учаснику справи більш сприятливі, аніж іншому умови в розгляді конкретної справи.

За таких обставин, додані заявником до апеляційної скарги додаткові докази, а саме копії:

- розрахунків (аванс) видатків по виплаті компенсацій і наданню пільг громадянам по Обухівському ЦТП № 22 за грудень 2015 року (8 розрахунків);

- договору № 118 про порядок відшкодування витрат за надані житлово-комунальні послуги зв'язку пільговим категоріям громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету від 22.01.2015;

- актів розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги станом на 01.01.2016 (8 актів);

- листа Фінансового управління Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області № 160 від 27.11.2015;

- листів відповідача № 2632 від 30.11.2016, № 2460 від 03.11.2016, № 3446 від 17.12.2015, № 3234 від 30.11.2015

при апеляційному перегляді справи як додаткові докази колегією суддів не приймаються.

Під час розгляду справи представники відповідача апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі.

Водночас в судовому засіданні 31.07.2018 у наданих додаткових усних поясненнях по суті спору представник відповідача зазначив про те, що судове рішення прийнято з порушенням норм процесуального права без врахування всіх наявних у матеріалах справи доказів, і що сума боргу відповідача, яка б мала бути задоволена судом виходячи з наявних у матеріалах справи документальних доказів, становить 49 159,75 грн., проте жодного розрахунку вказаної суми не надав та не пояснив правові підстави можливості зміни вимог апеляційної скарги на стадії надання пояснень.

Під час розгляду справи представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» виключно законами України визначаються, зокрема, пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Згідно з п.п.1, 3 ст. 63 Закону України «Про телекомунікації» та п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року № 295 (далі Правила № 295), телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Законом України «Про телекомунікації» та Правилами № 295 не передбачено жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі та можливості позивачу як оператору телекомунікаційних послуг відмовитись від надання відповідних послуг пільговим категоріям споживачів.

Позивач як оператор телекомунікаційних послуг має обов'язок надавати телекомунікаційні послуги на пільгових умовах категоріям споживачів, на яких поширюється дія: Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-ХІІ, Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» від 23.03.2000 № 1584-ІІІ, Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ, Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» від 24.03.2008 № 203/98-ВР, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XІІ та Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-ІІІ.

Указані приписи законодавства закріплюють державні соціальні гарантії певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов'язку оператора телекомунікаційних послуг надавати послуги зв'язку тим категоріям громадян, які мають установлені законодавством пільги з їх оплати, кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати вартість таких послуг суб'єкту господарювання, який їх надає.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач послався на те, що на виконання вимог вищезазначених законодавчих актів за період з 01.05.2015 по 01.01.2017 ним було надано телекомунікаційних послуг на пільгових умовах на загальну суму 332 670,28 грн., з яких відповідачем профінансовано 128 208,33 грн., що підтверджується належними копіями виписок з банківського рахунку позивача (а.с.35-40 т.1), актів звіряння взаємних розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги (форми « 3-пільга») (а.с.11-33 т.1), та доданим до позову відповідним розрахунком заборгованості (а.с.10 т.1), а відтак, заборгованість відповідача перед позивачем по витратах, понесених внаслідок наданих у спірний період телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, становить 204 461,95 грн. (332 670,28 грн. - 128 208,33 грн.), з якої 5 308,06 грн. - заборгованість за 2015 рік.

У 2016 році відповідач припинив фінансування витрат позивача на надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.

Щодо спірних обставин між сторонами відбувалось листування.

30.08.2017 позивач направив відповідачу Претензію № 13 на суму 204 461,95 грн. від 30.08.2017 вих. № 11/241 (а.с.51 т.1), у задоволенні якої відповідач відмовив (лист від 21.09.2017 № 2312/07 - а.с.107 т.1), пославшись на те, що у Законі України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» відсутня субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з оплати послуг зв'язку окремим категоріям громадян; що відповідно до чинного законодавства відповідач не має законних підстав для взяття на себе зобов'язань щодо виплати заборгованості, яка виникла за грудень 2015 року, у зв'язку з відсутністю фінансування з державного бюджету, а також витрат, які поніс позивач у зв'язку з наданням пільг на телекомунікаційні послуги в 2016 році, оскільки будь-яких договірних зобов'язань між відповідачем та позивачем у 2016 році не було.

25.09.2017 позивач звернувся до суду з цим позовом.

Заперечуючи проти позову, у відзиві на позов відповідач послався на те, що для погашення кредиторської заборгованості за 2015 рік, яка зареєстрована в органах державної казначейської служби України (3 033,44 грн.), станом на 04.10.2017 субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам не виділялась; що у Законі України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» відсутня субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з оплати послуг зв'язку окремим категоріям громадян; що між позивачем та відповідачем не був укладений типовий договір про порядок відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям населення за 2016 рік, тому відповідач не мав правових підстав приймати від позивача розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговим категоріям населення за 2016 рік, і що відповідач не має даних щодо суми витрат, понесених позивачем в зв'язку з наданням пільг на телекомунікаційні послуги в 2016 році.

Суд першої інстанції задовольнив вимоги позивача в повному обсязі, з чим колегія суддів погоджується з огляду на таке.

За змістом підпункту «б» п. 4 ч. 1 ст. 89 та ст. 102 Бюджетного кодексу України, до видатків місцевих бюджетів належать видатки на відшкодування вартості послуг зв'язку, які надані тим категоріям громадян, яким державою надані пільги з їх оплати, що здійснюється за рахунок субвенцій з Державного бюджету України на здійснення державних програм соціального захисту в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог статті 102 Бюджетного кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі - Порядок № 256).

Згідно з п. 3 Порядку № 256 (в редакції, яка діяла станом на дату спірних правовідносин) головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Порядком № 256, зокрема, встановлено, що:

- головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрації, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) до 22 числа місяця, що настає за звітним, щодо пільг з послуг зв'язку населенню (абз. 4 п. 5);

- фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі до 25 числа місяця, що настає за звітним, щодо пільг з послуг зв'язку (абз 4 п. 6);

- управління Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі щомісяця подають Державній казначейській службі відповідні дані щодо фактично нарахованих сум пільг, субсидій, допомоги та кредиторської заборгованості відповідних бюджетів згідно із зазначеними реєстрами. (абз. 6 п. 6);

- Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові органи обласних держадміністрацій протягом двох операційних днів після отримання коштів субвенцій надають органам Державної казначейської служби платіжні доручення щодо перерахування цих коштів на рахунки районних бюджетів, бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення пропорційно фактичним зобов'язанням відповідних бюджетів на дату проведення платежів з їх оплати. Щомісячні суми субвенцій перераховуються органами Державної казначейської служби на рахунки місцевих бюджетів з урахуванням їх обсягів, передбачених у бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних бюджетах для відповідних місцевих бюджетів. Органи Державної казначейської служби протягом операційного дня з часу отримання відповідних платіжних доручень направляють кошти субвенцій на рахунки місцевих бюджетів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби (п. 7);

- отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг, у тому числі на оплату пільг з послуг зв'язку (п. 8).

З огляду на викладені положення Порядку № 256, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із законів України, та про те, що спірні правовідносини носять змішаний характер і підпадають під правове регулювання не лише Бюджетного кодексу України, який визначає безпосередню процедури сплати грошових коштів, але також регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та відповідними законами України, які визначають правову підставу, в даному випадку для оператора телекомунікаційних послуг, надавати послугу на пільговій умові певним категоріям осіб.

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів ведуть персоніфікований облік отримувачів пільг за соціальною ознакою згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117 «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги», якою затверджено Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, а також здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Відповідно до пунктів 3, 7, 10, 11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117 (в редакції, яка діяла станом на дату спірних правовідносин) (далі Положення № 117):

- управління праці та соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, структурні підрозділи з питань праці та соціального захисту населення виконавчих органів міських рад серед іншого: організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної в пункті 2 цього Положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання для контролю за відомостями, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги; ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою "1 - пільга", в якій використовується індивідуальний ідентифікаційний номер пільговика у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; вносять до Реєстру відповідні уточнення у разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії окремих норм законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги;

- у разі зміни місця проживання в межах адміністративно-територіальної одиниці, яку обслуговує уповноважений орган, пільговик або його законний представник повинен повідомити його про це письмово. У разі зміни місця проживання поза межами адміністративно-територіальної одиниці пільговик знімається з обліку в уповноваженому органі за попереднім місцем проживання та стає на облік за новим місцем проживання. Уповноважені органи за попереднім місцем проживання пільговика закривають його персональну облікову картку та видають пільговику довідку про зняття з обліку, а за новим місцем проживання відкривають нову облікову картку з дати реєстрації пільговика;

- підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою « 2-пільга»;

- Уповноважений орган щомісяця:

1) звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації;

2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає: реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою « 5-пільга» та реєстр розрахунків згідно з формою « 7-пільга»; акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою « 3-пільга»;

3) до 15 числа подає: фінансовим органам районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських рад акти звіряння розрахунків згідно з формою « 3-пільга».

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04.10.2007 № 535, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.10.2007 за № 1172/14439, «Про затвердження форми для розрахунку видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг « 2-пільга», та Інструкції про порядок її заповнення» затверджено форму для розрахунку видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг « 2-пільга», за якою підприємства та організації, що надають послуги, формують та надають до управлінь праці та соціального захисту населення розрахунки на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг окремим категоріям громадян, у вигляді файлів DBF або ТХТ-формату.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач не лише припинив у 2016 році фінансувати витрати позивача на надання пільгових послуг, а й відмовився приймати від нього щомісячні розрахунки за формою « 2-пільга», які позивач, який продовжував відповідно до вимог закону надавати пільгові послуги окремим категоріям громадян, надсилав відповідачеві.

Вказані обставини підтверджуються наявним у матеріалах справи листуванням сторін.

Так, листом від 15.06.2016 № 82250/58-152 на адресу відповідача (а.с.44-45 т.1) позивач заявив про неприпустимість відмов посадових осіб відповідача у прийнятті розрахунків щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці згідно з формою « 2-пільга», які подаються позивачем, та зауважив відповідачеві на тому, що відсутність коштів у державному бюджеті для проведення розрахунків з підприємствами, що надають послуги, не є згідно діючого законодавства підставою не приймати від підприємств розрахунки вартості наданих послуг за формою, встановленою Положенням про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117, і що норми щодо необхідності подання звітності (розрахунків вартості) за надані послуги зв'язку пільговикам (форма « 2-пільга») підприємствами, з одного боку, та необхідність прийняття такої звітності управліннями праці та соціального захисту населення, з іншого боку, є чинними та обов'язковими.

У відповідь на вказаний лист відповідач листом від 30.06.2016 № 1365 (а.с.48 т.1) повідомив позивачу про те, що, виходячи з того, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» не були передбачені видатки у вигляді субвенцій з державного бюджету на послуги зв'язку, договір на відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету (міського бюджету) на 2016 рік не був укладений з позивачем, і відповідач як головний розпорядник коштів не має права приймати розрахунки вартості послуг, так як на даний час не визначено джерело фінансування (державний бюджет - міський бюджет).

На вказані обставини відповідач посилається й заперечуючи проти цього позову.

Отже, відповідач, замість того, щоб звірити направлені позивачем розрахунки вартості за надані послуги за формою « 2-пільга», скласти реєстр погашення заборгованості за формою « 5-пільга» та реєстр розрахунків за формою « 7-пільга», акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою « 3-пільга», та подати відповідному фінансовому органу акти звіряння розрахунків згідно з формою «3-пільга», повертав такі розрахунки з посиланням на відсутність бюджетного фінансування.

Проте, таких дій головного розпорядника коштів не передбачено законом, тому посилання відповідача на те, що він як головний розпорядник коштів не має права приймати розрахунки вартості послуг, так як на даний час не визначено джерело фінансування (державний бюджет - міський бюджет), визнаються колегією суддів необґрунтованими, оскільки вказані обов'язки відповідача як головного розпорядника коштів не залежать від питань бюджетного фінансування і є обов'язковими для виконання відповідачем відповідно до закону.

Щодо посилань відповідача на те, що він не має даних щодо суми витрат, понесених позивачем у зв'язку з наданням пільг на телекомунікаційні послуги, слід зазначити, що розмір заявлених майнових вимог зазначений позивачем помісячно в актах звіряння розрахунків за формою « 3-пільга», доданих до позову, які складаються за результатами звірки даних позивача у формах « 2-пільга» та даних відповідача, занесених ним до реєстру осіб, які мають право на пільги.

Відповідач доказів того, що заявлені позивачем суми не відповідають дійсним, суду не надав, хоча відповідну інформацію щодо кожного пільговика повинен фіксувати в реєстрі осіб, які мають право на пільги, і не був позбавлений можливості їх перевірити.

За таких обставин, заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості відповідача приймаються судом як таки, що доведена.

Враховуючи, що матеріалами справи належним чином підтверджується факт складення позивачем та направлення відповідачу для підписання розрахунків за формою « 2-пільга», в той час як останній не надав доказів того, що позивачем у вказаних розрахунках, які були направлені для підписання, зазначені інші суми, ніж ті, які зафіксовані в актах за формою « 3-пільга» та заявлені позивачем до стягнення, посилання відповідача на відсутність в матеріалах справи розрахунків за формою « 2-пільга» колегією суддів до уваги не приймаються.

Щодо посилань відповідача на те, що для погашення кредиторської заборгованості за 2015 рік, яка зареєстрована в органах державної казначейської служби України, станом на 04.10.2017 субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам не виділялась, і що у Законі України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» відсутня субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з оплати послуг зв'язку окремим категоріям громадян, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції в тому, що затримка бюджетного фінансування не може бути підставою для неоплати наданих послуг.

При цьому, слід врахувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 17.04.2018 у справі № 911/4249/16 (провадження № 12-70гс18) за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Київської міської філії ПАТ «Укртелеком» до Управління соціального захисту населення Макарівської районної державної адміністрації (п. 51-61), де Велика Палата Верховного Суду відхилила твердження скаржника про відсутність його обов'язку здійснити розрахунок з позивачем за надані особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, телекомунікаційні послуги у період з 01 січня 2015 року до 01 січня 2016 року через те, що не було передбачено кошти на ці видатки, оскільки в особи виникає певне право, а в держави - відповідне цьому праву фінансове зобов'язання не із закону про Державний бюджет України та похідних від нього актів (бюджетний розпис, кошторис тощо), а з нормативно-правових актів, що регулюють відносини між особою та державою в певній сфері суспільних відносин.

Аналогічний правовий висновок про те, що сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання, викладено в постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі № 3-77гс17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справах № 925/246/17, № 925/974/17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 12-46гс18, на які послалась Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17.04.2018 у справі № 911/4249/16, обґрунтувавши свій правовий висновок і позицією Конституційного Суду України, який неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007).

Згідно з ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування (ч. 4 ст. 11 ЦК України).

Згідно ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивачем належним чином доведено обставини, на які він посилається як на підставу для задоволення своїх вимог, відповідач вказаних обставин належними та допустимим доказами не спростував.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно і обґрунтовано задовольнив позовні вимоги та стягнув з відповідача на користь позивача 204 461,95 грн. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2017 у справі № 911/2865/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України всі судові витрати по справі покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 267-270, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2017 у справі № 911/2865/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2017 у справі № 911/2865/17 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/2865/17.

Повний текст постанови складено: 06.08.2018

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді С.А. Пашкіна

Л.Г. Сітайло