Ухвала суду № 75693598, 19.07.2018, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

19.07.2018 Справа № 917/1750/16

Господарський суд Полтавської області

в складі головуючого судді Кульбако М.М.,

судді Пушко І.І.,

судді Безрук Т.М.,

при секретарі Отюгова О.І.,

за участю представників:

від стягувача (позивача): не з'явились,

від заявника (відповідача): Борсук В.В., Дробаха А.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Техмолпром" про відстрочку виконання рішення суду від 01.11.2017 по справі №917/1750/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Керрі Україна",

пр. Охтирський, 7, дім 2-В, оф. 2-301, м. Київ, 03680

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техмолпром",

вул. Будька, 47, м. Гадяч, Гадяцький район, Полтавська область, 37300

про стягнення 1 909 435,35 грн., -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Керрі Україна" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техмолпром" про стягнення 1 909 435,35 грн., з яких 1 660 863,30 грн. - основного боргу, 156 116,99 грн. - пені, 25 954,44 грн. - 3 % річних, 66 500,62 грн. - інфляційних втрат, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язання за укладеним 25.03.2015 між сторонами договором поставки №2503-2.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 01.11.2017 позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Техмолпром" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Керрі Україна" 1 596 970,50 грн. основного боргу, 153 788,95 грн. пені, 25 954,44 грн. 3% річних, 66 500,62 грн. інфляційних втрат, 27 648,22 грн. витрат по сплаті судового збору; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

На виконання даного рішення господарським судом Полтавської області видано відповідний наказ від 24.11.2017 №917/1750/16.

25.06.2018 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Техмолпром" про відстрочку виконання рішення суду від 01.11.2017 по справі №917/1750/16.

Ухвалою суду від 12.07.2018 вказану заяву прийнято судом до розгляду в судовому засіданні 19.07.2018.

Представник боржника в судовому засіданні 19.07.2018 підтримав подану заяву та просить суд відстрочити виконання рішення суду на 12 місяців з моменту винесення ухвали.

Обґрунтовуючи подану заяву про відстрочення виконання рішення, відповідач посилається на те, що Товариство є переробним підприємством харчової промисловості України. Основним видом продукції, яку виготовляє підприємство є твердий сир. З метою ведення своєї господарської діяльності Товариство проводить закупівлю молочної сировини у населення, юридичних осіб - сільськогосподарських виробників та посередників.

Як зазначає відповідач, основними ринками збуту продукції ТОВ "Техмолпром" були ринки Російської Федерації та Республіки Казахстан. Однак Починаючи з 2014 року Російська Федерація повністю закрила свій ринок (введено продуктове ембарго) для продукції українського виробництва та ввела обмеження та заборони на транзит української продукції митною територією Російської Федерації до Республіки Казахстан та Киргизької Республіки. Втрата основних ринків збуту в сукупності з соціальними та економічними чинниками, збільшенням вартості палива та енергоносіїв, зменшення платоспроможності населення призвели до значного зниження обсягів виробництва та реалізації продукції відповідача.

Зазначені обставини фактично позбавили можливості підприємства своєчасного проведення розрахунків з постачальниками за отриману продукцію (товар), який використовується ТОВ "Техмолпром" у процесі переробки молочної сировини та виготовлення власної продукції, а також призвели до вкрай скрутного фінансового становища Товариства, внаслідок чого виникла кредиторська заборгованість перед позивачем.

Також, боржник зазначає про наявність заборгованості по заробітній платі на загальну суму 1 955 900,00 грн. Також, вказує що на примусовому виконанні у межах зведеного виконавчого провадження ЗВП 54596575, що перебуває на виконанні у ВПВР УДВС ГТУЮ у Полтавській області з ТОВ "Техмолпром" підлягає стягненню 5 136 267,41 грн.

Як зазначає боржник, з метою отримання доходу найближчим часом, Товариство уклало ряд вигідних контрактів, в Додаткових угодах до яких передбачені графіки із строками та обсягами запланованих поставок, що є підтвердженням вжиття Товариством заходів для отримання коштів, достатніх для виконання рішення суду та уникнення банкрутства Товариства.

На підтвердження факту скрутного економічного становища відповідач надав суду Баланс (Звіт про фінансовий стан) за 2017 рік та Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 2017 рік.

Так, боржник посилається на неможливість виконання рішення суду у даній справі, оскільки це може значно погіршити і так тяжкий фінансовий стан, призвести до значних негативних наслідків для підприємства, невчасної виплати заробітної плати працівникам, сплати податків, до повної неплатоспроможності підприємства перед іншими контрагентами.

Примусове виконання рішення суду уже спричинило збільшення фінансового навантаження на відповідача за рахунок стягнення виконавчого збору, арешт рахунків та майна підприємства, заблокує господарську діяльність товариства-боржника та унеможливить виконання підприємством своїх зобов'язань як перед стягувачем в даній справі, так і перед іншими контрагентами.

Представник стягувача (позивача) в судове засідання не з'явився, відзиву на заяву не надав, причин щодо того суду не повідомив.

При розгляді заяви суд виходив з наступного.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання. Згідно з мотивувальною частиною рішення Конституційного Суду України від 30.06.2009 №16-рп/2009, виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Пункт 3 статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Статтею 160 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню або відстрочити чи розстрочити або змінити спосіб чи порядок його виконання в порядку, встановленому статтями 328, 331 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-4 статті 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує, між іншим, ступінь вини відповідача у виникненні спору.

Підставою для розстрочення, можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

В обґрунтування заяви про відстрочку виконання рішення суду боржник посилається на тяжке фінансове становище, що спричинене відсутністю ринку збуту продукції через введення Російською Федерацією продуктового ембарго.

Боржник є самостійним господарюючим суб'єктом, який вільний у виборі контрагентів, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, тому грошові зобов'язання виникли внаслідок його власної господарської діяльності.

Отже, у розумінні статті 42 Господарського кодексу України здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладання на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Оскільки як позивач так і відповідач є комерційними підприємствами, тому несуть однакову економічну відповідальність за свої дії та однакові ризики. Таким чином, незадовільний фінансовий стан не є безумовною підставою для розстрочки або відстрочки виконання рішення.

Відтак, продуктове ембарго Російської Федерації не є тією виключною обставиною, що зумовила невиконання відповідачем рішення суду по даній справі.

На підтвердження свого тяжкого фінансового стану відповідачем до заяви надано Звіт про фінансові результати за 2017 рік.

Вказаний документ не може достовірно свідчити про фінансову неспроможність боржника виконати рішення господарського суду у даній справі.

Суд вважає, що наведені відповідачем підстави для відстрочення виконання судового рішення, зокрема, тяжкий фінансовий стан не є тією виключною обставиною, в розумінні статті 331 Господарського кодексу України, які б давали підстави для відстрочення виконання судового рішення.

Крім того, при вирішенні питання щодо доцільності надання відстрочення виконання судового рішення судом враховуються матеріальні інтереси обох сторін.

Суд зазначає, що надання відстрочення виконання рішення суду у даній справі може призвести до порушення майнових інтересів стягувача, як учасника господарських відносин, який належним чином виконав договірні зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 за № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Пункт 1 статті 6 §1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

При цьому, суд звертає увагу, що у рішенні Європейського суду (п.37 рішення у справі Деркач та Палек проти України (заяви №№ 34297/02 та 39574/02) від 21 грудня 2004 року) наголошується, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося не виконаним на шкоду однієї зі сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року по справі Шмалько проти України (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 року у справі Чижов проти України, зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконання рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

За ч. 3 статті 331 ГПК України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

В зв'язку з тим, що відстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання розстрочки виконання судового рішення.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежить, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Також судом береться до уваги те, що відповідач вже звертався до суду по даній справі з такою самою заявою, в задоволенні якої було відмовлено. Крім того, підстави наведені у даній заяві про відстрочку виконання рішення суду та в попередній є ідентичними.

Доказів, що відповідач вживає будь-які заходи, спрямовані на виконання рішення суду, заявником не надано.

В зв'язку з викладеним заява відповідача про відстрочення виконання рішення суду від 01.11.2017 у справі №917/1750/16 є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 234, 331 ГПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Техмолпром" про відстрочення виконання рішення суду від 01.11.2017 по справі №917/1750/16.

2. Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому ГПК України.

3. Копію ухвали направити сторонам.

Головуючий суддя М.М. Кульбако

Суддя І.І. Пушко

Суддя Т.М. Безрук