Постанова № 75671861, 02.08.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 серпня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/719/18

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів - Джабурії О.В.,

- ОСОБА_1,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Нацполіції в Одеській області, за участю третьої особи Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області, про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та витрат з надання правової допомоги,

В С Т А Н О В И Л А :

20.02.2018 ОСОБА_2 звернувся з позовом до Головного управління Нацполіції в Одеській області, в якому з урахуванням уточнень просив стягнути грошове забезпечення за час вимушеного прогулу - за період з 12.04.2016 (часу незаконного звільнення) по 12.02.2018 року в розмірі 190 000 грн., посилаючись на те, що факт його незаконного звільнення 12.04.2016 року підтверджений постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2017 року у справі № 815/7103/16, яка набрала законної сили. Відповідач наказом від 08.08.2017 року поновив його на посаді, однак в добровільному порядку не виплатив грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.

Протиправні дії відповідача щодо невиплати грошового забезпечення негативно вплинули на життя позивача, порушило його соціальні зв’язки, позбавили можливості належним чином забезпечувати потреби сім'ї. Оцінюючи завдану моральну шкоду в розмірі 150 000 грн., позивач просив її стягнути.

Також вимоги позивача стосуються стягнення витрат з надання правової допомоги в розмірі 10 000 грн.

Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи, що дійсно постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08.02.2017 року у справі № 815/7103/16 визнано незаконним звільнення позивача на підставі наказу №187 о/с від 11.04.2016 та поновлено ОСОБА_2 в ГУНП на посаді заступника командира ОСОБА_3 в Одеській області з 12.04.2016 року.

В період розгляду зазначеної адміністративної справи судом першої інстанції наказом №1163 о/с від 31.10.2016 року позивача прийнято на службу в ГУНП на посаду дільничного офіцера поліції сектору превенції ОСОБА_4 в місті Одесі ГУНП в Одеській області з встановленням посадового окладу згідно зі штатним розписом з 31.10.2016 на підставі його заяви від 26.10.2016 та протоколу комісії ГУНП в Одеській області №13 від 24.10.2016.

В подальшому позивачем не було пройдено тестування, та на підставі наказу №25 від 20.02.2017 Державної установи “Одеський навчальний центр підготовки поліцейських”, ГУНП в Одеської області було видано наказ №306 о/с від 22.02.2017 р., яким ОСОБА_2 було звільнено через службову невідповідність. Зазначений наказ позивачем не оскаржувався.

Враховуючи, що з 31.10.2016 по 22.02.2017 позивач отримував грошове забезпечення, відсутні підставі для задоволення позову в повному обсязі та позовні вимоги щодо стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу мали б бути задоволені по 30.10.2016. Але в зв’язку з тим, що позивач не звертався з рапортами про виплату йому грошового забезпечення, та йому не було в цьому відмолено, відсутні підстави для такого стягнення.

Крім того, відповідач зазначав, що виконуючи постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08.02.2017 року у справі № 815/7103/16 за відсутності роз’яснень з боку суду щодо встановлення порядку та способу виконання судового рішення відповідачем 08.08.2017 прийнятий наказ № 1269 про скасування наказу № 187 від 11.04.2016 про звільнення ОСОБА_2 та поновлення позивача на посаді заступника командиру взводу батальйону поліції особливого призначення ГУНП в Одеській області з 12.04.2016. При цьому у даному наказі зазначено про переведення ОСОБА_2 на посаду дільничного офіцера поліції сектору превенції ОСОБА_4 відділу поліції в м.Одесі ГУНП в Одеській області з 31.10.2016 року.

Враховуючи позовні вимоги безпідставними, відповідач просив відмовити в їх задоволенні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2018 року позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з ГУНП в Одеській області на користь ОСОБА_2 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 12.04.2016 по 30.10.2016 в розмірі 29 627,34 грн. В іній частині позову - відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням в частині часткового задоволення вимог про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне їх з'ясування, просив скасувати рішення в частині розміру стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу та прийняти нове судове рішення в цій частині, яким задовольнити його вимоги за весь період, зазначений в позовній заяві.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

11.04.2016 року наказом ГУНП в Одеській області №187 о/с позивача звільнено з посади заступника командира взводу батальйону поліції особливого призначення ГУНП в Одеській області.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08.02.2017р. у справі №815/7103/16 визнано протиправним та скасовано наказ ГУНП в Одеській області №187 о/с від 11.04.2016р. та поновлено позивача на посаді заступника командира взводу батальйону поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Одеській області з 12.04.2016р.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2017р. апеляційна скарга ГУНП в Одеській області повернута, а тому постанова суду першої інстанції набрала законної сили.

