Рішення № 75693241, 30.07.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.07.2018Справа № 910/2451/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши матеріали справи

За позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового

фонду Шевченківського району м. Києва»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євростандарт Плюс»

про стягнення 61.281,00 грн.

Представники сторін: не викликались

СУТЬ СПОРУ:

01.03.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євростандарт Плюс» про стягнення 61.281,00 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач як власник нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Сім'ї Хохлових, буд. 1, загальною площею 288,1 кв. м. у період з 31.03.2013 по 31.08.2016 та з 30.09.2016 по 30.11.2017, за відсутності укладеного між сторонами договору, фактично отримував від позивача послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, однак не у повному обсязі здійснив оплату за надані послуги, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 61.281,00 грн., з яких: 34.694,65 грн. основного боргу, 23.762,51 грн. інфляційних втрат та 2.823,84 грн. 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 відкрито провадження у справі № 910/2451/18 (суддя Отрош І. М.) та прийнято позовну заяву до розгляду за правилами спрощеного провадження, судове засідання призначено на 03.04.2018.

Відповідач у поданому 26.06.2018 до відділу діловодства суду відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечує посилаючись на те, що між сторонами відсутні договірні правовідносини та не узгоджено строки виконання грошового зобов'язання. Зазначає, що не отримував від позивача жодних вимог або/та претензій у відповідності до ст. 530 Цивільного кодексу України. Вказує на те, що також не отримував від позивача жодних рахунків та позивачем не подано жодних належних доказів направлення таких рахунків відповідачу. Вважає, що відповідача не виникло зобов'язання по сплаті наданих послуг. Вважає. що за відсутності підписаних між сторонами актів приймання передачі послуг не підтверджено факт надання житлово-комунальних послуг. Вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності до вимог за період з 31.03.2013 по 16.02.2015 та просить в задоволенні їх відмовити. Вказує, що в межах позовної давності залишились вимоги за період з 01.03.2015 по 30.11.2017.

Позивач у поданих 02.04.2018 до відділу діловодства суду поясненнях зазначає, що у позивача не було законних підстав не надавати комунальні послуги, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги надаються споживачам безперебійно. Оскільки законом не передбачено чітко порядку передачі рахунків то саме відповідач як заінтересована особа в перерахуванні коштів повинен звертатись до позивача за їх отриманням. Позивачем рахунки на оплату послуг направлялись згрупованим списком простим листом всім споживачам, тому конкретно ідентифікувати споживача по фіскальному чеку неможливо. Зазначає, що відсутність скарг споживача на якісне надання послуг свідчить про те, що послуги надавались належної якості та своєчасно, відповідно до умов чинного законодавства.

Позивачем 02.04.2018 до відділу діловодства суду подано додаткові пояснення в яких зазначає, що відповідно до ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплатити послуги, якщо він фактично користувався ними. Відсутність договору не можу бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Кожен балансоутримувач самостійно визначає строки внесення плати за утримання будинків та прибудинкової території. Відповідачу щомісячно надсилались рахунки на оплату, які фактично були вимогами до сплати за надані послуги. Згідно акту звірки взаєморозрахунків за період з 31.03.2013 по 31.08.2016 відповідачем з 04.10.2013 по 14.07.2015 здійснювались оплати за нараховані послуги, що перериває перебіг позовної давності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/2451/18 від 16.04.2018 судове засідання призначено на 02.05.2018.

В судовому засіданні 02.05.2018 у відповідності до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 25.05.2018.

Розпорядженням Керівника апарату Господарського суду міста Києва від 24.05.2018 за № 05-23/756 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ (у зв'язку із закінчення терміну повноважень у судді Отрош І.М.), призначено проведення повторного автоматизованого розподілу даної справи.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.05.2018 для розгляду справи визначено суддю Сівакову В.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.05.2018 справу № 910/2451/18 прийнято до провадження.

Відповідачем 15.06.2018 до відділу діловодства суду подано відзив на позовну заяву, який за своїм змістом є тотожнім відзиву, що був поданий 26.03.2018.

Від позивача 21.06.2018 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначає, що відповідачем у період з 04.10.2013 по 14.07.2015 здійснено оплату наданих комунальних послуг в повному обсязі з чітким призначення платежу з посиланням на номери рахунків виставлених позивачем. Отже підтверджується факт визнання відповідачем сум нарахованих за спожиті послуги і відповідно факт користування відповідачем послугами, що були надані позивачем. Оскільки відповідач робив сплати на суми, вказані в рахунках до оплати вказуючи при оплаті вірний номер рахунку, а отже свідчить, що він отримував рахунки. Згідно до Статуту комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» предметом діяльності Підприємства є надання послуг з утримання будинків, споруд і прибудинкових територій та інших житлово-комунальних послуг, виконання функцій балансоутримувача житлового і нежитлового фонду. У позивача не було законних підстав не надавати комунальні послуги, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону України «Житлово-комунальні послуги», комунальні послуги надаються споживачеві безперебійно.

Згідно зі ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 15.10.2009 Товариство з обмеженою відповідальністю «Євростандарт Плюс» придбало у власність нежилі приміщення з № 1 по № 14 (групи приміщень № 160), загальною площею 288,10 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Сім'ї Хохлових, 1 літера А.

Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» відповідно до рішення Київської міської ради № 270/270 від 09.10.2014 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва» перейменоване з Комунального підприємства «Керуюча дирекція Шевченківського району».

Відповідно до п. 2.2. Статуту Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва», затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 10 від 06.01.2015, предметом діяльності підприємства є:

2.2.1. Утримання житлового і нежитлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та закріплений за підприємством на праві господарського відання, а також обслуговування житлового та нежитлового фонду, що не належить до комунальної власності міста Києва, на договірних засадах у встановленому порядку;

2.2.2. Надання послуг з утримання будинків, споруд і прибудинкових територій та інших житлово-комунальних послуг, виконання функцій балансоутримувача житлового та нежитлового фонду, укладання договорів на надання житлово-комунальних послуг, контроль здійсненні за виконанням умов договорів у встановленому порядку;

2.2.45. Інші види діяльності, які не заборонені законодавством України.

Спірні відносини між сторонами виникли у зв'язку з наданням відповідачу у період з 31.03.2013 по 31.08.2016 та з 30.09.2016 по 30.11.2017 комунальних послуг, а саме з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, вартість яких відповідачем повністю не сплачена.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначає Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до статей 12, 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги поділяються за: функціональним призначенням; порядком затвердження цін/тарифів.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» балансоутримувач - це власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом;

виконавець - це суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;

виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги;

споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Статтею 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Статтею 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено права та обов'язки споживача. Так, згідно з частиною 1 зазначеної статті споживач має право, зокрема одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг; згідно з частиною 3 зазначеної статті споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, хоч у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України № 529 від 20.05.2009 «Про затвердження Типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» вбачається, що розрахунковим періодом є календарний місяць. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше ніж до ___ числа місяця, що настає за розрахунковим. У разі застосування авансової системи оплати послуг платежі вносяться за ___ місяців у розмірі __ гривень.

Отже, за відсутності укладеного між сторонами договору, який би визначав можливість здійснення оплати із застосування авансової системи, суд вважає, що в даному випадку оплата послуг мала здійснюватись щомісячно.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Незважаючи на факт відсутності між позивачем та відповідачем договірних відносин щодо надання житлово-комунальних послуг, суд зазначає, що враховуючи норми ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплатити житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуги, якими він фактично користується у повному обсязі.

Відповідачем належних доказів в розумінні ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, які б підтверджували неотримання ним житлово-комунальних послуг у період з 31.03.2013 по 31.08.2016 та з 30.09.2016 по 30.11.2017 не подано. Також не подано доказів щодо виявлення відповідачем небажання отримувати комунальні послуги або доказів наявності листування з приводу обсягу та якості наданих послуг.

Більше того, в матеріалах справи наявні докази здійснення відповідачем оплати позивачу послуг наданих у період з вересня 2013 року по липень 2015 року. При цьому як свідчать копії банківських виписок оплата здійснювалась за вказані періоди з посиланням на відповідні виставлені позивачем рахунки на оплату, а саме: № 34081 від 02.09.2013, № 38550 від 01.10.2013, № 43375 від 01.11.2013, № 46901 від 02.12.2013, № 4421 від 03.01.2014, № 7502 від 03.02.2014, № 11226 від 03.03.2014, № 18903 від 01.04.2014, № 24312 від 05.05.2014, № 26750 від 06.06.2014, № 31884 від 01.07.2014, № 37061 від 01.08.2014, № 41833 від 01.09.2014, № 46828 від 01.10.2014, № 52172 від 03.11.2014, № 60326 від 01.12.2014, № 3686 від 01.01.2015, № 14626 від 02.03.2015, № 14626 від 02.03.2015 (двічі сплачено по рахунку № 14626 від 02.03.2015), № 19747 від 01.04.2015, № 24496 від 05.05.2015, № 29374 від 02.06.2015, № 34579 від 01.07.2015.

Отже не відповідають дійсності твердження відповідача що ним рахунки не отримувались.

Таким чином, відповідач користувався житлово-комунальними послугами, які йому надавались, а тому зобов'язаний сплатити їх вартість.

Разом з цим, відповідач вказує, що оскільки позивачем пред'явлено вимоги за період з 31.03.2013 по 30.11.2017, а з позовом позивач звернувся до суду 01.03.2018, тому строк для звернення з позовом з вимогами у період з 31.03.2013 по 15.02.2015 сплинув (позов датований 15.02.2018).

В свою чергу позивач вказує на те, що строк позовної давності переривався шляхом здійснення відповідачем оплат за надані послуги, а тому не є пропущеним.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з вказаним позовом 01.03.2018 (згідно з вхідним штампом відділу діловодства суду) та ним заявлено вимоги про стягнення заборгованості за період з 31.03.2013 по 31.08.2016 та з 30.09.2016 по 30.11.2017.

Відповідно до частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. (ч. 3 статті 264 Цивільного кодексу України)

При цьому, у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу (п. 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

Як зазначалось вище відповідачем було здійснено оплати у період з вересня 2013 року по липень 2015 року за відповідні місяці наданих послуг в повному обсязі, а отже дана обставина не свідчить про переривання строків оплат за надані послуги у попередні місяці, сума боргу за які включена позивачем до суми заборгованості.

Оскільки права позивача порушено щодо несплати відповідачем наданих комунальних послуг у період з 31.03.2013 по 31.08.2013, проте позовна давність у цей період сплила, про що заявлено відповідачем, позовні вимоги в частині стягнення 11.634,10 грн. задоволенню не підлягають.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 23.060,55 грн. (34.694,65 грн. - 11.634,10 грн.) боргу обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач оплату за спожиті послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті платежів позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 23.762,51 грн. інфляційних втрат та 2.823,84 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд приходить до висновку, що оскільки позивач звернувся до суду з позовом 01.03.2018 то нараховані позивачем у період з 31.03.2013 по 01.03.2015 інфляційні втрати в розмірі 20.539,39 грн. та 3% річних в розмірі 2.138,79 грн. не підлягають задоволенню у зв'язку зі спливом позовної давності, про яку заявлено відповідачем.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості позивач визначає момент прострочення за спливом тридцяти днів від дати рахунку на оплату. Слід зазначити, що позивачем в рядку «дата документа (рахунок на оплату) вказано невірні дати рахунків.

Суд вважає, що в позові в частині нарахованих 430,18 грн. інфляційних втрат та 107,67 грн. 3% річних в позові слід відмовити, оскільки рахунок № 24496 від 05.05.2015 сплачений 15.05.2015, рахунок № 29374 від 02.06.2015 сплачений 15.06.2015 та рахунок № 34579 від 01.07.2015 сплачений 14.07.2015, а отже прострочення не мало місця. Більше того, позивач здійснює нарахування до 01.12.2017.

За результатами здійснення судом власного перерахунку інфляційні втрати у заявлені позивачем періоди становлять 4.900,64 грн. які підлягають задоволенню.

В іншій частині нарахованих збитків від зміни індексу інфляції позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки нараховані з порушенням чинного законодавства України.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 577,38 грн. - 3% річних.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євростандарт Плюс» (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, 4-А, код ЄДРПОУ 31355322) на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» (04050, м. Київ, вул. Білоруська, 1, код ЄДРПОУ 34966254) 23.060 (двадцять ти тисячі шістдесят) грн. 55 коп. боргу за комунальні послуги, 4.900 (чотири тисячі дев'ятсот) грн. 64 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 577 (п'ятсот сімдесят сім) грн. 38 коп. - 3% річних, 820 (вісімсот двадцять) грн. 56 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя В.В.Сівакова