Рішення № 75693234, 03.08.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.08.2018Справа № 910/7278/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан-Україна»

до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес»

про стягнення 21.582,66 грн.

Представники сторін: не викликались

СУТЬ СПОРУ:

07.06.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан-Україна» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» про стягнення 21.582,66 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20.02.2017 встановлено, що 03.02.2017 водій автомобіля DAF 9.5 XF д.н.з НОМЕР_2 - ОСОБА_1, цивільно-правова відповідальність якого застрахована у ПАТ «Брокбізнес», допустив зіткнення з боковими воротами № 5. Позивач письмово повідомив про настання страхового випадку та 14.02.2017 звернувся до відповідача із заявою про страхове відшкодування. 13.07.2017 позивачу було виплачено 11.973,00 грн. страхового відшкодування. 19.07.2017 позивач сплатив ТОВ «АЗБІ Сервіс» 30.610,00 грн. за ремонт воріт згідно рахунку № 74 від 17.07.2017, після чого позивач направив на адресу відповідача заяву про страхове відшкодування (доплата страхового відшкодування). Проте відповідачем жодної відповіді стосовно відповідної заяви не надано, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 21.582,66 грн., з яких 18.637,00 грн. становить сума страхового відшкодування та 2.945,66 грн. пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2018 відкрито провадження у справі № 910/7278/18 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Даною ухвалою зобов'язано відповідача протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 11.06.2018 було 11.06.2018 направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0103047192483 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 04050, м. Київ, вул. Білоруська, 3, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 08.06.2018 є місцезнаходженням відповідача.

Відповідач ухвалу суду від 11.06.2018, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 12.06.2018, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0103047192483, а отже відповідач мав подати відзив до 27.06.2018 включно.

Відповідач у поданому 27.06.2018 до відділу діловодства суду відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечує посилаючись на те, що у відповідності до ст. 31 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» замовлено у ПП Манжос О.А. здійснення оцінки вартості матеріального збитку завданого власнику через пошкодження майна, що знаходиться за адресою: Київська область, с. Чайки, вул. Антонова, 1-А. При проведенні оцінки оцінювачем був застосований витратний підхід, як єдиний, що відповідає меті оцінки. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» № 1440 від 10.09.2003, знос (знецінення) - втрата вартості майна порівняно з вартістю нового майна. Витратний підхід передбачає визначення поточної вартості витрат на відтворення або заміщення об'єкта оцінки з подальшим коригуванням їх на суму зносу (знецінення). 22.02.2017 ПП Манжос O.A. було проведено оцінку та складено звіт з визначення вартості матеріального збитку заподіяного власнику майна, відповідно до якого вартість матеріального збитку складає 14 368,00 грн. в т.ч. ПДВ. 11.07.2017 відповідачем на підставі звіту ПП Манжос O.A., було здійснено безпосередньо на рахунок позивача, виплату страхового відшкодування в розмірі 11.973,00 грн. (14 368,00 грн. вартість матеріального збитку з урахуванням зносу/1,2 ПДВ). Враховуючи вищенаведене відповідач вважає, що виконав своє зобов'язання перед позивачем в повному обсязі, а підстави для задоволення позову відсутні.

Позивачем 09.07.2018 подано до відділу діловодства суду відповідь на відзив, в якій зазначає, що немає правових підстав для зменшення розміру шкоди на коефіцієнт фізичного зносу, оскільки законодавством, зокрема статтею 31 Закону не передбачено, що розмір шкоди, пов'язаної з пошкодженням чи фізичним знищенням дороги, дорожніх споруд та інших матеріальних цінностей, визначається із врахуванням коефіцієнта фізичного зносу. На відміну від ст. 29 Закону, в якій чітко передбачено відшкодування витрат пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, ст. 31 Закону не передбачає врахування зносу для визначення розміру шкоди пов'язаної з пошкодженням дороги, дорожніх споруд та інших матеріальних цінностей. Тому посилання відповідача на те, що страховик здійснює відшкодування витрат з урахуванням зносу є безпідставними. Оцінювач без урахування фізичного зносу оцінив матеріальний збиток, завданий позивачу у розмірі 28.735,20 грн., в т.ч. ПДВ - 4.789,20 грн., що практично відповідає розміру витрат, які позивач фактично поніс для відновлення пошкодженого майна у розмірі 30.610,00 грн. Вважає, що в даному випадку для вирахування страхового відшкодування (збитків) слід брати до уваги реальну вартість завданої шкоди, а не тільки звіт суб'єкта оцінювання наданий відповідачем. Відповідач посилається на норму закону, яка визначає обов'язок страховика доплатити ПДВ після отримання документального підтвердження факту оплати проведеного ремонт, проте після отримання необхідних документів суму ПДВ позивачу так і не доплатив. Вважає посилання відповідача у відзиві щодо доплати ПДВ - визнанням позову в цій частині.

Згідно зі ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

З постанови Києво-Святошиснкього районного суду Київської області від 20.02.2017 у справі № 369/1454/17 вбачається, що 03.02.2017 приблизно о 11 год. 40 хв. водій ОСОБА_1 на вул. Антонова, 1А в с. Чайки, Києво-Святошинського району Київської області керуючи транспортним засобом DAF 9.5 XF державний номер НОМЕР_2 перед початком руху заднім ходом, не переконався у безпечності маневру, не звернувся за допомогою до сторонніх осіб, допустив зіткнення з боковими воротами № 5 в результаті зіткнення ворота і транспортний засіб отримали механічні пошкодження, своїми діями водій ОСОБА_1 порушив п. 10.9 Правил дорожнього руху України.

Даною постановою суду ОСОБА_1 визнано винним за вчинене правопорушення передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення в розмірі 340,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що пошкоджені ворота № 5 входять до складу приміщень за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. Антонова, 1А, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «МЛП-Чайка» та які на момент пригоди знаходились в орендному користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан-Україна».

Автомобіль DAF 9.5 XF державний номер НОМЕР_2 застрахований у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/8389695 (діючий станом на 20.02.2017).

Позивач 14.02.2017 звертався до відповідача із заявою про відшкодування витрат на ремонт пошкоджених воріт.

Відповідач листом № 564 від 08.06.2017 зазначив, що на момент події власником пошкодженого майна є ТОВ «МЛП-Чайка» та просив надати підтвердження делегування позивачу повноважень на отримання страхового відшкодування, або надати заяву щодо напрямку виплати ТОВ «МЛП-Чайка».

Позивач листом № 227/01-03 від 27.06.2017 надав відповідачу лист ТОВ «МЛП-Чайка» № 143 від 20.06.2017, в якому останній зазначив, що не заперечує проти того, щоб страхове відшкодування було виплачено безпосередньо позивачу. Також надано рахунок ТОВ «Азбі Сервіс» № 74 від 01.06.2017, згідно яких вартість заміни складових та ремонт воріт складає 30.610,00 грн.

Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Відповідач листом № ЦВ60971/У від 11.07.2017 повідомив позивача про прийняття рішення про виплату страхового відшкодування в розмірі 11.973,00 грн.

Згідно платіжного доручення № 11385 від 13.07.2017 відповідачем здійснено виплату позивачу страхового відшкодування в розмірі 11.973,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем здійснено оплату рахунку ТОВ «Азбі Сервіс» № 74 від 01.06.2017 в сумі 30.610,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1000003888 від 19.07.2017.

Згідно акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 361 від 09.08.2017 здійснено ремонтні роботи воріт на суму 30.610,00 грн., до складу яких входять 450,00 грн. за транспортні витрати.

29.08.2017 позивач направив відповідачу заяву № 24/01-03 від 28.08.2017 про страхове відшкодування в розмірі 18.637,00 грн. (30.610,00 грн. вартість робіт - 11.973,00 грн. виплачене відповідачем страхове відшкодування).

27.12.2017 позивач направив відповідачу заяву, в якій просив повідомити про результати розгляду заяви про страхове відшкодування № 24/01-03 від 28.08.2017 та прийняте рішення страховиком.

