Рішення № 75693262, 30.07.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.07.2018Справа № 910/5685/18

Господарський суд міста Києва у складі: судді Васильченко Т.В. за участю секретаря судового засідання Коваленко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 910/5685/18

За позовом Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Добропільська ЦЗФ»

до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії "Львівська залізниця"

про стягнення 24117,50 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Добропільська ЦЗФ» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" (далі - відповідач) про стягнення 24117,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач здійснив відправлення вантажу у залізничних вагонах за залізничними накладними №№52589546, 52589579 від 25.10.2017 на адресу ДТЕК Бурштинська ТЕС ПАТ «ДТЕК Західенерго», втім під час слідування вагонів була виявлена нестача вантажу у вагонах №56116866 та №52244266, про що складено відповідні комерційні акти. Відтак, оскільки саме залізниця не забезпечила збереження вантажу під час його перевезення, просить стягнути з відповідача вартість недостачі вантажу. При цьому, як зазначає позивач, вантажоодержувач на підставі переуступного підпису передав позивачу право на пред'явлення претензій і позовів до ПАТ «Укрзалізниця».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2018 позовну заяву прийнято судом до розгляду, відкрито провадження у справі №910/5685/18, виходячи з вимог ст.ст. 12, 247, 250, 252 Господарського процесуального кодексу України, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено судове засідання у справі на 12.06.2018.

21.05.2018 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки відсутня реальна шкода з огляду на недоведеність оплати вантажоотримувачем вартості вугілля, також відсутній причинний зв'язок між діями перевізника і втратою вантажу, так як у комерційних актах відсутні відомості та опис обставин про незбережене перевезення, що виключає винне заподіяння шкоди.

При цьому, відповідач наголошує на тому, що дана справа повинна розглядатися у відповідності до ст.ст. 31, 42 ГПК України за місцезнаходженням регіональної філії «Львівська залізниця», про що 21.05.2018 було заявлено відповідне клопотання про передачу справи до господарського суду Львівської області.

В судовому засіданні 12.06.2018 суд, у відповідності до ст. 216 ГПК України, постановив відкласти розгляд справи по суті на 26.06.2018, про що зазначено в протоколі судового засідання від 12.06.2018.

Судове засідання, призначене на 26.06.2018 не відбулось, у зв'язку із чим ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2018 судове засідання у справі №910/5685/18 призначено на 16.07.2018.

Втім, у зв'язку з призначенням співбесіди з суддею в межах кваліфікаційного оцінювання суддів, судове засідання, призначене на 16.07.2018 не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2018 розгляд справи призначено на 30.07.2018.

Сторони в судове засідання 30.07.2018 не з'явилися, хоча про час, дату та місце розгляду справи по суті були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, з відмітками про отримання.

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відтак, враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про судове засідання для розгляду справи по суті і не повідомили суд про причини неявки, суд на місці постановив розгляд справи по суті проводити за їх відсутності.

Відповідно до ч.3 ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового розгляду 30.07.2018 за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

В нарадчій кімнаті 30.07.2018 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

25.10.2017 Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Добропільська ЦЗФ» (вантажовідправник) здійснило відправку вугілля на адресу ДТЕК Бурштинська ТЕС ПАТ «ДТЕК Західенерго» (вантажоодержувач) залізничним транспортом на станцію призначення Бурштин Львівської залізниці, що підтверджується залізничними накладними №№52589546, 52589579.

Під час слідування вантажу на станції Верхівцеве Придніпровської залізниці було проведено комісійну перевірку маси вантажу та за результатами зважування виявлено нестачу вантажу у вагонах №№56116866, 52244266.

Про недостачу вантажу, у вказаних вище вагонах, працівниками станції Верхівцеве Придніпровської залізниці складено комерційні акти №№ 456404/28/408, 456404/26/409 від 30.10.2017.

Відтак, у зв'язку з незбереженням прийнятого до перевезення вантажу залізницею Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Добропільська ЦЗФ» звернулося з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" про стягнення вартості недостачі вантажу в розмірі 24117,50 грн.

При цьому, позов заявлено вантажовідправником у відповідності до вимог ст. 133 Статуту залізниць України, оскільки після видачі вантажу вантажоодержувачу останній передав право пред'явлення претензій та позову до залізниці вантажовідправнику - Публічному акціонерному товариству «ДТЕК Добропільська ЦЗФ» на підставі переуступного підпису на залізничних накладних.

Відповідач, в свою чергу, заперечив проти позову, з підстав того, що позивачем не доведено наявність шкоди, причинного зв'язку та вини перевізника, оскільки відсутні докази оплати вантажоотримувачем вартості вугілля, а у комерційних актах відсутні відомості та опис обставин про незбережене перевезення. При цьому, відповідачем заявлене клопотання про передачу справи за підсудністю за місцезнаходженням регіональної філії «Львівська залізниця».

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України).

При цьому, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства (ч. 2 ст. 307 ГК України).

Згідно зі ст. 6 Статуту залізниць України, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 475, накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Як встановлено судом на підставі наявних у матеріалах справи доказів, Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Добропільська ЦЗФ» відповідно до Технічних умов завантажило у вагони вугілля кам'яне марки Г О-100 та передало вказаний вантаж для перевезення залізниці по накладним від 25.10.2017 у вагоні №56116866 в кількості 66450 кг та у вагоні №52244266 в кількості 68750 кг.

В свою чергу, залізниця прийняла у позивача на станції відправлення зазначене вугілля для перевезення без зауважень і зобов'язалась доставити його на станцію Бурштин Львівської залізниці - отримувач ДТЕК Бурштинська ТЕС ПАТ «ДТЕК Західенерго».

Виходячи з вищевикладеного, між сторонами виникли правовідносини за договором перевезення.

За приписами ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення (ч. 2 ст. 308 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 12 Закону України "Про залізничний транспорт" визначено, що підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.

Залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з правилами іншому підприємству (ч. 1 ст. 110 Статуту залізниць України).

Як вбачається з матеріалів справи, при проходженні вагону через станцію Верхівцеве Придніпровської залізниці, залізницею було проведено перевірку маси вантажу на справних 150-тонних вагонних вагах під час якої виявлено, що маса вантажу у вагонах №№56116866, 52244266 не відповідає фактичній масі вказаній у накладній, про що перевізником складено відповідні комерційні акти.

Зокрема, зі змісту комерційного акту №456404/28/408 від 30.10.2017 вбачається, що за документами значиться вага нетто 66450 кг, а при зважуванні вага нетто склала 58300 кг, що менше документу на 8150 кг. В документі зазначено: мається відмітка «Груз маркирован одна борозда продольная катка уплотнителя». При комісійному огляді виявилось: навантаження в вагоні нижче бортів 100 мм -200 мм, нерівномірне. Над 1,2,3,4.5, 6 люками мається виїмка довжиною 4500 мм - 5000 мм на всю ширину вагона глибиною 500 мм -600 мм. Маркування на поверхні вантажу відсутнє. Двері вагона суцільнометалеві люка щільно зачинені. Слідів просипання вантажу немає.

При контрольному переважуванні вагону в статичному режимі агентом комерційним Довженко Т. І. на справних, перевірених, електронних, статичних, 150т вагонних вагах залізниці, що пройшли держповірку 17.10.2017 виявилось: брутто 80500 кг, тара з документа 22200кг, нетто 58300кг, тобто менше ваги вказаної в документі на 8150 кг. Повідомлено в поліцію ОСОБА_1. В технічному відношенні вагон справний. На момент огляду і контрольного переважування течі вантажу не було. Вантаж якого бракує в вагоні вміститись міг. В електронному вигляді мається попутній акт загальної форми №55506 ст. Покровск від 27.10.2017р. При повторному переважуванні вага вантажу підтвердилась. Вагон прибув без охорони, зданий під охорону. До подачі на комісійний огляд та контрольне переважування знаходився під безперервним наглядом стрільців СК-4 ст. Верхівцеве. У розділі "Є" зроблена відмітка станції призначення Бурштин Львівської залізниці згідно з якою, при видачі вантажу, різниці проти цього акта не виявлено.

Зі змісту комерційного акту №456404/26/409 від 30.10.2017 вбачається, що за документами значиться вага нетто 68750 кг, а при зважуванні вага нетто склала 63700 кг, що менше документу на 5050 кг. В документі зазначено: мається відмітка «Груз маркирован одна борозда продольная катка уплотнителя». При комісійному огляді виявилось: навантаження в вагоні нижче бортів 100 мм - 200 мм нерівномірне. Над 1, 2 люками мається виїмка довжиною 3000 мм, на всю ширину вагона глибиною 500 мм -600 мм. Над 5,6,7 люками мається виїмка довжиною 3000 мм -4000 мм, на всю ширину вагона, глибиною 500 мм -600 мм. Маркування відсутнє. Двері вагона суцільнометалеві, люка щільно зачинені. Слідів просипання вантажу немає.

При контрольному переважуванні вагону в статичному режимі агентом комерційним Довженко Т. І. на справних, перевірених, електронних, статичних, 150 т вагонних вагах залізниці, що пройшли держповірку 17.10.2017, виявилось: брутто 87200 кг, тара з документа 23500 кг, нетто 63700 кг, тобто менше ваги вказаної в документі на 5050 кг. Повідомлено в поліцію ОСОБА_1. В технічному відношенні вагон справний. На момент огляду і контрольного переважування течі вантажу не було. Вантаж, якого бракує, в вагоні вміститись міг. В електронному вигляді мається попутній акт загальної форми №55508 ст. Покровск від 27.10.2017р. При повторному переважуванні вага вантажу підтвердилась. Вагон прибув без охорони, зданий під охорону. До подачі на комісійний огляд та контрольне переважування знаходився під безперервним наглядом стрільців СК-4 ст. Верхівцеве. У розділі "Є" зроблена відмітка станції призначення Бурштин Львівської залізниці згідно з якою, при видачі вантажу, різниці проти цього акта не виявлено.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається, зокрема, для засвідчення обставин невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.

За незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин (ч. 2 ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт" та ст. 113 Статуту).

Частиною 3 статті 314 Господарського кодексу України передбачено, що за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, у разі втрати або нестачі вантажу перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (ст. 114 Статуту залізниць України).

За приписами ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Факт нестачі за спірним перевезенням підтверджений комерційними актами, які є належними і допустимими доказами у відповідності до вимог ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України.

В той час як залізниця, всупереч викладеним вище нормам процесуального законодавства, враховуючи обставини, які встановлені самим відповідачем у комерційних актах №№456404/28/408, 456404/26/409 від 30.10.2017, не спростувала подані позивачем докази на підтвердження завдання збитків у зв'язку з частковою втратою вантажу, що сталася з вини перевізника. Як і не надала жодних доказів на підтвердження того, що недостача прийнятого залізницею до перевезення вантажу без зауважень виникла з незалежних від неї причин.

Отже, залізниця повинна відшкодувати збитки, завдані незбереженням вантажу під час його перевезення.

Статтями 130, 133 Статуту залізниць України передбачено, що одержувач вантажу має право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу за умови пред'явлення накладної, комерційного акту і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу. Передача іншим організаціям або громадянам права на пред'явлення претензій та позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником або вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені.

Передача права на пред'явлення претензій і позовів засвідчується переуступним підписом на документі (накладній, вантажній, багажній квитанції), а для уповноваженої особи - довіреністю, оформленою згідно із законодавством.

Так, пунктом 2 Правил заявлення та розгляду претензій (статті 130 - 137 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28 травня 2002 р. № 334, встановлено, що згідно з статтею 133 Статуту передача права на пред'явлення претензій та позовів відправником одержувачу або одержувачем відправнику, а також відправником або одержувачем вищій організації засвідчується переуступним написом на відповідному документі (накладній, квитанції про приймання вантажу до перевезення, багажній квитанції) такого змісту: "Право на пред'явлення претензії та позову передано (найменування організації)". Переуступний напис засвідчується підписами керівника і головного (старшого) бухгалтера та печаткою підприємства.

На підставі положень статті 133 Статуту залізниць України вантажоодержувач - ДТЕК Бурштинська ТЕС ПАТ «ДТЕК Західенерго» передав право пред'явлення позову за недостачу вантажу, відправленого за залізничною накладною №52589546 від 25.10.2017 та залізничною накладною № 52589579 від 25.10.2017 вантажовідправнику - ПАТ «ДТЕК Добропільська ЦЗФ», що підтверджується належним чином оформленим та засвідченим переуступним підписом вантажоодержувача на відповідній залізничній накладній, оригінали яких містяться в матеріалах справи.

Статтею 115 Статуту залізниць України передбачено, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

На підтвердження вартості втраченого вантажу позивачем надано суду довідку про вартість вугільної продукції, яка складена ПАТ «ДТЕК Добропільська ЦЗФ» та узгоджується зі статтею 115 Статуту залізниць України.

Так, згідно з довідкою ПАТ «ДТЕК Добропільська ЦЗФ» - вантажовідправник, яка підписана генеральним директором і начальником відділу економіки та фінансів, ціна 1 т вугільної продукції: у вагонах №№56116866, 52244266 складає 2297,78 грн. з ПДВ.

Відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту залізниць України недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

Згідно з п. "г" ст. 111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли недостача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничного розходження визначення маси.

Пунктом 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000 визначено, що вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.

З урахуванням пункту 27 Правил видачі вантажів, враховуючи, що втраченим вантажем було вугілля кам'яне у вологому стані, позивачем обґрунтовано застосовано норму природних втрат у розмірі 2% від маси вантажу при розрахунку збитків.

З огляду на вищевикладене суд встановив, що доведеною є сума збитків, заподіяних позивачу внаслідок втрати частини вантажу з вини перевізника, з урахуванням норми природних втрат, в розмірі 24117,50 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідач же під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку відшкодувати завдані збитки, а доводи викладені у відзиві на позовну заяву спростовуються вище встановленими обставинами.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що збитки не доведені через відсутність доказів оплати вугілля вантажоодержувачем, оскільки статтею 115 Статуту залізниць України передбачено, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу. Як встановлено судом, на підтвердження вартості втраченого вантажу позивачем надано суду довідку про вартість вугільної продукції, яка складена ПАТ «ДТЕК Добропільська ЦЗФ» - відправником, та узгоджується зі статтею 115 Статуту залізниць України.

Відхиляються також доводи, викладені в клопотанні про передачу справи до господарського суду Львівської області за місцезнаходженням регіональної філії «Львівська залізниця». Так, частиною 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно зі статтею 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи.

Визначаючи територіальну підсудність справи, господарські суди повинні враховувати, що місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених ним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 ГПК України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Як вбачається з інформації з веб-сайту Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» є м. Київ, вул. Тверська, 5.

В той же час, позивачем у позовній заяві відповідача визначено як Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця», місцезнаходженням якої є м. Львів, вул. Гололя, 1.

Частиною 1 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

Позови у спорах, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред'являтися також за їх місцезнаходженням (частина 3 ст. 29 ГПК України)

При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу.

Юридичну особу в господарських відносинах може представляти її відокремлений підрозділ. Якщо позов до юридичної особи виник із питань діяльності її відокремленого підрозділу, розташованого поза місцезнаходженням юридичної особи, такий позов може бути пред'явлений до господарського суду за місцезнаходженням її відокремленого підрозділу. Але це не означає, що відповідачем буде відокремлений підрозділ; відповідачем у справі має бути юридична особа, яку цей відокремлений підрозділ представляє.

При цьому, процесуальним законом, а саме ст. 29 ГПК України, надано право вибору позивачу визначати підсудність розгляду спору у випадку наявності вищевказаних підстав для розгляду спору або за місцезнаходженням юридичної особи-відповідача, або за місцезнаходженням відокремленого підрозділу юридичної особи-відповідача.

Враховуючи, що відповідно до відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача (юридичної особи) є місто Київ, позивач скористався своїм процесуальним правом та подав позов саме до юридичної особи-відповідача, а не до його відокремленого підрозділу.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 ГПК України спори, що виникають з договору перевезення, у разі, коли одним з відповідачів є перевізник, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням перевізника.

Таким чином, оскільки позивач звернувся з даним позовом у порядку виключної підсудності до перевізника-юридичної особи - ПАТ «Українська залізниця» та реалізував своє право вибору між господарськими судами для захисту порушеного права, подавши позов за місцезнаходженням юридичної особи-відповідача, а не його відокремленого підрозділу, даний спір підсудний господарському суду міста Києва, а тому клопотання про передачу справи до господарського суду Львівської області належить відхилити.

За таких обставин, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини втрати частини вантажу та враховуючи, що відповідачем не спростовано факту наявності в діях перевізника вини за незбереження прийнятого до перевезення вантажу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення суми збитків, які виникли у зв'язку з незбереженням вантажу при перевезенні, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Добропільська ЦЗФ» до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» про стягнення 24 117,50 грн. задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Тверська, 5; ідентифікаційний код 40075815) в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» (79000, м. Львів, вул. Гоголя, 1; ідентифікаційний код 40081195) на користь Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Добропільська ЦЗФ» (85003, Донецька область, м. Добропілля, вул. Київська, 1; ідентифікаційний код 00176472) вартість втраченого вантажу у розмірі 24 117 (двадцять чотири тисячі сто сімнадцять) грн. 50 коп. та судовий збір у розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано - 06.08.2018.

Суддя Т.В. Васильченко