Постанова № 75674897, 02.08.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/2385/18 Головуючий у 1-й інстанції: Кацаренко І.О.

Є.У.№ 324/560/16 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В., Гончар М.С.,

секретар Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 28 жовтня 2016 року,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з даним позовом про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначав, що 21 червня 2007 року Банк уклав з ОСОБА_3 кредитний договір №14.12512, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 23 000 доларів США зі строком повернення до 22 червня 2012 року. Кредитні зобов'язання ОСОБА_3 забезпечені порукою ОСОБА_4, яка зобов'язалася відповідати за кредитним договором як солідарний боржник. Посилаючись на те, що позичальник свої зобов'язання з повернення кредиту не виконала, станом на 23 березня 2016 року має заборгованість на суму 81 898, 12 доларів США, із яких: 11 248, 22 долари США за тілом кредиту, 30 170, 42 долари США за відсотками, 36 670, 45 доларів США за пенею, а також 3 909, 03 долари США за судовими штрафами, просив про задоволення позову.

Заочним рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 28 жовтня 2016 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №14.12512 від 21 червня 2007 року, яка утворилася станом на 23 березня 2016 року, в сумі 81 898,12 доларів США, що за курсом 26,10 відповідно до службового розпорядження НБУ від 23 березня 2016 року становить 2 137 540 (два мільйони сто тридцять сім тисяч п'ятсот сорок) грн. 93 коп.

Стягнуто з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судового збору по 16 031, 56 грн. з кожної.

Рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що позичальник своєчасно не повернула Банку кредит, а тому вся сума заборгованості на підставі ст.ст.1054, 554 ЦК України підлягає стягненню у солідарному порядку з боржника і поручителя.

14 листопада 2016 року ОСОБА_4 подала заяву про перегляд заочного рішення, в якій зазначала, що кредитний договір є нікчемними, оскільки його умови не відповідають вимогам Закону України «Про захист прав споживачів».

Ухвалою Пологівського районного суду Запорізької області від 19 березня 2018 року заява ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення залишена без задоволення.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 наголошує на тому, що кредитний договір є нікчемний, оскільки його умови не узгоджуються зі ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», до підписання договору ні вона, ні позичальник не були ознайомлені з умовами кредитування, орієнтовною та сукупною вартістю кредиту. Вважає, що позивачем не надано належних і допустимих доказі на підтвердження розміру заборгованості.

Відзив на апеляційну скаргу від ПАТ КБ «ПриватБанк» не надходив.

В засідання апеляційного суду ОСОБА_4 не з'явилася, направила суду клопотання про розгляд справи за її відсутності. Представник Банку до суду також не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення повістки 25.07.2018р., причини неявки суду не повідомив. Суд визнав за можливе розглядати справу за відсутності сторін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши зібрані у справі докази, суд вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з огляду на такі обставини.

За положенням ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково проданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Встановлено, що 21 червня 2007 року між Банком і ОСОБА_3 була укладена кредитна угода №14.12512, за умовами якої (пункти 1.1 - 1.5) Банк надає кредит позичальникові окремими частинами - траншами кредиту у загальній сумі 23 000,00 дол. США під 16% річних на споживчі цілі, а позичальник зобов'язується повернути отриманий кредит, сплатити відсотки і винагороду в терміни, встановлені даною угодою і договорами про видачу траншів, але не пізніше 22 червня 2012 року, у повному обсязі. Пунктом 6.8 угоди сторони визначили строк позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди, неустойки, тощо у п'ять років (том1:а.с.11-13).

23 червня 2007 року між Банком і позичальником було укладено договір про видачу траншу №14.12512-1, додатком №1 до якого є графік погашення кредиту, відсотків і винагороди, відповідно до яких повне виконання зобов'язань між сторонами по кредитній угоді мало відбутися не пізніше 22 червня 2012 року (том1:а.с.14-15).

Для забезпечення виконання умов вказаної вище кредитної угоди між Банком та ОСОБА_4 21 червня 2007 року було укладено договір поруки, за умовами якого (п.2) поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що й боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Окрім того, у випадку невиконання боржником обов'язків за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (п. 4 договору поруки). Пунктом 11 договору поруки передбачено, що він вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором. Пунктом 12 договору поруки передбачено, що строк позовної давності встановлюється у п'ять років (том1:а.с.16).

14 грудня 2015 року Банк направив боржнику і поручителю вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором в загальній сумі 72 009, 47 доларів США , яка відповідачами не виконана (т. 1, а.с.8, 9, 10).

Станом на 23 березня 2016 року розмір заборгованості за кредитом становить 81898,12 дол. США, із яких: 11 148,22 дол. США - заборгованість за кредитом, 30 170,42 дол. США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 36 670,45 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до договору: 9,58 дол. США - штраф (фіксована частина), 3899,45 дол. США - штраф (процентна складова), що за курсом Національного банку України станом на 23 березня 2016 року, який встановлено у сумі 26,10 грн. за 1 дол. США, складає 2137540,93 грн. (81898,12 х 26,10 = 2137540,93) (том1: а.с4-6).

Ухвалюючи рішення про солідарне стягнення всієї заборгованості за кредитним договором з поручителя ОСОБА_4, суд першої інстанції керувався положенням ст.553 ЦК України і умовами договору поруки, згідно яким поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_3 як солідарний боржник.

Проте таких висновків суд першої інстанції дійшов з порушенням норм матеріального права, а отже з ними не можна погодитися.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Згідно із частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, установлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора на задоволення його вимог. Останнє означає, що строк поруки належить до преклюзивних строків, основна властивість яких, крім того, що їх сплив, на відміну від строків позовної давності, припиняє суб'єктивне право, полягає в тому, що вони не можуть бути призупинені, перервані чи відновлені. Такі строки також не можуть бути змінені за домовленістю сторін договору та їх настання припиняє права кредитора та обов'язок боржника за договором.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя

Правила частини четвертої статті 559 ЦК України встановлюють припинення поруки як за договором із визначеним строком дії поруки, так і за договорами, в яких строк дії поруки або строк основного зобов'язання встановлений не був.

