Рішення № 75674699, 01.08.2018, Чернігівський районний суд Запорізької області

Справа№329/974/16-ц

Справа № 329/974/16-ц

Провадження № 2/329/219/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2018 року смт. Чернігівка Запорізької області

Чернігівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого - судді Покопцевої Д.О.,

при секретарі - Синяк Л.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Чернігівка цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач зазначив, що 05.12.2013 року між сторонами було укладено кредитний договір № 50011329, згідно умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 105 738грн 60коп, що було еквівалентно 12 747, 27 доларам США, строком на 24 місяці, зі змінною процентною ставкою, з цільовим призначенням - для придбання автомобіля марки VOLKSWAGEN, модель Polo Sedan, з об’ємом двигуна 1598 см.куб., 2013 року виробництва, кузов №XW8ZZZ61ZEG013914.

Оскільки відповідачем належним чином не виконувалися грошові зобов’язання, передбачені кредитним договором, утворилася заборгованість, яка станом на 30.08.2016р. складає 240 780грн 57коп, з яких:

- 160 193грн 75коп – основна сума заборгованості за кредитом;

- 28 387грн 84коп. – заборгованість за додатковим кредитом;

- 8 400грн 00коп. – збитки за кредитом;

- 43 798грн 98коп. – інфляційні втрати.

Зазначену суму заборгованості, а також понесені судові витрати, що складаються з витрат на правову допомогу в сумі 6 000грн та судового збору, позивач просить стягнути з відповідача.

У судовому засіданні представник позивача повністю підтримав заявлені вимоги.

Відповідач до судового засідання не з’явився, просить розглядати справу без його участі через хворобу, правом надання відзиву не скористався.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

05.12.2013р. між ТОВ «Порше Мобіліті» та відповідачем було укладено договір № 50011329, згідно умов якого останній отримав кредитні кошти в сумі 105 738грн 60коп, що еквівалентно на дату укладання договору 12 747,27 доларів США, зі змінною процентною ставкою, відповідно до п. 2.3 Загальних умов, з кінцевим терміном повернення кредиту 15.12.2015 року, на придбання автомобіля марки VW, модель Polo Sedan, кузов № НОМЕР_1, об’єм двигуна 1598 куб. см., рік випуску 2013, з додатковим кредитом в сумі 16 827грн 56коп, що еквівалентно на дату укладення договору 2 028,64 доларів США (а.с.11).

Цим договором сторони погодили, що цей договір між сторонами складають кредитний договір, Загальні умови кредитування, графік погашення кредиту а також додаткові угоди та інші документи, що можуть бути укладені та підписані сторонами у відношенні кредиту.

Зобов’язання відповідача перед ТОВ «Порше мобіліті» за кредитним договором було забезпечене договором застави транспортного засобу № 50011329 від 06.12.2013 року, згідно умов якого відповідач надав в заставу автомобіль марки VW, модель Polo Sedan, кузов № НОМЕР_1, об’єм двигуна 1598 куб. см., рік випуску 2013, що належить йому на праві власності (а.с.22-27).

Відповідно до пункту 1.2 загальних умов кредитування позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати і повернути позивачу кредит у повному обсязі, а також сплатити проценти за використання кредиту та інші платежі відповідно до умов кредитного договору.

За змістом пунктів 3.2., 3.2.1. загальних умов кредитування передбачене право позивача достроково вимагати повернення кредиту та додаткового кредиту у випадку порушення відповідачем терміну сплати будь-якого чергового платежу (його частини) або плати за користування кредитом на строк більше ніж один календарний місяць.

16.05.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинено виконавчий напис № 995, яким за рахунок коштів від реалізації предмета застави, задоволено вимоги ТОВ «Порше Мобіліті» за несплачені чергові платежі, штрафні санкції за період з 05.12.2013 року по 05.10.2015 року, а саме суму поточної заборгованості станом на 05.10.2015 року:

- 159 354грн 53грн. – несплачені чергові платежі (прострочені відсотки та прострочена сума основного боргу),

- 23 503грн 45коп – штрафні санкції за вимоги щодо сплати,

- 22 957грн 96коп. – сума кредиту до повернення,

- 21 147грн 72коп – штраф в розмірі 20% від суми кредиту,

а всього до стягнення 226 963грн 66коп (а.с.181).

На підставі зазначеного виконавчого напису постановою старшого державного виконавця Житомирського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області від 10.06.2016 року відкрито виконавче провадження (а.с.182-183), а постановою від 23.04.2018р. виконавчий документ стягувачу повернуто на підставі п.7 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (через не виявлення транспортного засобу) (а.с.184-185).

За абз. 4 п. 17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 5 от 30.03.2012р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», наявність виконавчого напису нотаріуса, вчиненого за невиконання кредитного договору, за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом і пені, передбачених договором за несвоєчасну сплату кредиту.

У разі звернення кредитодавця до суду після вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки з вимогою про стягнення кредитної заборгованості суд має з'ясувати питання про виконання виконавчого напису і з урахуванням цього вирішити спір на підставі чинного законодавства та умов кредитного договору.

Виконавчий напис вчинено 16.05.2016р., з позовом позивач звернувся 17.10.2016р., виконавчий напис не виконано, виконавчий документ стягувачу повернено.

У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за кредитним договором, позивач ТОВ «Порше Мобіліті» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути заборгованість за кредитним договором станом на 30.08.2016р. в сумі 240 780грн 57коп, з яких:

- 134 890грн 54коп – заборгованість за несплаченими щомісячними платежами за договором станом на 05.10.2016р.;

- 23 345грн 14коп – заборгованість за кредитом у відповідності по п.8.3 кредитного договору за виключенням заборгованості за щомісячними платежами;

- 1 958грн 07коп – проценти за користування кредитом за період з 01.11.2015 по 31.08.2016р.;

- 28 387грн 84коп – заборгованість за несплаченими платежами за додатковим кредитом;

- 8 400грн збитків, нарахованих відповідно до договору про надання юридично-консультаційних послуг від 21.06.2012 року, укладеного між ТОВ «Порше Мобіліті» та ТОВ «Юридична компанія «Тріпл Сі»;

- 43 798грн 98коп - втрат від інфляційних процесів,

та судових витрат, які складаються зі сплати судового збору та 6000грн витрат на правову допомогу.

Згідно із ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наданий ТОВ «Порше Мобіліті» розрахунок простроченої заборгованості за основним та додатковим кредитом узгоджується з матеріалами справи і не спростований відповідачем.

Судом встановлено, що умови кредитного договору не виконуються належним чином, відповідач не сплачує заборгованість за кредитним договором, тому слід дійти висновку про наявність правових підстав відповідальності відповідача за вказаним договором кредиту та додатковим договором, та вимог про дострокове повернення кредиту.

Доводи відповідача про відсутність вини у порушенні зобов’язання, викладені ним у заяві про скасування заочного рішення, судом проаналізовані та є неспроможними, оскільки кредитним договором не передбачено погашення заборгованості виключно боржником, без права передовіри внесення платежів іншій особі, яка перебуває на підконтрольній території, або внесення платежів тільки у певному місці; і передбачено обов’язок відповідача у випадку неотримання чергового рахунку звернутися до позивача за цим рахунком (п.1.4.3 договору).

Таким чином, стягненню підлягають 134 890грн 54коп заборгованості за несплаченими щомісячними платежами за кредитом; 28 387грн 84коп заборгованості за несплаченими платежами за додатковим кредитом, всього 163 278грн 38коп.

У задоволенні вимог про стягнення 23 345грн 14коп заборгованості за кредитом у відповідності по п.8.3 кредитного договору за виключенням заборгованості за щомісячними платежами (тобто штрафів) слід відмовити на підставі ст.2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», оскільки ця сума є штрафом, нарахованим за порушення умов кредитного зобов’язання, тобто п.п. 5.1, 5.2 договору (вимога, а.с.46-47)

Відповідно, слід відмовити і у стягненні 1 958грн 07коп процентів, нарахованих на цю суму.

Щодо вирішення позовних вимог про стягнення інфляційних витрат, суд виходить з наступного.

Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із ч.2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За змістом статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) це - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.

Зазначене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-771цс15.

З кредитного договору та умов кредитування вбачається, що сума кожного наступного платежу нараховувалася позивачем у доларах США та визначалася у гривневому еквіваленті, тому підстав для застосування індексу інфляції до вказаної заборгованості немає, оскільки предметом кредитного договору є грошові кошти у гривнях, проте встановлено їх еквівалент в доларах США.

Таким чином втрати від знецінення національної валюти ТОВ «Порше Мобіліті» відшкодовані урахуванням курсу долара США до гривні при стягненні кредитної заборгованості, і у задоволенні цієї частини вимог слід відмовити.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача збитків, передбачених п.8.5 Загальних умов кредитування в розмірі 8 400 грн., суд виходить із наступного.

Згідно з п.8.5 Загальних умов кредитування збитки, заподіяні у зв’язку із неналежним виконанням кредитного договору, повинні бути відшкодовані винною стороною у повному обсязі, понад передбачені штрафні санкції.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Із змісту позову та з матеріалів справи вбачається, що позивач 21.06.2012 року уклав з ТОВ «Юридична компанія «Тріпл Сі» договір про надання юридично – консультаційних послуг.

Згідно з пунктом 3.5 цього договору в ході надання юридично – консультаційних послуг агентство здійснює заходи із стягнення заборгованості боржника перед замовником в добровільному порядку, організовує оформлення нотаріусом виконавчого напису, представляє інтереси замовника в судовому провадженні зі стягнення заборгованості і в рамках виконавчого провадження того (а.с.50-57).

Відповідно до акту наданих послуг №170 від 16.05.2016 року вартість надання юридично-консультативних послуг по клієнту ОСОБА_1, наданих ТОВ «Юридична компанія «Тріпл Сі» складає 3 500 гривень без ПДВ, та згідно акту наданих послуг від 22.07.2016 року вартість надання юридично-консультативних послуг по клієнту ОСОБА_1 також складає 3 500 гривень без ПДВ (а.с.66-68, 74-75).

Отже, витрати ТОВ «Порше Мобіліті» на юридичну допомогу ТОВ «Юридична компанія «Тріпл Сі» не є збитками і не підлягають відшкодуванню на підставі ст. 22 ЦК України.

За правилами цивільного судочинства витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, відносяться до судових витрат та питання їх відшкодування вирішується судом під час розгляду справи по суті.

Як судові витрати позивач просить стягнути з відповідача за послуги ТОВ «Юридична фірма Вернер» 5 000грн без ПДВ (6000грн з ПДВ).

Як роз’яснено в пунктах 47,48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.

Частиною 1 ст. 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до роз'яснень, викладених у Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року №10, при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи 15.10.2010 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ТОВ «Юридична фірма Вернер» укладено Договір про надання юридичних послуг №24/2010 (а.с. 77-92).

Згідно Додаткової угоди №224 від 10.08.2015 року до Договору про надання юридичних послуг №24/2010 ТОВ «Юридична фірма Вернер» зобов'язалося надати ТОВ «Порше Мобіліті» правову допомогу по справі про звернення стягнення на предмет застави та стягнення заборгованості та збитків з відповідача за договором кредиту №50011329 від 05.12.2013 року (а.с.87-91).

Матеріали справи не містять даних, що ТОВ «Юридична фірма Вернер» є юридичною особою, яка займається діяльністю з надання правової допомоги.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 брав участь у справі як представник ТОВ «Порше Мобіліті» на підставі виданої ним же довіреності, а не на підставі довіреності ТОВ «Юридична фірма Вернер».

До матеріалів справи не було долучено документів на підтвердження того, що він є працівником ТОВ «Юридична фірма Вернер».

Крім того, ТОВ «Порше Мобіліті» не було надало суду розрахунку витрат на правову допомогу. Разом з тим, чинним законодавством України не передбачено можливість стягнення витрат на правову допомогу поза межами судового розгляду справи.

За таких обставин відсутні підстави для стягнення на користь ТОВ «Порше Мобіліті» витрат на правову допомогу.

Згідно ч. 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з позовом, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 240 780грн 57коп та сплачено судовий збір в розмірі 3 611грн 72коп (а.с.97).

Позов задоволено на суму 163 278грн 38коп.

Таким чином, стягненню підлягає 2 449грн 18коп судового збору, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (163 278,38х 3611,72 / 240 780, 57).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 19,81,131,223, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 15,16,525, 526, 530, 543, 546, 548, 549, 626, 627, 1046, 1050 ЦК України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрована адреса проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, мікрорайон ГорняцькийАДРЕСА_1, на користь Товариства з обмеженою відповідальність «Порше Мобіліті», ідентифікаційний код юридичної особи: 36422974, адреса: 02152, м. Київ, проспект Павла Тичини, 1-В, заборгованість по кредитному договору № 50011329 від 05 грудня 2013 року в сумі 163 278 гривень 38 копійок, судові витрати у розмірі 2 449 гривень 18 копійок, всього 165 727 (сто шістдесят п’ять тисяч сімсот двадцять сім) гривень 56 копійок.

У задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до апеляційного суду Запорізької області.

За п.п. 15.5 п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України 2017 р., до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, тобто через Чернігівський районний суд Запорізької області.

Суддя: Д.О. Покопцева