Постанова № 75682122, 02.08.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2018 року

м.Суми

Справа №592/4013/18

Номер провадження 22-ц/788/1252/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач),

суддів - Левченко Т. А. , Кононенко О. Ю.

за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представники позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання»,

представники відповідача: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 червня 2018 року в складі судді Алфьорова А.М., ухваленого у м. Суми,

в с т а н о в и в:

Звернувшись до суду із позовом через свого представника 17.04.2018 року, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь несплачену частину середнього заробітку з дня звільнення - 28.09.2017 року по день фактичного розрахунку 22.02.2018 року у сумі 3303,09 грн, суму компенсації втрати частини заробітку у зв'язку з порушенням термін її виплати в сумі 2207,93 грн, а всього 5511,02 грн, а також всі судові витрати покласти на відповідача.

Свої вимоги мотивує тим, що рішенням суду від 31.01.2018 року з відповідача на його користь було стягнуто заборгованість по заробітній платі в сумі 46725,11 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 18350,50 грн, однак рішення підприємством було фактично виконано лише 23.02.2018 року. Тому, враховуючи, розмір середньоденної заробітної плати 367,01 грн та строк затримки виплати заробітної плати з дня винесення рішення та по день фактичного розрахунку (9 робочих днів за лютий 2018 року), підлягає стягненню 3303,09 грн. Крім того, відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» та Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, з відповідача підлягає стягненню, з урахуванням індексу інфляції з травня по вересень 2017 року, 2207,93 грн заборгованості.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 12.06.2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що суд дійшов помилкового висновку про пропуск тримісячного строку позовної давності, оскільки остаточний розрахунок відбувся 22.02.2018 року, а позов подано 17.04.2018 року, тобто в межах строку. Вказує, що в порушення вимог закону суд не стягнув компенсацію втрати частини заробітної плати, оскільки рішення суду фактично виконане лише 22.02.2018 року.

У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Вказує, що суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Представник позивача в судовому засіданні доводи скарги підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти скарги заперечив та просив рішення залишити без змін.

Відповідно до п. 3 розділу ХIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 року №1402-VII «Про судоустрій і статус суддів», апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних суддів у відповідних апеляційних округах.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений тримісячний строк звернення до суду щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а компенсація затримки виплати заробітної плати в розмірі 321,22 грн вже стягнута рішенням суду.

Проте з таким висновком місцевого суду колегія суддів не погоджується виходячи з наступного.

Як вбачається із цивільної справи, що рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 31.01.2018 року було стягнуто з ПАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 46725,11 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.09.2017 року по 31.01.2018 року включно у сумі 18350,50 грн, з послідуючим утриманням з цієї суми податків і обов'язкових платежів (а.с. 7).

Вказаним рішенням встановлено, зокрема, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання», звільнений з 28.09.2017 року за власним бажанням у зв'язку з невиконанням власником умов колективного договору, ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до Наказу № 75 від 21.03.2014 року у ПАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» з 26.05.2014 року встановлено всім працівникам робочу неділю з режимом роботи 3 робочі дні: понеділок, вівторок, середа.

Згідно довідки ПАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» № 16-07/110 від 16.01.2018 року середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 без урахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору становить 367,01 грн.

Вказане рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 31.01.2018 року виконане підприємством 22.02.2018 року, шляхом перерахування коштів на рахунок позивача (а.с. 10).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск тримісячного строку для звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У своєму рішенні Конституційний суд України від 22.02.2012 року №4-рп/2012 визначив, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня коли з ним фактично розрахувалися.

Відповідно до статтей 116, 117 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з пунктами 1-4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, з відповідними змінами (далі - Порядок), цей Порядок застосовується, зокрема, у випадку, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати.

Пунктом другим Порядку передбачено, що у випадку збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом, 3 та 4 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата: доплати і надбавки та інші.

Пунктом 8 Порядку унормовано, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом останніх двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного число робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку). Такий порядок обчислення середнього заробітку застосовується незалежно від форми власності підприємства.

У даному ж випадку, як зазначено вище, на підприємстві діє неповний трьохденний робочий тиждень, установлений наказом від 21.03.2014 року № 75. За таким графіком роботи було проведено нарахування суми середнього заробітку за час затримки розрахунку в рішенні цього суду від 31.01.2018р.