Припинення поруки зі спливом строку, установленого в договорі поруки, означає, що кредитор позбавляється можливості звернутись із вимогою до поручителя про виконання його зобов'язання за договором поруки у зв'язку з припиненням такого зобов'язання поручителя.

За змістом речення першого та третього зазначеної статті кредитор повинен встигнути звернутись до поручителя з вимогою про виконання останнім свого обов'язку за договором поруки, у тому числі в примусовому порядку.

Разом із тим, за змістом другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України у разі, якщо строк договору поруки не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить до поручителя вимоги.

Правова природа зобов'язання у всіх випадках, передбачених статтею 559 ЦК України, є тотожною.

Вимога кредитора до поручителя полягає в реальному виконанні зобов'язання за боржника, оскільки така вимога може бути заявлена лише в разі невиконання боржником своїх зобов'язань та настання строку виконання основного зобов'язання.

Виходячи з тотожної природи зобов'язань, які регулюються реченнями першим і третім частини четвертої статті 559 ЦК України та реченням другим частини четвертої цієї статті, правову конструкцію частини четвертої статті 559 ЦК України, викладену в одному абзаці, ототожнює правову природу усіх зобов'язань, преклюзивність строку дії договору поруки, необхідно дійти висновку, що такою вимогою може бути лише позов, заявлений кредитором до поручителя в судовому порядку, оскільки пред'явлення іншої вимоги суперечить правовій природі поруки як строкового зобов'язання.

Відповідно на вказані строки не поширюється положення частини п'ятої статті 267 ЦК України про захист судом порушеного права у разі, коли строк позовної давності пропущений із поважних причин.

Отже, сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, так само як закінчення строку, установленого договором поруки, та закінчення одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до поручителя з позовом.

Разом із тим позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Якщо договір поруки припинився (у тому числі й на підставі непред'явлення кредитором відповідної вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання), інститут позовної давності застосовано бути не може, тому що всі права та обов'язки сторін за цим договором слід вважати припиненими.

Отже, непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням.

Звернення до суду після спливу передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку не є підставою для відмови в позові у зв'язку зі спливом строку позовної давності, а є підставою для відмови в позові у зв'язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного суду України від 10.09.2014 р. у справі №-6-32 цс14.

Як вбачається із зібраних у справі доказів, за умовами кредитного договору строк виконання позичальником кредитних зобов'язань визначено не пізніше 22 червня 2012 року. У договорі поруки строк дії поруки не визначено,

Відповідно до пункту 11 договору поруки порука припиняється лише у разі належного виконання кредитного договору. Проте ця умова договору поруки не встановлює у розумінні статті 251 ЦК України строк, зі спливом якого порука припиняється.

З огляду на це необхідно застосовувати припис частини четвертої статті 559 ЦК України про припинення поруки у разі, якщо у договорі не встановлений строк її дії і якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Після 22 червня 2012 року - встановленого кредитним договором строку виконання основного зобов'язання у позивача виникло право протягом наступних шести місяців пред'явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов'язання боржника. І після спливу цих шести місяців порука припинилася.

Разом з тим і досудову вимогу до поручителя від 14 грудня 2015 року і позов до суду кредитор пред'явив поза межами строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України. Відтак, позивач не може просити про захист у судовому порядку його права на виконання основного зобов'язання поручителями.

Умова кредитного договору і договору поруки про збільшення строку позовної давності до п'яти років не є підставою для задоволення позову, заявленого до поручителя, оскільки порука у відповідності до частини 4 ст.559 ЦК України припинилася задовго до перебігу строку позовної давності.

За вказаних обставин оскаржуване рішення в частині солідарного стягнення з поручителя ОСОБА_4 на користь банку кредитної заборгованості і судових витрат не можна визнати таким, що відповідає вимогам закону і матеріалам справи, а тому на підставі ст. 367 ч.4, 376 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову і стягнення з Банку на користь ОСОБА_4 судових витрат зі сплати судового збору у суді апеляційної інстанції.

В іншій частині оскаржуване заочне рішення судом апеляційної інстанції не переглядалося, оскільки заява позичальника ОСОБА_3 від 14 серпня 2017 року про перегляд заочного рішення (том2:а.с.149-151) судом першої інстанції не розглянута. Вказана обставина у відповідності до ст.287 ЦПК України унеможливлює перегляд заочного рішення в частині стягнення заборгованості з позичальника судом апеляційної інстанції до розгляду судом першої інстанції заяви ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення.

За вказаних обставин вимога ОСОБА_4 про перегляд судового рішення і в частині солідарного стягнення заборгованості з позичальника ОСОБА_3 задоволенню не підлягає

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Заочне рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 23 жовтня 2018 року по цій справі в частині солідарного стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором №14.12512 від 21 червня 2007 року в сумі 81 898,12 доларів США та судових витрат скасувати.

Позов ПАТ КБ «ПриватБанк» про солідарне стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором №14.12512 від 21 червня 2007 року, укладеним з ОСОБА_3, в сумі 81 898,12 доларів США залишити без задоволення.

В іншій частині рішення суду першої інстанції судом апеляційної інстанції не переглядалося.

Стягнути з ПАРТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_4 судові витрати зі сплати судового збору у суді апеляційної інстанції у розмірі 48 094, 68 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст судового рішення складено 03 серпня 2018 року.

Головуючий:

Судді: