Постанова № 75683262, 03.08.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 539/556/17 Номер провадження 22-ц/786/1662/18Головуючий у 1-й інстанції Даценко В. М. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2018 року м. Полтава

Апеляційний суд Полтавської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді: Панченка О.О.,

суддів: Одринської Т.В., Пікуля В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»

на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 травня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Даценка В.М., із складанням повного тексту судового рішення – дата не вказана, у справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

28 лютого 2017 року Публічне акціонерне товариство ОСОБА_3 банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ «КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.

Позовні вимоги ПАТ «КБ «ПриватБанк» мотивувало тим, що 21 липня 2008 року між банком та відповідачем було укладено кредитний договір №б/н у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 10200,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік. Через неналежне виконання ОСОБА_2 своїх кредитних зобов'язань виникла заборгованість по кредиту в загальному розмірі 105942 грн. 34 коп.

Оскільки відповідач ухиляється від сплати вказаної заборгованості, ПАТ «КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_2 на користь банку 105942 грн. 34 коп. заборгованості за кредитним договором №б/н від 21 липня 2008 року, яка складається з: 10042 грн. 34 коп. - заборгованості за кредитом та 95900 грн. 00 коп. заборгованості по відсоткам за користування кредитом. Також, позивач просив стягнути з відповідача понесені ним судові витрати.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 травня 2018 року в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – відмовлено.

Рішення районного суду вмотивоване тим, що позивачем не доведено факту укладення між ним та відповідачем кредитного договору. При цьому, суд першої інстанції вказав, що під час розгляду справи позивач не надавав оригінали доказів на підтвердження підстав позову.

З вказаним рішенням не погодився позивач та подав на нього дві апеляційні скарги, в яких посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність та недоведеність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та постановите нове, яким задовольнити позовні вимоги банку в повному обсязі.

Апеляційні скарги ПАТ «КБ «ПриватБанк» обґрунтовані тим, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження підстав позову і відповідачем їх не спростовано, а тому суд першої інстанції належним чином доказів позивача не оцінив і як наслідок дійшов передчасних висновків про відмову в позові. Матеріали справи містять належні докази наявності договірних відносин між сторонами у справі. Також, ПАТ «КБ «ПриватБанк» зазначає, що відповідачем не доведено відсутність заборгованості за кредитним договором, хоча на відповідача покладається обов'язок по спростуванню підстав позову та наданих позивачем доказів у справі.

Відзив на апеляційну скаргу подано представником відповідача – ОСОБА_4. Заявник вважає апеляційні скарги безпідставними та такими що не підлягають задоволенню.

Дослідивши в порядку письмового провадження матеріали справи та давши аналіз наданим доказам, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Судом першої інстанцій встановлено, що позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначав, що відповідно до укладеного між сторонами у справі кредитного договору № б/н від 21 липня 2008 року відповідач отримав кредит у розмірі 10200.00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку» складає між ним та банком договір. При укладенні договору сторони керувалися частиною першою статті 634 ЦК України.

На підтвердження своїх доводів позивач надав суду копію заяви позичальника від 21 липня 2008 року (а. с. 14), копію Умов і правил надання банківських послуг, (а. с.15-20), копію фото на якому зображено чоловіка з карткою в руці, копії виписок по трьом кредитним рахункам. Також, позивач надав довідку про те, що відповідачу були надані наступні кредитні картки: № 5577212905738921 від 21 липня 2008 року зі строком дії до 12.11, № 5577212910703209 від 06 листопада 2009 року зі строком дії до 09.13, № 5577212713501107 від 30 листопада 2011 року зі строком дії до 06.15.

В суді першої інстанції представник відповідача категорично заперечував факт підписання заяви від 21 липня 2018 року і укладання кредитного договору, за яким ОСОБА_2, нібито, отримав кредитну картку № 5577212905738921.

Представник позивача підтвердив те, що позивач неодноразово предявляв ОСОБА_2 претензії, щодо повернення невідомої відповідачу заборгованості.

З матеріалів справи вбачається, що протягом 2013 року ПАТ КБ «Приватбанк» неодноразово звертався до відповідача щодо погашення невизначеного боргу, при цьому прикладав копії неіснуючих рішень суду, яким цей борг був стягнутий. В свою чергу, відповідач неодноразово звертався до ПАТ КБ «Приватбанк» і повідомляв про відсутність між ними договірних відносин (а.с. 153-165). Просив надати будь-які документи, які встановлюють його зобов’язання перед КБ «ПриватБанк» та відомості про договір, рахунок, суму заборгованості.