Відповідач відповіді на звернення позивача не надав та суми страхового відшкодування в сумі 18.637,00 грн. не виплатив.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Вина особи, яка керувала автомобілем марки DAF 9.5 XF державний номер НОМЕР_2 встановлена у судовому порядку.

Оскільки, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу DAF 9.5 XF державний номер НОМЕР_2, застрахована у відповідача то відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язок щодо відшкодування збитку, завданого внаслідок ДТП вищевказаним водієм покладається на відповідача.

Стаття 28 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає, що шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана в тому числі з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір шкоди, пов'язаної з пошкодженням чи фізичним знищенням дороги, дорожніх споруд та інших матеріальних цінностей, визначається на підставі аварійного сертифіката, рапорту, звіту, акта чи висновку про оцінку, виконаного аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства.

Зазначеною нормою не передбачено, що розмір шкоди, пов'язаної з пошкодженням чи фізичним знищенням дороги, дорожніх споруд та інших матеріальних цінностей, визначається із врахуванням коефіцієнта фізичного зносу.

На відміну від ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в якій чітко передбачено відшкодування витрат пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, ст. 31 Закону не передбачає врахування зносу для визначення розміру шкоди пов'язаної з пошкодженням дороги, дорожніх споруд та інших матеріальних цінностей.

Тому посилання відповідача на те, що страховик здійснює відшкодування витрат з урахуванням зносу є безпідставними.

Згідно наданого відповідачем звіту від 22.02.2017 вартість ремонтних робіт в поточних цінах майна, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. Антонова, 1А, без врахування фізичного зносу, складає 28.735,20 грн.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування підлягають частковому задоволенню в розмірі 16.762,20 грн. (28.735,20 грн. - 11.973,00 грн.).

Позовні вимоги про стягнення з відповідача 2.945,66 грн. пені задоволенню не підлягають з огляду на наступне

Як вбачається з матеріалів справи, даний господарський спір виник з правовідносин відшкодування шкоди в порядку регресу, а не з договірних зобов'язань.

Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (спеціальними законами), які застосовуються до спірних правовідносин, не передбачено розмір неустойки (пені) у разі звернення власника з регресним позовом до страхової компанії, відповідальної за шкоду, заподіяну винною у ДТП особою, а договірні відносини між сторонами відсутні, а відтак, відсутні і правові підстави для стягнення пені.

Відповідно до ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1 та ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Однак, правові підстави для стягнення суми пені відсутні, оскільки розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних регресних правовідносинах сторін не визначено.

Разом з цим, згідно з п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Отже, положення п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не розповсюджується на правовідносини між сторонами у даній справі, оскільки у вищевказаній нормі чітко йдеться про обов'язок страховика сплатити саме на користь страхувальника (потерпілої особи) або ж вигодонабувача пеню в разі прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика.

Крім того, відповідно до ст. 992 Цивільного кодексу України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Таким чином, виходячи зі змісту норм ст. 992 Цивільного кодексу України та п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» право на стягнення пені у розмірі, встановленому законом або договором, належить лише страхувальнику або вигодонабувачу.

Разом з цим, згідно з ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним з видів забезпечення виконання зобов'язань є неустойка (ч. 1 ст. 546, ч. 1, ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Однак, ні Цивільним кодексом України, ні Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не встановлено, що виконання регресного зобов'язання відповідальної особи забезпечується неустойкою (пенею).

За таких обставин, для позадоговірних (регресних) зобов'язань у сфері страхування чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання таких зобов'язань шляхом встановлення неустойки, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, позові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан-Україна» обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» (04050, м. Київ, вул. Білоруська, 3, код ЄДРПОУ 20344871) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан-Україна» (04116, м. Київ, вул. Митрофана Довнар-Запольського, 5, код ЄДРПОУ 30384724) 16.762 (шістнадцять тисяч сімсот шістдесят дві) грн. 20 коп. страхового відшкодування, 1.368 (одна тисяча триста шістдесят вісім) грн. 46 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя В.В.Сівакова