Постанова № 75685150, 02.08.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

02 серпня 2018 року

м.Харків

справа № 619/5264/15-ц

провадження № 22-ц/790/4110/18

Апеляційний суд Харківської області у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря: Сізонової О.О.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1,

відповідач – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 21 травня 2018 року, постановлене під головуванням судді Калмикової Л.К., в залі суду в м. Дергачі Харківської області (повний текст судового рішення складено 31 травня 2018 року),-

в с т а н о в и в :

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 21 травня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 326 875 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 3 268,87 грн. В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 – ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що суд першої інстанції не встановив справжньої природи розписки, вона має підтверджувати боргове зобов’язання. Проте розписка від 21.03.2014 року не містить його зобов’язання про повернення грошових коштів, тому неправильним є застосування судом до спірних правовідносин ст.ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України.

Відзиву на апеляційну скаргу не надано.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зобов’язання за договором позики відповідач належним чином не виконав, що є підставою для стягнення суми відповідно до розписки від 21.03.2014 року. Розписка містить зобов’язання відповідача про повернення коштів, оскільки зазначено строки повернення коштів. Підстав для відшкодування моральної шкоди немає.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 21.03.2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за яким відповідач отримав у позивача в борг 12 500 доларів США під 3% на місяць строком на один рік. Про що ОСОБА_2 склав розписку (а.с.9).

Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилався на те, що свої зобов’язання за договором позики від 21.03.2014 року ОСОБА_2 не виконав, у визначений в договорі строк борг не повернув. Такими діями відповідача йому завдано моральну шкоду. Просив стягнути з відповідача суму боргу, відсотки та відсотки за прострочення виконання зобов’язань у сумі 25 175 доларів США, що становить 737 627 грн., та відшкодування моральної шкоди - 10 000 грн., вирішити питання судових витрат.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно вимог ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Зі змісту розписки ОСОБА_2 від 21.03.2014 року вбачається, що він взяв в борг строком на один рік у ОСОБА_1 суму 12 500 доларів США.

Відповідач не заперечує факту складання такої розписки.

Таким чином факт передачі коштів позивачем є підтвердженим.

Разом з тим матеріали справи не містять відомостей про повернення суми боргу за розпискою від 21.03.2014 року.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не встановив справжньої природи розписки, що розписка від 21.03.2014 року не містить його зобов’язання про повернення грошових коштів, - не приймаються до уваги колегією суддів виходячи з наступного.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом статті 205 ЦК України сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Після укладення договору позики всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Частиною 1 ст.1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, містить умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дату отримання коштів.

Із розписки, складеної 21.03.2014 року, вбачається, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 12 500 доларів США саме у борг строком на один рік.

З огляду на наведене, висновок суду першої інстанції про те, що розписка фактично містить зобов’язання про повернення суми боргу, оскільки сторонами погоджено строки виконання зобов’язання, - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

За змістом положень ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Позивачем було доведено факт передачі позичальнику коштів, а відповідачем не спростовано даний факт. Доказів повернення суми боргу матеріали справи не містять.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду в частині відмови у позові ОСОБА_1 в апеляційному порядку не оскаржувалось.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 – залишити без задоволення.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 21 травня 2018 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: С.С. Кругова

ОСОБА_4

Повне судове рішення виготовлено 02.08.2018 року.