Рішення № 75693269, 19.07.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.07.2018Справа № 910/6694/18

За позовом Дочірнього підприємства «Північтеплоенерго» Комунального підприємства

«Дніпротеплоенерго» Дніпропетровської обласної ради»

до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія

«Нафтогаз України»

про визнання заяви № 26-3014/1.2-18 від 03.05.2018 недійсною

суддя Сівакова В.В.

секретар судового засідання Кимлик Ю.В.

У засіданні приймали участь представники сторін:

від позивача Кірєєв Г.Ю., довіреність № 9 від 26.05.2018

від відповідача Родоман Т.О., довіреність № 14-133 від 06.07.2018

СУТЬ СПОРУ:

29.05.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Дочірнього підприємства «Північтеплоенерго» Комунального підприємства «Дніпротеплоенерго» Дніпропетровської обласної ради» до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про визнання заяви № 26-3014/1.2-18 від 03.05.2018 недійсною.

В обґрунтування вимог позивач зазначає, що на 10.05.2018 на адресу позивача надійшла заява № 26-3014/1.2-18 від 03.05.2018 про зарахування зустрічних однорідних вимог. Відповідно до вказаної заяви, відповідач зазначає, що ДП «Північтеплоенерго» КП «ДТЕ» ДОР» має перед ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» заборгованість з оплати спожитих енергоносіїв, а саме природного газу у сумі 7.883.059,91 грн. за договорами № 12/604-БО-4 від 03.09.2012 та № 13/3390-БО-4 від 28.12.2012 з урахуванням договору про переведення боргу № 13/4125 від 29.10.2013. В свою чергу відповідач має перед позивачем заборгованість у розмірі 609.376,25 грн., яка виникла за договором постачання природного газу № 1593/15-БО-4 від 31.12.2014. Враховуючи викладене відповідач пропонує провести зарахування вищевказаних зустрічних однорідних вимог на суму 609.376,25 грн. Проте позивач не погоджується із такою заявою, оскільки відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» (Закон) на день отримання цієї заяви позивачем вже була розпочата процедура реструктуризації заборгованості за спожити природний газ в сумі 7.883.059,91 грн. Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» включення підприємств до реєстру підприємств що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до вказаного вище Закону є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. Пунктом 16 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закриттю у разі погашення, списання згідно із Законом неустойки, інших штрафних, фінансових санкцій а також інфляційних нарахувань та процентів. Порушення процедури реструктуризації заборгованості шляхом проведення зарахування зустрічних однорідних вимог, як це пропонується НАК «Нафтогаз України», може призвести до виключення з реєстру та, відповідно, до інших негативних наслідків - зокрема поновлення проведення виконавчих дій, арештів майна та банківських рахунків, зрозуміло, що таки дії є небажаними для нашого підприємства, оскільки ставлять під загрозу нормальне функціонування позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2018 відкрито провадження у справі № 910/6694/18 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 26.06.2018.

Даною ухвалою суду зобов'язано відповідача протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 31.05.2018 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0103047193196 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 31.05.2018 є місцезнаходженням відповідача.

Відповідач ухвалу суду від 31.05.2018, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 04.06.2018, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0103047193196, а отже відповідач мав подати відзив до 19.06.2018 включно.

Від позивача 14.06.2018 до суду надійшли уточнення до позовної заяви, в яких додатково зазначає, що проведення зарахування зустрічних однорідних вимог, як це пропонується ПАТ «НАК «Нафтогаз України», призведе до змін суми заборгованості (7.883.059,91 грн. - 609.376,25 грн. = 7.273.683,66 грн.), яка була внесена Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України у відповідний реєстр підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії. Однак, внесення змін в цей реєстр поза межами процедур, визначених Законом не передбачено, тому це може призвести до негативних наслідків - у вигляді неможливості проведення реструктуризації на всю суму заборгованості у відповідності до Закону, в тому числі позбавить підприємство права на лояльний режим проведення виконавчих дій в контексті зупинення/закінчення виконавчих дій, зняття арештів з майна та банківських рахунків, та інше. Такі дії є небажаними для позивача, оскільки ставлять під загрозу нормальне функціонування нашого підприємства, позбавляють можливості зменшити фінансове навантаження господарської діяльності. При цьому, якщо питання про «лояльний режим виконавчого провадження» згідно вищезазначених змін до ЗУ «Про виконавче провадження» носить вірогідний характер, то в разі проведення зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 609.376,25 грн., яке відбувається поза межами дії Закону ДП «Північтеплоенерго» КП «ДТЕ» ДОР» обов'язково понесе додаткові витрати в розмірі 60.937,63 грн. в якості сплати виконавчого збору. Відповідно ДП «Північтеплоенерго» КП «ДТЕ» ДОР» буде проти своєї волі позбавлено права на розстрочення цієї частини боргу (609.376,25 грн.) на 60 місяців, що є проявом невідповідності волевиявлення підприємства та його внутрішній волі.

Відповідачем 25.06.2018 до відділу діловодства суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на те, що вимогу про сплату заборгованості позивачем з оплати природного газу у сумі 7.883.059,91 грн. за договорами № 12/604-БО-4 від 03.09.2012 та № 13/3390-БО-4 від 28.12.2012 та вимоги щодо сплати заборгованості відповідачем у сумі 609.376,25 грн., яка виникла за договором постачання природного газу № 1593/15-БО-4 від 31.12.2014 є дійсними та безспірними, оскільки сторонами не заперечуються. З приводу посилань на Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» відповідач зазначає, що наразі між позивачем та відповідачем договір про реструктуризацію заборгованості не укладено та цей Закон не містить прямої заборони щодо проведення таких розрахунків. Нарахування та стягнення виконавчого збору можливе лише у випадках, коли державним виконавцем були вчинені відповідні дії і за наслідками цих дій було стягнуто, повернуто у примусовому порядку відповідну суму або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Вважає, що наявні всі елементи установлені статтею 601 ЦК України, та відсутні обставини, передбачені статтею 602 ЦК України, за яких зарахування зустрічних вимог не допускається. Отже, підстав для визнання недійсним правочину - заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 03.05.2018 №26-3014/1.2-18 відсутні, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

У відзиві міститься клопотання про поновлення строку на подання відзиву.

В підготовчому засіданні 26.06.2018 судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, відповідно до ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, про поновлення відповідачу пропущеного строку для подачі відзиву на позовну заяву.

В підготовчому засіданні 26.06.2018 судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст.ст. 182, 185 Господарського процесуального кодексу України про закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті на 19.07.2018.

Від позивача 13.07.2018 до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої зазначає, що відповідно до пунктів 4 та 6 ст. 5 Закону передбачено, що комунальні теплогенеруючі та теплопостачальні організації мають можливість укласти договір на реструктуризацію заборгованості лише при наявності згоди органу, до сфери управління якого належить така організація. 11.10.2017 Дніпропетровською обласною радою прийнято рішення № 10 яким погоджено позивачу проведення реструктуризації згідно Закону, що стало підставою 23.01.2018 для внесення позивача до відповідного реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії. 29.03.2018 до Дніпропетровської обласної ради був спрямований типовий проект договору про реструктуризацію з ПАТ «НАК «Нафтогаз України», однак наразі відповіді від ради не отримано. Питання погодження укладення договору об'єктивно є довготривалим процесом, оскільки потребує залучення значної кількості фахівців з різних сфер державної влади. в тому числі Кабінет міністрів України, Антимонопольний комітет України та інших. Зазначає, що у випадку позивача державна виконавча служба провела цілий комплекс виконавчих дій. тому будь-яке погашення боргу буде розцінено виконавчою службою як виконане у примусовому порядку, за яке вона має право та зобов'язана стягнути виконавчий збір у розмірі 10%. З огляду на викладене, вважає доводи відповідача у відзиві не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову.