Листом від 17.06.2013 року позивач відмовив відповідачу в наданні такої інформації, посилаючись на те, що вона містить банківську таємницю.

14 грудня 2017 року представником відповідача заявлено клопотання про витребування у позивача оригіналів відповідних документів наявних у позивача щодо відносин за спірним кредитом між сторонами, як належних доказів на підтвердження підстав позову і його вимог.

Частиною другою статті 64 ЦПК України (в редакції чинній на момент розгляду справи) передбачено, що письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу. (а.с. 109).

Суд першої інстанції для повного та об'єктивного з'ясування обставин справи, відповідно до частини 4 статті 10 ЦПК України (в редакції чинній на момент розгляду справи) сприяв сторонам у здійснені їх процесуальних прав.

Зокрема, ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14 грудня 2017 року було задоволено частково клопотання представника відповідача про витребування у позивача оригіналів документів на підтвердження наявності між сторонами у справі кредитних правовідносин (а.с.110), однак оригінали цих документів так і не були надані позивачем. Даний факт унеможливив встановлення судом першої інстанції характеру правовідносин між сторонами у справі в контексті підстав та вимог цього позову.

Надані ПАТ КБ «ПриватБанк» копії касових, банківських документів, повідомлення, виписки, корінці квитанцій і касових чекових книжок, не є підтвердженням наявності між сторонами у справі кредитних правовідносин.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не надав переконливих доказів того, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір по якому існує заборгованість.

Відповідно ст. ст. 78, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Сторони в цивільному процесі мають протилежні матеріально-правові та процесуальні інтереси. Незважаючи на зацікавленість сторін у справі, законом зазначається, що вони зобов'язані добросовісно здійснювати свої права і виконувати процесуальні обов'язки. Принцип змагальності, в свою чергу, надає особам, які беруть участь у справі, рівних можливостей в процесі доказування, а особливо сторонам в позовному провадженні. Цей основоположний принцип закріплений і у Конституції України.

Стосовно доказової діяльності (подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості) сторони, треті особи та їх представники наділені рівними правами, чого не можна сказати про сукупність наданих їм обов'язків. Брати участь у доказовій діяльності можуть всі особи, які беруть участь у справі, однак доказування кожної обставини, що має значення для ухвалення рішення у справі, в силу закону стає обов'язком певного суб'єкта.

В цьому випадку доказування наявності між сторонами у справі кредитних правовідносин, умови таких правовідносин, факт їх порушення позичальником, а також розмір, складові заборгованості, період їх існування і нарахування, тощо (підстави і предмет позову), є обов'язком саме позивача у справі.

За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про недоведеність підстав позову та вимог позивача у справі.

Посилання викладені в апеляційних скаргах, щодо обов'язку відповідача спростувати докази позивача у справі, є безпідставними, оскільки належні та допустимі докази на підтвердження підстав позову Банком не надано і це звільняє відповідача від процесуального права по їх спростуванню.

Крім того, доводи апеляційної скарги про те, що позивач не мав змоги виконати вимоги ухвали суду першої інстанції від 14 грудня 2017 року та надати оригінал анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки п.п. 5, 6 ч. 2 ст. 356 ЦПК України визначено, що апелянт повинен обґрунтувати поважність причин неподання доказів суду першої інстанції. З матеріалів справи вбачається, що з дати постановлення ухвали про витребування доказів -14.12.2017р. і по дату ухвалення судового рішення по суті – 30.05.2018р. пройшло більше 5 місяців. Таким чином, поважних причин неподання вказаних доказів до суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає.

Оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ПАТ «КБ «ПриватБанк» через його недоведеність.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку з чим апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 травня 2018 року підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись: ст. 367, п. 1, ч. 1 ст. 374, п. 1 ст. 375, 381, 384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» - залишити без задоволення.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 травня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з часу її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя: /підпис/ ОСОБА_1

Судді: /підпис/ ОСОБА_5

ОСОБА_6

КОПІЯ

ВІРНО: суддя Апеляційного суду

Полтавської області ____ ОСОБА_1

Повний текст судового рішення складено 03 серпня 2018 року.