Постанова № 75674755, 31.07.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №314/1460/17 Головуючий у 1 інстанції: Беспалько Т.Д.

Провадження № 22-ц/778/1349/18 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«31» липня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Подліянової Г.С.,

секретар: Евальд Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 20 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про витребування майна та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнила, до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про витребування майна та визнання права власності.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 21 листопада 2007 року отримала державний акт на право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 грудня 2008 року право власності на вказану земельну ділянку визнано за ОСОБА_3, яка на той час перебувала у шлюбі з ОСОБА_5

17 травня 2010 року на підставі вказаного рішення суду ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 20 жовтня 2010 року скасовано рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 грудня 2008 року та відмовлено в задоволенні позову.

Вважає, що скасування судом апеляційної інстанції вказаного рішення вказує на безпідставність видачі та недійсність державного акту, виданого на ім'я ОСОБА_3

На підставі зазначеного просила витребувати з володіння ОСОБА_3 на її користь земельну ділянку площею 0.1000 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 17 травня 2010 року, виданий на ім'я ОСОБА_6, визнати за нею право власності на зазначену земельну ділянку.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 20 грудня 2017 позов задоволено частково.

Визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку від 17 травня 2010 року, виданий на ім'я ОСОБА_3 на підставі рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 грудня 2008 року у справі №2-1848/2008 року, про її право власності на земельну ділянку площею 0,1000га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Визнано право приватної власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незастосування строку позовної давності, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

За приписами п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України).

Аналогічні норми містились в ст. 213 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення рішення суду першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За приписами ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Судом першої інстанції встановлено, що 21 листопада 2007 року на підставі рішення Вільнянської міської ради від 27 вересня 2007 року №27, ОСОБА_4 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1000г, кад. № НОМЕР_1, на території АДРЕСА_1.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання дійсним та виконаним договору купівлі-продажу нерухомого майна, визнання права власності, позов задоволено, визнано дійсним та виконаним укладений 10.09.2008 року між ОСОБА_4 (як продавцем) і ОСОБА_3 (як покупцем) договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,10га, розташованої по АДРЕСА_1 (а.с.7-8).

На підставі рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 грудня 2008 року ОСОБА_3 17 травня 2010 року отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1000г, на території АДРЕСА_1 (а.с.10-11).

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 20 жовтня 2010 року, рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 грудня 2008 року скасоване та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 - відмовлено (а.с.12).

Зазначеним рішенням апеляційного суду встановлено, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, суд не врахував, що норма частини 2 статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією.

Виходячи з вище зазначеного, суд дійшов правильного висновку про те, що 10 вересня 2008 рок між позивачем ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_3, яка на той час перебувала у шлюбі з ОСОБА_5, укладено нікчемний договір купівлі-продажу земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно ч.1, 2, 3 ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Як роз'яснено у п.10 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач та відповідач у справі є сторонами нікчемного (недійсного правочину) та належним способом захисту прав та інтересів позивача є реституція, оскільки набувач за недійсним договором зберіг право власності за собою, не відчуживши його третім особам, від яких воно могло бути витребуване лише шляхом пред'явлення віндикаційного позову та правомірно відмовив у позові в частині вимог про повернення земельної ділянки, заявлених на підставі ст.387,388 ЦК України.

Проте задовольняючи вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання недійсним державного акту на право власності на землю та визнання права власності на земельну ділянку, суд не врахував наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно з роз'ясненнями п.28 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», до позовів про застосування наслідків нікчемного правочину застосовується позовна давність.

З матеріалів справи №2-1848/08 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання дійсним та виконаним договору купівлі-продажу нерухомого майна, визнання права власності, вбачається,що в судовому засіданні апеляційного суду 20 грудня 2010 року були присутні представник позивача ОСОБА_3 та представник відповідача ОСОБА_4 (а.с.45-46 справи №2-1848/08 - журнал судового засідання).

Отже, про порушене право ОСОБА_4 дізналась ще в грудні 2010 року.

Крім того, ухвалою Вільнянського районного суду м.Запоріжжя від 13 липня 2015 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_4 про поворот виконання у зазначеній справі №2-1848/08. Зазначена ухвала суду сторонами не оскаржувалась.

Відповідач ОСОБА_3 подала до суду заяву про застосування строків позовної давності (а.с.52).

Отже за вказаних обставин, довід апеляційної скарги про необгрунтоване незастосування судом першої інстанції строків позовної давності знайшов підтвердження в ході апеляційного розгляду справи.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції згідно з п.п.2, 4 ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про витребування майна та визнання права власності

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 20 грудня 2017 року скасувати та прийняти постанову наступного змісту.

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про витребування майна та визнання права власності, відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 03 серпня 2018 року.

Головуючий

Судді: