Рішення № 75693613, 24.07.2018, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.07.2018 Справа № 917/306/18

За позовною заявою Фізичної особи - підприємця Лініченка Ігора Володимировича АДРЕСА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Річен Груп" вул.Дмитра Коряка, 3, офіс 717, м.Полтава, Полтавська область, 36003

про стягнення 65 495,37 грн.

Суддя Гетя Н.Г.

Секретар судового засідання Олефір О.І.

Представники:

від позивача: не з'явився.

від відповідача: не з'явився.

Фіксування судового процесу здійснюється за допомогою технічних засобів (аудіозапис).

Після виходу з нарадчої кімнати в судовому засіданні суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст.233 ГПК України та повідомив дату виготовлення повного тексту рішення.

Суть справи: розглядається позовна заява Фізичної особи - підприємця Лініченка Ігора Володимировича про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю " Річен Груп" 65 495,37 грн.

27.03.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та справу призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження.

18.06.2018р. справу призначено до судового розгляду по суті. Представник позивача в судове засідання не з"явився та до суду надіслав клопотання про проведення засідання без його участі та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з"явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 120 ГП України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Таким чином, про дату, час та місце проведення судового засідання господарський суд Полтавської області повідомляв відповідача належним чином. Ухвали суду у даній справі були своєчасно розміщені судом в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В судовому засіданні 24.07.2018 року відповідно до ст. 240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено про дату складання повного судового рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши подані докази, суд встановив:

Між 04.08.2017 року Фізичною особаою - підприємцем Лініченком Ігорем Володимировичем (далі - ФОП Лініченко І.В.) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Річен Груп" (далі ТОВ "Річен Груп") укладено Договір поставки (далі - Договір).

За умовами Договору, Продавець (ФОП Лініченко І.В.) зобов'язався поставити Покупцю (ТОВ "Річен Груп") нафтопродукти за реквізитами Покупця (в подальшому Товар), а Покупець зобов'язався прийняти і оплатити Товар. Загальні обсяги поставок згідно виписаних накладних.

Згідно п.3.1. Договору розрахунки за ПММ, що підлягає поставці згідно з цим Договором, проводяться Покупцем шляхом оплати протягом 15 календарних днів після одержання Товару. Днем оплати вважається день надходження коштів на рахунок Продавця. У разі несплати або несвоєчасної сплати вартості ПММ, Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі 0,7% за кожен день прострочення платежу від суми несплаченого чи несвоєчасно сплаченого ПММ.

Пунктом 4.1 Договору встановлено, що відвантаження ПММ здійснюється через автозаправочну колонку по лімітно-забірній відомості. Факт відвантаження підтверджується накладною на відпуск Товару.

Згідно накладних Товариство з обмеженою відповідальністю "Річен Груп" поставило Товар на загальну суму 93 389,80 грн., а саме:

- за накладною №9 від 14.08.2017 року відвантажив бензину А-92, дизельного палива та газу на загальну суму 10000 грн.

- за накладною №10 від 16.08.2017 року відвантажив диз.палива та газу на загальну суму 10000 грн.

- за накладною №14 від 31.08.2017 року відвантажив бензину А-92, диз.палива та газу на загальну суму 13662,29 грн.

- за накладною №8 від 22.09.2017 року відвантажив бензину А-92, диз.палива та газу на загальну суму 40114,25 грн.

- за накладною №15 від 30.09.2017 року відвантажив бензин А-92 та газу на загальну суму 11783,26 грн.

- за накладною №16 від 30.09.2017 року відвантажив бензин А-92, газу та бензину А-95 на загальну суму 7830 грн.

ТОВ "Річен Груп" оплату за переданий Товар здійснив частково в розмірі 40000 грн. за платіжним дорученням №73 від 14.08.2017 року, платіжним дорученням №77 від 16.08.2017 року; платіжним дорученням №801 від 19.09.2017 року; платіжним дорученням №818 від 22.09.2017 року.

Залишок боргу за поставлені нафтопродукти станом на 19.03.2018 року становить 53389,80 грн.

Враховуючи викладене позивач звернувся до суду про стягнення заборгованості в розмірі 53389,80 грн., а також нарахував відповідачу пеню в розмірі 7 832,21 грн., індекс інфляції 3 470,33 грн. та 3% річних в розмірі 803,03 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти позовних вимог вказуючи на те, що розрахунок ціни наданий Позивачем викликає сумніви, товарні накладні не містять обов"язкових реквізитів, не вказано номер та дату Договору, до матеріалів позову не додано аргументованого розрахунку штрафних санкцій, отже заборгованість документально не підтверджується.

При винесенні рішення суд виходить з наступного:

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно наданих позивачем накладних №9 від 14.08.2017р., №10 від 16.08.2017р., №14 від 31.08.2017р., №8 від 22.092017р., №15 від 30.09.2017р., №16 від 30.09.2017р. та платіжих доручень №73 від 14.08.2017р., №77 від 16.08.2017р., №801 від 19.09.2017р., №818 від 22.09.2017р., загальна заборгованість відповідача перед позивачем ща поставлений товар становить 53 389,80 грн.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 53 389,80 грн. є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов»язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Пунктом 3.1 Договору сторони погодили, що у випадку несплати або несвоєчасної сплати вартості ПММ, Покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,7% за кожен день прострочення платежу від суми несплаченого чи несвоєчасно сплаченого ПММ.

Згідно статті 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивачем здійснено нарахування пені за накладними №8 від 22.09.2017р., №15 від 30.09.2017р. та №16 від 30.09.2017р., при цьому при визначені періоду нарахування пені позивачем встановлено початковий період 15 днів з моменту відвантаження товару та кінцевий період 08.04.2018р.

Здійснивши перерахунок пені за період згідно п.3.1 Договору з моменту оплати частини заборгованості з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня та відповідно до положень ст. 232 ГК України, розмір пені становить:

- по накладній №8 сума 33776,54 грн., період з 08.10.2017р. по 08.04.2018р. - пеня 5022,99 грн.;

- по накладній №15 та №16 від 30.09.2017р. сума 19 613,26 грн., період з 16.10.2017р. по 08.04.2018 р. (кінцевий період вказаний в розрахунку позивача) - пеня 2 809,26 грн.

Таким чином, з урахуванням положень статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та пункту 6 ст. 232 Господарського кодексу України розмір пені становить 7832,21грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нараховано втрат від інфляції за накладною №8 на суму 33446,54 грн. за період з 08.10.2017р. по 08.04.2018р. в розмірі 2 195,17 грн.; за накладними №15 та №16 на суму 19613,26 грн. за період з 16.10.2017р. по 08.04.2018р. в розмірі 1274,86 грн.

Суд зазначає, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З огляду на викладене, інфляційні слід нараховувати за період 01.11.2017р. - 31.03.2018р., сума інфляційних за цей період становитиме:

- за накладною №8 на суму 33446,54 грн. - за період з 01.11.2017р. - 31.03.2018р. - 1845,12 грн.;

- за накладними №15 та №16 на суму 19613,26 грн. за період з 16.11.2017р. по 31.03.2018р. - 897,39 грн.

Враховуючи перерахунок здійснений судом, всього до стягнення підлягають інфляційні втрати в розмірі 2 742,51 грн.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних, суд прийшов до висновку, що заявлений розмір 3% річних 803,03 грн. є правомірним.

Відповідно до ч.1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 53 389,80 грн., 7832,21грн. - пені, інфляційних втрат в розмірі 2 742,51 грн. та 3% річних 803,03 грн. підтверджено документально та нормами матеріального права, а тому підлягають задоволенню.. В частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 727,82 грн. судом відмовлено.

Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, сума судового збору що підлягає стягненню з відповідача становить 1744,38,00 грн.

Що стосується витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне:

В ч. 3 ст. 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов"язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, повязану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

В ч. 3 ст. 126 ГПК України вказано, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивачем надано Договір про правову допомогу від 27.02.2018р., укладений між Фізичною особою підприємцем Лініченко Ігорем Володимировичем та адвокатом Ковалюх Василем Миколайовичем, Ордер на надання правової допомоги та та платіжне доручення №491 ід 05.03.2018р. з призначенням платежу консультації та юридичні послуги згідно договору від 27.02.2018р.

Пунктом 2.2 Договору, визначено термін закінчення робіт з надання послуг - момент підписання акта приймання-передачі послуг.

Відповідно до ч.3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (надання прослуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В порушення ч. 3 ст. 126 ГПК України позивачем не подано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатами, та здійснених відповідачем витрат.

Сторони в договорі погодили, що належне виконання послуг підтверджується актом прийому-передачі наданих послуг.

Оскільки позивач не надав суду належних та допустимих доказів які б свідчили про передачу акту прийому-передачі наданих послуг замовнику (відповідачу) або відмову у його підписанні замовником (відповідачем) зважаючи на умови договору у замовника (відповідача) не виникло обов'язку щодо оплати наданих послуг.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідачем не надано належних доказів на підтвердження понесення витрат на правову допомогу, а саме: детального опису робіт, виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (розрахунок вартості складових наданих відповідних послуг).

Тим самим відповідачем унеможливлено здійснення судом визначення дійсного розміру витрат на професійну правничу допомогу понесених останнім, їх оцінку на предмет співмірності із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України). Надані стягувачем документи із зазначенням загальної вартості робіт без їх детальної конкретизації (як того вимагає закон) не дають можливість суду зробити належну оцінку відповідності понесених витрат на правничу допомогу визначеним у законі критеріям.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку про відсутність достатніх правових підстав для задоволення заяви відповідача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Річен Груп" (вул.Дмитра Коряка, 3, офіс 717, м.Полтава, Полтавська область, 36003, код ЄДРПОУ 40886947) на користь Фізичної особи - підприємця Лініченка Ігора Володимировича АДРЕСА_1) заборгованість в розмірі 64 767,55 грн., з яких 53 389,80 грн. - основний борг, 7832,21 грн. - пені, 803,03 грн. - 3% річних, 2 742,51 грн. - інфляційних втрат, а також витрати на сплату судового збору в розмірі 1744,38,00 грн.

3. Відмовити в частині стягнення 727,82 грн. - інфляційних втрат та 6 500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256, 257 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 03.08.2018р.

Суддя Гетя Н.Г.