Рішення № 75693118, 25.07.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.07.2018Справа №921/396/17-г

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Князькова В.В.,

за участю секретаря судового засідання Скокіна О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного підприємства «ТДТ-АВТОПРОМ», м. Київ

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», м. Київ

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Василевич Ольги Олексіївни, Тернопільська обл., м. Тернопіль,

за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області в особі відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, Тернопільська обл., м. Тернопіль,

за участю третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2, Київська обл., м. Бровари,

про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, визнання незаконним та скасування рішення про реєстрацію права власності, скасування державної реєстрації права власності, скасування запису про реєстрацію права власності, -

За участю представників:

від позивача: від відповідача: від третьої особи 1: від третьої особи 2: від третьої особи 3:не з'явився; не з'явився; не з'явився; не з'явився; ОСОБА_3 ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «ТДТ-АВТОПРОМ» звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про:

- визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» на нежитлове приміщення, загальною площею 86,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. АДРЕСА_1, серії НАК №775270 від 25.12.2014, яке посвідчене приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Василевич Ольгою Олексіївною та зареєстроване в реєстрі за №1555;

- визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Василевич Ольги Олексіївни від 25.12.2014 про реєстрацію права власності Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» на нежитлове приміщення, загальною площею 86,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. АДРЕСА_1, номер запису про право власності 8245474;

- скасування державної реєстрації права власності Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» на нежитлове приміщення, загальною площею 86,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. АДРЕСА_1, номер запису про право власності 8245474 від 25.12.2014, яка проведена приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Василевич Ольгою Олексіївною;

- скасування запису №8245474 від 25.12.2014 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про проведену приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Василевич Ольгою Олексіївною реєстрацію права власності Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» на нежитлове приміщення, загальною площею 86,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення державним виконавцем встановленого законом порядку реалізації нерухомого майна, на яке звернуто стягнення, на прилюдних торгах. Зокрема, за твердженнями позивача, державним виконавцем не було дотримано процедури визначення вартості майна боржника, що унеможливлює, на думку позивача, звернення стягнення на таке майно шляхом передачі права власності на нього іпотекодержателю.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 29.06.2017 позовну заяву Приватного підприємства «ТДТ-АВТОПРОМ» передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2017 у прийнятті позовної заяви було відмовлено. Вказану ухвалу суду першої інстанції скасовано постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2017, справу передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 (суддя Морозов С.М.) порушено провадження у справі, до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача залучено приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Василевич Ольги Олексіївни (третя особа 1) та відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області (третя особа 2).

29.01.2018 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечив в повному обсязі, посилаючись, зокрема, на преюдиційні обставини, встановлені у справі №921/111/17-г. Як вказує відповідач, свідоцтво про право власності є лише документом, що посвідчує набуте право власності, а тому не може бути оскаржене окремо від підстав виникнення такого права, а саме: рішення суду у справі №3/34/5022-429/2011, постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 18.02.2014 у виконавчому провадженні №37986492 та акту державного виконавця від 18.02.2014, які на теперішній час є чинними та обов'язковими до виконання. Також відповідач вказав, що дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження шляхом подання скарги на дії та рішення державного виконавця.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2018 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача залучено ОСОБА_2 (третя особа 3).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2018 задоволено заяву судді Морозова С.М. про самовідвід, справу №921/396/17-г передано на повторний автоматизований розподіл між суддями.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.03.2018 справу №921/396/17-г передано для розгляду судді Князькову В.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2018 справу прийнято до провадження новим складом суду та призначено підготовче судове засідання на 16.05.2018.

У судовому засіданні 16.05.2018 судом розглянуто та частково задоволено клопотання представника третьої особи 3 про витребування доказів у справі, а саме витребування з архіву суду матеріалів судової справи №921/111/17-г, підготовче засідання відкладено на 06.06.2018.

У судовому засіданні 06.06.2018 представником третьої особи 3 було заявлено клопотання про закриття провадження в частині позовних вимог, які вже були предметом розгляду в межах справи №921/111/17-г. Вказане клопотання було повернуто заявнику без розгляду на підставі ч. 4 ст. 170 Господарського процесуального кодексу України, оскільки останнє не містило підпису уповноваженої особи. Усне клопотання представника третьої особи 3 аналогічного змісту також було залишено судом без задоволення, оскільки судом з'ясовано, що позовні вимоги у даній справі та справі №921/111/17-г заявлені з різних підстав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.06.2018.

27.06.2018 судове засідання, у зв'язку з неявкою учасників справи, відкладено на 25.07.2018.

У судове засідання 25.07.2018 з'явилась представник третьої особи 3, проти задоволення позовних вимог надала заперечення, просила суд в позові відмовити.

Представники позивача, відповідача та третіх осіб 1, 2 у судове засідання не з'явились.

При цьому, належне повідомлення представника позивача про дату, час та місце розгляду справи підтверджується розпискою останнього від 27.06.2016, яка наявна в матеріалах справи. Належне повідомлення представників відповідача та третіх осіб 1, 2 про дату, час та місце розгляду справи підтверджується рекомендованими повідомленнями №0103047077048, №0103047077030 та №0103047077021 відповідно.

25.07.2018 від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтоване зайнятістю представника у іншому судовому засіданні.

Розглянувши клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, господарський суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні, виходячи з наступного.

Згідно з вичерпним переліком підстав для відкладення розгляду справи, який передбачено частиною 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, підставою для відкладення розгляду справи, зокрема, є перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

У даному випадку судом прийнято до уваги, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є саме неможливість вирішення спору у даному судовому засіданні, а не наявність відповідного клопотання учасника судового процесу.

Як зазначено у п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах.

Проте, позивачем не було доведено суду неможливості заміни представника, а також неможливості розгляду справи без участі позивача на підставі письмових доказів по справі. Судом прийнято до уваги, що у попередньому судовому засіданні представник позивача був присутнім та надавав пояснення по суті справи. Також судом враховано, що відкладення розгляду справи може призвести до затягування строків розгляду спору та порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин, у судовому засіданні 25.07.2018 судом залишено без задоволення клопотання представника позивача про відкладення судового засідання.

Відповідно до ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.

За таких обставин, з огляду на неявку представників позивача, відповідача та третіх осіб 1, 2, враховуючи, що явка представників вказаних осіб обов'язковою судом не визнавалась, господарський суд дійшов висновку, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка представників вказаних учасників справи не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України судом під час розгляду справи здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою.

У судовому засіданні судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника третьої особи 3, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступні фактичні обставини справи.

20.02.2008 на підставі постанови Господарського суду Тернопільської області від 07.02.2008 у справі №3/19-271 за Приватним підприємством «ТДТ-Автопром» було зареєстровано право власності на нежилі приміщення, що знаходяться в місті Тернополі по вулиці Лесі Українки, буд. 39, загальною площею 86,5 кв.м.

За умовами іпотечного договору від 27.03.2008, який укладений між Акціонерним комерційним банком «Форум» та Приватним підприємством «ТДТ-Автопром», в забезпечення виконання грошових зобов'язань Приватного підприємства «Продторг-Тернопіль» за кредитним договором №10/08/26KLI від 26.03.2008 позивачем було передано відповідачу в іпотеку нерухоме майно: нежилі приміщення, що знаходяться в місті Тернополі по вулиці Лесі Українки, буд. 39, загальною площею 86,5 кв.м. та заставною вартістю 588 200,00 грн.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 03.11.2011 у справі №3/34/5022-429/2011, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 31.01.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 08.05.2012, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» задоволено повністю, стягнуто з Приватного підприємства «Продторг-Тернопіль», Приватного підприємства «ТДТ - Автопром» та Закритого акціонерного товариства «Агрокомбінат» заборгованість у розмірі 3 908 611,53 грн. за кредитним договором №10/08/26KLI від 26.03.2008 шляхом звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки.

07.02.2013 Господарським судом Тернопільської області видано накази про примусове виконання рішення від 03.11.2011 у справі №3/34/5022-429/2011 щодо кожного з відповідачів, у тому числі наказ про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на майно за договором іпотеки від 27.03.2008, який укладений між Акціонерним комерційним банком «Форум» та Приватним підприємством «ТДТ-Автопром», а саме: приміщення загальною площею 86,5 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності Приватному підприємству «ТДТ-Автопром», заставною вартістю 588 200,00 грн. шляхом реалізації майна на прилюдних торгах.

Вказаний наказ було пред'явлено банком до примусового виконання до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, у зв'язку з чим державним виконавцем відкрито виконавче провадження №37986492.

В ході примусового виконання рішення 14.06.2013 державним виконавцем складено акт опису й арешту майна боржника, яким описано та накладено арешт на нерухоме майно Приватного підприємства «ТДТ-Автопром», а саме приміщення загальною площею 86,5 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Листом вих.№216/3500 від 03.02.2014 банк повідомив відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області про намір залишити за собою нереалізоване на прилюдних торгах майно - нежитлове приміщення, загальною площею 86,5 кв.м. за адресою: м. Тернопіль, вул. Лесі Українки, 39, у зв'язку з чим просив орган виконання судових рішень винести постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу та скласти акт про передачу майна стягувачу.

18.02.2014 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області винесено постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, а також складено акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу.

Зі змісту вказаних постанови та акту від 18.02.2014 вбачається, що 09.09.2013 прилюдні торги з реалізації арештованого майна боржника за стартовою ціною 588 200,00 грн. оголошено такими, що не відбулись. Після переоцінки вартість майна на підставі акта уцінки (переоцінки) від 20.09.2013 визначено в розмірі 470 560,00 грн. Повторні призначені прилюдні торги з реалізації арештованого майна боржника за уціненою вартістю також не відбулись у зв'язку з відсутністю покупців. 03.02.2014 стягувач виявив бажання залишити нереалізоване майно боржника за собою, у зв'язку з чим державний виконавець постановив передати нежитлове приміщення, загальною площею 86,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, за ціною, за якою воно було передано на реалізацію, Публічному акціонерному товариству «Банк Форум».

25.12.2014 приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Василевич О.О. на підставі акту державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області від 18.02.2014 про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу видано свідоцтво, яким посвідчено, що Публічному акціонерному товариству «Банк Форум» належить на праві власності майно, що складається з нежитлового приміщення, загальною площею 86,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, та яке зареєстровано в реєстрі за №1555.

19.07.2016 між Публічним акціонерним товариством «Банк Форум» (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення , що продане на аукціоні, за умовами якого банк передав, а покупець прийняв у власність нежитлове приміщення, загальною площею 86,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ціною, встановленою за результатами торгів на аукціоні, який відбувся 14.06.2016 у формі електронних торгів на веб-сайті Державного підприємства «Сетам».

Вказаний договір купівлі-продажу від 19.07.2016 посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстровано в реєстрі за №150.

На виконання укладеного договору купівлі-продажу Публічним акціонерним товариством «Банк Форум» та ОСОБА_2 складено акт приймання-передачі нерухомого майна від 19.07.2016.

Спір у справі виник у зв'язку з незгодою позивача з прийнятим державним виконавцем рішенням про передачу майна стягувачу, у зв'язку з відчуженням майна боржника, на думку позивача, за заниженою ціною.

Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також відповідні заперечення інших учасників справи, господарський суд виходить з наступного.

Щодо правової природи спірних правовідносин.

Частиною 1 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21.04.1999, який діяв на час проведення виконавчих дій (далі - Закон №606-XIV), було визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Згідно з ч. ч. 1, 8 ст. 54 Закону №606-XIV звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, що діяла на дату проведення торгів щодо продажу спірного майна) реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах. Майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними статтею 58 цього Закону. Не реалізоване на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах протягом двох місяців майно підлягає уцінці державним виконавцем, що проводиться в десятиденний строк з дня визнання прилюдних торгів чи аукціону такими, що не відбулися, або закінчення двомісячного строку реалізації майна на комісійних умовах. Майно може бути уцінене не більш як на 30 відсотків. У разі нереалізації майна в місячний строк з дня проведення уцінки воно повторно уцінюється в такому самому порядку, але не більш як на 50 відсотків початкової вартості майна. У разі якщо в місячний строк з дня проведення повторної уцінки майно не реалізовано на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах, державний виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду (ч. ч. 1, 3, 5, 6 ст. 62 Закону №606-XIV).

Частиною 9 статті 62 Закону №606-XIV визначено, що майно передається стягувачу за ціною, що дорівнює початковій вартості майна, за якою воно передавалося на реалізацію. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. За фактом такої передачі державний виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно.

За приписами ч. ч. 1, 4 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що право власності на спірне нерухоме майно, а саме нежилі приміщення, загальною площею 86,5 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, було набуте відповідачем в порядку, визначеному статтею 62 Закону №606-XIV, на підставі актів органу державної влади, а саме постанови державного виконавця та акту державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 18.02.2014 у виконавчому провадженні №37986492.

Щодо обраного способу захисту.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права. При цьому, обраний спосіб захисту не лише повинен бути встановлений договором або законом, але і бути ефективним засобом захисту, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

При цьому, обраний позивачем спосіб захисту повинен бути не лише таким, що передбачений законом, а й «ефективним» в розумінні положень Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 21.05.2012 у справі №6-20цс11, оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 Цивільного кодексу України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

У даній справі позивачем заявлені позовні вимоги про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, визнання незаконним та скасування рішення про реєстрацію права власності, скасування державної реєстрації права власності, скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про проведену реєстрацію права власності.

Пунктом 13 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

Тобто, вимоги щодо реєстрації права власності на майно та недійсності документів, виданих на наслідками здійсненої реєстрації (у тому числі свідоцтва про право власності) розглядаються господарським судом у випадку, якщо такі позовні вимоги є похідними від спору щодо такого майна. Таким вимогам повинні передувати вимоги щодо оскарження правочину або рішення, якими було порушено майнове право позивача.

Господарський суд зауважує, що саме по собі свідоцтво про право власності на нерухоме майно посвідчує наявність відповідного права і не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов'язки, тобто не є правочином. Свідоцтво видається на підтвердження права, яке вже виникло. При цьому, згідно з ч. 9 ст. 62 Закону №606-XIV підставою для оформлення права власності, у тому числі реєстрації права власності та видачі спірного свідоцтва, є відповідні постанова та акт державного виконавця.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосування з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якого кожна особи має право на ефективний спосіб правового захисту, не заборонений законом. Відтак, за умови доведення порушення прав позивача відповідні позовні вимоги можуть бути задоволені як похідні. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №927/849/17.

Вдаючись до суті спірних правовідносин, судом було встановлено, що підставою для реєстрації права власності на майно за відповідачем та для видачі спірного свідоцтва про право власності були постанова державного виконавця та акт державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 18.02.2014 у виконавчому провадженні №37986492, які на теперішній час є чинними, не скасованими та обов'язковими до виконання.

Згідно з ч. 7 ст. 54 Закону №606-XIV спори, що виникають під час виконавчого провадження щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом.

В обґрунтування даного позову позивач вказує, що державним виконавцем не було дотримано встановлену законом процедуру опису й арешту майна боржника, визначення його вартості та порядку передачі такого майна стягувачу в рахунок погашення боргу.

Однак, господарський суд зазначає, що порушення, допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, у тому числі при прийнятті рішення про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, мають самостійний порядок оскарження відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» та Господарського процесуального кодексу України шляхом подання скарги на дії та рішення державного виконавця.

Згідно з позицією Верховного Суду України, яка викладена в постановах від 24.10.2012 у справі №6-116цс12 та від 12.10.2016 у справі №6-1981цс16, порушення, допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо (ст.ст.18, 24-27, 32, 33, 57 цього Закону) підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом. Дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження.

При встановленні обставин справи судом з'ясовано, що позивач звертався до Господарського суду Тернопільської області зі скаргою на дії та рішення державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області у виконавчому провадженні №37986492, однак ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 19.05.2017 у справі №3/34/5022-429/2011 скаргу Приватного підприємства «ТДТ-Автопром» на дії державного виконавця було залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строку на подання скарги, встановленого ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017).