Відповідач у поданих 19.07.2018 до відділу діловодства суду запереченнях зазначає, що будь-який договір про реструктуризацію боргу між сторонами не укладено та не відповідають дійсності посилання позивача на те, що на момент одержання спірної заяви вже була розпочата процедура реструктуризації заборгованості позивача за спожитий природний газ в сумі 7.883.059,91 грн. Посилання позивача на те, що питання погодження Дніпропетровською обласною радою укладення договору про реструктуризацію є довготривалим процесом, що потребує залучення значної кількості фахівців жодним чином не впливає на те, що договір про реструктуризацію заборгованості між сторонами у цій справі відсутній, оскільки причини, підстави, мотиви не підписання якого не мають жодного значення. Зі змісту позовної заяви та відповіді на відзив можна зробити висновок про те, що положення Закону України «Про виконавче провадження» позивач розцінює як підставу для застосування положень Цивільного кодексу України про недійсність правочину, зокрема, недійсність заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог № 26-3014/1.2-18 від 03.05.2018. Проте, в жодному поданому позивачем процесуальному документі по суті не зазначено яким чином положення вищевказаного Закону впливають на дійсність спірної заяви про зарахування однорідних вимог.

Позивач в судовому засіданні 19.07.2018 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судовому засіданні 19.07.2018 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

В судовому засіданні 19.07.2018, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» надіслало на адресу Дочірнього підприємства «Північтеплоенерго» Комунального підприємства «Дніпротеплоенерго» Дніпропетровської обласної ради» про зарахування зустрічних однорідних вимог № 26-3014/1.2-18 від 03.05.2018.

В заяві зазначено, що відповідно до п. 1 мирової угоди про визнання суб'єкта господарювання правонаступником за борговими зобов'язаннями у справі № 904/6197/14 на підставі абз. 3 ст. 22 «Про теплопостачання» Дочірнє підприємство «Північтеплоенерго» Комунального підприємства «Дніпротеплоенерго» Дніпропетровської обласної ради» є правонаступником за борговими зобов'язаннями з оплати спожитих енергоносії, а саме природного газу у сумі 7.883.059,91 грн. за договорами № 12/604-БО-4 від 03.09.2012 та № 13/3390-БО-4 від 28.12.2012, з урахуванням договору про переведення боргу № 13/4125 від 29.10.2013.

В свою чергу Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» має перед Дочірнім підприємством «Північтеплоенерго» Комунального підприємства «Дніпротеплоенерго» Дніпропетровської обласної ради» заборгованість у сумі 609.376,25 грн., яка виникла за договором постачання природного газу № 1593/15-БО-4 від 31.12.2014.

Зважаючи на викладене та керуючись ст. 601 Цивільного кодексу України Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» заявила про повне припинення зобов'язань перед Дочірнім підприємством «Північтеплоенерго» Комунального підприємства «Дніпротеплоенерго» Дніпропетровської обласної ради» у сумі 609.376,25 грн. за договором № 1593/15-БО-4 від 31.12.2014 шляхом часткового зарахування зустрічних зобов'язань Дочірнього підприємства «Північтеплоенерго» Комунального підприємства «Дніпротеплоенерго» Дніпропетровської обласної ради» перед Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» у сумі 609.376.25 грн. за договорами № 12/604-БО-4 від 03.09.2012 та № 13/3390-БО-4 від 28.12.2012, з урахуванням договору про переведення боргу № 13/4125 від 29.10.2013.

Спір виник внаслідок того, що позивач дане зарахування вважає таким, що не відповідає вимогам Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а тому спірна заява підлягає визнанню недійсною.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

З матеріалів справи вбачається, що заборгованість позивача перед відповідачем в сумі 7.883.059,91 грн. (без врахування штрафних санкцій та нарахувань) складається із заборгованості по двох договорах, а саме по договору № 12/604-БО-4 від 03.09.2012 борг становить 2.918.104,77 грн. та по договору № 13/3390-БО-4 від 28.12.2012 борг становить 4.964.955,14 грн.

Стягнення заборгованості по договору № 12/604-БО-4 від 03.09.2012 на суму 2.918.104,77 грн. було предметом розгляду Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/10095/13 за позовом ПАТ «НАК Нафтогаз України» до ДП «Північтеплоенерго» КП «Дніпротеплоенерго» Дніпропетровської обласної ради», в якій 11.03.2014 прийнято рішення про задоволення позовних вимог. На виконання даного рішення суду 07.05.2014 був виданий наказ та 28.07.2014 Відділом примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управляння юстиції у Дніпропетровській області відкрито виконавче провадження № 44171894.

Стягнення заборгованості по договору № 13/3390-60-4 від 28.12.2012 на суму 4.964.955,14 грн. було предметом розгляду Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/10108/13 за позовом ПАТ «НАК Нафтогаз України» до ДП «Північтеплоенерго» КП «Дніпротеплоенерго» Дніпропетровської обласної ради», в якій 19.02.2014 прийнято рішення про задоволення позовних вимог. На виконання даного рішення суду 05.05.2014 був виданий наказ та 22.07.2014 Відділом примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управляння юстиції у Дніпропетровській області відкрито виконавче провадження № 44103744.

05.08.2014 постановою Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управляння юстиції у Дніпропетровській області виконавчі провадження № 44103744 та 44171894 об'єднані в одне зведене виконавче провадження № 44289310.

05.02.2016 постановою Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управляння юстиції у Дніпропетровській області здійснено заміну сторони виконавчого провадження з Дочірнього підприємства «Південьтеплоенерго» комунального підприємства «Дніпротеплоенерго» Дніпропетровської обласної ради» на Дочірнє підприємство «Північтеплоенерго» комунального підприємства «Дніпротеплоенрго» Дніпропетровської обласної ради».

Зобов'язання відповідача сплатити на користь позивача кошти у в розмірі 609.376,25 грн. виникли на підставі договору постачання природного газу № 1593/15-БО-4 від 31.12.2014, що не заперечується жодною із сторін.

Відповідно до ч.ч. 1-3, 5 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Оспорювана заява № 26-3014/1.2-18 від 03.05.2018 про зарахування зустрічних однорідних вимог, враховуючи положення статті 202 Цивільного кодексу України, за своєю правовою природою є одностороннім правочином, що направлений на припинення зобов'язань.

Таким чином, надіслана відповідачем на адресу позивача заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином відповідача, спрямованим на припинення грошових зобов'язань відповідача перед позивачем.

Позивач в обґрунтування визнання недійсною заяви про залік зустрічних однорідних вимог посилається на Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» який передбачає реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ та процедура якої вже розпочата позивачем та позивача включено до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії. Вказує на те, що виключення позивача з реєстру призведе до небажаних для позивача наслідків як то поновлення проведення виконавчих дій, арештів майна та банківських рахунків, та можливість понесення витрат на виконавчий збір. Отже, заперечення позивача зводяться лише до того, що вчинений правочин є невигідним для позивача.

Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» (далі - Закон) визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Згідно ст. 1 Закону дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Як зазначає позивач у заяві про уточнення та підтверджує відповідач у відзиві позивача включено до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії.

Згідно зі ст. 5 Закону реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 1 липня 2016 року для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашена станом на 31 грудня 2016 року.

Реструктуризація заборгованості за спожитий природний газ, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, здійснюється шляхом розстрочення на 60 календарних місяців рівними частинами з першого числа місяця укладення договору без відстрочення погашення заборгованості та з можливістю дострокового погашення.

Виконання зобов'язань теплопостачальної або теплогенеруючої організації за договором про реструктуризацію заборгованості забезпечується шляхом прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування, що представляє відповідну територіальну громаду, до комунальної власності якої належить така теплопостачальна або теплогенеруюча організація, та який виступає гарантом виконання такого договору на суму реструктуризації (крім суми заборгованості з різниці в тарифах, погашення якої проводиться за рахунок видатків державного бюджету).

11.10.2017 Дніпропетровською обласною радою на 10 сесії сьомого скликання прийнято рішення яким погоджено ДП «Північтеплоенерго» КП «Дніпротеплоенерго» Дніпропетровської обласної ради» реструктуризацію боргу перед ПАТ «НАК «Нафтогаз України».

Позивач вказує на те, що ним до Дніпропетровської обласної ради було спрямовано типовий проект договору про реструктуризацію з ПАТ НАК «Нафтогаз України», однак відповіді досі не отримано.

Матеріали справи свідчать, що договір між позивачем та відповідачем щодо реструктуризації боргу позивача в розмірі 7.883.059,91 грн. відсутній, а тому посилання позивача на норми Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» є недоречними.

Посилання позивача на можливі витрати з виконавчого збору під час проведення виконавчих дій не приймаються судом до уваги оскільки ні яким чином не впливають на недійсність спірної заяви.

Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 601 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Аналогічні приписи щодо припинення господарського зобов'язання виконанням або зарахуванням передбачено частинами 3 та 4 статті 203 Господарського кодексу України, відповідно до яких господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Господарське зобов'язання може бути припинено зарахуванням страхового зобов'язання, якщо інше не випливає з закону або змісту основного чи страхового зобов'язання.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);

2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо);

3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Виходячи з приписів наведених норм, зарахування представляє собою спосіб припинення зобов'язання та можливе за наявності умов їх зустрічності та однорідності, настання строків виконання зобов'язання, а також відсутності спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.

Випадки недопустимості зарахування зустрічних вимог передбачені в ст. 602 Цивільного кодексу України та ч. 5 ст. 203 Господарського кодексу. Так, відповідно до вказаних норм не допускається зарахування зустрічних вимог: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; в інших випадках, встановлених договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було заявлено до зарахування однорідні вимоги, а саме грошова заборгованість проти грошової заборгованості.

Також, суд дійшов висновку, що вимоги є зустрічними, оскільки обумовлені наявністю зобов'язань між сторонами у справі, а саме за договорами № 12/604-БО-4 від 03.09.2012 та № 13/3390-БО-4 від 28.12.2012 ДП «Північтеплоенерго» КП «Дніпротеплоенерго» Дніпропетровської обласної ради» є боржником, а ПАТ «НАК «Нафтогаз України» кредитором, а за договором № 1593/15-БО-4 від 31.12.2014 навпаки - ПАТ «НАК «Нафтогаз України» є боржником, а ДП «Північтеплоенерго» КП «Дніпротеплоенерго» Дніпропетровської обласної ради» є кредитором.

Перевіряючи настання строків виконання зобов'язань суд приходить до висновку, що вони настали, оскільки сторонами дана обставина не оспорюється та зворотного матеріали справи не містять.

Судом встановлено, що між сторонами відсутній спір відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо, оскільки сторонами не наведено жодних заперечень з цього приводу.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що оспорювана заява відповідача про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином відповідача, що вчинений відповідачем у відповідності до ст.ст. 601, 602 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Заявляючи позов про визнання недійсним правочину - заяви про зрахування зустрічних однорідних вимог № 26-3014/1.2-18 від 03.05.2018 позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настанням відповідних наслідків.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України.

Частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що умови договору суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Згідно з п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Судом встановлено, що правові підстави для визнання недійсними правочину - заяви № 26-3014/1.2-18 від 03.05.2018 відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Дочірнього підприємства «Північтеплоенерго» Комунального підприємства «Дніпротеплоенерго» Дніпропетровської обласної ради» безпідставні та задоволенню не підлягають повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 02.08.2018.

СуддяВ.В. Сівакова