Наказом №1163 о/с від 31.10.2016 року позивача прийнято на службу в ГУНП на іншу посаду - посаду дільничного офіцера поліції сектору превенції та інший структурний підрозділ - ОСОБА_4 в місті Одесі ГУНП в Одеській області з встановленням посадового окладу згідно зі штатним розписом з 31.10.2016 на підставі його заяви від 26.10.2016 та протоколу комісії ГУНП в Одеській області №13 від 24.10.2016.

В подальшому позивачем не було пройдено тестування та на підставі наказу №25 від 20.02.2017 Державної установи “Одеський навчальний центр підготовки поліцейських”, ГУНП в Одеської області було видано наказ №306 о/с від 22.02.2017 р., яким ОСОБА_2 було звільнено через службову невідповідність.

За період служби в ОСОБА_4 в м.Одесі ГУНП в Одеській області з 31.10.2016 року по 22.02.2017 року позивачу нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення.

Наказом ГУНП в Одеській області №1269 від 08.08.2017 року, який прийнятий в порядку виконання судового рішення у справі №815/7103/16 про поновлення позивача на посаді, скасовано наказ №187 о/с від 11.04.2016. У наказі також зазначено, що на підставі заяви ОСОБА_2 від 26.10.2016 та наказу ГУНП №1163 від 31.10.2016 останнього переведено на посаду дільничного офіцера ОСОБА_4

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції розцінював прийняття з 31.10.2016 року ОСОБА_2 на посаду дільничного офіцера поліції сектору превенції ОСОБА_4 в місті Одесі фактичним поновленням на посаді відповідно до судового рішення у справі № 815/7103/16. А тому середній заробіток за час вимушеного прогулу стягнув з дня незаконного звільнення - 12.04.2016 до дня прийняття на посаду - 30.10.2016.

Судова колегія частково не погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до ч.2 ст.235 КЗУпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Стаття 236 КЗУпП у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08.02.2017 року у справі № 815/7103/16, яка набрала законної сили, визнано незаконним звільнення ОСОБА_2 на підставі наказу від 11.04.2016 № 187/ос з посади заступника командира взводу батальйону поліції особливого призначення ГУНП в Одеській області.

08.08.2017 наказом № 1269/ ос ОСОБА_2 поновлено на посаді заступника командира взводу батальйону поліції особливого призначення ГУНП в Одеській області з 12.04.2016 на підставі постанови Одеського окружного адміністративного суду від 08.02.2017 року у справі № 815/7103/16 та постанови про відкриття виконавчого провадження Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 21.06.2017 (а.с.20).

Проте, позивача до роботи не допущено та з 12.04.2016 року грошове забезпечення за час вимушеного прогулу не нараховано та не сплачено, виконавче провадження не закрито, що підтверджується, як поясненнями позивача, так і поясненнями відповідача, викладеними у відзиві на позов (а.с.45-47).

Доводи відповідача, що грошове забезпечення за час вимушеного прогулу не виплачено ОСОБА_2 в зв’язку з тим, що ним не було подано відповідного рапорту, суперечить п.6 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС від 06.04.2016 № 260, відповідно до якого поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що після прийняття наказу від 08.08.2017 року № 1269 о/с про поновлення позивача на посаді та скасування наказу про його звільнення, у відповідача виник обов’язок щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Ті обставини, що ОСОБА_2 з 31.10.2016 року по 22.02.2017 року (фактично за період розгляду справи № 815/7103/16 у суді першої інстанції) проходив службу у ОСОБА_4 в місті Одесі ГУНП в Одеській області на посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції не виключають для відповідача обов’язку щодо поновлення на посаді та виплати йому грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Суд першої інстанції помилково погодився із доводами відповідача, що прийняття позивача з 31.10.2016 року на посаду в органі Нацполіції є фактичним поновленням на посаді, про яке просив позивач при розгляді адміністративної справи № 815/7103/16, оскільки позивач був прийнятий на іншу посаду та в іншому структурному підрозділі Нацполіції, що унеможливлює таке ототожнення.

Вирішуючи питання щодо визначення періоду, за який має бути нараховане грошове забезпечення як за час вимушеного прогулу, так і затримки виконання судового рішення, судова колегія зазначає, що він має обраховуватися з 12.04.2016 року до часу розгляду судом зазначеного питання.

При цьому, відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, судова колегія вважає за можливе вийти за межі позовних вимог з метою повного захисту прав позивача та за відсутністю на час розгляду апеляційної скарги факту виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 08.02.2017 року у справі № 815/7103/16 в повному обсязі, визначити остаточну дату строку затримки виконання судового рішення - 03.08.2018 - день прийняття апеляційним судом постанови по суті заявлених вимог.

Судова колегія вважає помилковими доводи відповідача, що ОСОБА_2 31.10.2016 був переведений на посаду дільничного офіцера ОСОБА_4 Так, наказ начальника ГУНП в Одеській області від 31.10.2016 № 1163 о/с містить лише данні про призначення позивача на цю посаду, а не переведення з іншої (а.с.49).

Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України рішення про виплату працівникові різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи має місце лише у випадку незаконного переведення на іншу посаду.

Враховуючи, що призначення позивача на посаду дільничного офіцера ОСОБА_4 відбулось не у порядку переведення, судова колегія приходить до висновку, що при розрахунку грошового забезпечення за час вимушеного прогулу період роботи позивача на посаді дільничного офіцера ОСОБА_4 з 31.10.2016 до 22.02.2017 не повинен враховуватися, оскільки ст.ст.235,236 КЗпП України не містять будь-яких підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

До аналогічних висновків прийшов Верховний Суд у справі № 826/808/16, постанова Великої палати ВС від 20 червня 2018 року.

Судом першої інстанції вірно застосований Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабміну України від 08.02.1995р. № 100.

Відповідно до п.8 даного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, для визначення середньоденної заробітної плати позивача необхідно його зарплату за останні два місяці роботи - лютий, березень 2016 року поділити на кількість робочих днів, які відпрацьовані позивачем, або які зберігались за ним на час хвороби.

Суд першої інстанції помилково погодився з позицією відповідача при розрахунку середньоденного грошового забезпечення, виходячи від кількості календарних днів у цих місяцях, а не робочих днів, як визначено Порядком № 100.

Враховуючи, що кількість робочих днів у лютому 2016 року склала 21 день, у березні 2016 року - 22 дні, грошове забезпечення за місяць - склало 4 400 грн., середньоденне грошове забезпечення дорівнює 204,65 грн. (4 400 х 2 : 43), а не 146,67 грн., як зазначив суд першої інстанції .

За період з 12.04.2016 до 03.08.2018 кількість робочих днів складає 579 днів (за 2016 - 183, за 2017 - 249, за 2018 - 147), а тому грошове забезпечення за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання судового рішення дорівнює 118 492,35 грн. (204,65 х 579), яке і підлягає стягненню на користь позивача.

Судова колегія зазначає, що вказана сума визначена без відрахуванням з неї сум доходів і зборів.

Суд першої інстанції надав невірну оцінку обставинам справи, не врахував в повній мірі положення Порядку № 100, в зв’язку з чим прийшов до помилкових висновків про обмеження періоду вимушеного прогулу позивача та часу затримки виконання судового рішення, за який необхідно стягнути грошове забезпечення на користь позивача та невірно визначив розмір його середньоденного грошового забезпечення, що вплинуло не зменшення суми стягнення.

Оскільки під час апеляційного провадження встановлені порушення, допущені судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи, відповідно до п.3 ч.1 ст.317 КАС України, скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює постанову про визначення іншої суми стягнення, як середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу і за час затримки виконання судового рішення за період з 12.04.2016 року по 03.08.2018 року.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові не оскаржується позивачам, в зв’язку з чим не є предметом апеляційного перегляду, судова колегія не надає правової оцінки доводам суду в цій частині.

Керуючись ст.ст.308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, судова колегія –

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2018 року - скасувати в частині стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу та ухвалити в цій частині постанову про часткове задоволення позову ОСОБА_2.

Стягнути з Головного управління Нацполіції в Одеській області (ЄДРПОУ 40108740) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання судового рішення за період з 12.04.2016 року по 03.08.2018 року в розмірі 118 492,35 (сто вісімнадцять тисяч чотириста дев’яноста дві) грн. з подальшим відрахуванням з цієї суми визначених законом доходів і зборів.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений та підписаний колегією суддів 03 серпня 2018 року.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя: І.О.Турецька