Постанова № 75685744, 30.07.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1195/18Головуючий по 1 інстанції - ОСОБА_1 Категорія: 19 Доповідач в апеляційній інстанції - ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2018 року Апеляційний суд Черкаської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах :

Головуючого Нерушак Л.В. (суддя - доповідач )

Суддів Гончар Н.І., Бородійчука В.Г.

за участю секретаря Наконечної М.М.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_3

відповідач – ОСОБА_4

особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_4

розглянувши у м. Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 листопада 2016 року, ухваленого під головуванням судді Васильківською Т.В. в залі судового засідання Смілянського міськрайонного суду Черкаської області 25 листопада 2016 року, у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про повернення безпідставно сплаченого авансу, - :

в с т а н о в и в :

9 вересня 2016 року ОСОБА_5 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 про повернення безпідставно сплаченого авансу.

Позивач ОСОБА_5 свої позовні вимоги обгрунтовує тим, що 06 листопада 2012 року вона звернулася до адвоката ОСОБА_4 за юридичною допомогою та заключила договір “Про надання правової допомоги”, сплативши у кілька етапів відповідачу ОСОБА_4 кошти в розмірі 6950 грн. за надання юридичної допомоги. Позивач зазначає, що жодних дій, на виконання укладеного нею договору з адвокатом, з його боку вчинено не було. ОСОБА_5 вважає, що ОСОБА_4, підписуючи відповідний договір , не мав на меті брати на себе та виконувати жодних обов’язків по наданню їй юридичної допомоги, а тому вважає, що кошти відповідач отримав безпідставно.

Позивач ОСОБА_5 просила суд стягнути з відповідача сплачені нею кошти в розмірі 6950 грн., а також просила стягнути з відповідача і моральну шкоду, яку оцінила в 10000 гривень.

Під час розгляду справи 25 листопада 2016 року позивач ОСОБА_5 уточнила позовні вимоги та просила стягнути 6950 гривень та моральну шкоду в розмірі 5000 гривень з відповідача на її користь.

Заочним рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 листопада 2016 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючого ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_5, проживаючої ІНФОРМАЦІЯ_3 суму сплаченого авансу у розмірі 6950 грн., моральну шкоду у розмірі 5000 грн., та судові витрати у сумі 551 грн. 20 коп., а всього 12501 грн. 20 коп.

22 березня 2018 року відповідач ОСОБА_4О, подав до суду першої інстанції заяву про перегляд заочного рішення суду від 25 листопада 2016 року.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 04 травня 2018 року заяву ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення суду залишено без задоволення.

Не погоджуючись із заочним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 оскаржив заочне рішення суду першої інстанції в загальному порядку, подавши апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції. В апеляційній скарзі ОСОБА_4 зазначає, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при цьому суд не повно з’ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної правової оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.

ОСОБА_4 просить заочне рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 листопада 2016 року по справі 703/3239/16-ц, 2/703/1646/16 – скасувати та ухвалити нове рішення, яким направити позовну заяву на розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Справа підлягає розгляду апеляційним судом Черкаської області у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням, але без виклику сторін до суду апеляційної інстанції.

Згідно вимог ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

При цьому, за загальним правилом встановленим вказаною нормою права, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії

Згідно вимог ст.128 ЦПК України вбачається, що суд лише повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, а не викликає в судове засідання, якщо їх явка є не обов'язковою.

На підставі викладеного, розгляд даної справи проводиться судом апеляційної інстанції за загальним правилом, встановленим чинним процесуальним законом України з повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання, але без виклику до судового засідання, оскільки їх явка є не обов'язковою.

Заслухавши суддю – доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з прийняттям нового рішення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до ч.1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право : скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи ; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладеним у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які Були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції заочне рішення суду не відповідає зазначеним вище вимогам.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якає частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.

Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Вирішуючи спір, та ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог про повернення безпідставно сплаченого авансу, суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог, принципу розумності та справедливості, зазначивши, що оскільки договір про надання правової допомоги було укладено, але його умови не були виконані то сплачені в рахунок виконання договору платежі визнаються авансом і повертаються в тому розмірі, в якому вони надавалися.

Задовольняючи вимоги позивача про стягнення моральної шкоди в розмірі 5000 гривень, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог про стягнення моральної шкоди, оскільки врахував характер порушень прав позивача відповідачем, глибину та тривалість душевних страждань позивача , майновий стан сторін, а також вимоги розумності ті справедливості.

Проте, апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах не може погодитися із такими висновками суду першої інстанції, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону, судом допущено порушення вимог матеріального права та процесуального права, дана неналежна оцінка доказам, наявним у справі, тому вказане рішення суду не відповідає вимогам ст. 376 ЦПК України та підлягає скасуванню, з прийняттям нової постанови, виходячи із наступного.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, що 06 листопада 2012 року між ОСОБА_5 та адвокатом ОСОБА_4 було укладено договір про надання правової допомоги (а. с. 9).

Згідно до п.4.2 умов договору, оплата проводиться шляхом перерахування “Замовником” на розрахунковий рахунок “Виконавця” або сплати до каси “Виконавця” грошової суми у розмірі 4000,00 грн.

Пунктом 4.3 вказаного договору, завдаток сплачується в день підписання договору в сумі 1000,00 грн.

Позивач ОСОБА_5, звертаючись до суду з позовом про повернення безпідставно сплаченого авансу адвокату ОСОБА_4 , посилалась на вимоги ст.ст. 611, 614, ч.1 ст.1212, ч. 1 ст.1213 ЦК України.

Відповідно до ч. 1ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Ст. 526 ЦК України вказує на те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

У разі, коли сторони домовились про укладення договору, але не оформили його, сплачені в рахунок виконання договору платежі визнаються авансом і повертаються в тому розмірі, в якому вони надавались.

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ч. 1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Отже, для виникнення в особи зобов'язання повернути безпідставно набуте майно повинні існувати наступні умови - отримання майна без достатньої правової підстави, або у разі, якщо такі правові підстави відпали.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги - домовленості, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За правилами ст. 27 цього Закону договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинитися усно у випадках, якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об'єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Таким чином, підставою для отримання адвокатом гонорару - грошової винагороди за надання правової допомоги - є укладення договору про надання правової допомоги в письмовій формі відповідно до вимог чинного законодавства, яким також повинен передбачатись порядок його повернення у разі невиконання сторонами умов такого договору.

Як вбачається із п. 4.2 договору оплата повинна бути сплачена позивачем на рахунок або в касу відповідача, проте в матеріалах справи відсутні будь - які фінансові документи щодо передачі грошових коштів позивачем ОСОБА_5 адвокату ОСОБА_4

Жодних квитанцій чи розписок про сплату та отримання коштів відповідачем матеріали справи не містять в розмірі вказаному позивачем 6950 гривень , на що суд першої інстанції належної уваги не звернув та безпідставно задовольнив позовні вимоги про стягнення коштів у сумі 6950 грн., посилаючись лише на пояснення та вимоги позивача про сплату нею вказаних коштів та копію заяви позивача ОСОБА_5 від 05.12. 2015 року ( а. с. 15), в якій не вказано кому саме адресована вказана заява, не вбачається чи вона отримана і ким саме у разі отримання. Проте в даній заяві позивач вказує, що відмовляється від послуг адвоката ОСОБА_4 та просить повернути кошти, які були сплачені клієнткою ОСОБА_5С, за договором від 06.11.2012 року та додаткові кошти, які сплачувались без квитанцій в сумі 2950 грн., а загальна сума складає 6950 грн.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України: належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В порушення вимог статті 81 ЦПК України, яка покладає обов’язок на кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, позивачем ОСОБА_5, доказів, що свідчать про оплату правових послуг адвоката та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлених у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки) суду не надано.

Оскільки позивачем ОСОБА_5 не представлено суду належних та допустимих доказів на обґрунтування позовних вимог, які б надали судові правову можливість задовольнити позовні, то суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_5 про повернення безпідставно сплаченого авансу.

Апеляційний суд вважає, перевіривши та дослідивши матеріали справи та докази, які містяться в справі, що відсутні підстави, за наявних у справі доказах, для задоволення заявлених позивачем вимог.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є обгрунтованими та підлягають задоволенню, так як судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права , не повністю досліджено всі обставини справи, не дано належної оцінки доказам у справі, тому рішення суду підлягає скасуванню.

Однак, вимоги апеляційної скарги щодо скасування рішення суду та прийняття нового рішення про направлення матеріалів справи до суду першої інстанції в іншому складі суду підлягають частковому задоволенню лише в частині скасування рішення суду та прийняття нового рішення, а в іншій частині вимог не можуть бути задоволені судом апеляційної інстанції, оскільки апеляційний суд не має таких повноважень, на що звертає увагу відповідача – адвоката ОСОБА_4

Згідно вимог ст. 374 ПК України, яка передбачає повноваження суду апеляційної інстанції відсутні такі повноваження як направлення матеріалів справи на розгляд по суті позовних вимог до суду першої інстанції .

Відшкодування моральної шкоди фізичній особі передбачено, коли таке право виникає із вимог закону, тобто у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність, безпосередньо передбачено нормами Конституції України чи випливає із її положень, у випадках передбачених ст. ст. 23, 1167 ЦК України, при порушення прав споживачів, які передбачено у Законі «Про захист прав споживачів» .

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції безпідставно застосував ст.1167 ЦК України, яка не поширюється на спірні правовідносини, тому судом допущено порушення вимог матеріального права.

Тому апеляційний суд вважає, що задоволення судом першої інстанції позовних вимог позивача ОСОБА_5 про стягнення моральної шкоди в розмірі 5000 гривень, не відповідає вимогам закону, тому судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального права, оскільки такі вимоги у виниклих правовідносинах задоволенню не підлягають, так як між сторонами виникли договірні правовідносини.

Відповідальність за порушення умов договору передбачена безпосередньо зазначеним договором, а також діючим законодавством. Положення договору не передбачають відповідальності у вигляді стягнення моральної шкоди, на що суд першої інстанції не звернув уваги та помилково задовольнив вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки в даному випадку моральна шкода не відшкодовується.

Відповідно до ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодження її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Системний аналіз статей 23, 1167 ЦК України свідчить про те, що порушення договірного зобов'язання не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди.

Отже, виходячи із наведеного, суд першої інстанції безпідставно прийшов до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_5 щодо стягнення з ОСОБА_4 моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн. , тому в задоволенні цих вимог слід відмовити.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в частині щодо безпідставності задоволення судом першої інстанції моральної шкоди є обґрунтованими, приймаються до уваги колегією суддів апеляційного суду та підлягають задоволенню, оскільки спростовують помилкові висновки суду щодо стягнення моральної шкоди з відповідача на користь позивача в розмірі 5000 гривень.

Враховуючи вище викладене, апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах дійшов висновку про незаконність та необґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції , яке не може залишатись в силі рішення та підлягає скасуванню відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а заочне рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 листопада 2016 року підлягає скасуванню із прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні заявлених ОСОБА_5 позовних вимог до ОСОБА_4 про повернення безпідставно сплаченого авансу.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України у разі ухвалення нового рішення суд апеляційної інстанції вирішує питання про стягнення судових витрат.

Отже, стягненню з позивача ОСОБА_5 на користь відповідача ОСОБА_4О, підлягають судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1653 грн. 60 коп., так як у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах , -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 – задовольнити частково.

Заочне рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про повернення безпідставно сплаченого авансу – скасувати.

Прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про повернення безпідставно сплаченого авансу – відмовити повністю.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції за сплату судового збору у розмірі 1653 грн. 60 коп. стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови в порядку та за умов, визначених ЦПК.

Головуючий Нерушак Л.В.

Судді Бородійчук В.Г.

ОСОБА_6