Окрім того, судом встановлено, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №921/396/17-г за позовом Приватного підприємства «ТДТ-Автопром» до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про визнання недійсним свідоцтва від 25.12.2014, що зареєстроване в реєстрі за №1555 приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Василевич О.О. про право власності Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» на нежитлове приміщення, загальною площею 86,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.04.2017 у справі №921/111/17-г, яке набрало законної сили, у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «ТДТ-Автопром» відмовлено. При цьому, судом вказано, що оскільки підстави виникнення права власності відповідача на нерухоме майно, а саме судове рішення у справі №3/34/5022-429/2011, постанова про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу (ВП №37986492) від 18.02.2014 та акт органу виконання судових рішень про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 18.02.2014 є чинними та у передбаченому законом порядку не скасовані (не визнані недійсними), визнання недійсним свідоцтва від 25.12.2014, що зареєстровано в реєстрі за №1555, як документа, що посвідчує право власності, є неможливим у зв'язку з правомірністю підстав виникнення такого права.

У даному випадку господарський суд виходить з того, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Отже, на момент розгляду справи №921/396/17-г набрало законної сили судове рішення у справі №921/111/17-г, у якому судом встановлено факти, що мають преюдиційне значення для розглядуваної справи.

Таким чином, зважаючи на чинність постанови державного виконавця та акту державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 18.02.2014 у виконавчому провадженні №37986492, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, визнання незаконним та скасування рішення про реєстрацію права власності, скасування державної реєстрації права власності, скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про проведену реєстрацію права власності, які можуть бути лише похідними вимогами.

Одночасно з цим, господарський суд наголошує, що такі висновки суду не можуть бути розцінені як обмеження особи у праві на доступ до суду. Так, пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Разом з цим, право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. пункти 22 - 23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, пункти 37-38 рішення у справі «Мушта проти України» від 18.11.2010).

Норми Господарського процесуального кодексу України, встановлюючи строки для подачі скарг, тим самим визначають баланс між принципом правової визначеності, забезпечуючи стабільність правовідношень у сфері підприємницької та іншої економічної діяльності, з однієї сторони, і правом на справедливий судовий розгляд, який передбачає можливість виправлення судових помилок, з іншої.

Наразі, необхідно зауважити, що відповідні процесуальні обмеження у вигляді встановлення порядку та строку для оскарження рішення державного виконавця забезпечують також недопущення порушення прав та інтересів третіх осіб у господарських правовідносинах. У спірних правовідносинах такою особою є третя особа 3, ОСОБА_2, яка є новим набувачем спірного нерухомого майна за договором купівлі-продажу, на якого поширюється презумпція правомірності правочину.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За висновками суду, всупереч наведеним вимогам процесуальних норм позивачем не було надано суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження правомірності позовних вимог.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства «ТДТ-АВТОПРОМ» до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про: визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» на нежитлове приміщення, загальною площею 86,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. АДРЕСА_1, серії НАК №775270 від 25.12.2014, яке посвідчене приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Василевич Ольгою Олексіївною та зареєстроване в реєстрі за №1555; визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Василевич Ольги Олексіївни від 25.12.2014 про реєстрацію права власності Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» на нежитлове приміщення, загальною площею 86,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. АДРЕСА_1, номер запису про право власності 8245474; скасування державної реєстрації права власності Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» на нежитлове приміщення, загальною площею 86,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. АДРЕСА_1, номер запису про право власності 8245474 від 25.12.2014, яка проведена приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Василевич Ольгою Олексіївною; скасування запису №8245474 від 25.12.2014 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про проведену приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Василевич Ольгою Олексіївною реєстрацію права власності Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» на нежитлове приміщення, загальною площею 86,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. АДРЕСА_1, є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про відмову у задоволенні позовних вимог, судовий збір за розгляд даної справи в розмірі 6 400,00 грн. залишається за позивачем.

Керуючись ст. ст. 129, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «ТДТ-АВТОПРОМ» до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, визнання незаконним та скасування рішення про реєстрацію права власності, скасування державної реєстрації права власності, скасування запису про реєстрацію права власності - відмовити у повному обсязі.

2. Судовий збір, сплачений при подачі позовної заяви, залишити за позивачем.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 06.08.2018.

Суддя В.В. Князьков