Отже, ураховуючи, що середньоденна заробітна плата позивача становила 367,01 грн, розмір його середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 31.01.2018 року по 22.02.2018 року, виходячи із 9 робочих днів, становить 3303,09 грн (367,01х9дн.).

Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3303,09 грн середнього заробітну за час затримки розрахунку при звільненні.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах № 6-788цс16 від 14.12.2016 року та № 6-144 цс13 від 29.01.2014 року, відповідно до яких не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Що стосується вимог позову про стягнення компенсація затримки виплати заробітної плати, то слід зазначити наступне.

Суд першої інстанції передчасно відмовив у задоволенні цих вимог з підстав виплати позивачу суми компенсації втрати частини заробітку, нарахованої у розмірі 321,22 грн на загальну суму заборгованості у розмірі 30974,17 грн, про що було зазначено у запереченнях на позов.

Зазначені у позові заявником щомісячні суми заборгованості на час звільнення з травня по вересень 2017 року, а саме за травень 2017 - 4989,00 грн; червень - 6095,00 грн; липень - 6149,00 грн; серпень - 5236,00 грн; вересень - 24256,11 грн., не можу бути взяті для нарахування компенсації частини втрати заробітку, оскільки повинні буди доведені довідкою про заробітну плату, виданої на вимогу працівника відповідно до ст. 49 КЗпП.

Отже, висновок суду зроблено без повного з'ясування обставин часу виникнення та нарахування щомісячних сум заборгованості по заробітній платі, їх складових, оскільки ані позивач, ані підприємство з цього приводу не надали суду належних доказів, які б підтвердили або спростували мотиви позову, а під час судового розгляду і в апеляційній скарзі позивач питання про їх витребування не заявляв.

Згідно ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянами втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

У відповідності до вимог ст.ст. 2-3 вказаного Закону, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру в тому числі і заробітна плата (грошове забезпечення).

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно ст. 4 зазначеного Закону, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Пунктом 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Використане у статті 3 Закону та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Таким чином, несвоєчасно виплачені ОСОБА_1 суми заробітної плати за період з травня 2017 року по 22 лютого 2018 року підлягають компенсації на підставі Закону України «Про компенсацію громадянами втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку, на що суд, відмовляючи задоволенні позову в цій частині, уваги не звернув.

Виходячи з приписів Закону України «Про компенсацію громадянами втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», відповідач зобов'язаний компенсувати позивачу втрату частини доходу, в зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, не залежно від наявності між ними трудових відносин на час виплати заборгованості із заробітній платі. Крім того суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати є складовою заробітної плати, а не відповідальністю роботодавця. А тому стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку не є підставою для не нарахування та виплати роботодавцем зазначеної компенсації за період невиплати заборгованості із заробітної плати.

У зв'язку з тим, що наведені у позові суми заробітної плати є загально - нарахованими сумами за місяць, без вказівки за який місяць, а для обчислення суми компенсації приймається сума невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць після утримання податків і обов'язкових платежів.

В матеріалах справ відсутні дані про розмір зазначеної невиплаченої заробітної плати за травень - вересень 2017 року після проведення визначених законом утримань, що позбавляє апеляційний суд здійснити нарахування компенсації, оскільки позивач не надав відповідних доказів при поданні апеляційної скарги і не порушував питання їх витребування у підприємства.

На підставі викладеного вимоги позивача щодо стягнення на його користь компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати не підлягає задоволенню з мотивів недоведеності фактичних величин невиплаченого грошового доходу, з якого обчислюється нарахування компенсації.

За таких обставин відповідно до ст. 376 ЦПК України через порушення судом першої інстанції при ухваленні рішення норм процесуального і матеріального права, оскаржене судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову часткове задоволення вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.01.2018 року по 22.02.2018 року в сумі 3303,09 грн, з послідуючим утриманням всіх податків і обов'язкових платежів і відмови у задоволені позову про стягнення суми компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України вирішуючи питання судових витрат, апеляційний суд стягує з Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» на користь держави 704,80 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 1057,20 грн - в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 червня 2018 року скасувати та ухвали нове.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.01.2018 року по 22.02.2018 року в сумі 3303,09 грн, з послідуючим утриманням всіх податків і обов'язкових платежів.

У задоволені вимоги про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» на користь держави 704,80 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 1057,20 грн - в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 03 серпня 2018 року.

Головуючий - С.С. Ткачук

Судді: Т.А. Левченко

О.Ю.Кононенко